Рішення № 28764203, 22.01.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.01.13 р. Справа № 5006/47/128/2012

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Коржевій Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11; код ЄДРПОУ - 00131268)

до Публічного акціонерного товариства «Топаз» (83012, місто Донецьк, вулиця Соколина, будинок № 1-А; код ЄДРПОУ - 14310371)

про стягнення 1 501 354,58 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Калитвянська С.О., яка діє на підставі довіреності № 16-13 «Д» від 31.12.2012

від відповідача: Жуковін М.Г., який діє на підставі довіреності б/н від 10.10.2012

С У Т Ь С П О Р У :

Публічне акціонерне? товариство «ДТЕК Донецькобленерго» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з публічного акціонерного товариства «Топаз» борг за активну електроенергію за період березень-вересень 2012 року у розмірі 1 390 385,88 гривень, борг за реактивну електроенергію за період березень-вересень 2012 року у розмірі 26 421,75 гривень, три відсотки річних за період з 10.04.2012 по 31.10.2012 у розмірі 14 582,41 гривень за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електричної енергії за період березень-вересень 2012 року, пеню за період з 10.04.2012 по 31.10.2012 у розмірі 69 964,54 гривень за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електричної енергії за період березень-вересень 2012 року, а всього 1 501 354,58 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії № 75 від 30 вересня 2009 року, та нормативно обґрунтовує свої вимоги статтями 509, 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 26, 27 Закону України «Про електроелектроенергетику».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 30 листопада 2012 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 12 грудня 2012 року.

07 грудня 2012 року через відділ діловодства надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в позові.

Відзив вмотивовано тим, що борг за активну електроенергію за період з березень-вересень 2012 року у розмірі 1 390 385,88 гривень та реактивну електроенергію за період березень-вересень 2012 року у розмірі 26 421,75 гривень відповідачем погашено, про що свідчить платіжне доручення № 1627 від 04 грудня 2012 року, платіжне дорученням № 1628 від 04 грудня 2012 року. Таким чином, відповідач вважає позовні вимоги у цій частині безпідставними.

Щодо позовних вимог про стягнення три відсотки річних у розмірі 14 582,41 гривень та пені у розмірі 69 964,54 гривень, позивач зазначає, що публічне акціонерне товариство «Топаз» є підприємством оборонно-промислового комплексу, суб'єктом господарювання державного сектору економіки. Важке фінансове становище відповідача обумовлено тим, що підприємство не може реалізовувати свою готову продукцію. 98 % продукції реалізовується на експорт через Державне підприємство «Укрспецекспорт», з яким укладено два контракти, проте виконання цих контрактів з незалежним від відповідача причин затягується, і кошти за цими контрактами очікуються у лютому 2013 року. Відсутність вини відповідача у несвоєчасній оплаті позивачу основного боргу, він обумовлює тим, що з травня 2011 року по 04 грудня 2012 року рахунки публічного акціонерного товариства «Топаз» знаходились під арештом, який накладено відділом державної виконавчої служби Куйбишевського районного управління юстиції у місті Донецьку.

Відповідач зазначає, що 03 грудня 2012 року він отримав від Міністерства оборони України кошти за спецтехніку за державним контрактом, що дозволило погасити заборгованість по заробітній платі працівникам підприємства. Кредиторська заборгованість підприємства (на час підписання цього відзиву) складає 163 080 000 гривень. В числі вищевказаної кредиторської заборгованості наявна бюджетна позика у розмірі 35 090 749,10 гривень, яка була надана для погашення попередньої заборгованості із заробітної плати працівникам, та яку підприємству зобов'язано повернути до кінця 2012 року.

З урахуванням вищенаведеного, відповідач просить відмовити в задоволенні позову щодо стягнення трьох відсотків річних та пені, а у випадку задоволення позовних вимог в цій частині, просить надати йому відстрочку виконання рішення до 15 лютого 2013 року на підставі зазначених обставин.

12 грудня 2012 року в судовому засіданні оголошено перерву до 22 січня 2013 року.

Представник позивача Калитвянська С.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним у позові та просила їх задовольнити.

Представник відповідача Жуковін М.Г. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши уповноважених представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

30 вересня 2009 року між відкритим акціонерним товариством «Донецькобленерго» (далі - позивач або постачальник) та відкритим акціонерним товариством «Топаз» (далі - відповідач або споживач) укладено договір про постачання електричної енергії № 75 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергією споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача із загальною (за всіма об'єктами) приєднаною потужністю 8175 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору та додатками до нього, що є невід'ємними його частинами (а.с. 11-17).

08 квітня 2011 року у відповідності до положень Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-VI здійснено реорганізацію організаційно-правової форми відкритим акціонерним товариством «Топаз» на публічне акціонерне товариство «Топаз».

26 квітня 2011 року у відповідності до положень Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-VI здійснено реорганізацію організаційно-правової форми відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» на публічне акціонерне товариство «Донецькобленерго».

30 березня 2012 року державним реєстратором Виконавчого комітету Горлівської міської ради Донецької області був зареєстрований у новій редакції статут публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго», у відповідності до якого відбулась зміна найменування юридичної особи - публічного акціонерного товариства «Донецькобленерго» на публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго».

Пунктом 9.5 Договору цей договір набуває чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31 грудня 2009 року. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази надіслання на адреси сторін заяв про припинення Договору, та представником позивача підтверджується, що вказані заяви не надсилались, суд приходить до висновку, що строк дії Договору було пролонговано на той самий термін і на тих самих умовах, які були ним передбачені, та у заявлений до стягнення період Договір був чинним.

Позивач належним чином виконував свої зобов'язання з постачання відповідачу електричної енергії.

Пунктом 2.3.4 Договору передбачено, що споживач зобов'язується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків № 3 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії» та № 5 «Порядок розрахунку» до цього Договору.

При цьому, відповідно до пункту 3.1.1 Договору, постачальник має право отримувати від споживача своєчасну плату за поставлену електричну енергію за роздрібненими тарифами, розрахованими згідно з Умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, та інші платежі, обумовлені цим Договором.

Так, відповідно до актів приймання-передавання товарної продукції, підписаних уповноваженими особами та скріплених їх печатками, позивач передав, а відповідач прийняв:

- у березні 2012 року - активної електроенергії в обсязі 290 106 кВт*год на загальну суму 323 827,92 гривень, реактивної електроенергії в обсязі 91 272 кВАр*год на загальну суму 3 069,30 гривень (а.с. 32-33);

- у квітні 2012 року - активної електроенергії в обсязі 198 949 кВт*год на загальну суму 223 125,29 гривень, реактивної електроенергії в обсязі 72 685 кВАр*год на загальну суму 2 514,28 гривень, генерація реактивної електроенергії в обсязі 57 кВАр*год на загальну суму 5,92 гривень (а.с. 35-36);

- у травні 2012 року - активної електроенергії в обсязі 151 770 кВт*год на загальну суму 170 213,09 гривень, реактивної електроенергії в обсязі 108 222 кВАр*год на загальну суму 3 931,15 гривень (а.с. 38-39);

- у червні 2012 року - активної електроенергії в обсязі 153 354 кВт*год на загальну суму 174 216,28 гривень, реактивної електроенергії в обсязі 110 964 кВАр*год на загальну суму 4 279,68 гривень (а.с. 41-42);

- у липні 2012 року - активної електроенергії в обсязі 179 658 кВт*год на загальну суму 204 098,68 гривень, реактивної електроенергії в обсязі 120 813 кВАр*год на загальну суму 4 612,79 гривень (а.с. 43-45);

- у серпні 2012 року - активної електроенергії в обсязі 81 042 кВт*год на загальну суму 92 066,95 гривень, реактивної електроенергії в обсязі 79 806 кВАр*год на загальну суму 3 114,18 гривень (а.с. 47-48);

- у вересні 2012 року - активної електроенергії в обсязі 178 548 кВт*год на загальну суму 202 837,67 гривень, реактивної електроенергії в обсязі 125 316 кВАр*год на загальну суму 4 894,45 гривень (а.с. 50-51).

Відповідно до пункту 10 Додатку № 5 «Порядок розрахунків» до Договору, остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, а також за інші платежі, передбачені цим Договором та ПКЕЕ здійснюються споживачем на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка грошовими коштами на рахунки постачальника електричної енергії, які вказані в розділі 10 Договору, у терміни, що не перевищують 5 операційних днів від дня отримання рахунку.

Позивач виставляв відповідачу рахунки за поставлену активну та реактивну електроенергію на загальну суму 1 416 807,63 гривень, які були отримані уповноваженим представником відповідача, а саме:

- рахунок № 11/75 за березень 2012 року на суму 326 897,22 гривень (а.с. 34);

- рахунок № 11/75 за квітень 2012 року на суму 225 645,49 гривень (а.с. 37);

- рахунок № 11/75 за травень 2012 року на суму 174 144,24 гривень (а.с. 40);

- рахунок № 11/75 за червня 2012 року на суму 178 495,96 гривень (а.с. 43);

- рахунок № 11/75 за липень 2012 року на суму 208 711,47 гривень (а.с. 46);

- рахунок № 11/75 за серпень 2012 року на суму 95 181,13 гривень (а.с. 49);

- рахунок № 11/75 за вересень 2012 року на суму 207 732,12 гривень (а.с. 52).

Наведене свідчить про те, що позивач належним чином оформив та виставив відповідачу рахунки відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначених на підставі показів розрахункових засобів обліку у березні-вересні 2012 року. Отримання відповідачем рахунків підтверджується відповідною відміткою.

Також, матеріали справи не місять заперечень відповідача щодо факту споживання ним зазначеної кількості електричної енергії.

Як впливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої у постановах від 06.06.2012 № 6-49цс12; від 14.11.2011 № 6-40цс11, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Частина перша статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно приписів частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Таким чином, позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, а саме поставив відповідачу електроенергію, що підтверджується матеріалами справи, в тому числі підписаними актами приймання-передавання, виставив відповідачу відповідні рахунки, а відповідач порушив умови Договору та не здійснив своєчасну оплату вартості отриманої електричної енергії, що зумовило позивача звернутися до суду з цим позовом.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманої електроенергії, позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача борг за активну електроенергію у розмірі 1 390 385,88 гривень, борг за реактивну електроенергію у розмірі 26 421,75 гривень.

Під час розгляду справи відповідач сплатив суму основного боргу на користь позивача у загальному розмірі 1 416 807,63 гривень, що підтверджується платіжними дорученнями № 1627, № 1628 від 04 грудня 2012 року, а також відповідною банківською випискою за 04 грудня 2012 року.

Таким чином, предмет спору в частині вимог про стягнення основної суми боргу за активну та реактивну електроенергію відсутній, а провадження у справі в цій частині підлягає припиненню в порядку пункту 1-1 статті 80 ГПК України.

З огляду на те, що належних доказів на підтвердження здійснення своєчасної оплати виставлених рахунків за Договором, відповідачем не надано, то суд приходить до висновку, що відповідачем порушено вищевказані строки проведення розрахунків при виконанні Договору, що підтверджується матеріалами справи, а тому у відповідача в періодах, за які здійснено нарахування трьох відсотків річних та пені була наявна заборгованість перед позивачем.

Пунктом 4.2.1 Договору встановлено, що за несення платежів, передбачених пунктами 2.3.4-2.3.5 цього Договору, з порушенням термінів, визначених додатком № 5 «Порядок розрахунків» до цього Договору, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати; 3 % річних з простроченої суми. При цьому сума грошового зобов'язання за цим договором повинна бути оплачена споживачем з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 13.09.2012 № 04/03/5026/492/2011.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов'язаннями є обґрунтованим.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України № 19/204 від 10.04.2008.

На підставі вищезазначених норм права, позивач просить стягнути з відповідача три відсотки річних за період з 10.04.2012 по 31.10.2012 у розмірі 14 582,41 гривень за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електричної енергії за період березень-вересень 2012 року.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох відсотків річних, суд дійшов висновку про наявність арифметичних помилок, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у розмірі 14 582,38 гривень.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов'язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг), що передбачено частиною четвертою статті 231 ГК України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону).

У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за Договором, позивач просить з відповідача пеню за період з 10.04.2012 по 31.10.2012 у розмірі 69 964,54 гривень за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електричної енергії за період березень-вересень 2012 року.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку про наявність арифметичних помилок, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у розмірі 69 964,52 гривень.

Арифметичний розрахунок позовних вимог в частині стягнення трьох відсотків річних та пені здійснено за допомогою відповідної програми інформаційно-правового забезпечення «Законодавство».

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних та пені, суд не приймає до уваги відзив відповідача, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог у наведеній частині, оскільки відповідач усвідомлював та передбачав правові наслідки невиконання Договору. Крім того, важке фінансове становище відповідача (як зазначено у відзиві) є наслідком його власної господарської діяльності, та не може бути підставою для звільнення від сплати штрафних санкцій, передбачених як законом, так і Договором.

Відповідач у відзиві просить суд у разі задоволення позовних вимог відстрочити виконання рішення суду до 15 лютого 2013 року. При цьому просить врахувати, що публічне акціонерне товариство «Топаз» є підприємством оборонно-промислового комплексу, суб'єктом господарювання державного сектору економіки. Важке фінансове становище відповідача обумовлено тим, що підприємство не може реалізовувати свою готову продукцію. 98 % продукції реалізовується на експорт через Державне підприємство «Укрспецекспорт», з яким укладено два контракти, проте виконання цих контрактів з незалежним від відповідача причин затягується, і кошти за цими контрактами очікуються у лютому 2013 року. Відсутність вини відповідача у несвоєчасній оплаті позивачу основного боргу, він обумовлює тим, що з травня 2011 року по 04 грудня 2012 року рахунки публічного акціонерного товариства «Топаз» знаходились під арештом, який накладено відділом державної виконавчої служби Куйбишевського районного управління юстиції у місті Донецьку.

Відповідач зазначає, що 03 грудня 2012 року він отримав від Міністерства оборони України кошти за спецтехніку за державним контрактом, що дозволило погасити заборгованість по заробітній платі працівникам підприємства. Кредиторська заборгованість підприємства (на час підписання цього відзиву) складає 163 080 000 гривень. В числі вищевказаної кредиторської заборгованості наявна бюджетна позика у розмірі 35 090 749,10 гривень, яка була надана для погашення попередньої заборгованості із заробітної плати працівникам, та яку підприємству зобов'язано повернути до кінця 2012 року.

В підтвердження своїх заперечень, відповідачем надано суду копію постанови про арешт коштів від 15 вересня 2011 року (а.с. 77).

Пунктом 6 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити його виконання.

Відповідно до вимог частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, пункту першого частини 3 статті 129 Конституції України, суд управнений здійснювати повноваження виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Відтак, саме на відповідача в контексті приписів статей 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України покладається обов'язок доведення існування відповідних підстав, тоді як позивач, у разі наявності заперечень, має навести докази на їх (підстав) спростування.

В контексті зазначеного, господарський суд наголошує на наступному.

Доводи відповідача щодо необхідності надання відстрочки виконання рішення полягає в обґрунтуванні скрутного фінансового становища і оцінки негативних наслідків виконання такого рішення без її надання.

Виходячи із встановлених судом обставин, відповідач перебуває у скрутному фінансовому становищі, ступінь якого істотним чином впливає на можливість продовження поточної діяльності із одночасним виконанням грошових зобов'язань перед позивачем, встановлених рішенням у розглядуваній справі.

Суд вважає, що наведені відповідачем обставини є такими, що істотним чином ускладнюють негайне виконання рішення про стягнення грошових коштів на користь позивача.

Пунктом 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» передбачено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наяву загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

З урахуванням викладеного, господарський суд, з метою створення належних умов для виконання рішення та задля уникнення ускладнення виконання рішення при одночасному стягненні всієї суми у світлі важкого фінансового становища відповідача, що підтверджується наданими суду документами, і необхідності збереження можливості останнього здійснювати свою діяльність, вважає за можливе відстрочити виконання рішення суду, строком до 15 лютого 2013 року.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, відповідно до абзацу п'ятого пункту 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо зменшення позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судові витрати у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК покладаються на відповідача.

На підставі ст. 129 Конституції України, п. 13 Порядку постачання електричної енергії споживачам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 441 від 24 березня 1999 року, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 550, 611, 612, 625, 629 ЦК України, ст. ст. 67, 179, 193, 216-218, 230, 231 ГК України, ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 80 п.1-1, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Провадження у справі в частині стягнення боргу за активну електроенергію у розмірі 1 390 385,88 гриве?нь та реактивну електроенерг?ію у розмірі 26 421,75 гривень - припинити за відсутністю предмету спору.

Позовні вимоги зад?овольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Топаз» (83012, місто Донецьк, вулиця Соколина, будинок № 1-А; код ЄДРПОУ - 14310371, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11; код ЄДРПОУ - 00131268, відомості про рахунки в установах банків відсутні) три відсотки річних за період з 10.04.2012 по 31.10.2012 у розмірі 14 582,38 гривень за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електричної енергії за період березень-вересень 2012 року, пеню за період з 10.04.2012 по 31.10.2012 у розмірі 69 964,52 гривень за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електричної енергії за період березень-вересень 2012 року, судовий збір у розмірі 30 027,07 гривень, а всього 114 573 (сто чотирнадцять тисяч п'ятсот сімдесят три) гривень 97 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Відстрочити виконання рішення строком до 15 лютого 2013 року.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 22.01.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 23.01.2013.

Суддя Фурсова С.М.