Ухвала суду № 28762810, 22.01.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0903/813/2012

Провадження № 22ц/779/25/2013

Категорія 19

Головуючий у 1 інстанції Данилюк М.П.

Суддя-доповідач Васильковський В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Васильковського В.М.

суддів: Меленко О.Є., Проскурніцького П.І.

секретаря Бойчука Л.М.,

з участю представників ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсними договорів кредиту та іпотеки, тлумачення цих договорів за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Верховинського районного суду від 24 жовтня 2012 року, -

в с т а н о в и л а :

в серпні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся в позовом до ОСОБА_4, в якому просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 26.10.2007 року на загальну суму 107 825,36 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 861 794,20 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме незавершений будівництвом житловий будинок та земельну ділянку в с. Ільці Верховинського району Івано-Франківської області.

26 серпня 2012 року ОСОБА_4 звернувся із зустрічним позовом. Збільшивши у вересні 2012 року зустрічні позовні вимоги, посилався на те, що кредитний договір від 26.10.2007 року, а саме п. 7.1 даного договору є незаконним, таким, що порушує норми законодавства України, оскільки ціна договору визначена в доларах США, без посилання на національну валюту. Крім того, п. 5.1 договору про набуття чинності з моменту його підписання обома сторонами до повного виконання сторонами зобов'язань за даним договором, суперечить вимогам законодавства про строки та терміни. Кредитний договір містить елементи інших договорів, а саме договору послуг та іпотеки, є змішаним договором, створює обов'язки для другого з подружжя та вимагає нотаріального посвідчення. Тому просив здійснити тлумачення кредитного та іпотечного договорів на предмет укладення чи неукладення, визнати недійсними договір кредиту № IFVWGA00000110 та договір іпотеки від 26.10.2007 року.

Ухвалою Верховинського районного суду від 24 жовтня 2012 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення залишено без розгляду.

Рішенням Верховинського районного суду від 24 жовтня 2012 року в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зазначає, що недодержання сторонами в момент вчинення правочину вимог, встановлених ЦК України є наслідком визнання правочину недійсним. Суд першої інстанції встановивши, що договори є укладеними, не навів аргументів з посиланням на норми закону про дійсність чи недійсність договорів. Метою тлумачення правочину є з'ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малося на увазі. Судом не встановлено відповідність чи невідповідність правочину нормам законодавства, не здійснено тлумачення змісту правочину, хоча така вимога заявлена у зустрічному позові. Тому просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю.

В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав, представник ПАТ КБ «ПриватБанк» доводи апеляційної скарги заперечила.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно кредитного договору № IFVWGA00000110 від 26.10.2007 року ОСОБА_4 отримав кредит в сумі 50 000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 18.10.2017 року. В забезпечення виконання зобов'язань 26.10.2007 року між сторонами укладено договір іпотеки. Відповідно до п. 7.1. даного кредитного договору платежі з повернення кредиту повинні були здійснюватись в період з 15 по 20 число кожного місяця у сумі 794,23 доларів США.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив із того, що волевиявлення сторін на укладення кредитного договору і договору іпотеки було вільним та відповідало їх внутрішній волі, сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Беручи на себе зобов'язання щодо погашення кредиту саме в доларах США, позивач повинен був усвідомлювати, що курс долару США не є незмінним та повинен був врахувати підвищення валютного ризику за даним договором. Ліцензія на право видання кредитів в іноземній валюті видана ПАТ КБ «ПриватБанк» у встановленому законом порядку, порушень закону при укладенні договору іпотеки не встановлено. ОСОБА_4 не наведено жодних підстав, необхідних для тлумачення умов кредитного та іпотечного договорів і визнання їх недійсними. Зазначені договори містять всі суттєві умови, передбачені законом для договорів, узгоджені сторонами шляхом підписання, тому немає необхідності у їх тлумаченні на предмет укладення чи не укладення.

Висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Отже, ОСОБА_4 зобов'язаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та законодавства.

Презумпція правомірності правочину встановлена статтею 204 ЦК України, згідно частини 1 якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що зміст укладених кредитного договору та договору іпотеки не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення ОСОБА_4, як учасника оспорюваних правочинів було вільним і відповідало його внутрішній волі. Ці договори вчинені у формі, встановленій законом і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Доводи апеляційної скарги про недодержання сторонами в момент вчинення правочину вимог, встановлених ЦК України, що є наслідком визнання правочину недійсним, колегія суддів відхиляє.

Відповідно до ст. ст. 192, 533 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

За змістом ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором.

При цьому, згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

У ПАТ КБ «ПриватБанк» наявна відповідна ліцензія на здійснення кредитних операцій у валюті, тому укладення сторонами оспорюваного кредитного договору не суперечить вимогам чинного законодавства України. Банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті (п. 2 ст. 5 Декрету від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», чинного на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом ст. 213 ЦК України тлумачення змісту правочину можливе за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони. Тлумачення змісту правочину є правом суду, а не обов'язком за умови наявності спору.

Метою тлумачення правочину є з'ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малося на увазі.

Суд першої інстанції, відмовляючи в тлумаченні змісту правочину не встановив наявність спору між сторонами щодо різного уявлення волевиявлення кожного з них, правильно керувавшись при цьому положеннями ст. 213 ЦК України.

ОСОБА_4 не обґрунтував та не зазначив жодного доказу на підтвердження висновків про наявність правових підстав для тлумачення кредитного та іпотечного договорів.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що правові підстави для задоволення апеляційної скарги в частині тлумачення змісту правочинів відсутні, вимоги ОСОБА_4 необґрунтовані та не підтверджуються належними доказами.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції, повно і всебічно встановивши обставини справи та визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми і ухвалив законне й справедливе рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Верховинського районного суду від 24 жовтня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга на ухвалу може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Васильковський В.М.

Судді: Меленко О.Є.

Проскурніцький П.І.