Рішення № 28751803, 22.01.2013, Переяславський міськрайонний суд Київської області (до 25.04.2025 - Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області)

Справа № 1019/904/12

РІШЕННЯ

Іменем України

17 січня 2013 року Переяслав - Хмельницький міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючої - судді Керекези Я.І.,

при секретарі Гаркуші Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Переяслав - Хмельницький цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа ВАТ НАСК «Оранта» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із позовом та просить стягнути солідарно з відповідачів 75 767 грн. 47 коп. матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, 10 000 гривень моральної шкоди, 645 грн. витрат на проведення експертизи автомобіля, 83 грн. 64 коп. витрат на відсилання телеграми, 722 грн. витрат на евакуацію автомобіля, 2 275 грн. витрат по зберіганню автомобіля та судові витрати по справі, а саме сплачений судовий збір в розмірі 894 грн. 94 коп., та витрати, пов'язані з розглядом справи, в тому числі витрати за проведення судової автотехнічної експертизи в розмірі 1200 гривень, витрати, пов'язані з явкою до суду позивача та його представника, в розмірі 2343 грн. 94 коп., добові позивача та його представника в розмірі 3922 гривень, компенсацію за відрив від основного виду діяльності представника позивача в розмірі 428 грн. 60 коп. та компенсацію за втрачений заробіток позивачу в розмірі 25575 грн. 22 коп., а всього 34364 грн. 70 коп. Посилається на те, що 20.01.2012 року на 36+250 км автошляху Бориспіль-Дніпропетровськ внаслідок порушення відповідачем ОСОБА_2 Правил дорожнього руху сталася ДТП, в результаті якої автомобіль позивача VOLKSWAGEN TOUAREG, д.н. НОМЕР_6, зазнав механічних ушкоджень. Розмір заподіяної матеріальної шкоди, встановленої згідно автотоварознавчого дослідження, становить 125 257 грн. 47 коп. Крім того, другий відповідач ОСОБА_3, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу є власником автомобіля марки FORD Transit, д.н. НОМЕР_7, яким керував ОСОБА_2 на час ДТП, при передачі йому автомобіля не оснастив його відповідними знаками; дозволив йому керувати автомобілем, що не має дзеркала заднього виду, має глуху перегородку між сидіннями водія і вантажо-пасажирським відділенням, тоновані бокові скла; не здійснював контроль над технічним станом автомобіля та не перевірив, чи має ОСОБА_2 медичну довідку про можливість керування автомобілем. Також вважає, що їй була заподіяна моральна шкода, яку оцінює в 10000 гривень, оскільки вона була позбавлена на тривалий час засобу пересування, що призвело до порушення звичайного способу життя, негативного впливу на стан її здоров'я.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали повністю, просять його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник позов визнали частково, а саме: в частині стягнення матеріальної шкоди з врахуванням ч. 3 ст. 1188 та ч. 4 ст. 1193 ЦК України - в розмірі 10000 гривень; стягнення моральної шкоди - в розмірі 1000 гривень, та стягнення судових витрат по справі, а саме судового збору та витрат на проведення експертизи - з урахуванням положень ст. 88 ЦПК України. В решті позов не визнали, просять відмовити в задоволенні. Вважають, що витрати на проведення експертизи та надіслання телеграми в зв'язку з її проведенням не є судовими витратами, оскільки експертиза проводилася до відкриття провадження у справі, та не можуть бути стягнуті з відповідача. Витрати по зберіганню транспортного засобу в сумі 2275 гривень не можуть бути стягнуті з відповідача, оскільки не є обов'язковими та необхідними витратами позивача в зв'язку з ДТП, крім того, вони не підтвердженні належними доказами. Витрати на евакуацію автомобіля в розмірі 722 гривень також не підлягають до задоволення. Судові витрати, а саме витрати, пов'язані з явкою до суду позивача та його представника, в розмірі 2343 грн. 94 коп., добові позивача та його представника в розмірі 3922 гривень, компенсація за відрив від основного виду діяльності представника позивача в розмірі 428 грн. 60 коп. та компенсація за втрачений заробіток позивачу в розмірі 25575 грн. 22 коп., не підтверджені належними доказами, тому також не підлягають до задоволення.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник позов не визнали, посилаючись на те, що ОСОБА_3 не є належним відповідачем по даній справі, оскільки ОСОБА_2 під час здійснення ДТП володів(керував) автомобілем марки FORD Transit на відповідній правовій підставі.

Представник третьої особи ВАТ НАСК «Оранта» в судове засідання не з'явився, направив на адресу суду письмові пояснення, з яких вбачається, що всі передбачені законом зобов'язання по даному страховому випадку НАСК «Оранта» виконала. Просить розглядати справу за їх відсутності.

В судовому засіданні встановлено наступне.

20.01.2012 року близько 11 години 40 хвилин ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки «FORD Transit», д.н.НОМЕР_7, на 36+250 км автошляху Бориспіль-Дніпропетровськ Переяслав-Хмельницького району Київської області, рухаючись по смузі розгону, при зміні напрямку руху, під час виїзду на головну дорогу не переконався, що це буде безпечно та не створить перешкод іншим учасникам дорожнього руху, не надав перевагу у русі автомобілю, який рухався по головній дорозі та допустив зіткнення з автомобілем марки VOLKSWAGEN TOUAREG, д.н. НОМЕР_6, під керуванням ОСОБА_1 Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п.п. 10.1, 10.3 ПДР України. Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні ушкодження.

Згідно постанови Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23.02.2012 року ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні даного правопорушення. Постанова не оскаржувалася в апеляційному порядку та набрала законної сили.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_8, виданого ВРЕР-12 УДАІ в м.Києві, автомобіль марки VOLKSWAGEN TOUAREG, д.н. НОМЕР_6, належить позивачу ОСОБА_1

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_9, виданого Переяслав-Хмельницьким РЕВ при УДАІ ГУ в Київській області, власником автомобіля FORD Transit, д.н. НОМЕР_7, є ОСОБА_3.

Згідно розписки від 26.01.2008 року відповідач ОСОБА_3 отримав від відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_4 кошти в сумі 40 000 грн. за автомобіль FORD Transit, д.н. НОМЕР_7.

Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 показали, що в їх присутності ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 кошти за автомобіль марки FORD Transit, д.н. НОМЕР_7.

З Тимчасового реєстраційного талону серії НОМЕР_10, виданого 26.01.2008 року Переяслав-Хмельницьким РЕП ДАІ, на ім.'я ОСОБА_2, який дійсний до 26.01.2018 року та при наявності Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9, вбачається, що останній на відповідній правовій підставі володіє автомобілем марки FORD Transit, д.н. НОМЕР_7, що узгоджується з нормами п.16 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затв. Постановою КМ України № 1388 від 07.09.1998 р., з відповідними змінами, в якому зазначено,що за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, підрозділ Державтоінспекції видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір оренди, підряду тощо) володіє, зокрема, транспортним засобом.

В силу ст.ст. 395, 398 ЦК України, речовими правами на чуже майно є, зокрема, право володіння, яке виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Оскільки в матеріалах справи наявний тимчасовий реєстраційний талон на ім.'я ОСОБА_2, правомірність видачі якого ніким не оспорювалася, будь-яких доказів притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за керування транспортним засобом без відповідних документів не надано, з врахуванням положень ст. 1187, 395, 398 ЦК України, суд приходить до висновку, що належним відповідачем в дані справі є ОСОБА_2. ОСОБА_3 не є належним відповідачем по даній справі, оскільки він своїми діями не завдав ніякої майнової чи моральної шкоди позивачу.

Суд не може взяти до уваги доводи позивача та її представника щодо обов'язку відповідача ОСОБА_3 контролювати наявність у відповідача ОСОБА_2 при керуванні автомобілем медичної довідки, знаку «Інвалід» на автомобілі та талону проходження технічного огляду, оскільки такого обов'язку чинним законодавством України не встановлено. Крім того, позивач зазначила, що ОСОБА_3, передавши таким чином автомобіль ОСОБА_2, фактично продав його, не уклавши необхідний договір, що є фактом ухилення від сплати податків. Однак ця обставина не є предметом розгляду даної справи. В матеріалах справи, як вже зазначалося. є тимчасовий реєстраційний талон на ім.'я ОСОБА_2, який підтверджує правомірність його володіння (користування) автомобілем марки FORD Transit, д.н. НОМЕР_7, під час скоєння ДТП.

Відповідачем ОСОБА_2 до суду було подано медичну довідку щодо придатності до керування транспортним засобом. Однак позивач ОСОБА_1 заявила, що дана довідка викликає в неї сумніви і є фальшивою. Відповідно до ч. 2 ст. 185 ЦПК України, за клопотанням відповідача ОСОБА_2 та його представника дана довідка була виключена з числа доказів.Тим паче, до компетенції суду не належить здійснювати перевірку наявності під час керування особами транспортними засобами чи то медичної довідки, чи то талону про проходження технічного огляду, чи то розпізнавального знаку. Належних доказів того, що відповідач ОСОБА_2 під час вчинення ДТП керував автомобілем марки FORD Transit, д.н. НОМЕР_7, без наявності встановлених законом необхідних документів надано, як того вимагає ст. 60 ЦПК України, не було.

02.01.2012 року між відповідачем ОСОБА_2 на НАСК «Оранта» було укладено договір (поліс) обов'язкового стахування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспортного засобу АВ/2237785.

23.01.2012 року позивач ОСОБА_1 подала до НАСК «Оранта» заяву про страхове відшкодування. 25.01.2012 року в присутності позивача був проведений огляд пошкодженого автомобіля VOLKSWAGEN TOUAREG.

На підставі огляду було проведено автотоварознавче дослідження № АА 7958ІТ-01.02/5, відповідно до якого розмір матеріального збитку з врахуванням зносу деталей, що замінюються, становить 105 779,02 грн. Позивач не оспорювала висновок даного дослідження.

Відповідно до полісу, укладеного між відповідачем ОСОБА_2 та НАСК «Оранта» ліміт відповідальності за шкоду , завдану майну потерпілої третьої особи, становить 50 000 грн., франшиза - 510 грн. 12.03.2012 року НАСК «Оранта» було складено розрахунок страхового відшкодування та страховий акт № ОЦВ-12-1150/1, на підставі яких 10.05.2012 року позивачу було сплачено страхове відшкодування в розмірі 49 490,00 грн.

Згідно висновку автотоварознавчого дослідження № 292-2 від 04.03.2012 року матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля VOLKSWAGEN TOUAREG, д.н. НОМЕР_6, в результаті його пошкодження при ДТП, становить 125 257 грн. 47 коп.

Позивач просить стягнути з відповідача, з урахуванням виплаченої суми страхового відшкодування в розмірі 49490 грн. 00 коп., матеріальний збиток в сумі 75767 грн. 47 коп., виходячи з розміру такого збитку, встановленого згідно висновку № 292-2 від 04.03.2012 р. автотоварознавчого дослідження, проведеного за її ініціативою ТОВ «Бюро експертиз та оцінки майна «БЮМЕКС», при цьому належних доказів отримання відповідачем ОСОБА_2 повідомлення про проведення такого дослідження не надала.

Згідно положень ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що для повного відшкодування позивачу матеріального збитку, заподіяного внаслідок ДТП, розмір такого відшкодування слід визначати як різницю між виплаченою сумою страхового відшкодування та встановленим розміром матеріального збитку згідно дослідження від 01.02.2012 р. № АА 7958ІТ-01.02/5.

Отже, розмір матеріального збитку, що повинен бути сплачений позивачу, становить 56259 грн. 02 коп. ( 105779 грн. 05 коп. - 49490 грн. 00 коп.).

Відповідно до ст. ст. 27, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкодою, заподіяною в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого є шкода, пов'язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу та з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП. В свою чергу, до шкоди, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу, відносяться витрати, зокрема, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу; з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП, а також, плата за послуги стоянки, якщо транспортний засіб необхідно з поважних причин помістити на стоянку.

Відповідно до акту виконаних робіт від 20.01.2012 року за послуги евакуатора позивач ОСОБА_1 сплатила 722 грн. Дані витрати належним чином підтвердженні, а тому мають бути стягненні на користь позивача.

Автомобіль позивача VOLKSWAGEN TOUAREG, д.н. НОМЕР_6, зберігався в ТОВ «Росавто» з 20.01.2012 року по 20.04.2012 року, про що свідчить договір зберігання № 20/01/12 від 20.01.2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Росавто». Вартість послуг із зберігання майна складає 25 грн. за кожну добу зберігання. Позивач просить стягнути 2275 гривень витрат на зберігання. Однак будь-яких належних та допустимих доказів того, що саме ця сума була сплачена нею, не надала. За таких обставин, з урахуванням положень ст. 60 ЦПК України, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідачів витрат на проведення експертизи в розмірі 645 грн. та відсилання телеграми в розмірі 83 грн. 64 коп. також не підлягають до задоволення , оскільки не входять до кола судових витрат, передбачених ст. 79 ЦПК України, чи до витрат. передбачених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Таким чином, вимоги майнового характеру до ОСОБА_2 в розмірі 56259 грн. 02 коп. матеріального збитку та 722 грн. 00 коп. за послуги евакуатора, а всього в розмірі 57011 грн. 02 коп. повністю підтверджені матеріалами справи і підлягають до задоволення.

Представник відповідача ОСОБА_2 зазначала, що при визначені розміру майнової шкоди, яку необхідно стягнути з відповідача, слід враховувати положення п. 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, оскільки згідно висновку судової автотехнічної № 31-12 від 17.12.2012 р. дії ОСОБА_1 ( на підставі пояснень відповідача ОСОБА_2) при даній дорожньо-транспортній пригоді не відповідали вимогам ПДР України

Однак суд не може погодитися з такими доводами, оскільки висновки експерта базувалися на поясненнях сторін по справі, що не є належними та допустимими доказами в розумінні ст. 57 ЦПК України, а тому такі висновки не можуть бути взяті до уваги відповідно до 59 ЦПК України. Клопотань про допит позивача чи відповідача в якості свідків ніким заявлено не було. Будь-яких інших належних та допустимих доказів наявності вини позивача ОСОБА_1 у вчиненні даної ДТП надано не було.

Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 1193 ЦК України, суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Як вбачається з правових позицій Верховного Суду України, що викладені в Постанові Пленуму ВС України № 6 від 27.03.1992 року, з відповідними змінами, «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», правила цієї норми закону про можливість зменшення розміру відшкодування шкоди, заподіяної громадянином, залежно від його майнового стану застосовується у виняткових випадках, коли стягнення шкоди у повному розмірі не можливе або поставить відповідача в дуже тяжке становище.

Відповідач ОСОБА_2 не працює, не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, є інвалідом 2 групи, отримує пенсію в розмірі 838 гривень, доказів, що він отримує будь-які інші доходи, в судовому засіданні не надано, земельної ділянки, рухомого чи нерухомого майна у власності не має. За таких обставин, суд вважає, що стягнення шкоди в повному розмірі поставить ОСОБА_2 в дуже тяжке становище і приходить до висновку про можливість зменшення розміру відшкодування такої шкоди до 40000 гривень.

Крім матеріальної шкоди, позивач просить стягнути із відповідачів і моральну шкоду в розмірі 10 000 грн., обґрунтовуючи її тим, що протягом тривалого часу вона була позбавлена засобу пересування, що призвело до порушення звичайного способу життя. ЇЇ робота пов'язана з постійними переміщеннями по території України. Відсутність транспортного засобу призвела до додаткових витрат, пов'язаних з користуванням послугами іншого транспорту. Багато справ, запланованих раніше, позивачу довелося відкласти, а від деяких взагалі відмовитись. Кошти сімейного бюджету, в тому числі кошти, пов'язані з освітою і розвитком двох неповнолітніх дітей, вона змушена була спрямувати на непередбачені витрати, які виникли внаслідок ДТП. Така ситуація призвела до погіршення стану здоров'я позивача.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, що полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Враховуючи глибину і тривалість моральних страждань, негативних емоційних навантажень, зміну нормального сталого життєвого укладу ОСОБА_1, поведінку відповідача відносно ухилення від відповідальності, суть позовних вимог, керуючись вимогами розумності і справедливості, суд приходить до висновку визначити розмір моральної шкоди в сумі 2000 гривень.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідачів солідарно судові витрати по справі, а саме: судовий збір в розмірі 894 грн. 94 коп., та витрати, пов'язані з розглядом справи, в тому числі витрати за проведення судової автотехнічної експертизи в розмірі 1200 гривень, витрати, пов'язані з явкою до суду позивача та його представника, в розмірі 2343 грн. 94 коп., добові позивача та його представника в розмірі 3922 гривень, компенсацію за відрив від основного виду діяльності представника позивача в розмірі 428 грн. 60 коп. та компенсацію за втрачений заробіток позивачу в розмірі 25575 грн. 22 коп., а всього 34364 грн. 70 коп.

В силу ст. ст. 79, 85, 86 ЦПК України, зазначені позивачем витрати відносяться до судових витрат, та відповідно до ч. 1 ст. 88 цього Кодексу, присуджуються стороні, яка їх понесла та на користь якої ухвалено рішення, з другої сторони в разі документального підтвердження цих витрат.

Сплата позивачем судового збору в розмірі 894 грн. 94 коп. та оплата додаткової судової автотехнічної експертизи в розмірі 1200 гривень підтверджується оригіналами квитанцій, що знаходяться в матеріалах справи.

До витрат, пов'язаних з явкою до суду, позивач відніс затрати на пальне, яке було використане для заправки її автомобіля та автомобіля її представника в дні проведення судових засідань. Розмір таких витрат позивач оцінила в 2343 грн. 94 коп., однак, в порушення ст. 60 ЦПК України, будь-яких належних та допустимих доказів цьому не надала. Тому суд приходить до висновку, що за таких обставин, дані витрати не можуть бути присуджені позивачу.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту).

Факт переїзду позивача та її представника на судові засідання до іншого населеного пункту та зазначена позивачем кількість судових засідань, на яких були присутні позивач та її представник, сторонами не оспорюється та підтверджується матеріалами справи.Однак, з урахуванням вимог Постанови КМ України № 590 від 27.04.2006 р. «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» та Постанови КМ України № 98 від 02.02.2011 року, суд приходить до висновку, що позивачеві особисто можуть бути присудженні добові в розмірі 300 гривень та 240 гривень її представнику.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною і компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до Постанови КМ України № 590 від 27.04.2006 р. «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», компенсація за втрачений заробіток обчислюється за кожну годину пропорційно до середньої заробітної плати особи, розрахованої відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв.постановою КМ України 8 лютого 1995 р. № 100. Згідно даної постанови, компенсація за відрив від звичайних занять обчислюється пропорційнодо розміру мінімальної заробітної плати особи і не може перевищувати її розмір, обчислений за фактичні години відриву від звичайних занять.

Позивач просить стягнути компенсацію за її втрачений заробіток, однак не надала належних та допустимих доказів на підтвердження розміру її середньої заробітної плати, що позбавляє суд можливості визначити розмір такої компенсації.

Суд вважає, що і вимоги щодо стягнення компенсації за відрив від основного (звичайного) виду діяльності представника позивача ОСОБА_7 не підлягають до задоволення, оскільки ні позивачем, ні її представником взагалі не зазначено вид такої діяльності, та не підтверджено належними та допустимими доказами фактична кількість годин відриву від такої діяльності.

Оскільки суд прийшов до висновку, що ОСОБА_3 не є належним відповідачем по справі, то судові витрати також повинні бути стягнуті з відповідача ОСОБА_2

Отже, з урахуванням вищезазначеного, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме: судовий збір, сплачений позивачем при подачі позовної заяви, витрати, здійсненні позивачем при проведенні додаткової судової автотехнічної експертизи, та добові. Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то в силу ст. 88 ЦПК України, вищезазначені судові витрати стягуються пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 57-60, 88, 174, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 , третя особа ВАТ НАСК «Оранта» про стягнення матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 40000 (сорок тисяч) гривень майнової шкоди, в тому числі 722 (сімсот двадцять дві) гривні на оплату послуг евакуатора та 39278 (тридцять дев'ять тисяч двісті сімдесят вісім) гривень матеріального збитку, 2 000 (дві тисячі) гривень моральної шкоди та 1236 (одна тисяча двісті тридцять шість) гривень 58 коп. судових витрат, в тому числі 420 (чотириста двадцять) гривень судового збору, 563 (п'ятсот шістдесят три) гривень 16 коп. витрат на проведення судової експертизи, 253 (двісті п'ятдесят три) гривні 42 коп. добових.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Я. І. Керекеза

Складання рішення в повному обсязі вчинено 22.01.2013 р.