Постанова № 28738230, 17.01.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2013 р. Справа № 2а/0470/14317/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЛозицької І.О. при секретаріВасиленко К.Е. за участю: представника позивача представника відповідача Гусєвої К.В. Дубова Д.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський ливарний завод" до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001432301 від 19.11.2012 року, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський ливарний завод» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, в якому позивач просить скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001432301 від 19.11.2012 року.

В обґрунтування позову, позивач зазначив, що Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби проведено документальну невиїзну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський ливарний завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «Гранд-Буд Престиж» за період жовтень, листопад, грудень 2010 року та лютий 2011 року, за результатами якої складено акт від 01.11.2012 року №1754/22-517/33473827. На підставі акту перевірки, винесено податкове повідомлення-рішення №0001432301 від 19.11.2012 року, на суму 56529,25 грн., де 47125,00 грн. - основний платіж, 9404,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції. Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки безпідставними та необґрунтованими, а тому, винесене податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що за результатами перевірки, податковий орган прийшов до висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, які є обґрунтованими та підтверджені письмовими доказами, а тому, Державна податкова інспекція у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби при прийнятті податкового повідомлення-рішення №0001432301 від 19.11.2012 року діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На підставі вищенаведеного, просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, у задоволенні позову просив відмовити, надав письмове заперечення.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби проведено документальну невиїзну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський ливарний завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «Гранд-Буд Престиж» за період жовтень, листопад, грудень 2010 року та лютий 2011 року.

Перевіркою встановлено порушення пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого, Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський ливарний завод» занижено податок на додану вартість, на суму 47124,93 грн.

За результатами перевірки, складено акт від 01.11.2012 року №1754/22-517/33473827, на підставі якого, винесено податкове повідомлення-рішення №0001432301 від 19.11.2012 року на суму 56529,25 грн., де 47125,00 грн. - основний платіж, 9404,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

В ході адміністративного оскарження, рішенням Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби від 14.11.2012 року №19044/10/22-517, акт від 01.11.2012 року №1754/22-517/33473827, залишено без змін.

Згідно акту перевірки та заперечень відповідача, підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, стало наступне.

При здійсненні перевірки взаємовідносин між TOB «Дніпропетровський ливарний завод» та TOB «Гранд-Буд-Престиж», було використано акт перевірки TOB «Гранд-Буд-Престиж» від 19.08.2011 року №2755/23-307/37276498 та свої виводи податковий орган зробив на підставі вироку Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.08.2011 року по справі 0417/1-298/2011.

Згідно акту перевірки TOB «Гранд-Буд-Престиж», було встановлено, що підприємством порушено ч.1 ст. 203, 215, 228 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених у періоді з 01.10.2010 року по 31.03.2011 року. Відсутність об'єктів оподаткування по операціях TOB «Гранд-Буд Престиж» з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям за період з 01.10.2010 р. по 31.03.2011 року, в розумінні ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" та пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України.

Тобто, усі взаємовідносини TOB «Гранд-Буд-Престиж за період з 01.10.2010 р. по 31.03.2011 року, як то придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам - покупцям, є нікчемними правочинами.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Договору від 05 листопада 2010 р. № б/н TOB « Гранд-Буд Престиж » в особі виконавчого директора ОСОБА_13., який діяв на підставі доручення ВРВ №938408 від 05.11.12 р., надалі «виконавець», з одного боку та ТОВ «Дніпропетровський ливарний завод» в особі директора Сержантова А.В., діючого на підставі Статуту, надалі «замовник», з іншого боку, уклали даний договір, згідно якого, виконавець зобов'язується виконувати роботи зі свого матеріалу згідно замовлень замовника, а замовник, приймати та оплачувати виконані роботи, згідно умов договору.

До перевірки, надані копії документів, відповідно до яких, ТОВ «Гранд-Буд Престиж» до Договору від 05 листопада 2010 р. № б/н оформило документи на послуги (акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкові накладні).

Договір №б/н від 05 листопада 2010 р., вищевказані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкові накладні, підписані ОСОБА_13.

Згідно Договору №1102/7 від 07 лютого 2011 р., продавець (ТОВ «Гранд-Буд Престиж», в особі виконавчого директора ОСОБА_13.), зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність покупця (TOB «Дніпропетровський ливарний завод», в особі директора Сержантова A.B.), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар за кількістю та ціною, що вказані в накладних, які являються невід'ємною частиною цього Договору.

До перевірки, надані копії документів, відповідно до яких, ТОВ «Гранд-Буд Престиж» до Договору №1102/7 від 7 лютого 2011 р., оформило документ на товар (видаткові накладні та податкова накладна № 197 від 09.02.2011 року).

Договір № 1102/7 від 07 лютого 2011р. та вищевказана податкова накладна, підписані ОСОБА_13.

Згідно Договору від 03 лютого 2011р. № 1102/3 TOB «Гранд-Буд Престиж», в особі виконавчого директора ОСОБА_13., надалі «виконавець», з одного боку та TOB «Дніпропетровський ливарний завод», в особі директора Сержантова A.B., надалі «замовник», з іншого боку, уклали даний договір, згідно якого, виконавець, зобов'язується виконувати роботи зі свого матеріалу згідно замовлень замовника, а замовник, приймати та оплачувати виконані роботи, згідно умов договору.

До перевірки, надані копії документів, відповідно до яких TOB «Гранд-Буд Престиж» до Договору № 1102/3 від 03 лютого 2011 р., оформило документи на послуги (акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкові накладні).

Розрахунки суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі. Перерахування грошових коштів ТОВ «Дніпропетровський ливарний завод» на користь ТОВ «Гранд-Буд Престиж», здійснено згідно платіжних доручень №№ 1237, 1301, 1365, 1452.

Перевіркою достовірності відображених показників у поданих деклараціях з податку на додану вартість за листопад 2010 року - лютий 2011 року встановлено, що до перевірки надані копії документів (податкових накладних, складених-підписаних ОСОБА_13. відповідно до яких, ТОВ «Дніпропетровський ливарний завод", включило до складу податкового кредиту ПДВ:

- на суму 14 480,00 грн., згідно реєстру виданих та отриманих накладних за листопад 2010 року;

- на суму 23 133,30 грн., згідно реєстру виданих та отриманих накладних за грудень 2010 року;

- на суму 9 511,60 грн., згідно реєстру виданих та отриманих накладних за лютий 2011 року.

Проте, згідно вироку Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.08.2011 року по справі № 0417/1-298/2011, який набрав чинності 19 серпня 2011 року, встановлене наступне.

Підсудні ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, спільно з ОСОБА_11, ОСОБА_13., ОСОБА_12 скоїли ряд злочинів у складі організованої групи, в період часу з вересня 2008 року по 31 березня 2011 року, при наступних обставинах.

Операції, як у разі зарахування, так і в разі списання коштів з поточних банківських рахунків підконтрольних суб'єктів підприємницької діяльності, були безтоварними, тобто, товари (роботи, послуги), за оплату яких, згідно платіжних документів вироблялося зарахування і списання грошових коштів за поточним рахунком, фактично, не продавалися (не виконувалися, не виявлялися).

ОСОБА_13. організатором ОСОБА_8 було доручено здійснювати наступні функції: безпосередньо, керуючи підприємствами ТОВ «Агро Строй Комплекс», складати первинні бухгалтерські документи фіктивної (уявної) господарської діяльності таких підприємств; будучи призначеним на посади директора підконтрольних суб'єктів підприємницької діяльності - ТОВ «Агро Строй Комплекс», ТОВ «Гранд-Буд Престиж » і ТОВ «Торговий Дім Сан Шайн», створених (придбаних) з метою прикриття незаконної господарської діяльності організованої групи, контактувати з представниками податкових, правоохоронних та інших контролюючих державних органів, і тим самим, забезпечувати зовнішню безпеку, здійснення незаконної діяльності організованої групи, з надання незаконних фінансових послуг.

Засуджений ОСОБА_13., свою вину визнав повністю і показав, що за пропозицією ОСОБА_8, за щомісячну грошову винагороду, погодився стати засновником і директором кількох підприємств, а саме, ТОВ «Агро Строй Комплекс», а згодом, ТОВ «Гранд-Буд Престиж» і ТОВ «Торговий Дім Сан Шайн». Фактично, господарська діяльність підприємств не велася, за вказівкою ОСОБА_8, він підписував різні документи, що надалі відбувалося з даними документами, йому не відомо, що підтверджується аркушем 13 вироку Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.08.2011 року по справі № 0417/1-298/2011, який набрав чинності 19 серпня 2011 року.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів, зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами та забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків, зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких, передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій, на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж, фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть, за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку, можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду, визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаються із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі, при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі, інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі, при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також, від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо, у подальшому, такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування, такі товари (послуги), основні фонди, вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок па додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до вимог п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування, є операції платників податку з постачання товарів, постачання послуг, місце постачання яких, розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 ст.188 Податкового кодексу України, встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг, визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі, компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

- придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

- придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі, при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі, у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів, як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду, визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених, відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі, при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту, є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201, цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням, хоча б одним з них, господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо, недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить, зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи, має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети, зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України, у фізичної особи, тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини, можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Також, відповідно до ч.4 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої, ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння, та чи вчинене воно цією особою.

З огляду на вищевикладене, враховуючи той факт, що вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, встановлена протиправність діянь з боку ОСОБА_13. щодо складання первинних документів, виконуючи обов'язки директора ТОВ «Гранд-Буд Престиж», суд приходить до висновку, що у позивача відсутнє право щодо визначення податкових зобов'язань по податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Гранд-Буд Престиж».

Крім того, суд зазначає, що в розумінні норм права, не має односторонніх угод при укладанні та виконанні договорів та здійснення господарської діяльності.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах та інформаційному листі № 742/11/13-13 від 02.06.2011 р., в якому зазначено, що якщо, фактично, здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів, при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень, при цьому, суд при вирішенні справи, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи, визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст. 8 КАС України).

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах, здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи, в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними, є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Статтею 86 вищевказаного Кодексу, зазначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Вирішуючи питання щодо судового збору, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

У зв'язку з чим, судові витрати понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський ливарний завод», не повертаються.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішені справи по суті, суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю, або частково.

З огляду на сукупність викладених обставин, з урахуванням вимог чинного законодавства, суд приходить до висновку, про необхідність відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Під час розгляду справи по суті, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність своїх дій, під час проведення документальної невиїзної позапланової перевірки та складання відповідних рішень.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 69, 70, 71, 86, 94, 122, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України , суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський ливарний завод" до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення № 0001432301 від 19.11.2012 року - відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та строки, визначені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 22.01.2013 року.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили 22.01.13 Суддя І.О. Лозицька І.О. Лозицька