Постанова № 28734994, 17.01.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2013 р. Справа № 5023/4624/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Цувін А.І.

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3867 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 26.11.12 р. у справі № 5023/4624/12

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Прогрес", с. Лігівка, Сахновщинський район, Харківської області

до Публічного акціонерного товариства "Сахновщинський молокозавод", смт. Сахновщина, Сахновщинський район, Харківської області

про стягнення 52000,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2012 р. позивач - Приватне сільськогосподарське підприємство "Агрофірма "Прогрес" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача - Публічного акціонерного товариства "Сахновщинський молокозавод" 52000,00 грн. заборгованості, витрати на оплату послуг адвоката у сумі 3000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 1677,00 грн., мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати поставленого позивачем товару за договором № 1/01-12 від 31.01.12 р.

Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Інте Т.В.) від 26.11.2012 р. у справі № 5023/4624/12 позов задоволено, стягнуто з Публічного акціонерного підприємства "Сахновщинський молокозавод" на користь Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Прогрес" 52000,00 грн. заборгованості та витрати по сплаті судового збору у сумі 1609,50 грн., в частині вимог щодо стягнення з відповідача 3000,00 грн. витрат на послуги адвоката - відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 52000,00 грн. заборгованості, обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню, щодо вимог про стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на юридичну допомогу, суд зазначив, що позивачем не надані належні докази понесення витрат по оплаті цих послуг в сумі 3000,00 грн. та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 26.11.2012 р. у справі повністю та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення 52000,00 грн. та стягнути з позивача витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі та ін.

Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у запереченнях та ін.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, та надав до суду клопотання з проханням відкласти розгляд справи в зв'язку з неможливістю прибуття представника на дане судове засідання.

Однак, вказане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки на підтвердження обставин, викладених в ньому, його заявником не надано жодного належного доказу, а відповідачу було надано достатньо часу для підтвердження його доводів в судах обох інстанцій. Разом з тим, відповідно до статті 77 ГПК України, господарський суд відкладає справу в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, і тільки в разі якщо за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому обставин, які б перешкоджали розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні колегія суддів не вбачає.

Враховуючи факт належного повідомлення позивача та відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, між Приватним сільськогосподарським підприємством "Агрофірма "Прогрес" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Сахновщинський молокозавод" (покупець) укладений договір № 1/01-12 від 31.01.2012 р. (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, продавець зобов'язався передати, а покупець замовляє, приймає та оплачує вартість молока коров'ячого незбираного, очищеного, охолодженого після первинної обробки (далі - товар), в кількості, по ціні та якості, згідно умов, передбачених даним договором.

Відповідно до п. 2.2 договору, при відвантаженні товару відповідачу, позивач оформлює та надає товарно-транспортну накладну, податкову накладну та ветеринарне свідоцтво.

Відповідно до п. 2.6 договору, перехід власності і ризиків на товар відбувається з моменту фактичної передачі-приймання, що оформлюється підписанням товарно - транспортної накладної.

31.01.12 р. сторони підписали протокол № 1 (т. 1, а. с. 11), в якому узгодили ціни на молоко.

На виконання умов договору, позивачем передано «відпущено» відповідачеві товар на загальну суму 545658,60 грн., що підтверджується засвідченими копіями накладних (т. 1, а. с. 12 - 14): № 81 від 29.02.2012 р. на суму 331580,40 грн., № 128 від 31.03.2012 р. на суму 142521,00 грн., № 257 від 31.05.2012 р. на суму 71557,20 грн. та відповідними спеціалізованими товарними накладними (т. 1, а. с. 32-80), які скріплені печатками та підписані сторонами.

Відповідач прийняв товар через свого представника Меркулову І.В., яка діяла на підставі довіреностей № 1 від 01.02.2012 р., № 2 від 01.03.2012 р., № 10 від 16.05.2012 р. (т. 1 а. с. 15 - 17).

Пунктом 3.3 договору передбачено, що розрахунок за отриманий товар проводиться відповідачем в безготівковій формі, на розрахунковий рахунок позивача на наступний день після надходження товару на підприємство відповідача.

Відповідно до п. 7.8 вказаного договору, строк його дії встановлений до 31.12.12 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Як зазначає в позовній заяві позивач, відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого товару не виконав в повному обсязі, здійснив лише часткову оплату в сумі 493658,60 грн., що підтверджується банківськими виписками (т. 1, а. с. 103 - 132), в результаті чого у відповідача виникла заборгованість в сумі 52000,00 грн.

03.04.2012 р. сторони склали акт звірки розрахунків станом на 01.04.2012 р. (т. 1, а. с. 18), який скріплений печатками та підписаний сторонами, на підтвердження заборгованості.

Таким чином, неоплаченим залишився товар на суму 52000,00 грн.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 52000,00 грн. заборгованості, обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню, щодо вимог про стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на юридичну допомогу, суд зазначає, що позивачем не надані належні докази понесення витрат по оплаті цих послуг в сумі 3 000,00 грн. та ін.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір, як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Як свідчать матеріали справи, правовідносини, які склалися між сторонами засновані на договорі купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог , відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Як свідчать матеріали справи, відповідач отримав товар на загальну суму 545658,60 грн., що підтверджується накладними: № 81 від 29.02.2012 р. на суму 331580,40 грн., № 128 від 31.03.2012 р. на суму 142521,00 грн., № 257 від 31.05.2012 р. на суму 71557,20 грн. та відповідними спеціалізованими товарними накладними (т. 1, а. с. 32-80), які були скріплені печатками та підписані сторонами.

Відповідачем одержаний товар від позивача на вказану суму за дорученнями № 1 від 01.02.2012 р., № 2 від 01.03.2012 р., № 10 від 16.05.2012 р. на ім'я Меркулової І.В.

Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства Фінансів України за N 99 від 16.05.96 р. (далі - інструкція) Сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Тобто, довіреність є документом суворої бухгалтерської звітності та підставою для передачі товару її отримувачу.

Пунктом 6 згаданої інструкції встановлено, що при виписуванні довіреності перелік цінностей, які належить отримати по ній (графа "Найменування цінностей" у бланку довіреності), наводиться обов'язково із зазначенням назви і кількості цінностей для одержання, незалежно від того, чи є такі відомості у документах на відпуск (наряді, рахунку, договорі, замовленні, угоді тощо) цінностей.

Відповідно до вимог п. 13 Інструкції, довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів невикористання вказаних довіреностей, зазначене дає суду підстави вважати, що вони були використані уповноваженими представниками відповідача під час отримання товару і спірний товар дійсно отримувався відповідачем за вищезазначеними накладними.

Зазначені обставини та документи не спростовані, не оскаржені в установленому порядку, не визнані недійсними.

Так, умовами договору п. 3.3 визначено, що розрахунок за отриманий товар проводиться відповідачем в безготівковій формі, на розрахунковий рахунок позивача на наступний день після надходження товару на підприємство відповідача, а протоколом № 1 від 31.01.2012 р. до договору № 1/01-12 від 31.01.2012 р. сторони погодили ціну на молоко коров'яче.

З матеріалів справи вбачається що відповідач перерахував позивачу грошові кошти в розмірі 493658,60 грн. - з призначенням платежу «оплата за молоко коров'яче згідно договору № 1/01-12 від 31.01.2012 р.» (т. 1, а. с. 103-132).

03.04.2012 р. сторонами складено акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.04.2012 р, відповідно до якого сальдо на 01.04.2012 р. складає 149101,40 грн., за яким відповідач визнав наявність заборгованості перед позивачем.

Отже, такі дії відповідача з оплати товару свідчать про готовність покупця оплатити отриманий товар та про фактичне визнання факту приймання - передачі відповідного товару (молока) у зазначений період і часткову його оплату.

Згідно з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Надані позивачем до матеріалів справи накладні містять інформацію про те, що ПСП "Агрофірма "Прогрес" за договором № 1/01-12 від 31.01.2012 р. передано «відпущено», а уповноваженою особою ПАТ "Сахновщинський молокозавод" прийнятий товар. Вищевказані накладні з боку відповідача підписані уповноваженою особою та дійсність її підпису на накладній посвідчена печаткою ПАТ "Сахновщинський молокозавод".

Згідно з п. 5.26 Вимог до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003, відбитком печатки організації засвідчують на документі підпис відповідальної особи. Відбиток печатки ставлять таким чином, щоб він охоплював останні кілька літер назви посади особи, яка підписала документ.

Зважаючи на те, що товар отримано відповідачем, та згідно з умовами укладено договору, а також ст. 664 Цивільного кодексу України позивач вважається таким, що виконав свої обов'язки з поставки товару з моменту надання товару в розпорядження відповідача, тобто з моменту підписання сторонами накладних.

При цьому, зазначені накладні складені у відповідності до "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом МФУ від 24.05.1995 р. та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р., вони також відповідають ознакам первинних документів бухгалтерського обліку, є доказом проведення та відображення сторонами певних господарських операцій та доказом на підтвердження фактичної поставки відповідачем товару за договором № 1/01-12 від 31.01.2012 р. Дані, що відображені у накладних, та факти отримання товару не оскаржені відповідачем жодними доказами.

Отже твердження відповідача щодо недоведеності одержання товару повноважними особами спростовується матеріалами справи.

До того ж, договір купівлі-продажу № 1/01-12 від 31.01.2012 року та всі вищезазначені накладні, (довіреності, акти), містять печатку Публічного акціонерного товариства "Сахновщинський молокозавод".

При цьому, доказів втрати ПАТ "Сахновщинський молокозавод" печатки та доказів наявності службового розслідування за фактом незаконного використання печатки ПАТ "Сахновщинський молокозавод" матеріали справи не містять.

Крім того, права відповідача не можуть вважатися порушеними, оскільки метою укладення відповідачем договору № 1/01-12 від 31.01.2012 р. є отримання товару, тоді, як згідно з накладними № 81 від 29.02.2012 р. на суму 331580,40 грн., № 128 від 31.03.2012 р. на суму 142521,00 грн., № 257 від 31.05.2012 р. на суму 71557,20 грн. представником відповідача Меркуловою І.В. на підставі довіреностей № 1 від 01.02.2012 р., № 2 від 01.03.2012 р., № 10 від 16.05.2012 р. товар фактично отримано та частково оплачено відповідачем.

Таким чином, доводи відповідача є безпідставними. До того ж, документи засвідчені печаткою ПАТ "Сахновщинський молокозавод". В ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідач жодного разу у призначене судове засідання не з'явився та не ставив під сумнів достовірність договору, накладних та інших документів.

Суд першої інстанції також правомірно відмовив в частині заявлених позивачем вимог на юридичні послуги за договором про надання правової допомоги № 15/09 від 15.09.2012 р. в сумі 3000,00 грн., у зв'язку з наступним.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень та подати відповідні докази.

Як свідчать матеріали справи позивачем у якості доказу понесення витрат на послуги адвоката, до суду першої інстанції надано копію свідоцтва адвоката Цувіна А.І. про право на заняття адвокатською діяльністю № 343 від 25.06.07 р. (а. с. 24) та витяг з договору № 15/09 про надання правової допомоги (а. с. 23), підписаний Цувіним А.І. та генеральним директором ПСП Агрофірма "Прогрес".

При цьому, позивачем в обґрунтування своїх вимог не надано жодного доказу що вищезазначені документи підтверджують факт надання послуг саме по цій справі, оскільки в витягу не зазначено ні обсягу роботи, які здійснені, не наданий також розрахунок вказаних витрат. Крім того, факт понесення позивачем витрат на послуги адвоката має бути підтвердженим відповідними платіжними документами, жодний з яких позивачем до суду не надані і не були предметом розгляду суду першої інстанції.

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката, понесені позивачем в сумі 3000,00 грн. правомірно залишені судом без задоволення.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення з огляду на задоволення позову та з посиланням на ст. 49 ГПК України зазначив про розподіл судових витрат, та стягнув з відповідача на користь позивача 1609,50 грн. судового збору.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 26.11.12 р. по справі № 5023/4624/12 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 26.11.12 р. по справі № 5023/4624/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 17.01.2013 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.