Постанова № 28734911, 16.01.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2013 року Справа №5023/4294/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Шевцов О.М.

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-поліграфічна фірма "Влатор", м. Харків (вх. №3904X73-9) на рішення господарського суду Харківської області від 23.11.12 у справі № 5023/4294/12

за позовом Казенного підприємства "Харківське конструкторське бюро з

машинобудування ім. О.О. Морозова", м. Харків

до Приватного підприємства "Виробничо - поліграфічна фірма "Влатор", м. Харків

про стягнення 127791,57 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.11.2012 року у справі №5023/4294/12 (суддя Аріт К.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ПП "Виробничо-поліграфічна фірма "Влатор" на користь Казенного підприємства "Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова" 120610,25 гривень основної заборгованості, 4601,42 гривень пені, 2559,99 гривень суми 3% річних та 2555,43 гривень судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що на момент прийняття рішення по справі у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку, тож заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 120610,25 гривень нормативно та документально обґрунтована та така, що підлягає задоволенню.

Перевіривши розрахунок пені, нарахованої позивачем, та період нарахування останнім вказаної суми, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є невірним, а тому перерахувавши відповідну суму пені згідно з нормами чинного законодавства, дійшов висновку про стягнення з відповідача 4601,42 гривень пені, а в іншій частині стягуваної пені відмовив.

Перевіривши розрахунок суми 3% річних, нарахованої позивачем, та період нарахування останнім вказаної суми, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є невірним, а тому перерахувавши відповідну суму згідно з нормами чинного законодавства, дійшов висновку про стягнення з відповідача 2559,99 гривень 3% річних, а в іншій частині стягуваної суми відмовив.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права при його прийнятті та просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 23.11.2012 року у справі №5023/4294/12 та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити та стягнути з позивача на його користь судові витрати у сумі 1277,72 грн.

Як зазначає відповідач у своїй скарзі, відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України в мотивувальній частині рішення господарського суду вказуються, зокрема, обставини справи, встановлені господарським судом, причини виникнення спору, докази, на підставі яких прийнято рішення; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.

Відповідно до положень ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. До засобів доказування відносять, зокрема, такі, як письмові докази та пояснення представників. На вимогу суду пояснення представників сторін мають бути викладені письмово.

В пункті 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.96 року N02-5/422 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються: чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин: яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до положень п. 4 даного роз'яснення ВАСУ, господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Таким чином, на думку відповідача, господарський суд при постановленні рішення 23.11.2012 року по справі №5023/4294/12 мав би встановити, чи мали місце обставини, на які посилаються позивач та відповідач, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору і доказів на підтвердження цих обставин.

Викладення доводів та доказів сторони на користь якої приймається рішення, на думку відповідача, є порушенням ст. 4-2 ГПК України.

Також відповідач зазначає у скарзі, що судом першої інстанції в порушення положень ч. 1 ст. 79 ГПК України не зупинено провадження у справі та в порушення п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України суд вийшов за межі позовних вимог, визнавши договір №1326-ХКБМ від 07.11.11 року дійсним без клопотання заінтересованої сторони та без обґрунтування необхідності захисту прав позивача.

06 листопада 2012 року відповідачем, через канцелярію господарського суду, було подано клопотання про зупинення провадження у справі, через неможливість розгляду справи про стягнення заборгованості до моменту розгляду справи про визнання спірного договору недійсним.

Як зазначає відповідач підставою для подання позову про стягнення заборгованості за договором №1326-ХКБМ від 07.11.11 року, що укладений між ПП «ВПФ «Влатор» та КП «ХКБМ ім. Морозова».

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.11.2012 року у справі № 5023/4936/12 (головуючий суддя Інте Т.В.) відкрито провадження за позовною заявою ПП «ВПФ «Влатор» до КП «ХКБМ ім. Морозова» про визнання договорів недійсними, укладених між ПП «ВПФ «Влатор» та КП «ХКБМ ім. Морозова». Предметом розгляду даної справи є визнання недійсними договорів, зокрема і договору №1326-ХКБМ від 07.11.2011 року.

На момент винесення рішення у справі №5023/4294/12 справа №5023/4936/12 по суті не розглянута.

Таким чином, на думку відповідача, суд першої інстанції повинен був зупинити провадження у разі якщо справи пов'язані, є обставини, які інший суд може встановити і вони матимуть преюдиціальне значення для розгляду справи, відповідно до вимог статті 79 ГПК України.

Позивач вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач свого представника в засідання судової колегії не направив. Заявив клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку із знаходженням представника Бихно О.М. у відпустці, а директора Грищенко С.М. у відрядженні (в підтвердження зазначеного надано копії наказів №1-от від 05.01.2013 року про надання відпустки без збереження заробітної плати; № 2-от від 14.01.2013 року про надання відпустки та №1 від 08.01.2013 року про відрядження, засвідчені представником відповідача Бихно О.М. 14.01.2013 року).

Представник позивача проти заявленого клопотання заперечує, оскільки вважає, що зазначеним клопотанням відповідач навмисно затягує розгляд справи. Як пояснив представник позивача, аналогічні клопотання заявлялись і при розгляді справи в суді першої інстанції, в зв'язку із чим розгляд справи неодноразово відкладався.

Відповідно до вимог ст. 22 ГПК України - сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Судова колегія розглянула клопотання відповідача і враховуючи на те, що відповідач був своєчасно повідомлений про час і місце розгляду справи, а неявка представника відповідача у засідання не є обставиною, що позбавляє судову колегію розглянути подану скаргу, оскільки відповідачем не надано будь-яких доказів (документів), котрі не були розглянуті місцевим господарським судом. Крім того, відповідач, як юридична особа, мав змогу і повинен був направити у засідання іншого представника (заступника) для надання пояснень щодо предмету спору.

Тим більше, що ухвалу про призначення скарги до розгляду було отримано представником відповідача 25.12.2012 року (відповідно до поштового повідомлення, а.с. 115). Тобто, на момент підписання наказу (05.01.2013 року) про надання відпустки з 08.01.2013 року представник відповідача, юрисконсульт Бихно О.М., знав, що не зможе бути присутнім в судовому засіданні 14.01.2013 року. Тож, директор ПП «ВПФ «Влатор» Гриценко С.М. мав можливість уповноважити іншу особу на представництво інтересів підприємства (відповідно до наказу №1 від 08.01.2013 року, директор підприємства відбував у службове відрядження також лише з 08.01.2013 року).

Відповідно до наказу №1 від 08.01.2013 року, на період відрядження обов'язки директора були покладені на начальника відділу продажу Божко К.К., який мав можливість з'явитися у судове засідання для надання пояснень щодо предмету спору.

В своїй скарзі відповідач також не зазначив та не надав будь-яких додаткових доказів в обґрунтування несплати боргу.

За вказаних обставин судова колегія вважає, що клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

В межах вимог передбачених ст.101 ГПК України, судова колегія, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Згідно ст. 104 ГПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції є невиконання вимог передбачених зазначеною статтею. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Посилання відповідача на порушення судом першої інстанції, при розгляді справи та винесенні рішення, вимог ст.ст. 4-2, 32, 43, 79, 83, 84 ГПК України безпідставне, спростовується матеріалами справи і рішенням суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Матеріали справи свідчать про те, що судом першої інстанції прийті до розгляду та розглянуті всі клопотання і докази відповідача та надано їм правову оцінку, тому як зазначено вище, посилання відповідача на порушення судом першої інстанції вимог ст. 4-2 ГПК України є безпідставним.

Крім того, саме відповідач не скористався процесуальним правом на участь у судовому засіданні суду першої інстанції 23.11.2012 року, передбаченим ст. 22 ГПК України, тому суд першої інстанції правомірно розглянув справу за наявними в ній документами згідно ст. 75 ГПК України.

Також безпідставне і посилання відповідача на те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, визнавши договір №1326-ХКБМ від 07.11.11 року дійсним без клопотання заінтересованої сторони, про що свідчить резолютивна частина рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 43 ГПК України розглянув надані сторонами до матеріалів справи докази і в мотивувальній частині рішення надав оцінку цим доказам.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 09 листопада 2010 року між ТОВ "Клінта" (споживачем) та Казенним підприємством "Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова" (постачальником) було укладено договір №1617-ХКБМ купівлі-продажу теплової енергії. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

За умовами договору №1617-ХКБМ, постачальник зобов'язувався постачати теплову енергію споживачу в період з листопада 2010 року по квітень 2011 року до приміщень споживача за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126/1, а споживач, в свою чергу, зобов'язувався приймати та своєчасно сплачувати за поставку теплової енергії.

Як вбачається з матеріалів справи, у споживача за договором №1617-ХКБМ перед постачальником виникла заборгованість у розмірі 180610,25 гривень, у зв'язку з несплатою за теплову енергію.

07 листопада 2011 року між ТОВ "Клінта" (первісним боржником), ПП "Виробничо-поліграфічна фірма "Влатор" (новим боржником, відповідачем) та Казенним підприємством "Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова" (кредитором, позивачем) було укладено договір про переведення боргу №1326ХКБМ. Даний договір було підписано повноважними представниками усіх сторін та скріплено печатками.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі наданих до матеріалів справи доказам обґрунтовано відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду справи 5023/4936/12 про визнання недійсним договору №1326-ХКБМ від 07.11.11 року.

Згідно умов договору про переведення боргу №1326-ХКБМ, первісний боржник зобов'язувався перевести заборгованість у розмірі 180610,25 грн. за договором №1617-ХКБМ, а новий боржник зобов'язався прийняти на себе зобов'язання по сплаті відповідної заборгованості кредитору.

Відповідно до п. 5 договору №1326-ХКБМ від 07.11.11 року, у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно умов укладеної угоди про розстрочення грошового зобов'язання №1327-ХКБМ від 24 листопада 2011 року (надалі - угода), яка регулює порядок виконання грошового зобов'язання відповідача перед позивачем у розмірі 180610,25 грн. за договором №1617-ХКБМ, відповідач відповідно до п. 2 даної угоди, зобов'язався сплатити Позивачу суму відповідної заборгованості трьома частинами, а саме:

- 60000,00 гривень в строк до 05 грудня 2011 року;

- 60000,00 гривень в строк до 20 грудня 2011 року;

- 60610,25 гривень в строк до 15 січня 2012 року.

Договір №1326-ХКБМ та угода про розстрочку виконання грошового зобов'язання №1327-ХКБМ від імені ПП «Виробничо-поліграфічна фірма «Влатор» були підписані директором Гриценко С.М.

У ч. 3 ст. 65 Господарського кодексу України зазначається, що для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.

Як правомірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, відповідно до положень ч. 5 ст. 65 ГК України, керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач частково виконав свої зобов'язання за договором №1326-ХКБМ та угодою про розстрочку виконання грошового зобов'язання за №1327-ХКБМ, тобто сплатив 60000,00 гривень основної заборгованості, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями банківських виписок. Таким чином, відповідач своїми діями схвалив правочин, вчинений директором Гриценко С.М.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з претензією №1478/2 від 13 квітня 2012 року про погашення відповідної заборгованості повністю, але відповідач відповіді не надав та на момент розгляду справи доказів про повну сплату заборгованості до суду також не надав.

Отже, на момент винесення рішення основна заборгованість відповідача перед позивачем, згідно з умовами укладених договорів, складає 120610,25 гривень.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Як правомірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Враховуючи викладене та те, що на момент прийняття рішення по справі у матеріалах справи були відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд першої інстанції правомірно визнав заявлену вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 120610,25 гривень нормативно та документально обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також, з урахуванням умов укладених договорів, вимог ст. 625 Цивільного кодексу України та проведеного перерахунку позовних вимог, суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача - 4601,42 гривень пені, 2559,99 гривень суми 3% річних, 2555,43 гривень судового збору та відмовив в решті позовних вимог.

Безпідставне і посилання відповідача на те, що суд першої інстанції порушив вимоги п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України, оскільки в мотивувальній частині рішення господарського суду вказані обставини справи, встановлені причини виникнення спору, докази, на підставі яких прийнято рішення, доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 23.11.2012 року у справі №5023/4294/12 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Таким чином, керуючись ст.ст. 241, 526, 530, 599, 629, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 65, 179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 23.11.2012 року у справі №5023/4294/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 17.01.2013 року.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

судді Пушай В.І.

Плужник О.В.