Рішення № 28734709, 16.01.2013, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.01.13р. Справа № 11/5005/10936/2012

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ГІЛЬДІЯ-К", м. Дніпропетровськ

до товариства з обмеженою відповідальністю "БАЗИС-ПАРТНЕР", м. Дніпропетровськ

про визнання договору недійсним

Суддя Мельниченко І.Ф.

Представники:

Від позивача: Старовицька О.П. - довіреність від 12.12.12р.

Від відповідача: Ляшенко К.В. - довіреність від 14.01.13р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, у якому просить визнати недійсним договір від 01.03.2012 року № 12-03 про надання маркетингових послуг, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "ГІЛЬДІЯ-К" та товариством з обмеженою відповідальністю "БАЗИС-ПАРТНЕР".

Відповідач надав письмовий відзив на позов, у якому проти його задоволення заперечує, посилаючись на те, що докази позивача є необґрунтованими та такі, що не відповідають фактичним обставинам, а тому не можуть бути використані як підстави для визнання договору про надання маркетингових послуг недійсним, оскільки договір відбувся, був схвалений позивачем і ніяким чином не порушує будь-яких його прав та інтересів, більш того оспорюваний договір повністю виконаний як з боку відповідача так і з боку позивача.

Таким чином, на думку відповідача, посилання позивача на ст. 228 Цивільного кодексу України є помилковим, оскільки укладений між сторонами договір не містить ознак передбачених цією статтею, а підстави, на які посилається позивач обґрунтовуючи нікчемність укладеної угоди, а саме те, що договір порушує публічний порядок, спрямований на втрату майна підприємства у вигляді грошових коштів, не підтверджуються жодними доказами.

В судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення (ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.03.2012 між товариством з обмеженою відповідальністю "ГІЛЬДІЯ-К" (Замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Базис - Партнер" (Виконавець) укладено договір № 12-03 про надання маркетингових послуг, предметом якого є надання Виконавцем (відповідачем у даній справі) Замовнику (позивачу) за плату послуги з проведення маркетингових досліджень за напрямками, що цікавлять Замовника і які визначені у цьому Договорі.

Об'єктом маркетингових досліджень за цим договором є дослідження ринку торговельної нерухомості, в тому числі торгівельних центрів.

Сторонами було погоджено строки надання послуг та розмір винагороди.

Згідно з п. 5.2.1. договору, моментом надання результатів досліджень вважається підписання Акту приймання-передачі наданих послуг.

Пунктом 6.3 Договору передбачено, що підставою для оплати є Акт приймання-передачі наданих послуг.

Пунктом 5.2. договору, сторонами було погоджено, що результати надання послуг надаються у письмовому вигляді, тобто договором не передбачено особливих вимог до результатів оформлення наданих послуг.

Зазначений вище договір підписаний уповноваженими особами сторін та скріплений печатками.

Виконуючи умови спірного договору ТОВ "Базис - Партнер" були надані позивачеві маркетингові послуги, що підтверджується актом від 30.03.2012 р., підписаним сторонами без будь-яких зауважень.

Вартість наданих послуг у повному обсязі сплачена Замовником, про що свідчать копії банківських виписок.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на акт перевірки Жовтневої ДПІ у м.Дніпропетровськ від 25.07.12р. № 1970/226/25535021, за змістом якого перевіряючи дійшли висновку про безпідставність включення до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 120000 грн. по взаємовідносинам з ТОВ "БАЗИС-ПАРТНЕР" у березні 2012 р., а також на те, що при укладанні договору, позивач був введений в оману щодо суті запитуваних послуг, вважаючи, що вчинені дії не були спрямовані на настання реальних наслідків.

При підписанні акту здачі-приймання робіт, позивач дійшов неправильного висновку щодо змісту результатів послуг, а отже, на його думку, такий акт не може бути підтвердженням згоди за результатами наданих послуг, та відповідно до ч.1. ст.229 Цивільного кодексу України такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Крім того, позивач зазначає про те, що спірний договір в цілому містить ознаки нікчемності відповідно до положень ст.228 Цивільного кодексу України, оскільки вони є такими, що порушують публічний порядок та спрямований на втрату майна підприємства у вигляді грошових коштів (збитків підприємства, внаслідок укладення невигідного договору) та завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки одним з основних напрямків розвитку нашої країни є надання можливості підприєжмствам всіх форм власності можливості на вільне та прибуткове ведення господарської діяльності.

Заявлені вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.1, 2, 3, 4, 5 ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п.1.ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( ст.626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

В порядку ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з п. 13 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. N 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" вимоги про визнання недійсними угод, укладених внаслідок помилки, розглядаються господарськими судами за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки, а укладені внаслідок обману, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною - за позовом підприємства, установи, організації, що потерпіла від цих протиправних дій.

Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною за угодою предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що угода не була б укладена. Помилка повинна мати суттєве значення, зачіпати природу угоди або такі якості її предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. Помилка в мотивах угоди, а також неправильна уява про норму права не підпадають під ознаки угод, укладених внаслідок помилки.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними " -( надалі Постанова Пленуму).

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Отже, посилання позивача на те, що внаслідок нестабільність цін та кон'юктури ринку в державі, останній помилився в своїх розрахунках та вважає спірний правочин економічно необґрунтованим, та таким, щодо якого врачено комерційний інтерес, не є підставою для визнання договору недійсним.

Не заслуговують на увагу і посилання позивача у позові та усних поясненнях в судовому засіданні, на акт Жовтневої ДПІ у м. Дніпропетровськ від 25.07.12р. № 1970/226/25535021 про результати документальної перевірки ТОВ "ГІЛЬДІЯ-К" за період з 01.03. по 31.03.2012 р., що оспорюваний правачин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки, як вже було зазначено вище, до матеріалів справи залучені докази, які підтверджують факт виконання сторонами умов спірного договору, щодо надання послуг, які без заперечень були прийняті Замовником і вартість яких у повному обсязі була сплачена останнім.

Викладене в акті є суб'єктивним судженням перевіряючих інспекторів, які не підтверджуються за результатами аналізу договірних відносин між позивачем та відповідачем.

Не можуть бути прийняті до уваги і посилання позивача на те, що спірний договір в цілому містить ознаки нікчемності відповідно до положень статті 228 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до п.18 Постанови Пленума, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Отже, для визнання недійсним договору з підстав зазначених позивачем у позові, необхідно довести вину однієї із сторін або умисел сторони правочину (доказом вини та умислу може бути вирок суду).

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються на підставі доказів.

При цьому, в силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази, надані сторонами у справі, свідчать про реальне виконання сторонами зобов'язань за договором, тобто реальність договірних відносин між позивачем та відповідачем та підтверджують належне виконання в повному обсязі.

Таким чином, як свідчать матеріали справи, всі загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, у розумінні ст. 203 Цивільного кодексу України, сторонами при укладенні оспорюваного договору додержано.

З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст.6, 203, 215, 627, 638 Цивільного кодексу України, ст.ст. 49, 32, 33, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Суддя І.Ф. Мельниченко Повне рішення складено 18.01.13р.