Постанова № 28729070, 21.01.2013, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

21.01.2013 р. справа №5009/223/12

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді (доповідача): Будко Н.В.

Суддів: Манжур В.В., М'ясищева А.М.

Секретар: Прожерін О.О.

За участю представників сторін:

від прокуратури: Зозуля Н.В. за посвідченням;

від заявника: не з'явився;

від позивача: ОСОБА_2 по дов.;

від відповідачів: не з'явились.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Прокурора Жовтневого району міста Запоріжжя в інтересах держави в особі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, м. Київ

на рішення господарського суду Запорізької області від 25.01.2012р. (повний текст від 25.01.2012р.) у справі №5009/223/12 (суддя Юлдашев О.О.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, с. Григорівка Запорізького району Запорізької області

до відповідачів: 1) Приватного підприємства «Александр», смт. Кушугум Запорізького району Запорізької області, 2) Державного підприємства «Державний проектний інститут «Запоріжцивільпроект», м. Запоріжжя

про усунення перешкод у користуванні та визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, с. Григорівка Запорізького району Запорізької області, звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідачів, Приватного підприємства «Александр», смт. Кушугум Запорізького району Запорізької області, Державного підприємства «Державний проектний інститут «Запоріжцивільпроект», м. Запоріжжя, про зобов'язання ПП «Александр» усунути перешкоди у користуванні ФОП ОСОБА_3 майном, а саме - будівлею (літ. Б), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також про визнання за позивачем права власності на будівлю (літ. Б), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Заявою від 20.01.2012р. позивач уточнив позовні вимоги та просив суд зобов'язати ПП «Александр» усунути перешкоди у користуванні ФОП ОСОБА_3 майном, а саме - будівлями (літ. Аа - основна будівля загальною площею 46,1кв.м., літ. Б - навіс, літ. В - вбиральня, І - замощення, №1 - паркан), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а також визнати за ФОП ОСОБА_3 право власності на будівлі (літ. Аа - основна будівля загальною площею 46,1кв.м., літ. Б - навіс, літ. В - вбиральня, І - замощення, №1 - паркан), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням від 25.01.2012р. (з урахуванням ухвал про виправлення помилок від 22.02.2012р. та від 02.03.2012р.) господарський суд Запорізької області позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, зобов'язав ПП «Александр» усунути перешкоди у користуванні позивачем майном, а саме - будівля (літ. А - житловий будинок, літ. а - прибудова) загальною площею 64,2кв.м., літ. Б - навіс, літ. В - вбиральня, І - замощення, №1 - паркан), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також визнав за ФОП ОСОБА_3 право власності на вищевказану будівлю.

Висновок про задоволення позову суд першої інстанції обґрунтував доведеністю позовних вимог та відсутністю заперечень відповідача-2.

Проте з винесеним рішенням не погодилась прокуратура, у зв'язку з чим Прокурор Жовтневого району міста Запоріжжя звернувся до Донецького апеляційного господарського суду в інтересах держави в особі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, м. Київ, з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор посилається на те, що при прийнятті спірного рішення господарський суд припустився порушення норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування виходячи з наступного.

За висновком прокурора, договір будівельного підряду, на який посилається позивач у якості підстави позовних вимог, є нікчемним як такий, що порушує публічний порядок, оскільки відповідач-2 є державним підприємством, що утримується за рахунок коштів державного бюджету і підпорядковується Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, спірна будівля є державним майном, а отже її відчуження згідно вимог чинного законодавства повинно здійснюватись виключно за погодженням з вказаним Міністерством та Фондом державного майна України, недотримання такого порядку призводить до порушення інтересів держави та незаконного відчуження державної власності.

Крім того, прокурор вважає необґрунтованим посилання господарського суду на приписи ст. 376 ЦК України, оскільки по-перше, організація будівництва повинна узгоджуватись з Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами, експлуатація не прийнятих в установленому законодавством порядку об'єктів будівництва забороняється, проте матеріали справи не містять будь-яких документів та отримання відповідних дозволів на будівництво спірного об'єкта та введення його в експлуатацію. Також, в матеріалах справи відсутні документи, що посвідчували б право користування позивачем земельною ділянкою, на якій розташований спірний об'єкт нерухомості, оскільки договір суборенди землі від 01.08.2008р. відповідно до положень Земельного кодексу України не пройшов державну реєстрацію, а отже в розумінні ст. 210 ЦК України є не вчиненим.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважає викладені в ній доводи необґрунтованими, у зв'язку з чим просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Крім того, 21.01.2013р. позивачем було надано відзив на заяву прокурора Жовтневого району м. Запоріжжя про забезпечення позову, який судовою колегією до уваги не приймається з огляду на відсутність вказаної заяви у матеріалах справи, а також клопотання в порядку ст. 101 ГПК України про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

Представники заявника апеляційної скарги та відповідачів у судове засідання не з'явились з невідомих підстав, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином. Враховуючи, що ухвалою про порушення апеляційного провадження від 27.12.2012р. явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності вказаних представників за наявними у справі документами.

Судовий процес в апеляційній інстанції фіксувався за допомогою технічних засобів фіксації в порядку, передбаченому ст. 81-1 ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду позовом про усунення перешкод у користуванні та визнання права власності на спірний об'єкт нерухомості, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що за договором будівельного підряду з ПП «Александр» останній повинен був здійснити реконструкцію існуючого комплексу будівель, підготувати проектно-кошторисну документацію, а також вирішити питання щодо державної реєстрації права власності на дані об'єкти. Однак, відповідач-1 умови укладеного договору не виконав, що унеможливлює оформлення права власності позивача на вказану нерухомість в установленому законом порядку, а також ухиляється від нотаріального посвідчення договору. Оскільки відповідач-2 не заперечує проти визнання за позивачем права власності, спірна будівля відповідає необхідним умовам та вимогам чинних санітарних і будівельних норм та правил, позивач з урахуванням уточнення просив зобов'язати відповідача-1 усунути перешкоди у користуванні майном, а саме - будівлями (літ. Аа - основна будівля загальною площею 46,1кв.м., літ. Б - навіс, літ. В - вбиральня, І - замощення, №1 - паркан), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а також визнати за ФОП ОСОБА_3 право власності на вказані об'єкти.

Як вже зазначалось вище, господарський суд позовні вимоги з урахуванням уточнення задовольнив у повному обсязі.

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, судова колегія не може погодитись з таким висновком з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 19.02.2004р. відповідачу-2 було надано у постійне користування для розміщення та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 0,0444га згідно Державного акту на право постійного користування землею ІІ-ЗП №002860.

01.08.2008р. між ДПІ «Запоріжцивільпроект» та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір суборенди землі (строк дії договору - 5 років - п.8), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,0444га, цільове призначення якої - будівництво та обслуговування житлового будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. На земельній ділянці розміщені об'єкти нерухомого майна - будівля літ. Б (п.3 договору).

Згідно договору будівельного підряду б/н від 26.08.2008р., ПП «Александр» взяло на себе зобов'язання реконструювати будівлі на земельній ділянці у м. Бердянськ по АДРЕСА_1, що належить ФОП ОСОБА_3 на праві оренди, та підготувати проектно-кошторисну документацію. Виготовлення (замовлення) проектно-кошторисної документації, а також одержання дозволів на будівельні роботи згідно п. 1.1 договору здійснює відповідач-1, роботи виконуються з матеріалів позивача.

Відповідно до ст. 639 ЦК України сторони домовляються про нотаріальне посвідчення даного договору (п. 1.2 договору).

За твердженням позивача, після укладання вказаного договору відповідач-1 не надав проектно-кошторисну документацію, чим істотно порушив його умови, а також ухиляється від нотаріального посвідчення договору протягом тривалого терміну часу, що унеможливлює оформлення права власності позивача на зазначену нерухомість (яка згідно експертного висновку відповідає необхідним умовам та вимогам) у встановленому законом порядку.

Вищевикладене стало підставою для звернення позивача до суду з позовом в порядку ст.ст. 220, 331, 376 ЦК України.

Згідно положень ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом ст. 331 зазначеного Кодексу, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини 3 вказаної статті до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Також, ст. 375 Цивільного кодексу України передбачено, що право зводити на земельній ділянці будівлі та споруди, право давати дозвіл на будівництво на своїй земельній ділянці таких споруд іншим особам має власник земельної ділянки, а згідно ст. 25 Закону України «Про оренду землі», орендар має право зводити на орендованій земельній ділянці будівлі і споруди лише за письмовою згодою орендодавця з дотриманням установленого законодавством порядку.

Статтею 376 Цивільного кодексу України передбачено порядок набуття права власності на самочинне будівництво, згідно якого право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнано за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй виділена для цієї мети, лише за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Таким чином, правовий аналіз чинного законодавства свідчить, що самочинно збудований об'єкт нерухомості може бути оформлений у власність особи як такий, що споруджений правомірно, за таких умов: а) надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване самочинно нерухоме майно і прийняття судом рішення про визнання права власності за цією особою; б) на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Задовольняючи заявлені позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що об'єкт нерухомості розташований на земельній ділянці, наданій позивачу в оренду на підставі договору з відповідачем-2, згідно експертного висновку відповідає необхідним умовам та вимогам і щодо нього можливий розгляд питання про оформлення в установленому порядку. Крім того, господарський суд посилався на укладений з відповідачем-1 договір будівельного підряду, умови якого останнім не виконані, ухилення відповідача-1 від його нотаріального посвідчення, а також відсутність заперечень відповідача-2 проти задоволення позовних вимог.

Проте судова колегія не може погодитись із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012р. № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону України «Про основи містобудування» спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності в порядку ст. 376 ЦК України має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Так, матеріалами справи не підтверджено, а позивачем не спростовано, що реконструкцію спірної споруди здійснено без відповідного дозволу Інспекції архітектурно-будівельного контролю та без належним чином затвердженого проекту.

Відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

Порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні на час виникнення спору було визначено в Тимчасовому положенні про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно (далі -Тимчасове положення), затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 № 7/5, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.02.02 за № 157/6445.

За змістом п. 1.3 Тимчасового положення, державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Відповідно до п. 1.6 цього Тимчасового положення, реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти. Не підлягають реєстрації тимчасові споруди.

Згідно п.п. 2, 3, 11, 12, 13, 14, 16 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.11р. № 461 (в редакції, чинній на звернення до суду з позовом), прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I - III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами (далі - Інспекція) поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації (далі - декларація). Прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до IV і V категорії складності, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі Інспекцією сертифіката. Датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката. Експлуатація об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється. Зареєстрована декларація або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об'єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об'єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.

Замовник зобов'язаний протягом семи календарних днів з дня прийняття в експлуатацію об'єкта: подати копію декларації або сертифіката місцевому органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням об'єкта для подання такими органами інформації про прийнятий в експлуатацію об'єкт до органу державної статистики за формами, передбаченими звітно-статистичною документацією; поінформувати державні органи у сфері пожежної та техногенної безпеки про введення в експлуатацію об'єкта.

Пунктом 8.1 Тимчасового положення визначено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування, зокрема, фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

В матеріалах справи наявний висновок №34/11 експертного будівельно-технічного дослідження від 09.12.2011р., складений судовим експертом Тернових В.А. (свідоцтво №830 від 30.01.2004р.), відповідно якого на дату дослідження процент будівельної готовності об'єкту нерухомості - будівля літ. Б розміром 2,50х3,50, що входить до комплексу «Будинок відпочинку» по АДРЕСА_1, становить 100% готовності. Досліджена будівля літ.Б виходячи з її функціонального призначення відповідає нормам будівництва, діючим нормативно-технічним вимогам по місцю розташування на виділеній земельній ділянці, по об'ємно-планувальним та конструктивним рішенням в частині капітальності, надійності стійкості основних несучих конструкцій будівель, по санітарно-гігієнічним, протипожежним та екологічним вимогам.

Однак, зазначений висновок не є в розумінні чинного законодавства документом, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Згідно п.8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (чинному на момент прийняття рішення), експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

За вказаних обставин, застосування до даних правовідносин приписів ст. 376 ЦК України не уявляться можливим.

Крім того, відповідно до п.12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012р. № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», у справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК). Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 ЦК).

Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Таким чином, твердження суду першої інстанції про те, що спірне нерухоме майно розташоване саме на земельній ділянці, яка знаходиться у користуванні позивача на підставі договору оренди, є необґрунтованим, оскільки договір суборенди землі від 01.08.2008р. не пройшов державної реєстрації, тому не є в розумінні чинного земельного законодавства правовстановлюючим документом на земельну ділянку. Враховуючи викладене, немає підстав стверджувати, що позивач отримав земельну ділянку під уже збудоване ним самочинно нерухоме майно, а отже у суду були відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на вказаний об'єкт.

До того ж, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що з огляду на матеріали справи відповідач-2, ДП «Державний проектний інститут «Запоріжцивільпроект», є державним підприємством, що утримується за рахунок коштів державного бюджету і знаходиться у підпорядкуванні Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (лист №37 від 17.01.2012р., а.с. 36), що передбачає спеціальний порядок відчуження майна такого підприємства. Доводи апеляційної скарги про те, що спірне нерухоме майно має статус державної власності, матеріалами справи не підтверджено, проте належним доказом протилежного не може слугувати і наданий позивачем 21.01.2013р. разом із відповідним клопотанням лист ДП «ДПІ «Запоріжцивільпроект» від 12.03.2012р. про відсутність спірного нерухомого майна на балансі вказаного підприємства.

Що стосується посилань господарського суду на умови договору будівельного підряду від 26.08.2008р. в якості підстави для вимог про усунення перешкод у користуванні майном, судова колегія з огляду на вищевикладене вважає їх безпідставними, оскільки дійсність такого договору не впливає на виникнення та не підтверджує наявності підстав для визнання за позивачем права власності на спірний об'єкт нерухомості. Крім того, в матеріалах справи відсутні як докази виконання відповідачем-1 будь-яких робіт з реконструкції спірної будівлі (кошториси, акти приймання робіт тощо), так і докази виконання позивачем взятих на себе обов'язків з їх оплати, а також докази тривалого ухилення відповідача-1 від нотаріального посвідчення даного договору та відмови останнього надати позивачу визначену договором проектно-кошторисну документацію. За вказаних обставин, посилання позивача на вищевказаний договір будівельного підряду у якості підстави позову є необґрунтованими.

Крім того, додані до матеріалів справи докази не можуть бути підставою для вимог про усунення перешкод у користуванні та визнання за позивачем права власності саме на комплекс будівель - літ. Аа - основна будівля з прибудовою загальною площею 64,2кв.м., літ. Б - навіс, літ. В - вбиральня, І - замощення, №1 - паркан, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, оскільки стосуються лише будівлі літ. Б, що знаходиться за вказаною адресою, а площа будівлі літ. Аа згідно заяви про уточнення позову від 20.01.2012р. визначалась позивачем як 46,1кв.м., а не 64,2кв.м. (основна будівлі літ.А., прибудова - літ.а).

У зв'язку з викладеним, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що всупереч вимогам ст. 43 ГПК України, рішення господарського суду Запорізької області від 25.01.2012р. у справі №5009/223/12 не ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді матеріалів і обставин справи, не відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги згідно ст.49 ГПК України покладаються на позивача.

Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст. 49, ст. 99, ст.101, ст.102, ст.103, ст. 104, ст.105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Прокурора Жовтневого району міста Запоріжжя в інтересах держави в особі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, м. Київ, на рішення господарського суду Запорізької області від 25.01.2012р. (повний текст від 25.01.2012р.) у справі №5009/223/12- задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 25.01.2012р. (повний текст від 25.01.2012р.) у справі №5009/223/12 - скасувати.

У задоволенні позовних вимог з урахуванням уточнення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, с. Григорівка Запорізького району Запорізької області, до Приватного підприємства «Александр», смт. Кушугум Запорізького району Запорізької області, Державного підприємства «Державний проектний інститут «Запоріжцивільпроект», м. Запоріжжя, про зобов'язання ПП «Александр» усунути перешкоди у користуванні ФОП ОСОБА_3 майном, а саме - будівлями (літ. Аа - основна будівля загальною площею 46,1кв.м., літ. Б - навіс, літ. В - вбиральня, І - замощення, №1 - паркан), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а також визнання за ФОП ОСОБА_3 права власності на будівлі (літ. Аа - основна будівля загальною площею 46,1кв.м., літ. Б - навіс, літ. В - вбиральня, І - замощення, №1 - паркан), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 - відмовити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, с. Григорівка Запорізького району Запорізької області, на користь державного бюджету 536,50грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя (доповідач): Н.В. Будко

Судді: В.В. Манжур

А.М. Мясищев

Надруковано примірників-9

1-у справу

1-позивачу

2-відповідачам

1-скаржнику

2-прокуратурі

1-господарському суду

1-ДАГС