Рішення № 28725187, 21.01.2013, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

№ 0827/3629/2012

Пр. 2/336/31/2013

21.01.2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2013 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого судді Гончар М.С.

при секретарі Олєйник М.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа: Прокуратура Запорізької області про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства і прокуратури, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом (а.с.1-5) до Управління Державного казначейства України, Управління Державного казначейства України в Запорізькій області, третя особа: Прокуратура Запорізької області, в якому на підставі ст. 56 Конституції України, ст. 1167 ЦК України, ст. ст. 1-4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, ст. 25 Бюджетного кодексу України просив стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду (витрати на правову допомогу у кримінальній та цивільній справі) 2.500,0 грн. та моральну шкоду 30.000,0 грн. В обґрунтування свого позову зазначав наступне. 11.10.2011 року біля 13.год.10 хв. біля кафе «Перевал» по вул. Чарівній у м. Запоріжжі він був затриманий працівниками Шевченківського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України. Після затримання працівниками міліції він був доставлений працівниками Шевченківського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області до райвідділу, де протягом довгого часу піддавався психологічному тиску під загрозою оперативного працівника міліції ОСОБА_2 бути звинуваченим у скоєнні тяжкого злочину та був вимушений був оговорити себе у незаконному зберіганні та носінні патронів. Про незаконні дії працівників міліції він одразу заявив у своїй скарзі на ім'я прокурора Шевченківського району м. Запоріжжя. Прокуратурою Шевченківського району м. Запоріжжя за його скаргою формально була проведена перевірка, за результатами якої прийнято рішення про відмову у порушенні кримінальної справи у зв'язку із відсутністю в діях працівників міліції складу злочину. Йому було обрано запобіжний засіб - підписка про невиїзд. Його неодноразово викликали в органи міліції, допитували, він вимушений був звертатись за правовою допомогою до адвоката, нести витрати. Та обставина, що відносно нього було порушено кримінальну справу, погано вплинула на його відносини із дружиною та дітьми. На цьому ґрунті між ним і дружиною виникали сварки, його доводилось доказувати дружині та родичам, що він не скоював цього злочину. Він веде здоровий спосіб життя, не порушує законів. На його утриманні перебуває двоє малолітніх дітей та дружина, яка здійснює догляд за дітьми. На цьому ґрунті трохи не розпалась його сім'я. Крім того, з недовірою до нього стали ставитись знайомі і сусіди. Ці обставини призвели до душевних переживань, котрі він переніс у зв'язку із протиправними діями працівників правоохоронних органів відносно нього. Кримінальну справу було передано до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя. Він неодноразово з'являвся у судові засідання, постійно хвилювався, що призвело до душевних і фізичних страждань. Підписка про невиїзд обмежувала його право на пересування. Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10.04.2012 року він був виправданий за зазначеним обвинуваченням. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 11.06.2012 року вирок суду першої інстанції залишено без змін та останній набрав чинності. Таким чином, у період з 11.10.2011 року по 11.06.2012 року (8 місяців) відносно нього проходило незаконне переслідування, він знаходився у психологічному стресі. Ч. 3 ст. 13 Закону України №266/94-ВР передбачено, що при визначенні розміру моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування провадиться, виходячи із розміру не менше ніж одного розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом. При вищевикладених обставинах, він оцінює свою моральну шкоду у розмірі 30.000,0 грн. Крім цього, його завдано матеріальну шкоду у сумі 2.500,0 грн. (витрати на правову допомогу адвоката ОСОБА_4 у кримінальній справі 2.000,0 грн. та 500,0 грн. у даній цивільній справі). Відповідач є належним у цій справі в силу вимог Бюджетного кодексу України та Закону України «Про Державний бюджет України».

Ухвалою суду від 23.08.2012 року провадження у справі було відкрито (а.с.22).

Ухвалою суду від 27.09.2012 року (а.с.52) за клопотанням позивача суд залучив до участі у цій справі в якості третіх осіб -Державну казначейську службу України та Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області.

Ухвалою суду від 14.11.2012 року (а.с.84) за клопотанням позивача суд замінив неналежних відповідачів у цій справі Управління Державного казначейства України, Управління Державного казначейства України в Запорізькій області належними відповідачами: Державною казначейською службою України та Головним управлінням Державної казначейської служби України у Запорізькій області; у зв'язку із чим. виключив останніх з кола третіх осіб у цій справі.

14.11.2012 року розпочато розгляд справи по суті, оголошено позов, сторони надали суду пояснення; у тому числі, позивач ОСОБА_1 зазначав, що одразу після того, як він надав пояснення, які від нього «вимагала міліція», і ввійшов із міліції, він звернувся із скаргою до прокуратури на дії працівників міліції та за правовою допомогою до адвоката ОСОБА_4, яка у подальшому була його захисником у зазначеній кримінальній справі, і в якості підозрюваного, обвинуваченого у подальшому на досудовому слідстві та у суді по кримінальній справі він вини у скоєнні злочину, передбаченого ст. 263 ч.1 КК України, не визнавав повністю; особи, які беруть участь у цій справі, факт, зазначений позивачем вище визнали та не оспорювали у суді; судом було досліджено також матеріали справи, на запитання суду позивач пояснив, що він на час досудового слідства та судового розгляду вищезазначеної кримінальної справи відносно нього офіційно ніде не працював і не працює зараз; розгляд справи відкладений через витребування матеріалів кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за ст. 263 ч.1 КК України для огляду у цій справі.

Ухвалою суду від 14.11.2012 року (а.с.92) за клопотанням позивача суд залишив без розгляду позовні вимоги позивача до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області.

03.12.2012 року суд дослідив у судовому засіданні матеріали кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за ст. 263 ч.1 КК України, розгляд справи був відкладений за клопотанням позивача про надання часу для подачі оригіналів квитанцій на підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката.

10.12.2012 року розгляд справи не відбувся через перебування судді Гончар М.С. у нарадчій кімнаті по кримінальній справі.

У судовому засіданні 15.01.2013 року позивач ОСОБА_1 позов, викладене у ньому, а також раніше надані суду пояснення підтримав, просив позов задовольнити, надав суду для долучення до матеріалів справи оригінали квитанцій на підтвердження витрат на правову допомогу адвоката; на запитання суду зазначав, що змінювати свої вимоги будь-яким чином не вважає за доцільне, інших доказів, що містяться у матеріалах цивільної та кримінальної справи немає.

Представник відповідача - Державної казначейської служби України за довіреністю (а.с. 150) Кріль Ю.А. позов позивача не визнала у повному обсязі, підтримала викладене у письмових запереченнях відповідача на позов (а.с.129-131), просила у задоволенні позову позивача відмовити у повному обсязі; інших додаткових пояснень та клопотань не мала.

Мошков -Масиниця Д.І., як представник третьої особи -Прокуратури Запорізької області (а.с. 47, 151), у судовому засіданні 1501.2013 року проти задоволення позову позивача заперечував, підтримав викладене у письмових запереченнях прокуратури Запорізької області (а.с.134-135), просив у задоволенні позову позивача відмовити; на запитання суду зазначав, що прокуратурі не відомі результати розгляду касаційної скарги на виправдувальний вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_1 судом касаційної інстанції, він не просить зупиняти провадження у цій цивільній справі на час розгляду зазначеної касаційної скарги прокуратури; навпаки, вважає за необхідне закінчити судове слідство у цій справі у даному судовому засіданні.

Заслухавши осіб, які беруть участь у цій справі, дослідивши матеріали цивільної справи у даному судовому засіданні та раніше 03.12.2012 року матеріали кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за ст. 263 ч.1 КК України, суд прийшов до переконання, що позов позивача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Постановою слідчого Шевченківського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області Пашко А.С. від 13.10.2011 року було порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ст. 263 ч. 1 КК України у зв'язку з безпосереднім виявлення о/у Шевченківського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_2 ознак злочину.

Згідно рапорту останнього від 11.10.2011 року у цей день біля кафе «Перевал»по вул. Чарівна у м. Запоріжжя був затриманий ОСОБА_1, у якого у ході поверхового догляду у кишені одягу були виявлені та вилучені патрони у кількості 8 шт.

Постановою слідчого у зазначеній кримінальній справі для захисту ОСОБА_1 допущений адвокат ОСОБА_4

ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді -підписки про невиїзд.

ОСОБА_1 на правову допомогу адвоката ОСОБА_4 поніс у кримінальній справі витрати у сумі 2.000,0 грн. (оригінал квитанції а.с.153).

Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10.04.2012 року ОСОБА_1 було виправдано за обвинуваченням у скоєнні злочину, передбаченому ч. 1 ст. 263 КК України (копія а.с.6-15).

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 11.06.2012 року апеляцію прокурора залишено без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10.04.2012 року без змін, у зв'язку із чим 11.06.2012 року останній набрав законної сили.

Встановлено, що за касаційною скаргою прокурора, якій брав участь в розгляді кримінальної справи, на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10.04.2012 року щодо ОСОБА_1 кримінальну справу було надіслано 10.12.2012 року до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (а.с.154-155).

Проте, на час розгляду цієї справи судом у матеріалах цієї справи відсутні та особами, які беруть участь у цій справі, суду не надані докази того, що вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10.04.2012 року відносно ОСОБА_1 Вищим Спеціалізованим Судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасований чи його дію зупинено.

Особи, які беруть участь у цій справі, не просили суд зупинити провадження у цій справі, у зв'язку із розглядом Вищим Спеціалізованим Судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційної скарги прокурора на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10.04.2012 року відносно ОСОБА_1

Судом також не вбачається обов'язку суду в силу ст. 201 ЦПК України для зупинення провадження у цій справи при вищевикладених обставинах.

Суд при вирішенні цієї справи на час її розгляду виходить із чинності вироку Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10.04.2012 року відносно ОСОБА_1 та того, що обставини, встановлені цим вироком, не доказуються в силу ст. 61 ч. 3 ЦПК України при розгляді цієї справи, оскільки участь у цій справі бере та сама особа -ОСОБА_1, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" № 266 від 01.12.1994 року відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.

У наведених у ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються:

- суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги (п. 4 ст. 3 зазначеного Закону),

- моральна шкода (п. 5 ст. 3 зазначеного Закону).

ОСОБА_1 у своєму позові просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду 30.000,0 грн. та матеріальну шкоду (суми, сплачені ОСОБА_1 у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги адвокатом ОСОБА_4) 2.500,0 грн.

На запитання суду позивач у судовому засіданні зазначав, що змінювати вимоги будь-яким чином не вважає за доцільне.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно із ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

Відповідач через представника позов позивача у цій справі не визнав у повному обсязі.

Третя особа проти задоволення позову позивача у цій справі заперечувала у повному обсязі.

Однак, відповідач та третя особа, а також їх представники не надали суду будь-яких належних допустимих переконливих доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову позивача у повному обсязі.

Так, суд не приймає до уваги доводи третьої особи -Прокуратури Запорізької області, викладені у письмових запереченнях (а.с.129-131), у тому числі з посиланням на ч. 4 ст. 1176 ЦК України про те, що ОСОБА_1, як фізична особа, не має права на відшкодування шкоди, оскільки, у процесі досудового слідства шляхом самообмови (пояснення у кримінальній справі, копія а.с.136) перешкоджав з'ясуванню істини і цим сприяв незаконному затриманню, застосуванню запобіжного заходу тощо.

Слід відрізняти зміст ч. 4 ст. 1176 ЦК України станом на час скоєння злочину, в якому обвинувачувався ОСОБА_1 у жовтні 2011 року «фізична особа, яка у процесі дізнання, попереднього (досудового) слідства»), та яким слід керуватись при розгляді цієї справи, та станом на час розгляду цієї справи судом в редакції Закону України від 13.04.2012 року («фізична особа, яка у процесі досудового розслідування»).

Суд вважає, що письмове зізнання ОСОБА_1 (пояснення, копія а.с.136) у скоєнні злочину не оформлено належним чином відповідно до ст. 96 КПК України, незрозуміло де та за яких обставин воно було написане.

Крім того, пояснення фізичної особи без статусу у кримінальній справі не носить доказової бази. Доказом у справі є лише допит фізичної особи з певним статусом (свідка, підозрюваного, обвинуваченого тощо).

Як вбачається із матеріалів кримінальної справи, ОСОБА_1 одразу після надання вищезазначених пояснень звернувся із скаргою до прокуратури на дії працівників міліції та за правовою допомогою до адвоката ОСОБА_4, яка у подальшому була його захисником у зазначеній кримінальній справі, та в якості підозрюваного, обвинуваченого у подальшому на досудовому слідстві та у суді по кримінальній справі він вини у скоєнні злочину, передбаченого ст. 263 ч.1 КК України, не визнавав повністю.

Особи, які беруть участь у справі, цей факт у суді визнали, а тому він доказуванню не підлягає в силу ст. 61 ч.1 ЦПК України.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 права на відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" № 266 від 01.12.1994 року.

Моральною шкодою за визначенням ст. 4 Закону України № 266 визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Враховуючи, що ОСОБА_1 був звинувачений у скоєнні злочину середньої тяжкості, 8 місяців перебував під слідством та судом, суд вважає, що він безумовно зазнав моральних страждань, його нормальні життєві зв'язки з родиною та друзями були порушені, після набрання законної сили виправдувальним вироком позивач був вимушений фактично заново організовувати своє життя, відновлювати ділову та особисту репутацію, тощо.

Однак, на думку суду, зазначена позивачем ОСОБА_1 сума відшкодування 30.000,0 грн. моральної шкоди є завищеною та не відповідає обсягу та характеру його страж

Згідно із 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" № 266 від 01.12.1994 року відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Встановлено, що на час досудового слідства та судового розгляду вищезазначеної кримінальної справи відносно ОСОБА_1, а також на час розгляду судом цієї цивільної справи ОСОБА_1 офіційно ніде не працював і не працює.

Таким чином, встановивши обставини справи та оцінивши в сукупності докази, враховуючи норми ст. 13 ч. 3 Закону України № 266, яка визначає мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць, суд дійшов висновку про розумність, виваженість та справедливість відшкодування моральної шкоди позивачеві у сумі 8.464,39 грн.

(Розрахунок:

- ст. 22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік»мінімальна заробітна плата у жовтні-листопаді 2011 року -985,0 грн., з 01.12.2011 року -1.004,0 грн.

- ст. 13 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік»мінімальна заробітна плата з 01.01.2012 року -1.073,0 грн., з 01.04.2012 року -1.094,0 грн.

Жовтень 2011 року (985,0 грн./31 день*21 день з дня затримання 11.10.2011 року = 667,26 грн.) + листопад 2011 року (985,0 грн.) + грудень 2011 року (1.004,0 грн.) + січень 2012 року (1.073,0 грн.) + лютий 2012 року (1.073,0 грн.) - березень 2012 року (1.073,0 грн.) + квітень 2012 року (1.094,0 грн.) + травень 2012 року (1.094,0 грн.) + червень 2012 року (1.094,0 грн. /30 днів*11 днів червня до набрання чинності вироком суду першої інстанції = 401,13 грн.) = 8.464,39 грн.)

Суд погоджується також із тим, що ОСОБА_1 було завдано матеріальну шкоду на суму 2.000,0 грн. -понесені витрати останнього на правову допомогу адвоката ОСОБА_4 у кримінальній справі (корешок квитанції адвоката ОСОБА_4 від 13.10.2011 року на суму 2.000,0 грн. за ведення кримінальної справи а.с.153).

Згідно із ст. 22 ч.2 п.1 ЦК України збитками є витрати, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Разом з тим, суд не погоджується із тим, що витрати позивача ОСОБА_1 на правову допомогу (складання вищезазначеного позову) адвоката ОСОБА_4 у даній цивільній справі (квитанція а.с.152 на суму 500,0 грн.) належать до матеріальних збитків в силу ст. 22 ч.2 п.1 ЦК України.

В силу вимог ст. 79 ч. 2 п. 2 ЦК України - це є вид судових витрат у цивільній справі, які мають відшкодуватись згідно із ст. 88 ЦПК України з урахуванням положень Закону України «Згідно із ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах»№ 4191-VI від 20.12.2011 року, якій набрав чинності з 01.01.2012 року, згідно із яким розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

При вищевикладених обставинах, судом не вбачається правових підстав для вирішення питання по цих витратах у цій справі взагалі, оскільки, адвокат ОСОБА_4 участі у судових засіданнях у цій справі не приймала та не надавала суду доказів того, скільки часу вона витратила на складання вищезазначеного позову позивача до суду.

Крім того, обидві сторони у цій справі згідно із Законом України «Про судовий збір», якій набрав чинності з 01.11.2011 року, звільнені від сплати судового збору.

Державна казначейська служба України є належним відповідачем у цій справі, оскільки в силу вимог ст. 4 ч. 1 Закону України № 266 та п. 1.3 Порядку виконання Державною казначейською службою України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, затвердженого наказом Держказначейства від 04.02.2008 № 39 відшкодування провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

При вищевикладених обставинах, суд вважає за необхідне стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів державного бюджету 2.000,0 грн. на відшкодування матеріальної шкоди (суми, сплачені позивачем у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги) та 8.464,39 грн. на відшкодування моральної шкоди, в решті позовних вимог позивача слід відмовити через їх необґрунтованість.

Керуючись ст. 56 Конституції України, ст.ст. 22-23, 1167 ч.2 ЦК України, ст. ст. 1-4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, ст. 25 Бюджетного кодексу України, ст. 22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», ст. 13 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік», ст. ст. 57-60, 61, 79, 88, 208- 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України (вул.. Бастіонна, 6 м. Київ 01601 ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, мешкає за адресою: АДРЕСА_2, за рахунок коштів державного бюджету 2.000,0 грн. (дві тисячі гривень) на відшкодування матеріальної шкоди та 8.464,39 грн. (вісім тисяч чотириста шістдесят чотири гривні тридцять дев'ять копійок) на відшкодування моральної шкоди.

В решті позовних вимог -відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через шевченківський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення цього рішення, а особами, які брали участь у цій справі, але не були присутні при проголошенні рішення суду, у той самий строк й порядок з дня отримання копії цього рішення.

Суддя М.С. Гончар