Постанова № 28721791, 08.01.2013, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №11.5

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 січня 2013 року Справа № 2а/1270/9895/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Захарової О.В.,

при секретарі судового засідання: Білоконі Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10.05.2012 ВП №31738325 та постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31.05.2012 ВП №31738325, -

ВСТАНОВИВ:

12 грудня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 про скасування постанови від 10.05.2012 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, яким позивач просив скасувати постанову Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10.05.2012.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем накладено арешт на нерухоме майно, що належить йому на праві власності згідно рішення Жовтневого районного суду м.Луганська від 09.12.2010, яке набрало законної сили і обов'язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України.

Позивач вважає своє право порушеним, так як він не є стороною виконавчого провадження. З цих підстав, позивач вважає протиправною постанову Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10.05.2012.

У судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги, після чого остаточно просив суд скасувати постанову старшого державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції ОСОБА_3 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10.05.2012 ВП №31738325 та постанову старшого державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції ОСОБА_3 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31.05.2012 ВП №31738325.

Представник відповідача позов не визнав, у запереченнях послався на те, що на виконанні у Ленінському ВДВС Луганського МУЮ знаходиться виконавче провадження ВП №31738325 з примусового виконання виконавчого листа №2-6909/11 виданого Жовтневим районним судом м.Луганська 13.03.2012 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 різниці за сплачений автомобіль марки «MITSUBIHI», модель «LANCER», номер шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, в сумі 55320,31 грн. При примусовому виконанні виконавчого листа державним виконавцем було накладено арешт на майно боржника. Згідно відповіді БТІ у м.Луганськ за боржником зареєстроване нерухоме майно, у зв'язку з чим, державним виконавцем винесено оскаржувану постанову про арешт майна та заборону на його відчуження. Відповідач зазначив, що у відповідності до ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець не має жодних правових підстав для звільнення майна з під арешту. На підставі зазначеного, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа у судове засідання не прибув, про дату, час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову з огляду на таке.

Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 1 статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (ч.3 ст.181 КАС України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст.1 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №606-ХІV).

Відповідно до ст.1 Закону України від 24 березня 1998 року №202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Частиною 4 статі 4 Закону України від 24 березня 1998 року №202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Згідно із ст.11 Закону №606-ХІV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ст.32 Закону №606-XIV заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника врегульовано главою 4 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження».

Згідно із ст.52 Закону №606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.

На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. У такому разі державний виконавець зобов'язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

Статтею 57 Закону №606-XIV встановлено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

- винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;

- винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;

- винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

- проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.

Відповідно до ст.59 Закону №606-XIV майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржнику, стягувачу, а в разі якщо обов'язок зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачу.

У судовому засіданні встановлено, підтверджено матеріалами справи, що на виконанні в Ленінському ВДВС Луганського МУЮ знаходиться виконавче провадження №31738325 від 20.03.2012 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 різниці за сплачений автомобіль в сумі 55320,31 грн.

Постановою державного виконавця Ленінського ВДВС Луганського МУЮ від 10.05.2012 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні ВП №31738325 з примусового виконання виконавчого листа №2-6909/11, виданого Жовтневим районним судом м.Луганська 13.03.2012 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 різниці за сплачений автомобіль марки «MITSUBIHI», модель «LANCER», номер шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, в сумі 55320,31 грн., накладено арешт на рухоме майно: марки «MITSUBIHI», модель «LANCER», номер шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, № двигуна НОМЕР_3, що належить боржнику СПД ОСОБА_2 (а.с. 40).

Постановою державного виконавця Ленінського ВДВС Луганського МУЮ від 31.05.2012 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні ВП №31738325 з примусового виконання виконавчого листа №2-6909/11, виданого Жовтневим районним судом м.Луганська 13.03.2012 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 був накладений арешт на 1/1 частку кв. АДРЕСА_2; 1/1 частку кв. АДРЕСА_1 вбудоване нежитлове приміщення (магазину) 1-го поверху з ганками та 1/1 частки буд. АДРЕСА_4, що належить боржнику СПД ОСОБА_5 (а.с. 43).

Між сторонами існує спір щодо накладення відповідачем арешту на належне на праві власності майно позивача, який не є стороною виконавчого провадження.

З обставин справи вбачається, що рішенням Жовтневого районного суду м.Луганська від 09 грудня 2010 року у справі №2-9981/10 був розірваний достроково договір про спільну діяльність по реалізації спільного проекту із створення торгівельної мережі від 12 липня 2004 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1. Припинено право власності ОСОБА_2 на вбудоване нежитлове приміщення (магазину) №65 1-го поверху з ганком загальною площею 222,9 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_1 право власності на вбудоване нежитлове приміщення (магазину) №65 1-го поверху з ганком загальною площею 222,9 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Припинено право власності ОСОБА_2 на нежитлову будівлю загальною площею 299,1 кв.м., розташовану за адресою АДРЕСА_4. Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю загальною площею 299,1 кв.м., розташовану за адресою АДРЕСА_4 (а.с. 13).

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 13 липня 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 25 листопада 2011 року рішення Жовтневого районного суду м.Луганська від 09 грудня 2010 року залишені без змін (а.с. 14-16, 18).

Рішенням Жовтневого районного суду м.Луганська від 16 листопада 2011 року було анульовано реєстрацію права власності на 1/2 частину нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_4, зареєстрованих за ОСОБА_1. Визнано право власності по 1/2 частині за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_4. Визнано спільним сумісним майном позивача ОСОБА_4 та відповідача ОСОБА_2 як подружжя в рівних частках автомобіль марки «MITSUBIHI», модель «LANCER», номер шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1. Виділено у власність ОСОБА_2 автомобіль марки «MITSUBIHI», модель «LANCER», номер шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 різницю за сплачений автомобіль марки «MITSUBIHI», модель «LANCER», номер шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, в сумі 55320 грн. 31 грн. (а.с. 67-70).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 22 серпня 2012 року скасована ухвала Апеляційного суду Луганської області від 09 лютого 2012 року в частині позовних вимог щодо нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4, та справу в цій частині передано на новий апеляційний розгляд (а.с. 71-73).

Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 11 грудня 2012 року рішення Жовтневого районного суду м.Луганська від 16 листопада 2011 року було змінено, скасовано рішення в частині анулювання реєстрації права власності на 1/2 частину нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4, зареєстрованих за ОСОБА_1, визнання права власності по 1/2 частині за ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4, і у задоволенні зазначених вимог ОСОБА_4 відмовлено. В решті рішення суду залишено без змін (а.с. 74-76).

Згідно ст. 319 Цивільного процесуального кодексу України рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Отже, рішення Апеляційного суду Луганської області від 11 грудня 2012 року є таким, що набрало законної сили.

Відповідно до ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно із ст.60 Закону №606-XIV особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Зазначені у цій статті постанови можуть бути оскаржені сторонами в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Право звернення до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту особи, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, прямо передбачено ч.1 ст.60 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження».

У судовому засіданні достовірно встановлено, що нерухоме майно, а саме: 1/1 частки кв. АДРЕСА_1 вбудоване нежитлове приміщення (магазину) 1-го поверху з ганками та 1/1 частки буд. АДРЕСА_4, на яке накладений арешт згідно постанови Ленінського ВДВС Луганського МУЮ про накладення арешту та заборони на його відчуження від 31.05.2012 ВП №31738325, належить позивачу - ОСОБА_1, який не є стороною виконавчого провадження. Отже, зазначене майно не належить боржникові та не може застосовується для забезпечення виконання виконавчого провадження ВП №31738325 з примусового виконання виконавчого листа №2-6909/11, виданого 13.03.2012 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 різниці за сплачений автомобіль в сумі 55320,31 грн.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі ухвали Жовтневого районного суду м.Луганська від 21 червня 2012 року, постановою Ленінського ВДВС Луганського МУЮ від 26.06.2012 ВП №31738325 був знятий арешт з 1/2 частини вбудованого нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 46).

За таких обставин, відповідачем самостійно звільнена частина зазначеного майна позивача з-під арешту за спірною постановою ВП №31738325 від 31.05.2012.

Отже, за оскаржуваною постановою накладений арешт на майно позивача, який не є стороною виконавчого провадження, а саме щодо 1/2 частки кв. АДРЕСА_1 вбудоване нежитлове приміщення (магазину) 1-го поверху з ганками та 1/2 частки буд. АДРЕСА_4, що належить позивачу на праві власності.

Судом встановлено, що згідно оскаржуваної постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №31738325 від 31.05.2012 відповідачем накладений арешт також на нерухоме майно: 1/1 частку кв. АДРЕСА_2.

Між сторонами відсутній спір щодо зазначеного нерухомого майна: 1/1 частку кв. АДРЕСА_2, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про скасування постанови Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції від 31.05.2012 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №31738325, є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині арешту 1/2 частки кв. АДРЕСА_1 вбудоване нежитлове приміщення (магазину) 1-го поверху з ганками та 1/2 частки буд. АДРЕСА_4, як майна, яке є власністю позивача, і в інших частинах підстави для скасування постанови відсутні.

Позовні вимоги про скасування постанови ВП №31738325 від 10.05.2012 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження автомобіля марки «MITSUBIHI», модель «LANCER», номер шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Судом встановлено, що транспортний засіб, на який відповідачем накладено арешт згідно постанови ВП №31738325 від 10.05.2012 належить боржнику у виконавчому провадженні - ОСОБА_2, а не позивачу у справі. У зв'язку із цим, відсутнє будь-яке порушення прав позивача, так як майно йому не належить.

Право оскаржити рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, пов'язані із накладенням арешту на зазначений транспортний засіб має особа, права, інтереси якої порушені.

Доказів порушення прав щодо накладення арешту на транспортний засіб, позивачем не надано.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Питання по судовим витратам вирішується відповідно до вимог ст.94 КАС України.

На підставі ч.3 ст.160 КАС України у судовому засіданні 08 січня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 14 січня 2013 року, про що згідно вимог ч.2 ст.167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст.ст.2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 158-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10.05.2012 ВП №31738325 та постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31.05.2012 ВП №31738325, - задовольнити частково.

Скасувати постанову Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції від 31.05.2012 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №31738325, в частині арешту 1/2 частки кв. АДРЕСА_1 вбудоване нежитлове приміщення (магазину) 1-го поверху з ганками та 1/2 частки буд. АДРЕСА_4, яке на праві власності належить ОСОБА_1.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 16,10 грн. (шістнадцять гривень 10 копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено та підписано 14 січня 2013 року.

СуддяО.В. Захарова