Рішення № 28719682, 15.01.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-68/17562-2012 15.01.13

За позовомТовариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта»доПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт»провідшкодування шкоди, Суддя Ониськів О.М.

Представники сторін:

від позивача: Махиня Н.М., представник за довіреністю,від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт» (далі - відповідач) про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 4.243,91 грн. та судового збору у розмірі 1 609,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем, як страховиком виплачено страхове відшкодування, внаслідок чого до позивача в порядку ст. 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги (регресу) в межах здійснених фактичних затрат до відповідача про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 4.243,91 грн., як до особи, яка відповідальна за заподіяні збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2012 порушено провадження у справі № 5011-68/17562-2012 та призначено до розгляду на 18.12.2012.

Ухвалою суду від 18.12.2012 розгляд справи було відкладено до 15.01.2013 у зв'язку з неявкою відповідача.

Відповідач відзиву на позов не подав, явку своїх представників в судове засідання не забезпечив. У зв'язку з неявкою представників відповідача та ненаданням витребуваних доказів розгляд справи відкладався, ухвали про призначення розгляду справи та про її відкладення направлялися відповідачу за всіма наявними у матеріалах справи адресами, в т.ч. зазначеними в його реєстраційних документах.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Згідно з копією довідки з Головного управління регіональної статистики, яка додана позивачем до матеріалів справи, станом на 01.01.2013 місцезнаходженням Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт» є вул. Довнар-Запольського, буд. 9/10, Шевченківський район, м. Київ, 04050.

Як вбачається з поштового повідомлення, ухвалу суду про порушення провадження у справі було надіслано на адресу відповідача (вул. Довнар-Запольського, буд. 9/10, Шевченківський район, м. Київ, 04050), яка визначена як його місцезнаходження згідно відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також зазначена позивачем в якості адреси відповідача у позовній заяві, та була вручена уповноваженому представнику відповідача, проте останній свою явку у судове засідання не забезпечив.

Враховуючи те, що відповідно до матеріалів справи та відомостей згідно довідки з ЄДРПОУ єдиною адресою місцезнаходження відповідача є адреса: вул. Довнар-Запольського, буд. 9/10, Шевченківський район, м. Київ, 04050, за якою було надіслано ухвалу суду про порушення провадження у справі та ухвалу про відкладення розгляду справи, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду у даній справі.

Враховуючи те, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 15.01.2013 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 85 ГПК України

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та Васильченком Дмитром Васильовичем (далі - страхувальник) 27.09.2011 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 23-08-5666590 (далі - Договір), за яким було застраховано автомобіль марки «Хюндай Акцент», державний номер АХ 4091 ВО, вигодо набувачем за яким є ПАТ «БАНК ФОРУМ».

В місті Харкові 30.01.2012 по вул. Гв. Широнінців в районі буд. 43 «А» сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю транспортного засобу «Хюндай Акцент» державний номер АХ 4091 ВО, який належить на праві власності Васильченку Дмитру Васильовичу та перебував під його керуванням, та транспортного засобу марки «Хюндай Туксон» державний номер АХ 1033 ВМ, який належить на праві власності Волчкову Володимиру Юрійовичу та перебував під його керуванням.

Внаслідок зазначеного ДТП було пошкоджено застрахований позивачем автомобіль марки «Хюндай Акцент» державний номер АХ 4091 ВО.

Постановою Московського районного суду міста Харкова від 28.02.2012 у справі № 2027/2237/2012 Волчкова Володимира Юрійовича визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, притягнуто до адміністративної відповідальності та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Відповідно до Звіту № 046/02-2012 від 17.02.2012 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу, завданого власнику вказаного автомобіля, склала 14.588,11 грн.

ДТП згідно з Договором, укладеним між позивачем та страхувальником, було визнано страховим випадком, про що складено страховий акт № 08-10521/1 від б/д, відповідно до якого сплата страхового відшкодування страхувальнику підлягала у сумі 5.243,91 грн.

Дану суму страхового відшкодування, враховуючи лист вигодонабувача - ПАТ «БАНК ФОРУМ» № 61613.7.316 від 27.03.2012, позивач виплатив вигодонабувачу, що підтверджується наказом № 08-10521/1/1 від 10.04.2012 та платіжним дорученням № 49437 від 12.04.2012 на суму 5.243,91 грн.

Судом установлено, що транспортний засіб «Хюндай Туксон», державний номер АХ 1033 ВМ, застраховано у відповідача згідно полісу № АВ/2783446 страхувальником за яким є Волчков Володимир Юрійович, що підтверджується витягом з Єдиної централізованої бази МТСБУ, що знаходиться в матеріалах справи.

З заявою від 24.07.2012 № 509/10521, позивач з метою досудового врегулювання даного спору звернувся до відповідача з претензією виплатити страхове відшкодування у розмірі 5.243,91 грн.

Відповідачем було надіслано відповідь на претензію вих. № 1589 від 05.09.2012, яка була отримана позивачем згідно з печаткою про отримання вх. №761 від 12.09.2012, в якій повідомив, що після розгляду наданих документів, прийнято рішення про виплату страхового відшкодування.

Станом на час розгляду спору відповідачем вказаних коштів не сплачено, доказів зворотнього суду не надано.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно зі ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, до позивача, який сплатив страхову виплату за завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоду, перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик (страхова організація, що має право на здійснення обов'язкового страхування цивільної-відповідальності) відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Враховуючи наведені положення законодавства та встановлені обставини справи, відповідач є особою, відповідальною за шкоду, завдану автомобілю особи, застрахованої позивачем, оскільки відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, відповідач взяв на себе відповідальність за свого страхувальника, а саме за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до п. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Пунктом 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, особами, відповідальними за завдані позивачу збитки є відповідач як страховик відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільної відповідальності, та винна особа відповідно до положень ст. 1187 ЦК України в тій частині, що не підлягає відшкодуванню страховиком.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Підпунктом 12.1. ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до вимог ст. 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих (12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеним відповідачем зі своїм страхувальником, ліміт відповідальності по майну - 50.000,00 грн., розмір франшизи становить 1.000,00 грн.

Відтак, відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та обмежується укладеним договором страхування.

З урахуванням наведеного, суд, враховуючи встановлені обставини справи та ліміт відповідальності відповідно до полісу обов'язкового страхування, дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 4.243,91 грн. (сума, виплаченого страхового відшкодування в розмірі 5.243,91 грн. - 1.000,00 грн. франшиза за полісом № АВ/2783446) підлягають задоволенню повністю.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Допустимих доказів на спростування позовних вимог, та обставин справи, встановлених судом, відповідачем не надано.

Відповідно до ст. 49 ГПК України у разі задоволення позову витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лафорт» (04050, м. Київ, Шевченківський район, вул. Довнар-Запольського, буд. 9/10, код ЄДРПОУ 25005889) з будь якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта» (07300, Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Набережна, буд.7, код ЄДРПОУ 31704186) страхове відшкодування у сумі 4.243 (чотири тисячі двісті сорок три) грн. 91 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1.609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 50 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.01.2013

Суддя Ониськів О.М.