Рішення № 28690322, 16.01.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/17711-2012 16.01.13

За позовом Приватного підприємства "Торговий Дім ПОЛЯКОВ"

до Закритого акціонерного товариства "Універсам "Київ"

про стягнення 16 778,42 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Іванченко І.М. за довіреністю № 340 від 07.08.2012 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Торговий Дім ПОЛЯКОВ" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства "Універсам "Київ" (далі - відповідач) про стягнення 16 778, 42 грн., в тому числі 16 007, 20 грн. основного боргу та 771, 22 грн. пені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору поставки позивач поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.12.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/17711-2012, розгляд справи призначено на 16.01.2012 р.

11.01.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, вказуючи на те, що 14.08.2012 р. ним через торгового представника було надано позивачу заяву-повідомлення про дострокове припинення дії договору, в якій він просив провести остаточну звірку розрахунків та підписати акт звірки. Вказаний акт звірки позивачем не було підписано, при цьому заборгованість за ним складає 12 869, 76 грн. Як зазначає відповідач, 08.01.2013 р. ним було погашено вказану заборгованість перед позивачем, у зв'язку з чим позовні вимоги він не визнає в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 16.01.2013 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Оскільки суд надавав можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 16.01.2013 р. від представника позивача надійшла заява про уточнення та зменшення позовних вимог, в якій він зазначає, що відповідно до банківських документів сума основного боргу за поставлений товар станом на 27.11.2012 р. складала 12 870, 00 грн., у зв'язку з чим просить, враховуючи погашення відповідачем після порушення провадження у даній справі заборгованості на суму 12 869, 76 грн. стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 0, 24 грн., 771, 22 грн. пені та 1 609, 50 грн. судового збору.

Також, у судовому засіданні 16.01.2013 р. від представника позивача надійшла письмова заява про відмову від позову в частині стягнення пені.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно з п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/675 від 14.08.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" приписи частини четвертої статті 22 ГПК, передбачаючи право позивача, зокрема, на відмову від позову, не виключають можливості часткової відмови. Однак вона можлива лише у випадку, якщо позивачем заявлено дві чи більше вимог, і позивач відмовляється не від усіх цих вимог. У разі такої відмови та її прийняття судом провадження зі справи підлягає припиненню на підставі пункту 4 частини першої статті 80 ГПК у частині тих вимог, стосовно яких заявлено відмову, а решта вимог розглядається судом у загальному порядку. Якщо ж позовна заява містить тільки одну вимогу, то відмова позивача від її частини має розглядатися як зменшення розміру позовної вимоги.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Приписами ст. 22 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Зважаючи на п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.

Оскільки звернення до суду з позовом, як і відмова від нього чи його частини, є формою реалізації прав позивача, відмова позивача від позову в частині стягнення пені не суперечить діючому законодавству України, не порушує чиї-небудь права, свободи чи інтереси та приймається судом, що у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України зумовлює припинення провадження у справі в цій частині.

В силу приписів ч. 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат, про повернення судового збору з бюджету, а також можуть бути розв'язані питання про стягнення штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи зазначене, судом розглядаються позовні вимоги про стягнення 0, 24 грн. основного боргу.

Також, у судовому засіданні 16.01.2013 р. судом на підставі даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з веб-ресурсу http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html, технічним адміністратором якого є Державне підприємство "Інформаційно-ресурсний центр" відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 2009/5 від 19.08.2011 р, встановлено, що відповідачем змінено найменування організаційно-правової форми на Приватне акціонерне товариство "Універсам "Київ".

Відповідно до приписів п. 1.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарським судам необхідно враховувати, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Зміна типу акціонерного товариства з приватного на публічне не є його реорганізацією (стаття 5 Закону України "Про акціонерні товариства"). Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

У разі коли така зміна сталася у процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов'язково зазначається в описовій частині рішення (при цьому у мотивувальній частині, за необхідності, також зазначається нове найменування учасника судового процесу - наприклад, у разі задоволення позову до нього) або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

На підставі зазначеного, судом здійснено заміну найменування відповідача на Приватне акціонерне товариство "Універсам "Київ".

У судовому засіданні 16.01.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2011 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір № 1114, предметом якого відповідно до п. 1.1. є поставка товару на умовах, визначених ним.

Відповідно до п. 3.2. Договору товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем за кількістю та якістю згідно з підписаними сторонами накладними. Якщо за результатами прийняття якість товару не відповідає стандартам, то покупець має право відмовитись від прийняття товару згідно інструкції № П-6 і П-7.

Згідно з п. 6.4. Договору розрахунки за товари провадяться кожні 7 днів за фактично реалізований товар.

Покупець має право на повернення несплаченого товару в разі неможливості його реалізувати за умовами збереження товарного вигляду та якості цього товару (п. 6.6.).

Відповідно до п. 10.1. Договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2011 р.

Договір може бути розірвано в односторонньому порядку з обов'язковим попередженням другої сторони за 1 місяць (п. 10.2.).

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар відповідно до наступних видаткових накладних: № КК-0517284 від 18.07.2012 р. на суму 2 236, 85 грн., № КК-0517275 від 18.07.2012 р. на суму 3 844, 64 грн., № КК-0517701 від 18.07.2012 р. на суму 3 196, 34 грн., № КК-0517587 від 18.07.2012 р. на суму 790, 09 грн., № КК-0506766 від 04.07.2012 р. на суму 1 876, 69 грн., № КК-0506408 від 04.07.2012 р. на суму 2 682, 78 грн., № КК-0506390 від 04.07.2012 р. на суму 3 003, 48 грн., № КК-0506564 від 04.07.2012 р. на суму 1 223, 77 грн., всього на суму 18 854, 64 грн.

Зазначені накладні не містять посилань на Договір, однак судом враховано, що за змістом ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна.

Необхідності вказувати в накладній підставу здійснення господарської операції чинне законодавство не визначає.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, ніж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Тим більше, що відповідач не заперечує проти отримання вказаного товару, не заперечує проти факту поставки товару саме на виконання умов Договору та не надає доказів існування між сторонами іншого договору, на підставі якого цей товар передавався.

Сторонами, також, не наведено жодних переконливих доводів про те, що: на виконання вимог приписів статей 208, 207, 641, 642 ЦК України будь-яка з сторін у даній справі в письмовій формі зверталася до контрагента з пропозицією укласти інший договір поставки відповідного товару; ця пропозиція містила істотні умови договору, виражала намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття і була акцептована контрагентом. При цьому, також, не наведено мотивів щодо необхідності укладання таких правочинів протягом строку дії Договору.

Таким чином, у суду немає підстав для висновку про те, що спірні поставки відбулись на виконання іншого договору, в тому числі укладеного у спрощеній формі, ніж той, на який посилається позивач.

Відповідний правовий підхід до питання визначення підстави поставки, викладений у постановах Вищого господарського суду України від 09.06.2009 р. у справі № 54/173 та від 21.01.2010 р. у справі № 39/71.

Як зазначає позивач, у зв'язку з частковим повернення товару станом на 27.11.2012 р. (дата складання позовної заяви) заборгованість відповідача складала 12 870, 00 грн. Відповідачем протилежного не доведено шляхом надання розрахункових документів, які б підтверджували повернення товару або його оплату на вказану дату більш ніж на суму 5 984, 64 грн.

Після порушення провадження у даній справі відповідач здійснив погашення боргу на суму 12 869, 76 грн., що підтверджується наданою позивачем випискою по його банківському рахунку та на що звертає увагу відповідач у своєму відзиві, надаючи суду відповідні платіжні доручення (без відмітки банку).

Таким чином, на момент вирішення спору у відповідача перед позивачем існує заборгованість в сумі 0, 24 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, згідно з п. 6.4. Договору розрахунки за товари провадяться кожні 7 днів за фактично реалізований товар.

До матеріалів справи відповідачем не надано доказів того, що певний товар не був ним реалізований чи знаходиться на балансі відповідача, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що строк виконання зобов'язання з оплати товару настав.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

При цьому, суд враховує, що в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 12 869, 76 грн., на суму якого позивач зменшив позовні вимоги, та пені в сумі 771, 22 грн., від стягнення якої позивач відмовився, враховуючи те, що як зменшення, так і відмова від позовних вимог мотивовані виконанням відповідачем зобов'язань перед позивачем після порушення провадження у справі на суму 12 869, 76 грн., судовий збір у сумі 1 609, 50 грн. з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК України, а також, враховуючи, що така сума судового збору у 2012 році визначена нижньою межею у майнових спорах, має повністю бути покладений на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 4 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення пені у розмірі 771 (сімсот сімдесят одна) грн. 22 коп. припинити.

2. Позовні вимоги задовольнити.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Універсам "Київ" (02091, м. Київ, Дарницький район, Харківське шосе, будинок 160, код ЄДРПОУ 01293599) на користь Приватного підприємства "Торговий Дім ПОЛЯКОВ" (18005, місто Черкаси, Придніпровський район, вулиця Чехова, будинок 41, код ЄДРПОУ 32268131) 0 (нуль) грн. 24 коп. основного боргу та 1 609 (одну тисячу шістсот п'ятдесят) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.01.2013 р.

Суддя В.С. Ломака