Рішення № 28689743, 14.01.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2013 р.Справа № 5017/414/2012

Господарський суд Одеської області у складі:

головуючого судді В.С. Петрова

суддів П.А. Меденцева

С.Ф. Гута

при секретарі Л.Е. Кришиневській

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

від відповідача - Лисецька О.О., Величко К.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Фермерського господарства "ОСОБА_15" про стягнення заборгованості в сумі 113 819,18 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданнях суду 05.12.2012 р. та 17.12.2012 р. оголошувалась перерва в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

09.02.2012 р. приватний підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фермерського господарства "ОСОБА_15" про стягнення заборгованості за договором надання послуг № 3 від 03.08.2010 р. в сумі 113819,18 грн., з яких 107975,00 грн. - основна заборгованість, 2809,05 грн. - інфляційні втрати, 3035,13 грн. - 3% річних, а також судові витрати в сумі 3885,88 грн. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

03.08.2010 року між Приватним підприємцем ОСОБА_2 та СВК "Росія" (правонаступником якого є Фермерське господарство "ОСОБА_15") в особі голови ОСОБА_6 укладено договір про надання послуг № 3, згідно з яким позивач як виконавець зобов'язується своєчасно та якісно надавати послуги щодо оранки земель сільськогосподарського призначення, а відповідач як замовник приймати надані послуги та оплачувати їх вартість.

Як вказує позивач, в період з серпня 2010 року по 04 листопада 2010 року він надав, а відповідач прийняв послуги на загальну суму 169975,00 грн., у т.ч. згідно акту звірки рахунків станом на 01.11.2011 р. - за виконані роботи за серпень 2010 року на суму 22500,00 грн. та згідно наступних актів прийому виконаних робіт:

- акт виконаних робіт від 05.10.2010 р. на загальну суму 104105,00 грн.;

- акт виконаних робіт від 05.10.2010 р. на суму 31 050,00 грн.;

- акт виконаних робіт від 04.11.2010 р. на суму 12 320,00 грн.

Так, позивач зазначає, що прийняті ним послуги відповідачем оплачені частково в сумі 62000,00 грн.

Таким чином, за ствердженнями позивача, відповідач станом на 01.11.2011 р. має заборгованість перед позивачем в сумі 107 975,00 грн.

Наразі позивач вказує, що порядок розрахунку за надання послуг визначено п. 3.2 договору, за яким замовник зобов'язаний перерахувати суму, зазначену в акті наданих послуг на протязі 60-ти днів з моменту підписання такого акту. Однак, розрахунки за надані послуги в повному обсязі не були проведені відповідачем, що стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом.

Крім того, позивач, посилаючись на положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, здійснив нарахування індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми, розрахунки яких додано до позовної заяви (а.с. 27-29 т. 1).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.02.2012 року (суддя Оборотова О.Ю.) порушено провадження по справі № 5017/414/2012 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Рішенням господарського суду Одеської області від 07.05.2012 р. у справі № 5017/414/2012, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.06.2012 р., у задоволенні позову приватного підприємця ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.08.2012 р. постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.06.2012 р. та рішення господарського суду Одеської області від 07.05.2012 р. у справі № 5017/414/2012 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Згідно з автоматизованим розподілом справ вказану справу № 5017/414/2012 передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Петрову В.С.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.09.2012 р. справу № 5017/414/2012 прийнято до провадження судді Петрова В.С. та призначено до розгляду в засіданні суду.

Позивач під час нового розгляду справи позовні вимоги підтримав, про що зазначено у письмових поясненнях по справі (а.с. 45-48, 63-65 т. 2).

Відповідач під час нового розгляду справи проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву (а.с. 48-50 т. 1), письмових поясненнях по справі (а.с. 37-40 т. 2) та доповненнях до заперечень (а.с. 79-85 т. 2).

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

03.08.2010 р. між Приватним підприємцем ОСОБА_7 (виконавець) та Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Росія" (замовник), правонаступником якого стало Фермерське господарство "ОСОБА_15", укладено договір надання послуг № 3, відповідно до умов п. 1.1 якого відповідач як виконавець зобов'язується за завданням замовника (СВК „Росія") надати послуги в порядку та на умовах, визначених даним договором.

В п. 2 договору сторони зазначили відомості про послуги. Зокрема, згідно цього договору виконавець надає замовнику послуги щодо здійснення орання земель сільськогосподарського призначення, якими володіє замовник загальною площею __ га.

В п. 3. договору сторонами передбачили ціну та умови оплати. Зокрема, пунктом 3.1 договору передбачено, що вартість послуг визначається у розмірі 80 грн. за 1 (один) га пахоти, 75 - дискування. При цьому вартість послуг фіксується в актах виконаних робіт.

Як вбачається з доданої позивачем до суду копії вказаного договору (а.с. 19-20 т. 1), п. 3.1 договору містить дописку поряд з фразою 75 дискування - „перший слід 50 грн. другий".

Також в п. 3.2. доданої до позовної заяви копії договору №3 від 03.08.2010 р. про надання послуг, зазначено: "Замовник зобов'язаний перерахувати суму визначену у акті про надання послуг на протязі 60 днів з моменту підписання такого акту".

Однак, як з'ясовано судом, в оригіналі договору, підписаному обома сторонами, відсутня вказівка на строк виконання зобов`язань замовником, також відсутня вказівка щодо вартості послуг за дискування першого та другого сліду.

Як було встановлено судом та випливає зі змісту наданого відповідачем до суду копії його екземпляру договору (а.с. 47 т. 1), позивачем всупереч встановленого законом порядку зміни умов договору було внесено зміни до договору № 3 від 03.08.2010 р. в односторонньому порядку, що є неприпустимим.

Як було зазначено позивачем, ним до п. 3.2 договору № 3 від 03.08.2010 р. було внесено запис "60 днів" правомірно, що підтверджується письмовими поясненнями від 09.04.2012 р. колишнього голови СВК "Росія" ОСОБА_6, де останній засвідчує свою згоду на те, щоб строк розрахунку за виконані роботи становив 60 днів. Також у своїх письмових поясненнях по справі (а.с. 45-48 т. 2) позивач зазначає, що вказані зміни були внесені по взаємній згоді з головою СВК „Росія" ОСОБА_8 відповідно до п. 6.2 договору № 3 та ст. 651 ЦК України, при цьому наголошуючи, що ці зміни були підставою для укладення нового договору, який був вже підготовлений та погоджений з головою СВК „Росія", однак зазначене не відбулось у зв'язку зі зміною керівництва в СВК „Росія".

Між тим згідно ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Внесення змін до господарських договорів у відповідності зі ст.188 ГК України в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду, а у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

В п. 6.2 спірного договору зазначено, що умови цього договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін у письмовій формі.

Разом з тим господарським судом не приймаються до уваги посилання позивача на письмові пояснення колишнього голови СВК "Росія", в яких останній засвідчує свою згоду на те, що строк розрахунку за виконані роботи становив 60 днів, оскільки вказані докази не свідчать про дотримання порядку внесення змін до спірного договору, передбаченого чинним законодавством. Крім того, позивачем не наведено обґрунтованих причин неможливості приведення договору у відповідність з досягнутими на той момент домовленостями, якщо така домовленість дійсно мала місце.

В свою чергу суд вважає, що між позивачем та СВК "Росія" виникли правовідносини, зміст яких відповідає умовам договору надання послуг № 3 від 03.08.2010 р. в наданій відповідачем редакції (а.с. 47 т. 1).

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Так, укладений між позивачем та СВК „Росія" договір № 3 з надання послуг є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

При цьому з огляду на зміст правовідносин суд зазначає, що вказаний договір за своєю суттю відповідає зобов'язальним правовідносинам, що виникають з підряду, а не надання послуг, як це зазначається в самому договорі.

Так, згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Проводячи аналіз змісту вказаних статей ЦК, можна зробити висновок, що легальне визначення договору підряду вміщує лише його основні ознаки: 1) виконання таких робіт здійснюється за завданням замовника; 2) на ризик підрядника; 3) результати робіт передаються замовнику; 4) замовник повинен прийняти та оплатити результати виконаної робити.

Розмежування договору підряду і надання послуг проводять за таким головним критерієм: навіть якщо в результаті надання послуги створюється певний матеріальний об'єкт, він не може бути самостійним об'єктом цивільних правовідносин на відміну від результатів підрядних робіт. Як правило, підрядником створюється або нова індивідуально визначена річ з притаманними тільки їй ознаками або досягається конкретний, матеріальний, корисний результат відносно індивідуально визначеної речі - покращення її якості, зміна властивостей, кольору, форми тощо.

Послуги полягають у тому, що по-перше, це нематеріального характеру, а по-друге - вони нероздільно пов'язані з особистістю послугонадавача. У зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має уречевленого змісту. При послугах продається не сам результат, а дії, які до нього призвели; для послуги характерна непомітність (її не можна взяти в руки, зберігати, транспортувати, складувати).

При цьому зазначені в ч. 2 ст. 837 ЦК види робіт, які можуть опосередковуватися за допомогою договору підряду, умовно поділяються на три групи: перша - створення, виготовлення певної речі; друга - зміна споживних якостей індивідуально визначеної речі (обробка, переробка, ремонт і інше), третя - інша робота, яка може бути і не пов'язана з річчю, але в результаті повинна відбутись зміна матеріального об'єкта. В будь-якому випадку виконання підрядної роботи є виникнення матеріалізованого результату. Корисний ефект від діяльності з надання послуги не виступає у вигляді певного осяжного матеріального результату, як це має місце при виконанні роботи, а полягає в самому процесі надання послуги.

З огляду на викладене, спірний договір відноситься до договору підряду на оброблення земель (друга група), в результаті якої досягається корисний результат, зокрема, зміна стану земель сільськогосподарського призначення внаслідок проведення оранки і дискування цих земель. Тим більш така робота виконується за завданням замовника та з використанням його матеріалів, зокрема використання дизельного палива замовника згідно п. 4.2.1 договору.

Відтак, до спірного договору застосовуються положення, встановлені до договору підряду в главі 61 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1, 2 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Відповідно до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно положень ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Так, п. 4.1 договору передбачені обов'язки виконавця: своєчасно і якісно надавати послуги, зазначені в п. 2.1 договору (п. 4.1.1); при виникненні обставин, що перешкоджають виконанню своїх зобов'язань згідно з цим договором, терміново сповістити замовника (п. 4.1.2); підписувати та передавати замовнику акти про надання послуг (п. 4.1.3).

В п. 4.2 договору зазначені обов'язки замовника: надавати виконавцю за його інформацією дизельне паливо з розрахунку __ л на 1 га (п. 4.2.1), оплачувати послуги на умовах і в порядку, зазначеному в п. 3 цього договору (п. 4.2.2); приймати від виконавця послуги, що надаються згідно з цим договором (п. 4.2.3).

Як вбачається з матеріалів справи та з'ясовано судом, позивачем на виконання вказаного договору № 3 від 03.08.2010 р. надавались послуги по оранню та дискуванню на земельних площах СВК „Росія", про що свідчать акти виконаних робіт: від 05.10.2010 р. на загальну суму 104105,00 грн. (а.с. 21 т. 1), від 05.10.2010 р. на суму 31050,00 грн. (а.с. 22 т. 1), від 04.11.2010 р. на суму 12 320 грн. (а.с. 23 т. 1). Так, загальна вартість виконаних позивачем робіт за вказаним актами складає 147 475 грн.

Поряд з цим позивач стверджує, що в період з серпня 2010 р. по 04 листопада 2010 р. ним були надані, а СВК „Росія", правонаступником якого є відповідач, прийняті послуги (роботи) на загальну суму 169975,00 грн. згідно вказаних актів прийому виконаних робіт та згідно акту звірки рахунків станом на 01.01.2011 р. (а.с. 24 т. 1), в якому зафіксовано виконання позивачем робот у серпні 2010 року на суму 22500,00 грн.

Так, як вбачається з наявної в матеріалах справи копії вказаного акту звірки рахунків станом на 01.01.2011 р., який підписаний головою ОСОБА_9 та скріплено печаткою СВК „Росія", виконані позивачем роботи оплачено частково в сумі 62000,00 грн., у зв'язку з чим сума боргу СВК „Росія" перед позивачем склала 107975,00 грн. (169975,00 грн. - 62000,00 грн.), яка заявлена до стягнення з відповідача як правонаступника СВК „Росія".

Як вказує відповідач та з'ясовано судом, на загальних зборах СВК „Росія" 05.08.2011 р. було прийнято рішення про припинення юридичної особи СВК „Росія" шляхом злиття приєднання до Фермерського господарства „ОСОБА_15", яке стало повним правонаступником вказаного ліквідованого СВК, про що свідчить копія Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 14.12.2011 р. (а.с. 16-17 т. 1). Згідно передаточного балансу станом на 01.11.2011 р. (а.с. 43-44 т. 1) всі активи та пасиви СВК „Росія" були передані відповідачу.

В свою чергу відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с. 48-50 т. 1) та поясненнях по справі (а.с. 37-40 т. 2) підтверджує виконання відповідачем робіт на суму 54200,00 грн., а саме:

- за актом від 05.10.2010 р. на загальну суму 104105,00 грн. (а.с. 21 т. 1) відповідач визнає виконання позивачем робіт по оранню площі 336 га на суму 26880,00 грн.;

- за актом від 05.10.2010 р. на суму 31050,00 грн. (а.с. 22 т. 1) відповідач визнає виконання позивачем робіт по дискуванню 1 слід площі 200 га на суму 15000,00 грн.;

- за актом від 04.11.2010 р. на суму 12 320 грн. (а.с. 23 т. 1) відповідач повністю визнає виконання позивачем робіт по оранню площі 154 га на суму 12320,00 грн.

Так, відповідач не визнає виконання позивачем робіт по дискуванню площі 1227 га на суму 77 225 грн. згідно акту від 05.10.2010 р. (а.с. 21 т. 1), по дискуванню 2 слід площі 321 га на суму 16050 грн., що разом складає 93 275 грн. В обґрунтування своїх заперечень на позов відповідач посилається на те, що будь-якої умови в договорі № 3 від 03.08.2010 р. по дискуванню другим слідом на передбачено, у зв'язку з чим вказані акти виконаних робіт не є належними доказами. Такі доводи відповідача судом оцінюються критично, оскільки в договорі взагалі не зазначено яким слідом дискування слід здійснювати. Більш того, відповідач визнає фат виконання робіт позивачем по дискуванню першим слідом, що в договорі прямо також не зазначено. Тим більш в акті виконаних робіт від 05.10.2010 р. на загальну суму 104105 грн. (а.с. 21 т. 1) зазначено про виконання позивачем та прийняття СВК „Росія" (правонаступником якого є відповідач) робіт по дискуванню на суму 77 225,00 грн. за відсутністю вказівки на перший або другий слід.

Крім того, судом не приймаються до уваги доводи відповідача про те, що в

акті від 05.10.2010 року виконаних робіт по дискуванню 1227 га на суму 77225,00 грн. розрахунок вартості робіт проведено по тарифу 62,93 гривень за 1 га, що не відповідає умовам договору № 3.

При цьому в п. 4.21. договору передбачено надання СВК „Росія" позивачу для виконання робіт дизпалива згідно п. 4.2.1 договору, однак у зв'язку з відсутністю цих доказів у позивача та ненаданням до суду відповідних доказів відповідачем про використання позивачем дизельного палива згідно договору № 3 від 03.08.2010 р., що мало бути відображено в бухгалтерській документації, вказаний факт встановити не уявляється можливим.

Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Як вже зазначалось, в спірному договорі ціну роботи не визначено, в ньому встановлено способи її визначення, зокрема за 1 га орання - 80 грн., за 1 га дискування - 75 грн.

Наразі згідно пояснень позивача та колишнього голови СВК „Росія" ОСОБА_6 (а.с. 79-80 т. 1.) у СВК „Росія" існувала така практика, за якою після виконання сільськогосподарських робіт на поле виїжджала комісія у складі: ОСОБА_10 - керуючий; ОСОБА_11 - бригадир; ОСОБА_12 - обліковець; ОСОБА_13 - агроном, яка після проведення вимірів та якості обробленої площі, складала попередні акти у вільній формі. На підставі цих актів, бухгалтерія СВК „Росія" проводила нарахування вартості виконаних послуг, складала акти звірки розрахунків, а потім відображала у бухгалтерському обліку кредиторську заборгованість перед ПП ОСОБА_2 за виконані роботи. Також в письмових поясненнях ОСОБА_6 зазначає, що після закінчення ОСОБА_2 дискування земель першим слідом було вирішено, що для більш якісної обробки поля необхідно провести дискування другим слідом; приблизно у вересні 2010 року ОСОБА_2 було запропоновано провести зазначений вид робіт по тарифу 50 грн. за 1 га, на що останній погодився.

В підтвердження вказаного до суду були надані акти від 04.10.2010 р. і 03.11.2010 р., копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 54 т. 1, 49-51 т. 2), виданих позивачу і складених вищевказаною комісією СВК „Росія" у складі керуючого - ОСОБА_10, бригадира - ОСОБА_11, обліковця - ОСОБА_12, агронома - ОСОБА_14 і тракториста (виконавця робіт). Зокрема, з акту від 04.10.2010 р. (а.с. 49 т. 2) вбачається, що позивачем на тракторі К700 були виконані наступні види робіт:

- орання 336 га (тариф за 1 га 80 грн.) - 26 880 грн.;

- дискування І слід 635 га (тариф 75 грн. за 1 га) - 47 625 грн.;

- дискування ІІ слід 592 га (тариф 50 грн. за 1 га) - 29 600 грн.

Аналогічно в акті від 04.10.2010 р. (а.с. 50 т. 2) зазначено, що позивачем були виконані роботи з дискування: ІІ слід 321 га (тариф 50 грн. за 1 га) - 16050 грн.; І слід 200 га (тариф 75 грн. за 1 га) - 15 000 грн.

Так, проведення розрахунку загальної вартості робіт з дискування по зменшеному тарифу, ніж передбачалось договором, не є порушенням зобов'язання, яке б погіршувало становище замовника цих робіт та потягло відповідні наслідки для сторін договору, зокрема для замовника - відмову від оплати виконаних робіт.

Більш того суд зазначає, що після підписання 05.10.2010 р. та 04.11.2010 р. СВК „Росія" без зауважень вказаних вище актів виконаних позивачем робіт тим самим замовник - СВК „Росія", а в подальшому і відповідач позбавлені права посилатися на будь-які відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі з урахуванням положень ч. 1 ст. 853 ЦК України. Тим більш в матеріалах справи відсутні докази оскарження як з боку СВК „Росія", так і з боку відповідача договору, та пред'явлення претензій щодо виконаних робіт до позивача. Адже замовник наділений відповідними правами у разі порушення підрядником договору підряду.

Так, згідно ст. 852 Цивільного кодексу України, якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором. За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

До того ж судом оцінюються критично заперечення відповідача щодо виконання позивачем за спірним договором з огляду на відсутність в актах виконаних робіт від 05.10.2010 р. та 04.11.2010 р. вказівки на сам договір, оскільки такі доводи, як і інші заперечення відповідача не спростовують факт виконання позивачем робіт.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про виконання ним за спірним договором № 3 від 03.08.2010 р. робіт саме на суму 147 475,00 грн., які підтверджені актами виконаних робіт від 05.10.2010 р. та 04.11.2010 р. Доводи позивача про виконання ним у серпні 2010 р. робіт на суму 22 500,00 грн., відображеної в акті звірки розрахунків, суд вважає безпідставними, оскільки не підтверджені належними доказами (актами виконаних робіт тощо).

Згідно ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття СВК „Росія" виконаних позивачем робіт (послуг) по договору № 3 від 03.08.2010 р. є підставою виникнення у замовника зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору та чинного законодавства на підставі складних сторонами актів виконаних робіт, копії яких містяться в матеріалах справи.

Як встановлено судом, спірним договором не передбачено строку виконання зобов'язань замовником.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначено в постанові ВГСУ від 22.08.2010 р. по даній справі, нормами чинного законодавства не визначено в який спосіб кредитор має заявити таку вимогу: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимог у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Тому сам факт заявлення позову та участь у його розгляді боржника є достеменним фактом пред'явлення та отримання боржником такої вимоги.

Однак, як з'ясовано судом та підтверджує відповідач, замовником - СВК „Росія" були частково сплачені виконані позивачем роботи за договором № 3 від 03.08.2010 р. лише в сумі 62 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 971 від 22.10.2010р. на суму 42 000,00 грн. (а.с. 48 т. 1) та видатковим касовим ордером № 671 від 06.09.2010 р. на суму 20 000,00 грн. (а.с. 47 т. 1), що не оспорюється відповідачем.

Відтак, заборгованість СВК „Росія" перед позивачем за надані позивачем послуги за договором № 3 від 03.08.2010 р. склала 85 475 грн. (147 475 грн. - 62000 грн.).

Доводи позивача про наявність у відповідача як правонаступника СВК „Росія" заборгованості за надані позивачем послуги згідно вказаного договору в сумі 107 975 грн., яка зафіксована в акті звірки розрахунків станом на 01.01.2011 р. (а.с. 24 т. 1), суд вважає необґрунтованими з огляду на таке. По-перше, вказаний акт не є первинним документом, що відображає господарську операцію на спірну суму боргу. По-друге, вказаний акт може служити доказом наявності заборгованості лише за умови підтвердження її первинними документами. Будь-яких належних доказів виконання позивачем робіт у серпні 2010 року на суму 22500 грн., яка відображена у вказаному акті звірки розрахунків, позивач не надав, що в свою чергу свідчить про безпідставність таких вимог позивача. Адже за умовами договору надання послуг № 3 від 03.08.2010 р. такими доказами є акти виконаних (наданих) послуг, відсутність яких виключає можливість покладати на відповідача обов'язок здійснення сплати за вказаним договором № 3.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В ст. 37 Закону України „Про сільськогосподарську кооперацію" передбачено, що кооператив (об'єднання) може реорганізовуватися в підприємства інших форм господарювання за рішенням загальних зборів (засновників) у порядку, визначеному статутом. З моменту реорганізації кооператив (об'єднання) припиняє свою діяльність. У разі реорганізації кооперативу (об'єднання) всі його права та обов'язки переходять до правонаступників.

Як вже зазначалось, відповідачу від СВК „Росія" були передані всі активи і пасиви останнього, у т.ч. і заборгованість перед позивачем, що не оспорювалось відповідачем під час розгляду справи. В свою чергу такі обставини покладають на відповідача відповідальність за невиконання СВК „Росія" зобов'язань перед позивачем.

Так, невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Відтак, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає цілком обґрунтованими позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення спірної заборгованості в розмірі 85 475,00 грн. з Фермерського господарства "ОСОБА_15".

Щодо вимог позивача про стягнення з Фермерського господарства "ОСОБА_15" втрат від інфляції в сумі 2809,05 грн. та 3% річних в сумі 3035,13 грн., розрахунки яких наведено в доданих до позовної заяви таблицях (а.с. 27-29 т. 1), суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Однак, як зазначалось вже судом, оскільки позивачем будь-яких письмових вимог до відповідача пред'явлено не було та строк виконання зобов'язань по оплаті виконаних робіт у відповідача настав після пред'явлення позову, відповідно з боку останнього відсутні порушення з приводу виконання зобов`язань за спірним договором до подачі позову. В свою чергу суд вважає необґрунтованим здійснення позивачем нарахування індексу інфляції та 3% річних з березня 2011 року по 31.12.2011 року з огляду на відсутність прострочення у вказаний період.

За таких обставин суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача нарахованих позивачем інфляційних втрат в сумі 2809,05 грн. та 3% річних в сумі 3035,13 грн.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 113 819,18 грн. частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення частково відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам, виходячи із заявленої до стягнення суми.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Фермерського господарства "ОСОБА_15" про стягнення заборгованості в сумі 113819,18 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Фермерського господарства "ОСОБА_15" (АДРЕСА_2; код ЄДРПОУ НОМЕР_3) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_1; р/р НОМЕР_2 в ЮГРУ ПАТ КБ „Приватбанк", МФО 328704) заборгованість в сумі 85 475/вісімдесят п'ять тисяч чотириста сімдесят п'ять/грн. 00 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1709/одна тисяча сімсот дев'ять/грн. 51 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 18.01.2013 р.

Головуючий суддя Петров В.С.

Суддя Меденцев П.А.

Суддя Гут С.Ф.