Ухвала суду № 28689287, 15.01.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/6436/12

Головуючий у 1-й інстанції: Тарновецький І.І.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2013 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Совгири Д. І.

суддів: Курка О. П. Матохнюка Д.Б.

при секретарі: Лозінській Н.В.

за участю представників сторін:

позивач : Шумило Андрій Олександрович

відповідач (апелянт) : Рисюк Павло Васильович

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кам'янець - Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Модуль - Україна" до Кам'янець - Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Модуль - Україна" звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області, в якому просить визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000362343 від 07 червня 2012 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2012 року задоволено адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Модуль - Україна". Не погодившись з прийнятим рішенням, Кам'янець-Подільська об'єднана державна податкова інспекція Хмельницької області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги у зв'язку з чим просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Представник Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Так, Хмельницьким окружним адміністративним судом встановлено, що Кам'янець-Подільською ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Модуль-Україна", код ЄДРПОУ 37863825, з питання законності декларування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту в податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2012 року. За наслідками перевірки складено акт від 24.05.2012 року № 998/225/37863825 та прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000362343 від 07 червня 2012 року про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 817402,00 грн. Даною перевіркою встановлено, порушення підпункту 201,10 статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями).

Даний акт та податкове повідомлення-рішення від 07.06.2012 року позивачем оскаржувалась в адміністративному порядку, однак скарга залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення № 0000362343 - без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що правочини товариства з обмеженою відповідальністю "Модуль - Україна" з іншими контрагентами підтверджені податковими накладними, які містять всі реквізити, передбачені Податковим кодексом України. Позивач на момент здійснення господарських операцій знаходився на податковому обліку як платник ПДВ, його свідоцтво про державну реєстрацію платника ПДВ на час здійснення цих господарських операцій не було анульоване. Первинні бухгалтерські та податкові документи не визнані у встановленому чинним законодавством України порядку недійсними. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

ТОВ "Модуль-Україна" (Покупець) та ПАТ "Модуль" (Продавець) уклали договори купівлі-продажу № 12/24 від 05.03.2012 року та № 93 від 20.02.2012 року. Згідно договору купівлі-продажу від 20 лютого 2012 року № 93 продавець - ПАТ "Модуль", продає, а покупець - ТОВ "Модуль-Україна", купує сталь тонколистову рулону оцинковану, профнастил, лист оцинкований та добірні елементи, у кількості 150 000 тонн. Ціна на товар вказана в платіжному доручені і накладній, які є невід'ємною частиною даного договору.

05 березня 2012 року між тими ж сторонами було укладено договір купівлі-продажу № 12/24 від 05.03.2012 року, згідно якого продавець - ПАТ "Модуль" зобов'язується передати у власність покупця - ТОВ "Модуль-Україна" товарно-матеріальні цінності (ТМЦ), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товарно-матеріальні цінності на умовах даного договору. Загальна ціна ТМЦ складає їх договірну вартість, що визначена у всіх накладних (специфікаціях). Ціна вказується з врахуванням ПДВ 20 %.

В п. 1.5 Договору купівлі-продажу № 12/24 від 05.03.2012 року, сторони визначили, що поставка товару здійснюватиметься продавцем на умовах EXW (франко-завод) (Інкотермс - 2000). Пунктом поставки ТМЦ за цим договором є місцезнаходження Продавця: 323000, м. Кам'янець-Подільський, пр. Грушевського, 1/15.

На підтвердження виконання зобов`язань по вищезазначених договорах купівлі-продажу ( № 93 від 20.02.2012 року та № 12/24 від 05.03.2012 року) позивачем до суду надано видаткові накладні та податкові накладні, які складені у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Податкового кодексу України.

Частина 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає поняття "первинний документ", зокрема це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. У відповідності ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Положення п.201.1 ст.201 ПК України передбачають, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця. У відповідності до п.201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Так, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Положення п. 198.1 ст. 198 ПК України передбачають, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

У відповідності до п.198.2.ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено

Згідно до п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою передбачено ПК України.

Так, нормами ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, що встановлено п. 198.6 ст. 198 ПК України.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентів правочинів.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Позивачем до суду було надано: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, які підтверджують факт поставки товарів та послуг, банківські виписки, які підтверджують факт повної оплати позивачем поставленого товару.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, може бути в адміністративній справі доказом вчинення особою діяння, спрямованого на ухилення від сплати податків.

Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 198 , ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Кам'янець - Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 21 січня 2013 року.

Головуючий суддя Совгира Д. І.

Судді Курко О. П.

Матохнюк Д.Б.