Ухвала суду № 28686458, 15.01.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/4067/12

Головуючий у 1-й інстанції: Заброцька Л.О.

Суддя-доповідач: Боровицький О. А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Боровицького О. А.

суддів: Гонтарука В. М. Драчук Т. О.

при секретарі судового засідання: Александровій К.В.

за участю:

представника позивача:Широкого С.В.

представника позивача: Мельничука І.В.

представника відповідача: Сідлецької Н.Й.

представника відповідача: Нєнова О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом Стрижавської виправної колонії УДПтС України у Вінницькій області (№81)" до Державної фінансової інспекції у Вінницькій області про визнання протиправними дій та скасування листа вимоги , -

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2012 року позивач - Стрижавська виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області №81 (далі - Стрижавська виправна колонія №81) звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної фінансової інспекції у Вінницькій області (далі - ДФІ у Вінницькій області, відповідач ) про визнання протиправними та скасування пунктів 2, 3 листа - вимоги № 02-08-20-14/6107 від 13.08.2012 року.

17 жовтня 2012 року Вінницьким окружним адміністративним судом постановлено адміністративний позов задовольнити повністю, а саме: визнано протиправними та скасовано пункти 2, 3 листа - вимоги Державної фінансової інспекції Вінницької області № 02-08-20-14/6107 від 13.08.2012 року; стягнуто з Державного бюджету України на користь Стрижавської виправної колонії УДПтС України у Вінницькій області (№81) судові витрати в сумі 32,19 грн.

Відповідач не погодившись з ухваленим судом першої інстанції рішенням подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, неповне та необ'єктивне з'ясування обставин справи, порушує питання про скасування постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 17.10.2012 року по справі №2а/0270/4067/12 та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач, скористався правом наділеним положеннями статті 191 КАС України та подав заперечення на апеляційну скаргу відповідача (вх. №62538/12 від 29.12.2012 року), в яких просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Державної фінансової інспекції у Вінницькій області та залишити постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17.10.2012 року - без змін.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, не вбачає порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні рішення, і тому вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи, що на виконання пункту 1.1.6.1 Плану контрольно - ревізійної роботи на ІІ квартал 2012 року та на підставі направлень на проведення ревізії від 23.04.2012 року №№ 395, 396, 397 та від 21.05.2012 року №478, виданих начальником Державної фінансової інспекції у Вінницькій області Вахновською О.В., проведено планову ревізію фінансово - господарської діяльності Стрижавської виправної колонії №81 за період з 01.01.2010 року по 01.04.2012 року.

Результати ревізії викладено в акті від 23.07.2012 року №08-07/14 (а.с.10-81), яким зафіксовано, зокрема, наступні порушення:

- колонією за рахунок асигнувань, передбачених кошторисами за КПКВ 6071020, 6701030, 3606020 протягом січня - квітня, жовтня - грудня 2010 року, січня - квітня, жовтня - грудня 2011 року та січня - березня 2012 року взято бюджетних зобов'язань та проведено видатків на здійснення оплати послуг з електро - та теплопостачання, фактично спожитих іншою юридичною особою - Стрижавським виправним центром №81 на загальну суму 31175,82 грн., що, згідно статті 119 Бюджетного кодексу України від 21.06.2001 р. №2542-ІІІ, із змінами, та Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. №2456-VI, кваліфікується як нецільове використання бюджетних коштів;

- колонією в порушення пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 року №1298 "Про оплату на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" (далі - Наказ №1298), із змінами, та наказу Міністерства праці України від 02.10.1996 р. №77 "Про умови оплати праці робітників, зайнятих обслуговуванням органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів" (далі - Наказ №77), із змінами, в січні - липні 2010 року нарахована та виплачена надбавка до посадових окладів за безперервну роботу вільнонайманих працівників, що призвело до зайвих витрат бюджетних коштів в загальній сумі 15235,16 грн., та зайво перерахованих внесків до державних цільових фондів в сумі 5545,60 грн.

На підставі вищезазначеного акту Державна фінансова інспекція у Вінницькій області винесла та направила Стрижавській виправній колонії №81 лист - вимогу №02-08-20-14/6107 від 13.08.2012 року про усунення виявлених порушень, відповідно до якого позивача зобов'язано:

пунктом 2 листа:

- перерахувати на рахунок загального фонду державного бюджету №31117090700071 в УДК у Вінницькому районі (код доходу 21080500 "Інші надходження", код ЄДРПОУ 38054712) кошти, які протягом 2010-2011 років використано не за цільовим призначенням в сумі 22474,70 грн.;

- забезпечити в поточному році зменшення асигнування по спеціальному фонду кошторису за КПКВ 2606020 КЕКВ 1000 на суму 8701,12 грн.

пунктом 3 листа:

- стягнути зайво виплачені кошти в сумі 15235,16 грн. з осіб, що їх отримали безпідставно в порядку встановленому ст.ст. 133-136 Кодексів законів про працю України (далі - КЗпП України). У разі пропуску встановленого строку відшкодувати порушення за рахунок керівника, що допустив зайві грошові виплати в порядку та розмірах встановлених ст. 133 КЗпП України. В подальшому зарахувати вказані кошти в дохід державного бюджету на рахунок №31117090700071 в УДК у Вінницькому районі, МФО 802015 (код доходу 21080500 "Інші надходження", код ЄДРПОУ 38054712);

- провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо сум внесків до управління Пенсійного фонду у Вінницькій області та повернути зайво сплачені кошти в сумі 5545,60 грн. або зарахувати в рахунок майбутніх платежів.

Позивач не погодившись із зазначеними пунктами вимоги №02-08-20-14/6107 від 13.08.2012 року звернувся в суд з цим позовом.

Задовольняючи позов в повному обсязі суд першої інстанції виходив з того, що оскаржені позивачем пункти листа-вимоги №02-08-20-14/6107 від 13.08.2012 року є необгрунтованими, відтак підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Із змісту статті 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про контрольно-ревізійну службу в Україні» (тепер і далі по тексту в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) службові особи державних контрольно-ревізійних служб зобов'язані суворо додержуватись Конституції України, законів України, прав та інтересів громадян, підприємств, установ і організацій, що охороняються законом.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 26.01.1993 № 2939-XII "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Пунктом 7 частини 1 статті 10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» відповідачу надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів.

Проте, дане право варто розглядати у контексті з нормами статті 10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» , які встановлюють обов'язок службових осіб об'єктів, що ревізуються, виконувати лише законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби.

Отже, органи державної контрольно-ревізійної служби під час пред'явлення підконтрольним установам, що ревізуються, вимог щодо усунення виявлених порушень законодавства та обираючи спосіб усунення цих порушень повинні виходити з того, щоб при виконанні цих вимог у зазначений спосіб підконтрольні суб'єкти не вчиняли нових порушень чинного законодавства.

Як встановлено з матеріалів справи, формуванню пункту 2 спірної вимоги від 13.08.2012 року №02-08-20-14/6107 слугувало те, що на думку відповідача, позивачем в порушення статті 119 Бюджетного кодексу України від 21.06.2001 р. №2542-ІІІ, із змінами та Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. №2456-VІ, здійснено нецільове використання бюджетних коштів на загальну суму 31175,82 грн. Такий висновок відповідачем зроблено з тих підстав, що позивачем за рахунок асигнувань, передбачених кошторисами за КПКВ 6071020, 6701030, 3606020 протягом січня - квітня, жовтня - грудня 2010 року, січня - квітня, жовтня - грудня 2011 року та січня - березня 2012 року взято бюджетних зобов'язань та проведено видатків на здійснення оплати послуг з електро - та теплопостачання, фактично спожитих іншою юридичною особою - Стрижавським виправним центром №81 на загальну суму 31175,82 грн.

Таке твердження відповідача є помилковим, адже, як вірно встановлено судом першої інстанції, кошти на вказані потреби повинні надаватись позивачу відповідно до програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету "Підготовка робочих кадрів у професійно-технічних закладах соціальної адаптації при установах виконання покарань" в 2010 році - Державним департаментом України з питань виконання покарань, в 2011 році - Державною пенітенціарною службою України, в 2012 році - Міністерство юстиції України.

Згідно копій кошторисів на 2010, 2011, 2012 роки затверджених управлінням Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області, фінансування оплати теплопостачання за вказаною програмою не здійснювалось, а фінансування оплати електроенергії - частково (а.с. 101-115), що, як вірно зазначено судом першої інстанції, не покривало видатки позивача на оплату комунальних послуг та енергоносіїв.

Матеріалами справи підтверджується, що оплата за використану електроенергію по програмі "Підготовка робітничих кадрів у професійно-технічних закладах спеціальної адаптації при установах виконання покарань" здійснювалась в межах затвердженого кошторису, формування ж спеціального фонду по цій же програмі не передбачено.

Згідно "Положення про навчальний центр при установі виконання покарань" затвердженого спільним наказом Міністерства освіти і науки України та Державного департаменту України з питань виконання покарань №153/32 від 26.02.2004 року, зареєстрованим і Міністерстві юстиції України 12.03.2004 року за №313/8912 (а.с. 90-97) забезпечення засуджених теплом в зимові періоди та електроенергією для належних умов навчання засуджених є обов'язком адміністрації установи. При цьому, як встановлено судом першої інстанції, будівля Центру знаходиться на балансі Стрижавської виправної колонії №81, на території установи розміщені тільки класи для навчання засуджених, приміщень, що належать навчальному центру, як окремій юридичній особі, немає.

Таким чином, в зв'язку з недофінансуванням, часткове покриття видатків, що були здійснені установою з 2010 року по 2012 роки по КПКВ 6071090 "Підготовка робітничих кадрів у професійно-технічних закладах при установах виконання покарань", а саме КЕКВ 1163 "Оплата електроенергії" та КЕКВ 1161 "Оплата теплопостачання", проводилась за рахунок спеціального фонду, а саме власних надходжень установи.

За вказаних обставин, суд першої інстанції обґрунтовано вважав протиправним пункт 2 листа-вимоги від 13.08.2012 року №02-08-20-14/6107, адже нецільове використання позивачем бюджетних коштів, і як наслідок порушення позивачем статті 119 Бюджетного кодексу України від 21.06.2001 р. №2542-ІІІ, із змінами, та Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. №2456-VI, не знайшло свого підтвердження.

Що стосується висновку суду першої інстанції про протиправність пункту 3 листа вимоги від 13.08.2012 року №02-08-20-14/6107, то колегія суддів вважає, що його зроблено за виключної юридичної оцінки обставин справи з правильним застосуванням норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Власне, в ході ревізії встановлено, що Стрижавською виправною колонією №81 надбавка за безперервну роботу вільнонайманим працівникам з 01.01.2010 р. по 31.07.2010 року нараховувалася на виконання вимог Інструкції "Про порядок виплати процентної надбавки за безперервну роботу робітникам і службовцям підприємств, установ, організацій та навчальних закладів кримінально - виконавчої системи", затвердженої наказом Департаменту пенітенціарної служби України від 24.05.2000 року №98 "Про затвердження Інструкції про порядок виплати процентної надбавки за безперервну роботу робітникам і службовцям підприємств, установ, організацій та навчальних закладів кримінально-виконавчої системи" (далі - Наказ №98), який не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, тоді як відповідно до підпункту1.3 Указу Президента України від 03.10.1992 року №493/92 "Про державну реєстрацію нормативно - правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та пункту 2 Положення про державну реєстрацію нормативно - правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року №731, із змінами, нормативно - правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права свободи й законності інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації та набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено строку надання їм чинності.

В акті ревізії наголошено, що нарахування заробітної плати праці працівникам регламентується вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 №1298 "Про оплату на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери", із змінами, та наказу Мінпраці від 02.10.1996 №77 "Про умови оплати праці робітників, зайнятих обслуговуванням органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів", із змінами (зареєстрований в Мін'юсті 11.10.1996 №593/1618), якими взагалі не передбачено такий вид виплат як надбавка за безперервну роботу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 534 від 14 липня 1993 року "Про поліпшення умов оплати праці працівників установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби" (в силу якої, надано право керівникам установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби встановлювати працівникам, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, посадові оклади (тарифні ставки) з підвищенням за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах, в установах виконання покарань та їх підприємствах та доручено Державному департаменту з питань виконання покарань розробити і затвердити порядок підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах) та постанов Кабінету Міністрів України №1510 від 18.08.1999 року "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників державної кримінально - виконавчої служби" та № 653 від 22.04.1999 року "Про заходи щодо забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби" (за правилами пункту 12, якої, Державному департаменту з питань виконання покарань доручено розробити у тримісячний термін та подати на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо визначення умов оплати праці працівників Державної кримінально-виконавчої служби) Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 24.05.2000 р. № 98 затверджено Інструкцію про порядок виплати процентної надбавки за безперервну роботу робітникам і службовцям підприємств, установ, організацій та навчальних закладів кримінально-виконавчої системи" (Наказ № 98), на підставі якої, проведено нарахування та виплату надбавок та доплат до посадових окладів та тарифних ставок.

Судом першої інстанції вірно зауважено, що Наказ № 98 скасовано наказом Державного Департаменту України з питань виконання покарань № 175 від 25.05.2010 року. Однак, у період з 01.01.2010 року по 25.05.2010 року, в який проводились нарахування та виплати надбавок вільнонайманим працівникам, цей Наказ діяв, а самі виплати проведені в межах асигнувань, що виділяються на утримання органів і підрозділів кримінально-виконавчої системи та за рахунок і в межах фондів оплати праці підприємства, що відповідає положенням статті 7 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23 червня 2005 року №2713-ІV, в силу положень частини 1 якої, центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань реалізує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, спрямовує, координує та контролює діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України, у межах своїх повноважень видає накази, організовує та контролює їх виконання, та Постанови Кабінету Міністрів України № 534 від 14.07.1993 року.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції стосовно того, що позивачем правомірно нараховано і сплачено надбавки до посадових окладів за безперервну роботу вільнонайманим працівникам та перераховано відповідні внески до державних цільових фондів за період з 01.01.2010 року по 24.05.2010 року.

Колегія суддів вважає вірним, також, висновок суду першої інстанції про те, що спірні нарахування у період з 25.05.2010 року по 31.07.2010 року. здійснені безпідставно, оскільки Наказ №98, на підставі якого вони проводились, втратив чинність з 25.05.2010 року.

При цьому, враховуючи, що суму, яка нарахована саме у період з 25.05.2010 року по 31.07.2010 року виокремити неможливо, адже жодних розрахунків відповідачем не надано, відсутні на них посилання й у акті ревізії, а наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, може мати місце лише при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оскаржений акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність пункту 3 спірної вимоги в цілому.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Власне, положеннями частини 3 статті 2 КАС України закріплено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем сформовано оскаржені пункти 2, 3 вимоги №02-08-20-14/6107 від 13.08.2012 року, необґрунтовано з перевищенням повноважень наданих контрольно-ревізійним органам, а також без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Тоді як, аналіз норм Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» дає право для висновку, що вимоги контрольно-ревізійних установ повинні бути законними, а також чіткими, спрямованими на усунення виявлених порушень.

Відповідачем не доведено правомірності вимоги, викладений у пунктах 2, 3 листа від 13.08.2012 року №02-08-20-14/6107, а тому, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина 2 статті 71 кодексу).

При цьому, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, і підстави для його скасування відсутні, в зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції, у відповідності до частини 1 статті 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції у Вінницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 21 січня 2013 року .

Головуючий суддя Боровицький О. А.

Судді Гонтарук В. М.

Драчук Т. О.