Постанова № 28683326, 02.11.2012, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

02 листопада 2012 р. Справа № 2а/0270/4008/12

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Заброцької Людмили Олександрівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Чабан Вікторії Вікторівни

представника позивача: Коханця О.В.,

представника відповідача: Лесика В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький завод пакувальних виробів "ВІНТАР"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницький завод пакувальних виробів "ВІНТАР" (далі - ТОВ "Вінницький завод пакувальних виробів "ВІНТАР", позивач) з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - Вінницька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у липні 2012 року посадовими особами Вінницької ОДПІ проведено позапланову невиїзну документальну перевірку діяльності ТОВ "Вінницький завод пакувальних виробів "ВІНТАР" з питань достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахункам з ТОВ "Дніпропром" за травень - червень 2011 р. та з ТОВ «Нафтогаз - Альянс» за серпень 2011 року, в ході якої державними інспекторами встановлено завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за червень 2011 року на суму 48000 грн., на підставі чого податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 06.08.2012р., яким позивачу зменшено суму податкового кредиту з ПДВ на 48 000 грн. та віднесено її до складу грошового зобов'язання з ПДВ, а також застосовано штрафні санкції в сумі 24000 грн.

Позивач зазначає, що податкове повідомлення-рішення є безпідставним, так як обставини, викладені в акті перевірки, не відповідають дійсності. Реальний характер здійснених господарських операцій підтверджується усіма необхідними первинними бухгалтерськими документами, тому у податкового органу не було підстав для прийняття оскаржуваного рішення.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, та просив суд адміністративний позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки.

У судовому засіданні в якості свідка була допитана ОСОБА_1 - головний державний податковий ревізор-інспектор, інспектор державної податкової служби І рангу відділу особливо важливих перевірок управління податкового контролю Вінницької ОДПІ Вінницької області ДПС, яка здійснювала перевірку. По суті поставлених питань даний свідок підтвердила суду висновки, зроблені нею в акті перевірки, крім того, зазначила, що товарно - транспортна накладна серії ААК № 044297 від 10.06.2011 року, долучена представником позивача до матеріалів справи, в ході перевірки їй не надавалась, а, відповідно, нею не досліджувалась ( а.с. 56 ). Натомість, в ході перевірки нею було досліджено товарно - транспортну накладну серії ААБ №044297 від 10.06.2011 року, копія якої міститься в матеріалах перевірки, що зберігаються в податковому органі, та була долучена до матеріалів даної справи за клопотанням представника відповідача. Як пояснила свідок, зазначена товарно - транспортна накладна оформлена неналежним чином ( а.с.85).

Також в судовому засіданні в якості свідка була допитана ОСОБА_4 - головний бухгалтер ТОВ "Вінницький завод пакувальних виробів "ВІНТАР" у перевіряємий період. На запитання суду, щодо причин та обставин появи двох різних товарно - транспортних накладних від 10.06.2011 року стосовно одного і того ж вантажу, свідок не змогла дати конкретної відповіді, як і не пояснила, яка ж саме товарно - транспортна накладна надавалась для дослідження в ході перевірки.

Вивчивши доводи адміністративного позову, заслухавши пояснення представників сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

З 20 липня по 24 липня 2012 року посадовою особою Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ "Вінницький завод пакувальних виробів "ВІНТАР" з питань достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахункам з ТОВ "Дніпропром" за травень - червень 2011 року та з ТОВ "Нафтогаз - Альянс" за серпень 2011 року.

В ході проведення перевірки перевіряючим зроблено висновок, що ТОВ "Вінницький завод пакувальних виробів "ВІНТАР" допущено порушення ст. 202, 203 ЦК України в частині недодержання їх вимог при вчиненні правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, по операціям з ТОВ «Дніпропром» за травень - червень 2011 року; порушення п. 198.1 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку в сумі 48 000 грн., в тому числі по відповідним податковим періодам: за липень 2011 року - в сумі 23000 грн., за серпень 2011 року в сумі - 25000 грн.; порушення п. 198.1 ст.198, п.200.1, п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено відємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду за червень 2011 року на суму 48000 грн.

Результати перевірки оформлено актом №1611/22/00383679 від 26.07.2012 р. (а.с.63-78).

Зазначені висновки перевірки знайшли своє відображення у прийнятому податковому повідомленні - рішенні №0000442330 від 06.08.2012 р. форми "В1", яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 48 000 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 24 000 грн. (а.с.6).

В адміністративному порядку позивач не оскаржував вказане податкове повідомлення - рішення.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог та наданих у справу доказів, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України.

Так, статтею 200 Податкового кодексу України передбачений порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Отже, відповідно до статті 200 Податкового кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Як вбачається з акту перевірки, ТОВ "Вінницький завод пакувальних виробів "ВІНТАР" завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту у періоді, що перевірявся, на суму 48000 грн.

Судом встановлено, що 04 травня 2011 року між ТОВ «Вінницький завод пакувальних виробів « Вінтар » та ТОВ «Дніпропром» укладено договір поставки № 04/05, відповідно до якого, постачальник - ТОВ «Дніпропром» зобов'язується передати у власність покупця товар, у відповідності до товарних накладних, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно оплатити його вартість у порядку та на умовах, встановлених цим договором. Номенклатура товару, його кількість, ціна та загальна вартість відображаються у відповідних товарних накладних, що є невід'ємною частиною цього договору. Поставка товару здійснюється окремими партіями, що узгоджується між сторонами на підставі заявок покупця, які можуть бути як усними, так і письмовими. (а.с.25-27)

На підтвердження здійснення даних господарських операцій позивачем надано суду накладну №47 від 10.06.2011 року на бичок в кількості 20000 кг. на суму 288000 грн., податкову накладну №47 від 10.06.20011 року та ветеринарне свідоцтво ВГ-04 № 651091, видане ТОВ «Дніпропром» щодо пред'явленої для огляду мороженої риби бичок б/г (а.с.30).

Крім того, як вбачається з акту, до перевірки було надано наступні копії ветеринарних свідоцтв: ветеринарне свідоцтво від 04.05.2011р. № ГГ-04 468801; ветеринарне свідоцтво від 23.05.2011р. № ГГ-04 468754; ветеринарне свідоцтво від 10.06.2011р. № ВГ-04 № 651091.

Визначаючись щодо наданих доказів, суд враховує пояснення податкового органу, що в ході оперативного відпрацювання ГВПМ Вінницької ОДПІ від Головного управління ветеринарної медицини в Дніпропетровській області отримано інформацію, що корінці ветеринарних свідоцтв серії ВГ-04 №651091 від 10.06.2011р, №468801 від 04.05.2011р, №468754 від 23.05.2011р, журнали реєстрації їх видачі, списані та знищені в зв'язку з закінченням терміну зберігання.

Термін зберігання вище перелічених ветеринарних свідоцтв визначено на підставі «Переліку типових документів, що утворюються у діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств із зазначенням термінів зберігання документів», який затверджено наказом Головного Архівного Управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.1998 р №41, та складає 2 роки.

Корінці ветеринарних свідоцтв Ф.№1,2,3 отриманих офіційними лікарями Дніпропетровської міської лікарні ветеринарної медицини за 2008-2009 роки, які підлягають знищенню та знищені на підставі актів від 20.01.2012 №1 та від 04.01.2011 №1 «Про виділення до знищення документів, що не підлягають зберіганню».

Ветеринарне свідоцтво ВГ-04 №651091від 10.06.2011 року офіційно видавалось в 2008 році. Ветеринарні свідоцтва ГГ-04 №468801 від 04.05.2011 року та ГГ-04 №468754 від 23.05.2011 року офіційно видавались в 2009 році.

Виходячи з вищевикладеного ветеринарні свідоцтва серії ВГ-04 №651091 від 10.06.2011р, №468801 від 04.05.2011р, №468754 від 23.05.2011р не видавались ТОВ «Дніпропром» у період з травня по червень 2011 року, а відтак підписи та зазначена в них інформація сфальсифіковані.

У судовому засіданні представник позивача зазначив, що відсутність ветеринарних свідоцтв не може впливати на реальність укладених господарських операцій.

Разом з тим, у судовому засіданні досліджувалась товарно-транспортна накладна ( далі - ТТН ), надана позивачем на момент перевірки ( а.с. 85 ) та товарно - транспортна накладна, надана представником позивача для долучення до матеріалів справи ( а.с. 56 ).

Як вже зазначалось, вказані ТТН істотно різняться між собою в частині заповнення необхідних реквізитів, більш того вони різняться серіями ( ААБ та ААК відповідно ), хоча стосуються одного вантажу. Товарно - транспортна накладна, яка була надана в ході перевірки ревізору, оформлена неналежним чином ( а.с.85).

Суд приймає до уваги пояснення представника відповідача, що товарно - транспортна накладна є первинним документом, до оформлення якого пред'являються певні вимоги.

Згідно з ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-IV від 16.07.1999р. (із змінами та доповненнями), первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік га фінансову звітність в Україні" (із змінами та доповненнями), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складеш під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В той же час, суд критично оцінює пояснення представника позивача, що товарно - транспортна накладна не є обов'язковим первинним документом і її відсутність або неналежне оформлення не свідчить про нереальність господарської операції, виходячи з наступного.

Відповідно до п.3.2 договору поставки №04/05 від 04.05.2011 року, право власності на товар і ризик його загибелі або пошкодження переходять від постачальника до покупця у момент фактичної передачі товару покупцеві ( уповноваженій ним особі ).

А згідно п.3.3 договору, моментом фактичної передачі товару від постачальника до покупця вважається підписання представником покупця товарно-транспортних документів, що посвідчують факт отримання товару.

Виходячи з наведеного, суд відмічає, що виконання умов договору пов'язується також з належним чином оформленими товарно-транспортними документами, якими і є ТТН.

Відповідно до статті 3 Господарського Кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

При прийнятті рішення суд також бере до уваги правову позицію Вищого адміністративного суду, викладену в інформаційному листі № 742/11/13-11 від 06.05.2011р. , в якому зазначено, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини.

Рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

На підставі вищевикладеного, суд погоджується з висновком відповідача що фактичного здійснення оспорюваної господарської операції по договору поставки №04/05 не було.

В силу ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. ст.11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зауважує, що на пропозицію суду надати належні та достатні докази в обґрунтування своїх позовних вимог ( зокрема, докази щодо зберігання, подальшого використання придбаної продукції у власній господарській діяльності товариства ), представник позивача заявив, що не бажає доводити факт, що отримана продукція використовувалась в господарській діяльності підприємства, та не вважає за необхідне надати або клопотати про витребування будь-яких інших доказів, оскільки рахує, що саме відповідач має доказувати правомірність свого рішення та надавати суду відповідні докази.

В той же час суд враховує, що відповідачем було надано суду достатньо належних доказів, які свідчать про наявність виявлених та зафіксованих у відповідному акті порушень чинного законодавства України з боку позивача та, як наслідок, про правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, не відповідають дійсним обставинам, встановленим у справі, не підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами, дослідженими у судовому засіданні за участю присутніх учасників процесу, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Враховуючи відсутність документального підтвердження зазначених витрат, суд не знаходить підстав для такої компенсації.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

В задоволені адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна