Постанова № 28682976, 21.01.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 січня 2013 року письмове провадження № 2а-14531/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. розглянувши адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссеть" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0010422210 від 16.10.2012, зобов'язання вчинити певні дії

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 16.10.2012 №0010422210 та зобов'язання відповідача змінити стан платника податків ТОВ "Транссеть" на підставі інформації про підтвердження відомостей про юридичну особу, яка надана Єдиним державним реєстратором юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, було прийняте протиправне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів. Крім того, в акті перевірки позивача від 02.10.2012 р. № 789/22-10/36387427, відповідачем зазначена інформація щодо стану платника податків - 9 - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням, що, за твердженнями позивача, не відповідає дійсності.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі та на виконання вимог податкового законодавства України за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

11.12.2012 р. відповідач в судове засідання не з'явився, подавши клопотання про перенесення розгляду справи.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків ПП "Міра Ко" за період січень, лютий 2012 року.

Перевірка проводилась згідно із пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України. В той же час, з матеріалів справи встановлено та не заперечується відповідачем (зафіксовано в акті перевірки), позивачем надавалися відповіді на запити відповідача, а також підтверджуючі документи щодо формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП "Міра Ко" за січень, лютий 2012 року. Зазначене свідчить про відсутність підстав для проведення документальної позапланової перевірки згідно із пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України.

Перевіркою встановлено, що взаємовідносини позивача з ПП "Міра Ко" ґрунтувалися на договорі на надання рекламних послуг від 01.01.2012 р. № 17, за яким позивач як замовник доручає, а контрагент як виконавець приймає на себе зобов'язання по організації рекламного обслуговування замовника, виготовлення та розповсюдження рекламних листівок з метою реклами виробничої діяльності підприємства.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за надані контрагентом послуги, ПП "Міра Ко" були виписані позивачу первинні документи, зокрема: акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 02.01.2012 р. № ОУ-3, від 03.01.2012 р. № ОУ-12, від 04.01.2012 р. № ОУ-18, від 05.01.2012 р. № ОУ-36, від 06.01.2012 р. № ОУ-58, від 09.01.2012 р. № ОУ-65, від 10.01.2012р. № ОУ-70, від 11.01.2012р. № ОУ-84, від 12.01.2012 р. № ОУ-102, від 13.01.2012р. № ОУ-107, від 23.01.2012 р. № ОУ-180, від 24.01.2012 р. № ОУ-189, від 25.01.2012р. № ОУ-199, від 26.01.2012р. № ОУ-208, від 27.01.2012 р. № ОУ-213, від 02.02.2012р. № ОУ-25, від 06.02.2012р. № ОУ-47, від 07.02.2012р. № ОУ-73, від 08.02.2012р. № ОУ-77, від 09.02.2012р. № ОУ- 83, від 10.02.2012р. № ОУ-87, від 13.02.2012р. № ОУ-109, від 14.02.2012р. № ОУ-114, від 15.02.2012р. № ОУ-124, від 16.02.2012р. № ОУ-135, від 17.02.2012р. № ОУ-136, від 20.02.2012р. № ОУ-146, від 21.02.2012р. № ОУ-157, від 22.02.2012р. № ОУ-166; податкові накладні від 02.01.2012 р. № 3 на загальну суму 59000,00 грн. (ПДВ - 9833,33 грн.), від 03.01.2012 р. № 12 на загальну суму 59000,00 грн. (ПДВ - 9833,33 грн.), від 04.01.2012 р. № 18 на загальну суму 59000,00 грн. (ПДВ - 9833,33 грн.), від 05.01.2012 р. №36 на загальну суму 59000,00 грн. (ПДВ - 9833,33 грн.), від 06.01.2012 р. № 58 на загальну суму 59000,00 грн. (ПДВ - 9833,33 грн.), від 09.01.2012 р. № 65 на загальну суму 59000,00грн. (ПДВ - 9833,33 грн.), від 10.01.2012 р. № 70 на загальну суму 59000,00грн. (ПДВ - 9833,33 грн.), від 11.01.2012 р. № 84 на загальну суму 19000,00 грн. (ПДВ - 3166,67грн.), від 12.01.2012 р. № 102 на загальну суму 59000,00грн. (ПДВ - 9833,33 грн.), від 13.01.2012 р. № 107 на загальну суму 59000,00грн. (ПДВ - 9833,33 грн.), від 23.01.2012 р. № 180 на загальну суму 59000,00грн. (ПДВ - 9833,33 грн.), від 24.01.2012 р. № 189 на загальну суму 59000,00грн. (ПДВ - 9833,33 грн.), від 25.01.2012 р. № 199 на загальну суму 59000,00грн. (ПДВ - 9833,33 грн.), від 26.01.2012 р. № 208 на загальну суму 60000,00 грн. (ПДВ - 10 000,00 грн.), від 27.01.2012 р. № 213 на загальну суму 59000,00грн. (ПДВ - 9833,33 грн.), від 02.02.2012 р. № 25 на загальну суму 59000,00грн. (ПДВ - 9833,33 грн.), від 06.02.2012 р. № 47 на загальну суму 59000,00грн. (ПДВ - 9833,33 грн.), від 07.02.2012 р. №73 на загальну суму 59000,00грн. (ПДВ - 9833,33 грн.), від 08.02.2012 р. № 77 на загальну суму 59000,00грн. (ПДВ - 9833,33 грн.), від 09.02.2012 р. № 83 на загальну суму 59000,00грн. (ПДВ - 9833,33 грн.), від 10.02.2012 р. № 87 на загальну суму 59000,00грн. (ПДВ - 9833,33 грн.), від 13.02.2012 р. № 109 на загальну суму 59000,00грн. (ПДВ - 9833,33 грн.), від 14.02.2012 р. № 114 на загальну суму 59000,00грн. (ПДВ - 9833,33 грн.), від 15.02.2012 р. №124 на загальну суму 59000,00грн. (ПДВ - 9833,33 грн.), від 16.02.2012 р. № 135 на загальну суму 59000,00грн. (ПДВ - 9833,33 грн.), від 17.02.2012 р. № 136 на загальну суму 59000,00грн. (ПДВ - 9833,33 грн.), від 20.02.2012 р. № 146 на загальну суму 59000,00грн. (ПДВ - 9833,33 грн.), від 21.02.2012 р. № 157 на загальну суму 59000,00грн. (ПДВ - 9833,33 грн.), від 22.02.2012 р. № 166 на загальну суму 60000,00грн. (ПДВ - 10 000,00 грн.). Зазначені первинні документи були підписані з боку контрагента - гр. ОСОБА_1

На думку позивача, як це передбачено податковим законодавством, є документами, що дають йому право на податковий кредит.

В той же час, відповідачем, використовуючи під час перевірки позивача інформацію, викладену в акті від 09.08.2012 №3009/22-9/37449321 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Міра Ко" щодо підтвердження господарських відносин платника податків за період з 01.01.12 по 31.01.12, складеному ДПІ у Печерському районі м. Києва та акті від 02.07.2012 року № 2869/22-4/37449321 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Міра Ко" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за лютий 2012 рік, складеному ДПІ у Печерському районі м. Києва, встановлено наступне.

Згідно акту від 09.08.2012 №3009/22-9/37449321 встановлено, що спеціалістом науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при управлінні МВС України на Південно-Західної залізниці досліджувались документи та податкова звітність ПП "Міра Ко" за результатами якого складено висновок спеціаліста від 06.08,2012 №394, яким зафіксовано, що на зазначених документах підписи ОСОБА_1, виконані різними особами.

Крім того, в акті від 09.08.2012 №3009/22-9/37449321 також зазначено, що перевіркою не підтверджується поставка товарів (робіт, послуг) від постачальника ТОВ "АЛПЕКС" до ПП "Міра Ко" ПП "Міра Ко" в січні 2012р., та відповідно відсутні поставки товарів (робіт, послуг) від ПП "Міра Ко" до контрагентів-покупців в січні 2012 року. Таким чином, у зв'язку з не підтвердженням у ПП "Міра Ко" об'єктів оподаткування податком на додану вартість по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) від контрагента - постачальника в січні 2012 року у ПП "Міра Ко" відсутні об'єкти оподаткування податком додану вартість по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям в розумінні ст.22, ст.185 Податкового кодексу України.

Згідно акту від 02.07.2012 року № 2869/22-4/37449321 встановлено, що підприємство не знаходиться за податковою адресою; документів, які б підтверджували взаємовідносини підприємства з його контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями до ДПІ у Печерському районі м. Києва не надані; стан платника - до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей.

В акті також зазначено, що перевіркою не підтверджується поставка товарів (робіт, послуг) від постачальника ТОВ "АЛПЕКС" до ПП "Міра Ко" ПП "Міра Ко" в лютому 2012 року, та відповідно відсутні поставки товарів (робіт, послуг) від ПП "Міра Ко" до контрагентів-покупців в лютому 2012 року. Таким чином, у зв'язку з не підтвердженням у ПП "Міра Ко" об'єктів оподаткування податком на додану вартість по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) від контрагента - постачальника в лютому 2012 року у ПП "Міра Ко" відсутні об'єкти оподаткування податком додану вартість по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям в розумінні ст.22, ст.185 Податкового кодексу України.

Вищезазначене дало відповідачу підстави вважати, що оскільки ПП "Міра Ко" є основним постачальником позивача у січні, лютому 2012 року, укладений між ними правочин не спрямований на реальне настання наслідків, отже, є нікчемним та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Тобто на думку податкового органу, позивач не мав підстав відображати у складі податкового кредиту в податкових деклараціях з ПДВ за січень, лютий 2012 року податкові накладні з реквізитами контрагента-постачальника ПП "Міра Ко".

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 02.10.2012 р. № 789/22-10/36387427, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.198.3., п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 278833,16 гри, в тому числі: у січні 2012 - на суму 140999,96 грн.; у лютому 2012 - на суму 137833,30 грн.

На підставі акта перевірки від 02.10.2012 р. № 789/22-10/36387427, відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 16.10.2012 р. № 0010422210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 278833,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 69708,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договору, на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, посадові особи сторін правочину з цього приводу навіть не опитувались. Отже, доводи відповідача щодо нікчемності правочину, укладених між позивачем та контрагентом, судом до уваги не приймаються.

На момент укладання договору, на якому ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентом, а також під час здійснення господарських операцій, згідно даних ЄДРПОУ контрагент був зареєстрований в податкових органах як платники ПДВ.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки них не внесено відповідних змін.

Суд також звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10, в якому зазначено, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість, постачальники були включені до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.21.1.1. п.21.1. ст.21 Кодексу посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно пп. а п.198.1, п.198.2., п.198.3. ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону).

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Як вбачається з акту перевірки позивача, ним надавались відповідачу належним чином засвідчені копії первинних документів, зокрема, податкових накладних, отриманих від контрагента, що підтверджує факт їх наявності. Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій за договором з контрагентом. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган ані в акті перевірки, ані в запереченнях не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстрований як платники податку на додану вартість, оформлені договором, який не був визнаний недійсним в судовому порядку, а також підтверджені виданими контрагентом відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі актів про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Міра Ко" від 09.08.2012 №3009/22-9/37449321 та від 02.07.2012 року № 2869/22-4/37449321, використаних під час перевірки позивача виходячи з наступного.

Відповідно до п.73.5 ст.73 Кодексу з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення вимог Податкового кодексу України, податковими органами було складено акти, а не довідки, як це передбачено вимогами податкового законодавства.

Зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, відповідно до п.73.5 ст.73 Кодексу та, відповідно її віднесенням законодавцем до глави 7 Податкового кодексу України "Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної податкової служби".

В актах про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Міра Ко" від 09.08.2012 №3009/22-9/37449321 та від 02.07.2012 року № 2869/22-4/37449321, викладені висновки, однак, як підтверджено матеріалами справи, зустрічна звірка не відбулась, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Відповідно до вимог п.3 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Таким чином, висновки акту перевірки позивача, сформовані на підставі актів ДПІ у Печерському районі м. Києва від 09.08.2012 №3009/22-9/37449321 та від 02.07.2012 року № 2869/22-4/37449321 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Міра Ко", є безпідставними.

Крім того, суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі висновку спеціаліста науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при управлінні МВС України на Південно-Західної від 06.08.2012 №394, оскільки суду не надано для огляду копії відповідного висновку, що унеможливлює надання йому будь-якої правової оцінки.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача змінити стан платника податків ТОВ "Транссеть" на підставі інформації про підтвердження відомостей про юридичну особу, яка надана Єдиним державним реєстратором юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців слід зазначити наступне.

На сторінці 1 акту перевірки позивача від 02.10.2012 р. № 789/22-10/36387427, відповідачем зазначено, що згідно бази даних АІС РПП станом на 27.09.2012 р. стан платника податків - 9 - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням.

В той же час, згідно довідок з ЄДРПОУ від 15.10.2012 за №14889768 та від 12.11.2012 за № 15099008 підтверджено відомості про юридичну особу; місцезнаходження - 01042, м. Київ, Печерський район, вул. Івана Кудрі, буд. 12, офіс 7.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки них не внесено відповідних змін.

Крім того, позивач наголошує на тому, що на чергове повідомлення Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 30.08.2012 щодо необхідності подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу та у зв'язку з отриманням від податкового органу форми №18-ОПП, 10.09.2012 позивачем було надано ініціатору запита відповідні необхідні документи (копія довідки з ЄДРПОУ), що свідчить про підтвердження свого місцезнаходження, про що було повідомлено ДПІ у Печерському районі у м. Києві ДПС Печерською РДА у відповідності до ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" на наступний день після отримання підтвердження від СПД.

Як свідчать матеріали справи до перевірки позивача та під час її проведення, між позивачем та відповідачем успішно здійснювалось листування із зазначенням адреси місцезнаходження, що міститься в ЄДР (01042, м. Київ, Печерський район, вул. Івана Кудрі, буд. 12, офіс 7).

Відповідач жодних пояснень та заперечень, які б спростовували чи заперечували викладені факти суду не надав.

Отже, суд погоджується з твердженнями позивача щодо невідповідності інформації про стан платника 9 - позивача, зазначеної на сторінці 1 акту перевірки позивача від 02.10.2012 р. № 789/22-10/36387427, дійсності.

У той же час це не має жодного значення для захисту прав позивача, оскільки "категорії (стан) підприємств" - це службова інформація податкового органу, яка не може бути застосована для викладення будь-яких висновків в публічних правовідносинах. Зазначення такої інформації в акті хоч і є неправомірними, але не порушує права та законних інтересів позивача.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссеть" задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС від 16.10.2012 №0010422210.

В інші частині позову відмовити.

Судові витрати в сумі 2146,00 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссеть" за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Держаної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій