Ухвала суду № 28678137, 16.01.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2013 р.Справа № 2а-1870/4827/12

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Сіренко О.І., Любчич Л.В.

за участю секретаря судового засідання: Зливко І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м.Сумах Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13.09.2012 року по справі № 2а-1870/4827/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Горобина"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 13.09.2012 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Горобина» до Державної податкової інспекції у м.Сумах Сумської області державної податкової служби про скасування податкових повідомленнь-рішеннь задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в місті Суми, а саме:

- №0000312314/0/23313 від 15.03.2012 р., яким ТОВ "Горобина" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 1674938 грн. 00 коп.;

- №0000922314/19816 від 01.06.2012 р.;

- № 0000982314/19815 від 01.06.2012 р.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати вказану постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позову. Скаржник зазначає, що приймаючи зазначену постанову суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з»ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, не вірно застосував до спірних правовідносин вимоги Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість» та норми ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо повноти та об»єктивності розгляду справи.

Звертає увагу суду апеляційної інстанції на той факт, що угоди, укладені позивачем з його контрагентами по суті є нікчемними.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу в межах доводів апеляційної скарги відповідно до вимог ст.195 КАС України.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 24.02.2011 р. ДПІ в м. Суми проведено документальну невиїзну перевірку TOB "Горобина" в частині дотримання вимог податкового та іншого законодавства по фінансово-господарським операціям з TOB "Фаворит-Д Плюс" та з TOB "МКПК "Агентія Трейд" за вересень 2010 р., грудень 2010 р., січень 2011 р. та лютий 2011 р., за результатами якої складено акт від 24.02.2012 р. №1150/2314/31162928/16 .

Відповідно до висновків акту перевірки відповідачем встановлені порушення:

1. п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст.203, п.2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 1721390,00 грн., у тому числі за 2010 р. у сумі 824856,00 грн. (в т.ч. за 4 квартал 2010 р. у сумі 824856,00 грн.) та за 1-й квартал 2011 р. у сумі 664268,00 грн.

2. пп.7.2.3 п.7.2 ст.7, пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, ст. 203, п.2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 1509966,00 грн., у тому числі за вересень 2010 р. у сумі 170017,00 грн., грудень 2010 р. у сумі 340034,00 грн., січень 2011 р. у сумі 680064,00 грн. та лютий 2011 р. у сумі 170017,00 грн.

15.03.2012 р. на підставі вищезазначеного акту перевірки ДПІ в м. Суми прийнято податкові повідомлення-рішення:

-№0000322314/0/23311, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток в розмірі 1927605,00 грн., з яких 1721390,00 грн. - за основним платежем, а 206215,00 грн. - за штрафними санкціями;

- №0000332314/0/23312, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 664258,00 грн. ;

-№0000312314/0/23313, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 1674938,00 грн., з яких 1509966,00 грн. - за основним платежем, а 164972,00 грн. - за штрафними санкціями .

27.03.2012 р. не погоджуючись з прийнятими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до Державної податкової служби у Сумській області зі скаргою та просив їх скасувати.

24.05.2012 р. Державна податкова служба у Сумській області за результатами розгляду скарги позивача прийнято рішення № 6745/10/10-105-44/58/ск, яким податкове повідомлення-рішення №0000312314/0/23313 від 15.03.2012 р. залишено без змін, податкове повідомлення-рішення №0000312314/0/23311 скасовано в частині застосування штрафних санкцій у сумі 106260,50 грн., податкове повідомлення-рішення №0000312314/0/23312 скасовано в частині застосування штрафу в сумі 1,0 грн.

У зв'язку із частковим задоволенням скарги позивача ДПІ у м. Сумах прийнято:

- податкове повідомлення-рішення №0000922314/19816 від 01.06.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1821344,50 грн..;

-податкове повідомлення-рішення №0000982314/19815 від 01.06.2012 р., яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у розмірі 664268 грн..

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду знайшов підтвердження факт порушення спірними податковими повідомленнями-рішеннями прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин.

Висновки перевіряючих осіб, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що 29.09.2010 р. позивачем укладено з TOB "Фаворит-Д Плюс" договір купівлі-продажу № 1 чавуну переробного легованого у розмірі -20,556 т.

На підтвердження реальності здійснення угоди, позивачем надано видаткову накладну №РН-0000001 від 29.09.2010 року, податкову накладну №1 від 29.09.2010р.

29.09.2010 р. ТОВ "Горобина" укладено із ТОВ "Біостар 3000" договір зберігання №1.

Фактичне виконання угоди підтверджується актом приймання-передачі на зберігання від 29.09.2010р. та актом прийому-передачі зі зберігання від 18.10.2010 р.

Надалі зазначений товар був реалізований на експорт згідно договору комісії № 18/10 від 18.10.2010 р., укладеному між позивачем та TOB "Аеліт груп", що також підтверджується наданими до суду акт №1 прийому -передачі товару на комісію та ВМД №110000011/2010/12309 від 20.10.2010 року, рахунок - фактури №01.

31.01.2011 р. позивачем з TOB "Фаворит-Д Плюс" укладено договір купівлі-продажу № 31/1 Плюс" 110 тон штейнів нікелевих, які відповідно до умов п.2.5 цього ж договору були залишені на відповідальне зберігання у TOB "Фаворит-Д Плюс" .

На підтвердження реальності зазначеної угоди позивачем надано видаткові накладні: №РН-0000001 від 31.01.2011 року, №РН-0000002 від 31.01.2011 року, №РН-0000003 від 31.01.2011 року, №РН-0000005 від 31.05.2011 року, №РН-0000009 від 25.02.2011 року, акти приймання - передачі: від 31.01.2011 року, від 25.02.2011 року, від 02.02.2011 року, від 17.02.2011 року, від 28.02.2011 року, податкові накладні: №1 від 31.01.2011р. ( на суму 1020096,0 грн., у т.ч. ПДВ -170016,0 грн.), №2 від 31.01.2011р. (на суму 1020096,0 грн., у т.ч. ПДВ -170016,0 грн.), №3 від 31.01.2011р. (на суму 1020096,0 грн., у т.ч. ПДВ -170016,0 грн.), №5 від 31.01.2011р. ( на суму 1020096гнн., у т.ч. ПДВ -170016,0 грн.), №3 від 25.02.2011р. (на суму 1020100,75грн., у т.ч. ПДВ 170016,79грн.).

Отриманий по договору № 31/1 товар протягом лютого 2011 р. був реалізований на експорт згідно договору комісії №27/12/10-К від 27.10.2010 р., укладений між позивачем із TOB "ПКК Компроміс".

Зазначені обставини підтверджуються наданими до матеріалів справи ВМД: №110050005/2011/002005 від 18.03.2011р., №110050005/2011/000706 від 03.02.2011р., №110050005/2011/000705 від 03.02.2011р., №110050005/2011/001197 від 21.02.2011р., №110060005/2011/000702 від 03.02.2011р., ТТН № 0068734 від 03.02.2011р., ТТН № 934381 від 03.02.2012р., ТТН № 0125729 від 21.02.2011р., ТТН № 025146 від 03.02.2011р.; рахунки №006-S від 18.03.2011 року, №003- S від 03.02.2011 року, №004- S від 03.02.2011 року, №005- S від 21.02.2011 року, №001- S від 03.02.2011 року; акти прийому - передачі; №2 від 02.02.2011 року, №3 від 18.02.2011 року, №4 від 28.02.2011 року .

Також, 24.12.2010 р. позивачем укладено з TOB "МКПК "Агентія Трейд" договір поставки № 24/12/10-П штейнів нікелевих у розмірі - 44 тони .

Отриманий за договором поставки № 24/12/10-П товар у січні - лютому 2011 р. був реалізований на експорт по договору комісії № 27/12/10-К від 27.10.2010 р., укладеному з TOB "ПКК Компроміс" .

Зазначені обставини підтверджуються залученими до матеріалів справи специфікацією №1 від 24.12.2010 року, видатковою накладною №22 від 27.12.2010 року, актом прийому - передачі товару на комісію від 27.12.2010 року, ВМД №110050005/2011/000615 від 31.01.2011 року, ВМД №11005005/2011/000704 від 03.02.2011 року, міжнародними ТТН:№0216964 від 31.01.2011 року та №0222692 від 03.02.2012 року, податковою накладною №124 від 27.12.2010р. (усього на суму 2040201,5 грн., в т.ч. ПДВ 340033,58 грн.).

Отже, факти передання, отримання та оплати поставленого товару підтверджені належними документами, такими як видаткові накладні, акти приймання-передачі товару, податковими накладними, банківськими виписками, про що зазначено у Акті і з боку ДПІ не заперечується.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ст. ст. 632, 669, 671, 673 Цивільного кодексу України обов'язковими умовами договору купівлі-продажу товару є його найменування, ціна, кількість, якість та асортимент.

Укладені між позивачем та його контрагентами договори містять положення щодо найменування, кількості, якості та асортименту, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договорів, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника.

Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Отже, до документів, що є підставою для оприбуткування товару належать прибутково-видаткові накладні, які виписуються постачальником та містять кількісно-вартісні відомості про товар, сертифікати, паспорти якості заводу-виробника товару.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не надано до матеріалів справи доказів відсутності у позивача первинних документів.

При цьому, єдиним мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов судження про відсутність реальності здійснення господарської операції, є виключно висновок щодо відсутності у контрагентів позивача основних фондів на здійснення господарської діяльності.

Проте, оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Оглянуті в суді апеляційної інстанції документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Таким чином, надаючи оцінку наявним в матеріалах справи договору, податковим накладним, накладним, та іншим первинним документам, якими позивач доводить перед судом реальність здійснення господарської операції, колегія суддів, досліджуючи їх, встановлює наявність обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

Судовим розглядом не встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином податковим органом ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має.

Викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на висновках - припущеннях щодо безтоварності угод.

Проте, з цьому приводу суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб товариства позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Крім того, рішенням господарського суду Сумської області від 12.03.2012 р. у справі № 5021/264/12, встановлено, що зміст договору купівлі-продажу № 31/1 від 31.01.2011 р., що укладений з TOB "Фаворит-Д Плюс" не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.

Рішенням господарського суду Сумської області від 07.05.2012 р. у справі № 5021/409/12, встановлено, що договір поставки №24/12/10-П від 24.12.2010 р. що укладений з TOB "МКПК "Агентія Трейд" був направлений на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, а підстави для визнання його недійним відсутні.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (що діяв на час господарських операцій позивача із його контрагентами), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням товарів, послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, тощо.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 7.2.6 цього пункту). При цьому датою виникнення такого права на податковий кредит є дата сплати позивачем коштів за товари (роботи, послуги), або дата отримання від постачальника податкової накладної, а не дата сплати зазначених коштів продавцем товарів (послуг) безпосередньо до бюджету (пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону).

Таким чином, Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

З наведених положень п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" випливає, що право на податковий кредит у позивача виникло у зв'язку зі сплатою ним ПДВ у складі ціни товару (послуг), що підтверджується наданими позивачем до суду: копіями договорів, копіями банківських платіжних доручень та завіреними належним чином копіями податкових накладних, отриманих від таких постачальників.

Згідно п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону, а в п. 10.4 цієї норми встановлено, що контроль за правильністю нарахування та сплати (перерахування) податку до бюджету здійснюється відповідним податковим органом.

Тобто, обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати ПДВ відповідно до Закону, покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічні норми містяться в Податковому кодексу України, згідно п. п. п. а) п. п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України, якого право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом п.п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями .

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Тобто, видана позивачу податкова накладна його контрагентом, це і є перша подія, і яка підтверджує факт придбання товару (робіт, послуг).

Враховуючи вищевикладене, позивачем отримано від контрагентів податкові накладні, які саме і є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та відповідно, зазначені накладні оформлені у повній відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України, що не заперечується податковим органом.

Також, висновки ДПІ в м. Суми про неправомірність віднесення позивачем по складу валових витрат, пов'язаних з придбанням у контрагентів товару, у зв'язку з відсутністю у позивача первинних документів, а саме: товарно-транспортних накладних, які б підтвердили фактичність перевезення від постачальників товару, колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Зазначені положення Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не встановлюють переліку конкретних документів, необхідних для віднесення витрат підприємства до складу валових витрат та не містять вказівок щодо того, що витрати, понесені підприємством у зв'язку з придбання товарів, можуть бути включені до валових за умови наявності лише товарно-транспортної накладної, а також про те, що фактичність отримання від контрагента товару повинна бути підтверджена лише товарно-транспортними накладними.

Таким чином, посилання ДПІ в Акті та в апеляційній скарзі на Закон України "Про автомобільний транспорт" та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні в якості обґрунтування обов'язкової наявності товарно-транспортних накладних для підтвердження як факту поставки, так і валових витрат, є незаконними і не можуть прийматися до уваги.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні та Закон України "Про автомобільний транспорт" регулюють питання організації роботи автотранспорту як галузі господарства і містять вказівки саме для перевізників, тобто ці акти не регулюють питань податкового обліку, до яких відноситься визначення валових витрат.

Крім того, зазначені нормативні акти не містять вказівок на обов'язковість оформлення товарно-транспортної накладної.

Також, не можуть бути взяті до уваги посилання ДПІ у м. Сумах на положення п. 2 наказу Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.1995 року N 488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля", яким передбачено обов'язкове застосування для всіх суб'єктів господарської діяльності товарно-транспортних накладних форми N 1-ТН, оскільки вищезазначений наказ в порушення вимог Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 03.10.1992 року N 493/92 не був зареєстрований в Міністерстві юстиції України.

Крім того, згідно пп.5.11 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Таким чином, в порушення пп.5.11 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", своїми висновками щодо обов'язкової наявності товарно-транспортної накладної для підтвердження факту поставки товару по Договору ДПІ у м. Сумах створює для Товариства додаткові обмеження щодо віднесення витрат до складу валових.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Пункт 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Крім того, п.2 ст.9 цього ж Закону зазначає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових, або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні вимоги до наявності обов'язкових реквізитів на первинних бухгалтерських документах для надання їм юридичної сили викладено і в п.2.4 Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р. та зареєстрованому Міністерством юстиції України 05.06.1995 р. №168/704.

На підставі викладеного вище, правочини між позивачем та його контрагентами підтверджено належним чином складеними первинними бухгалтерськими документами і вони жодним чином не суперечать вимогам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, а тому висновки ДПІ у м. Сумах, щодо зменшення податкового кредиту та валових витрат є безпідставними

Крім того, висновок ДПІ про обов'язкову наявність товарно-транспортних накладних є необґрунтованим, оскільки як встановлено із матеріалів справи усі придбані товари знаходились на відповідальному зберіганні у складських приміщеннях за місцем їх придбання; про що зазначено у п.2.5 договору №31/1, укладеному з TOB "Фаворит-Д Плюс", а також у договорі зберігання №1 від 29.09.2010р., укладеним з TOB "Бистар 3000".

Отже, за умови відсутності транспортних перевезень ніякої необхідності у їх оформленні немає.

Чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб.

Таким чином, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи суб'єктом владних повноважень за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано обґрунтованості доводів позивача та не доведено правомірності спірного рішення ні в суді першої інстанції, ані апеляційної.

Доводи апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції під час розгляду справи вимог Законів України «Податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств» та норм ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо повноти та об»єктивності розгляду справи висновків суду не спростовують, оскільки при розгляді справи суд першої інстанції , відповідно до вимог ст.. 159 КАС України повно і всебічно, в межах заявлених вимог, з"ясував дійсні обставини справи, дав належну оцінку наявним у справі доказам, правильно вирішив питання щодо правовідносин, зумовлених встановленими фактами, та вирішив справу на підставі норм матеріального права, які регулюють ці правовідносини.

Доводи апеляційної скарги податкового оргагну щодо нікчемності укладених договорів ґрунтуються на суб"єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 160, 195, 196, п. 1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сумах Сумської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13.09.2012 року по справі № 2а-1870/4827/12 - залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Спаскін О.А.Судді Сіренко О.І. Любчич Л.В.

Повний текст ухвали виготовлений 21.01.2013 р.