Ухвала суду № 28677457, 06.11.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2012 р.Справа № 2а-1870/2134/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13.06.2012р. по справі № 2а-1870/2134/12 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Науково дослідний і проектно-конструкторський інститут атомного та енергетичного насособудування" до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ВАТ "Науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут атомного та енергетичного насособудування", 28.03.2012 р. звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Сумах в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Сумах від 11 січня 2012 № 0000042314/0/1835 та від 11 січня 2012 № 0000032314/0/1836, в частині сплати 42517,00 грн. податку на прибуток та штрафних (фінансових) санкцій 10629,00 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 13.06.2012 р. адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства "Науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут атомного та енергетичного насособудування" до Державної податкової інспекції в місті Суми про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в місті Суми від 11.01.2012року №0000042314/0/1835. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13.06.2012 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, надали заяви про розгляд справи в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 10 листопада 2011 року по 14 грудня 2011 року відповідачем, була проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 30 вересня 2011 року.

За результатами перевірки відповідачем було складено акт від 21 грудня 2011 року № 9425/2314/00220477/92 "Про результати планової виїзної документальної перевірки позивача, код ЄДРПОУ 00220477, з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.09.2011 року" (далі - Акт перевірки).

На підставі Акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 11 січня 2012 року № 0000032314/0/1836, яким збільшено суму грошових зобов'язань за платежем податок на прибуток за основним платежем 79002,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 16473,00 грн., застосовуваних за порушення п. 5.1., пп.. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94-ВР, ч. 1 та 5 ст. 203, ч. 1 та 2 ст. 215 Цивільного кодексу України;

- від 11 січня 2012 року № 0000042314/0/1835, яким збільшено суму грошових зобов'язань за платежем податок на додану вартість за основним платежем на суму 34013,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 8503,25 грн., застосовуваних за порушення п. 1.5 ст. 1, пп. 7.2.2, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1, п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" .

Не погодившись з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями позивач в порядку адміністративного оскарження звернувся зі скаргою від 20 січня 2012 року № 172/ЮБ до Державної податкової служби в Сумській області.

Рішенням Державної податкової служби в Сумській області від 20 березня 2012 року № 2871/10/10-105-16/19ск "Про результати розгляду первинної скарги" було скасоване податкове повідомлення-рішення від 11 січня 2012 року № 0000032314/0/1836 в частині основного платежу в сумі 36485,00 грн. і застосованих штрафних санкцій в розмірі 5844,00 грн. В іншій частині дане податкове повідомлення-рішення залишене без змін.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є відкликаним.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до п.п.60.1.3 п.60.1 та п.60.4 ст.60 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.

У випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.

Як встановлено судом першої інстанції, за наслідками адміністративного оскарження позивачу було зменшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток, яка була визначена податковим повідомленням-рішенням від 11 січня 2012 року № 0000032314/0/1836, у зв'язку з чим відповідачем було винесено нове податкове повідомлення-рішення від 02 квітня 2012 року №0000832314/1468, в якому визначалась вже зменшена сума грошових зобов'язань, вказане податкове повідомлення-рішення позивач отримав 06 квітня 2012 року.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що укладені позивачем правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не ким не оскаржені та у судовому порядку не визнані не дійсними, матеріалами справи підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій та з того, що у позивача є в наявності передбачені чинним законодавством підстави для віднесення сум податку на додану вартість за цими операціями до складу податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 21 грудня 2011 року № 9425/2314/00220477/92, підставами для висновку про заниження податку на додану вартість та заниження податку на прибуток став висновок податкового органу про те, що операції із придбанням ТМЦ у ТОВ "Юніфіт-Трубодеталь" та ТОВ "УКР-АВТО-ГАЗ" мали безтоварний характер, товар фактично не перевозився і не зберігався, так не має можливості встановити вид транспорту, розмір витрат, особу, яка понесла дані витрати, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, а тому фінансово-господарські відносини не мали реального характеру.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 23.03.2009 р. між ВАТ "Науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут атомного та енергетичного насособудування" та ТОВ "Юніфіт-Трубодеталь" було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець - ТОВ "Юніфіт-Трубодеталь" поставити, а покупець - ВАТ "Науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут атомного та енергетичного насособудування" зобовязується оплатити днище на умовах даного договору.

Виконання умов договору підтверджується наданими до матеріалів справи договором, видатковою накладною, податковими накладними.

19 грудня 2008 року між ВАТ "Науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут атомного та енергетичного насособудування" та ТОВ "УКР-АВТО-ГАЗ" було укладено договір купівлі-продажу № 182, відповідно до умов якого продавець - ТОВ "УКР-АВТО-ГАЗ" зобов'язується передати у власність покупця, а покупець - ВАТ "Науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут атомного та енергетичного насособудування" зобов'язується прийняти та оплатити на умовах даного договору продукцію.

Виконання умов договору підтверджується наданими до матеріалів справи договором, видатковими накладними, податковими накладними.

22 грудня 2008 року між ВАТ "Науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут атомного та енергетичного насособудування" та ТОВ "УКР-АВТО-ГАЗ" було укладено договір купівлі-продажу № 185, відповідно до умов якого продавець - ТОВ "УКР-АВТО-ГАЗ" зобов'язується передати у власність покупця, а покупець - ВАТ "Науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут атомного та енергетичного насособудування" зобов'язується прийняти та оплатити на умовах даного договору продукцію.

Виконання умов договору підтверджується наданими до матеріалів справи договором, видатковими накладними, податковими накладними.

Суд апеляційної інстанції оцінивши наявні в справі докази відмітив, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Приєднані до справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості робіт за переліченим вище правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" судом апеляційної інстанції робиться висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб -через банківські установи. Так, наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Відповідно до п. 1.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин,) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 7.4.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 7.7.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Колегія суддів зазначає, що ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції, Відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення рішення. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у своїх контрагентів відповідач не подав.

Відповідач в акті перевірки зазначає, що позивачем не було надано підтверджуючих документів, а саме товарно-транспортних накладних (далі - ТТН), стосовно транспортування ТМЦ від постачальника до покупця.

Стосовно наведеного суд першої інстанції, з цим погоджується суд апеляційної інстанції, зазначає, що у відповідності до преамбули Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила перевезення вантажів), правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

При цьому замовником вважається вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів.

Перевізником - є особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування.

Вищенаведене свідчить про те, що Правила перевезення вантажів, та, відповідно, застосування ТТН, поширюється лише на ті випадки, коли перевезення вантажу здійснюється третьою особою - перевізником на підставі укладеного з ним договором.

Згідно із п.п. 11.1. Правил перевезень вантажів, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Відповідно до ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344, документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Згідно п. 1 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 № 207 (далі - Перелік), ТТН обов'язкова лише для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах.

А для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, обов'язковим є лише накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж (п. 2 Переліку). При цьому для водія юридичної особи необхідним є також дорожній лист з відмітками про проведення передрейсових медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

Вищенаведене свідчить про те, що доказом перевезення вантажу власним транспортом та для власних потреб є не ТТН, а дорожній лист, який виписується водію транспортного засобу та вантажоодержувачу не надається.

Так на підтвердження факту перевезення вантажів власним транспортом позивачем надані дорожні листами від 17.06.2009 року № 031508, від 22.05.2009 року № 031452, від 30.07.2009 року № 030965, від 22.07.2009 року № 030980 та зазначено, що спірні ТМЦ забирались власним транспортом позивача на складських приміщення контрагентів які знаходились в м. Суми.

При цьому наявність власних транспортних засобів підтверджується розрахунком суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів за 2009 рік та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

З огляду на викладене, суд першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про безпідставність висновку відповідача стосовно порушення позивачем вимог п. 1.5 ст. 1, пп. 7.2.2, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1, п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Податковий орган протиправно не взяв до уваги наявність належним чином оформлених первинних та податкових документів, на підтвердження належного укладення та виконання договорів.

Колегія судів зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, угоди між позивачем та вказаними контрагентами за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, так як і суд першої інстанції не може погодитися з висновком податкового органу, викладеним у акті перевірки відносно нікчемності укладених правочинів позивачем , оскільки в силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним. Будь-яких рішень суду, щодо визнання недійними правочинів, податковим органом не зазначено.

Цивільне право говорить, що зміст правочину становлять права та обов'язки про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися.

В акті перевірки крім як про невідповідність змісту правочинів (договорів підряду), укладених позивачем з ТОВ "Юніфіт-Трубодеталь" та ТОВ "УКР-АВТО-ГАЗ" також стверджується про порушення публічного порядку з посиланням на ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою «правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним».

Однак суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, зазначає, що у вищезазначеному акті перевірки не міститься жодних фактів та не наведено, в чому саме полягає спрямованість укладених угод на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто посилання на зазначену норму Цивільного кодексу України було зроблено перевіряючими безпідставно.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій та встановлено відсутність підстав для зменшення позивачу суми податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13.06.2012р. по справі № 2а-1870/2134/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. П'янова Я.В.