Ухвала суду № 28676729, 05.12.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2012 р.Справа № 2-а-1404/10/1470

Категорія: Головуючий в 1 інстанції: Середа О. Ф.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді -Осіпова Ю.В.,

суддів -Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2010 року у справі за адміністративним позовом Науково-виробничого кооперативу «Наско»до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

09.03.2010р. НВК «Наско»звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва та, з урахуванням уточнень до позовних вимог, просив:

- визнати протиправними дії відповідача, які полягають у проведенні перевірки НВК «Наско», за результатами якої було складено акт від 18.02.2010р. №266/23-300/13860193 про результати документальної невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ щодо відображення правових відносин з платниками податків -ПП «Гурмет-Н», ПП «Браун Трейд», ТОВ «КМС-Агросервис», ПП «Новомет»за вересень-жовтень 2009 року;

- визнати протиправними дії відповідача щодо визнання правочинів, укладених НВК «Наско»з контрагентами-постачальниками ПП «Гурмет-Н», ПП «Браун Трейд», ТОВ «КМС-Агросервис», ПП «Новомет»за період вересень-жовтень 2009 року, такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства удавано з метою приховування сплати податків 3-х осіб, такими, що мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону;

- визнати протиправними дії відповідача, які полягають у визнанні недійсними даних, наведених у деклараціях з ПДВ за вересень-жовтень 2009 року (з урахуванням уточнюючих розрахунків) про обсяги придбання та продажу (а отже і про задекларований кредит та зобов'язання);

- зобов'язати відповідача внести відповідні зміни до системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України в частині відображення недостовірної інформації, викладеної в акті документальної невиїзної перевірки позивача від 18.02.2010р. №266/23-300/13860193;

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2010 року адміністративний позов НВК «Наско»задоволено частково. Визнано протиправними дії ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва, які полягають у проведенні перевірки НВК «Наско» за результатами якої було складено акт від 18.02.2010р. №266/23-300/13860193 про результати документальної невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ щодо відображення правових відносин з платниками податків -ПП «Гурмет-Н», ПП «Браун Трейд», ТОВ «КМС-Агросервис», ПП «Новомет»за вересень-жовтень 2009 року. Визнано протиправними дії ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва щодо визнання правочинів, укладених НВК «Наско»з контрагентами-постачальниками ПП «Гурмет-Н», ПП «Браун Трейд», ТОВ «КМС-Агросервис», ПП «Новомет»за період вересень-жовтень 2009 року, такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства удавано з метою приховування сплати податків 3-х осіб, такими, що мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону. Визнано протиправними дії ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва, які полягають у визнанні недійсними даних . наведених у деклараціях з ПДВ за вересень-жовтень 2009 року (з урахуванням уточнюючих розрахунків) про обсяги придбання та продажу (а отже і про задекларований кредит та зобов'язання).

Не погоджуючись з вказаною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва подав апеляційну скаргу, в які ставиться питання про скасування судового рішення та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні даного позову у повному обсязі, в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм процесуального права.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом 1-ї інстанції встановлено наступні обставини справи.

В період з 15.02.2010р. по 18.02.2010р. співробітниками ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва була проведена документальна невиїзна перевірка підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ щодо відображення правових відносин з платниками податків - ПП «Гурмет-Н», ПП «Браун Трейд», ТОВ «КМС-Агросервіс», ПП «Новомет»за вересень-жовтень 2009р., за результатами якої був складений акт №266/23-300/13860193 від 18.02.2010 р.

Зокрема, у Акті перевірки, відповідач зазначив, що позивачем були порушені вимоги пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР в частині включення у вересні-жовтні 2009р. до складу податкових зобов'язань суми ПДВ:

- за вересень 2009 р. в сумі 8743131 грн.;

- за жовтень 2009 р. в сумі 13013134 грн. (рядок 1 декларації)

Також, відповідачем зроблено висновок, що фактично, згідно податкової звітності та проведених заходів щодо встановлення місцезнаходження підприємства та його посадових осіб, у позивача встановлена відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини та матеріалів для здійснення діяльності.

Таким чином, на думку відповідача, позивач порушив приписи ст.ст.203,215,216,228,662,655,656 ЦК України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Тому дані, наведені позивачем у деклараціях з ПДВ за вересень-жовтень 2009р. (з урахуванням уточнюючих розрахунків) про обсяги придбання та продажу (а отже і про задекларовані податковий кредит та зобов'язання) є недійсними.

Не погоджуючись з такими діями податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача є протиправними та не відповідаючими вимогам закону, у зв'язку з чим, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з цими висновками суду першої інстанції і вважає їх обгрунтованими, виходячи з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пп.1 ч.1 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.90р. №509-XII, органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки, на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі.

Відповідно до приписів ч.3 п.1.2 «Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства»(затв. наказом ДПА України від 10.08.05р. №327, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.08.05р. за №925/11205), невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Як вбачається з матеріалів справи, Акт перевірки, на думку судів обох інстанцій, не містить будь-якого документального підтвердження стосовно фінансово-господарських взаємовідносин позивача по взаєморозрахункам з ПП "Гурмет-Н", ПП "Браун Трейд", ТОВ КМС-Агросервіс", ПП "Новомет", які мали бути дослідженими перевіряючими під час проведення перевірки. При цьому, викладені в Акті перевірки висновки були зроблені лише на підставі даних податкових декларацій, поданих позивачем за перевіряємий період. Це свідчить про те, що ці висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку, що, в свою чергу, є порушенням п.1.7 Наказу №327, згідно якого, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. А тому, відповідно, факти, викладені в Акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст.203,215,228,662,655,656 ЦК України відносно того, що укладені ним угоди з ПП «Гурмет-Н», ПП «Браун Трейд», ТОВ «КМС-Агросервіс», ПП «Новомет»не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання таких угод недійсними, та визнання недійсними даних, наведених у деклараціях з податку на додану вартість за вересень-жовтень (з урахуванням уточнюючих розрахунків) про обсяги придбання та продажу (а отже і про задекларований податковий кредит та зобов'язання) за вересень-жовтень 2009р.

Згідно розділу 4 «Примірного порядку взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ у розрізі контрагентів»(затв. наказом ДПА України від 18.04.08 р. №266), підрозділи оподаткування юридичних, фізичних осіб проводять документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової звітності платника ПДВ 2-ї категорії з урахуванням вимог до проведення документальної невиїзної перевірки, визначених Законом №509. Документальна невиїзна перевірка податкової звітності з ПДВ проводиться на підставі п.1 ст.11 Закону №509 і триває протягом 30 днів, наступних за граничним днем подання звітної податкової декларації або фактичного подання уточнюючого розрахунку (пункт 4.1 наказу № 266).

Згідно вимог п.4.2 наказу №266, під час проведення документальної невиїзної перевірки підлягають перевірці такі документи, пов'язані з нарахуванням і сплатою податку:

- податкова звітність (декларація з податку на додану вартість (у тому числі скорочена)), уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок (у тому числі до скороченої);

- реєстри отриманих та виданих податкових накладних;

- фінансово-господарські документи, що підтверджують сплату грошових коштів за вчиненим правочином, платіжні доручення, виписки банківських установ, прибуткові та видаткові касові ордери, чеки РРО та інші;

- фінансово-господарські документи, що підтверджують передачу товарів, виконання робіт (надання послуг) за вчиненим правочином, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), наявність власних виробничих потужностей, трудових ресурсів, складських приміщень, договори оренди складських приміщень;

- господарські договори, укладені платником ПДВ з контрагентом, у взаємовідносинах з яким виявлено розбіжності;

- платіжні доручення на перерахування суми податку на додану вартість до бюджету.

Так, судами обох інстанцій встановлено, що спірна перевірка здійснювалася лише тільки на підставі наданих у податкових деклараціях з ПДВ даних, що, в свою чергу, є грубим порушенням вимог Наказу №266.

Також, з аналізу норм податкового законодавства вбачається, що висновки податкового органу щодо визнання угод нікчемними можуть бути зроблені під час проведення лише позапланової виїзної перевірки (розділ 5 наказу №266). Отже, в зв'язку із вказаним, дослідження питання щодо нікчемності угод, укладених між позивачем та ПП «Гурмет-Н», ПП «Браун Трейд», ТОВ «КМС-Агросервіс», ПП «Новомет»є таким що вчинено з порушенням норм чинного законодавства України та поза межами наданих відповідачу повноважень, що, в свою чергу, є порушенням ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якої, як було вказано вище, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До того ж, вчинені відповідачем дії при проведенні перевірки підприємства позивача без дослідження його документів первинного бухгалтерського та податкового обліку є також і порушенням вимог пп.3.1.2 п.3.1 «Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок суб'єктів господарювання юридичних осіб, а також їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів та документування виявлених порушень»(затв. наказом ДПА України від 11.09.08р. №584), відповідно якого, у разі встановлення в ході проведення перевірки правочинів, що суперечать інтересам держави та суспільства (нікчемних правочинів) в описовому вигляді зазначається інформація щодо здійснення посадовими особами платників податків дій, спрямованих на порушення публічного порядку та моральних засад суспільства. Також зазначається і інформація, що повинна містити:

- назву товарів (робіт, послуг), що поставлялись (надавались);

- кількісні та вартісні показники товарів (робіт, послуг), які поставлялись (надавались): ціна за одиницю, кількість та вартість за періодами; перелік виписаних накладних (актів виконаних робіт, інше);

- перелік виписаних податкових накладних із зазначенням номера, дати та суми; відображення податкових накладних у реєстрі виданих податкових накладних з урахуванням коригування (із зазначенням дати та номера запису);

- перелік актів приймання-передачі, вантажно-митних декларацій, платіжних доручень;

- відображення операцій з поставки товарів (робіт, послуг) у бухгалтерському та податковому обліку суб'єкта господарювання в розрізі податкових періодів;

- форму розрахунків, наявність заборгованості на певну дату;

- спосіб та засіб перевезення, реквізити перевізника, розрахунку з перевізником тощо.

Так, судом 2-ї інстанції встановлено, що перевіряючі в своєму спірному Акті перевірки посилалися лише тільки на інші перевірки, проведені відносно контрагентів позивача, а саме на наступні акти перевірок:

- Акт від 01.02.2010р. №136/23-300/35639179 про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Гурмет-Н»;

- Акт від 17.02.2010р. №252/23-300/36486650 про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Браун Трейд»;

- Акт від 12.01.2010р. №30/23-2/35680603 про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Пріор-Агро»;

- Акт від 28.01.2010р. №238/15-2/36580740 про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Оріон Агро Плюс», за результатами висновків яких були визнані нікчемними угоди та визнані недійсними задекларовані зазначеними підприємствами податкові кредити та податкові зобов'язання.

Також, судовою колегією встановлено, що висновки відповідача про те, що укладені позивачем із своїми контрагентами правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а також про недійсність даних, наведених в деклараціях з податку на додану вартість за вересень-жовтень 2009 р. про обсяги придбання та продажу, а отже і про недійсність задекларованих позивачем податкового кредиту та зобов'язань, ґрунтуються лише на фактах, викладених в зазначених актах перевірок без дослідження документів первинного бухгалтерського та податкового обліку останнього.

При цьому, слід звернути увагу на той факт, що як з'ясовано судом з матеріалів справи, усі дії відповідних податкових інспекцій по проведеним перевіркам та вказаним вище складеним за їх результатами актам вищезазначеними контрагентами теж були оскаржені в судовому порядку, а тому, відповідно, не можуть бути використані відповідачем в якості достовірних фактів порушень законодавства та не можуть вважатись доведеними, а також і використані в якості належних доказів правомірності, зроблених в Акті перевірки висновків.

Вчиняючи дії по визнанню недійсними даних, наведених позивачем в деклараціях з ПДВ за вересень-жовтень 2009р. про обсяги придбання та продажу, а отже і про недійсність задекларованих податкового кредиту та зобов'язань, посадовими особами відповідача були порушені норми Закону України «Про порядок погашення зобов'язаньплатників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000р. №2181-III.

Згідно з п.1.11 ст.1 цього ж Закону №2181-III, податкова декларація - це документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Визнаючи всі договори, укладені позивачем з контрагентами, такими що не спрямованості на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а також визнаючи недійсними дані відображені у деклараціях з ПДВ за перевіряємий період, відповідач повинен був вчинити певні дії, а саме, зняти з підприємства позивача податкові зобов'язання, отримані у зв'язку з виконанням договорів, та зняти податковий кредит, нарахований по постачальниках товарів.

Також, судом встановлено, що відповідач, не здійснюючи вказаних вище обов'язкових дій, тим самим фактично визначив позивачу суми податкових зобов'язань, що, в свою чергу, є порушенням вимог пп.4.1.1 п.4.1 та пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону №2181-III, оскільки, згідно зазначених норм, платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації. Право державної податкової служби визначати податкове зобов'язання платника податків передбачено у разі, коли згідно із законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу) є контролюючий орган, або за даними документальних перевірок.

Слід ще вказати, що обґрунтовуючи свою позицію при викладанні висновків у Акті перевірки та посилання на відповідні норми Цивільного кодексу України, відповідач, на думку суду, теж припустився помилки. До такого висновку судова колегія приходить, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ч.2,3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно ст.228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Як вбачається із змісту Акту перевірки, висновки відповідача про нікчемність укладених позивачем правочинів є необґрунтованими, оскільки ними не наведено жодної підстави та не надано будь-яких належних доказів вважати, що ці укладені позивачем угоди -є нікчемними правочинами.

Відповідно до ч.1,5 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, судом 2-ї інстанції з матеріалів справи з'ясовано, що жодний із зазначених в Акті перевірки правочинів до теперішнього часу не визнаний недійсним у судовому порядку.

Згідно ст.216 ЦК України, до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Отже, за таких обставин, викладені відповідачем в Акті перевірки висновки про відсутність у позивача об'єктів, які підпадають під визначення ст.ст.3,4,5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.94р. №34/94-ВР та визнання даних, відображених у деклараціях з податку на прибуток за перевіряємий період недійсними, а також відсутності об'єктів позивача, які підпадають під визначення ст.3,4,7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97р. №168/97-ВР та визнання даних, наведених в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит за перевіряємий період недійсними, не відповідають вимогам ст.ст.215, 216 ЦК України.

Посилання ж відповідача на ч.ч.1,5 ст.203, ст.215, ч.1 ст.216 ЦК України є також безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Інших же підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.

Крім того, судова колегія зазначає, що діюче податкове законодавство взагалі не надає права податковому органу визнавати дані, які відображаються суб'єктами підприємницької діяльності у податкових деклараціях (з податку на прибуток, з податку на додану вартість) за перевіряємий період недійсними.

Стосовно висновку перевіряючих про встановлення відсутності поставок товарів, що свідчить про укладення позивачем безтоварних договорів, апеляційний суд зазначає наступне.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99р. №996-ХІV, зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи зі змісту п.2 ст.3 цього ж Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»(затв. наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704), первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99р. №996-ХІV, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з вказаною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15,2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний Акт перевірки не містить жодного посилання відповідача на встановлення порушень позивачем вимог вищевказаних норм. Лише зазначення, без відповідних доказів, про відсутність трудових ресурсів, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами - є лише тільки припущенням перевіряючих.

Що ж стосується інших позовних вимог та правової позиції відповідача стосовно того, що:

- по-перше, за наслідками проведеної перевірки та складеного Акту до позивача не приймалось податкове повідомлення-рішення, яке б містило обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання і фактично для позивача негативні наслідки взагалі відсутні;

- по-друге, позовна заява взагалі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, так як, нею та позивачем взагалі відсутній спір, а тим більш публічно правовий спір, як суперечність суб'єкта законодавчо уповноваженого владно керувати та суб'єкта, який зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта. Вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади в зв'язку з тим, що згідно з п.1.3 «Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства»акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є лише носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання. Акт оформлення результатів перевірок не є владним рішенням податкового органу.

Разом з тим, з цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (ратифікована 11.09.1997р.), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом, встановленим законом -тобто право на доступ до суду.

Крім того, згідно з ч.1 ст.6 КАС України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена.

Згідно з п.1 ч.1 ст.3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції визначається як публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Також, у відповідності до приписів п.1 ч.1 ст.17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Слід звернути увагу на те, що судовою колегією з матеріалів справи та пояснень сторін встановлено, що позивач фактично оскаржив не сам акт перевірки, а саме протиправні дії відповідача (його посадових осіб), при проведенні даної перевірки, пов'язані із безмотивованим визнанням «нікчемними»договорів позивача з його контрагентами.

При цьому, як видно з листа ДПІ від 10.04.2010р. (вх.№8077, а.с.85), що зазначені висновки перевіряючих в акті перевірки щодо визнання «нікчемними»перелічених в акті договорів укладених позивачем із вказаними вище контрагентами, в даному випадку, є для позивача і 3-х осіб обов'язковими для врахування (т.б. коригування в сторону зменшення) у своїй податковій звітності.

Також, слід зазначити, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права -як визнання неправомірними дій ДПІ, на думку суду 2-ї інстанції, в цій частині повністю відповідає компетенції адміністративного суду, оскільки вказані вимоги є нічим іншим, як вимогами про протиправність дій органу ДПС, як суб'єкта владних повноважень, що, в свою чергу, відповідає п.1 ст.17 КАС України, а тому, відповідно, право платника податку підлягає захисту. Наявність же негативних наслідків таких дій, відображених у спірному акті перевірки для можливості судового захисту, законом фактично не вимагається, так як, в даному випадку, право на судовий захист безпосередньо пов'язане із самою протиправністю дій.

До того ж, зі змісту приписів «Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій»(затв. наказом ДПА України 21.06.01р. №253), податкове повідомлення -це письмове повідомлення податкового органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену податковим органом у випадках, передбачених законодавством. Податкове повідомлення-рішення є однією з форм податкового повідомлення.

Відповідно п.4.11 наказу ДПА України від 10.08.05р. №327 «Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», за наслідками перевірки керівником податкового органу (його заступником) приймається податкове повідомлення-рішення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, в даному випадку, за результатами спірної перевірки такого рішення до цього часу взагалі не приймав.

Суд також зазначає, що дії відповідача, які полягають, зокрема, в наданні зазначених вище висновків Акту перевірки, вчинені з порушенням, не відповідають нормам чинного законодавства України, а тому порушують законні права позивача. І хоча за результатами проведеної перевірки та складеного Акту відповідач і не приймав конкретне податкове повідомлення-рішення, зроблені ним висновки зачіпають не тільки законні інтереси позивача, але й можуть тягнуть за собою негативні наслідки, в тому числі і на майбутнє, виходячи з наступного.

Так, представником позивача цілком правомірно було заявлено в судовому засіданні окружного суду про порушення його інтересів в т.ч і на майбутнє за наслідками таких дій відповідача. Цілком вірно (слушно), що висновки податкового органу про визнання угод нікчемними може призвести до невиконання контрагентами своїх зобов'язань по укладеними з позивачем договорам. А це, в свою чергу, може призведе і до неможливості позивачу провести розрахунки з постачальниками, виплатити заробітну плату працівникам, сплатити податки, збори, обов'язкові платежі і інше.

Крім того, суд зазначає, що дії відповідача щодо визнання недійсними даних, відображені у деклараціях з податку на прибуток та з податку на додану вартість за перевіряємий період свідчать про порушення відповідачем норм Закону №2181-III.

Згідно з п.1.11 ст.1 Закону №2181-III, податкова декларація - це документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу). Визнаючи договори позивача нікчемними, а також визнаючи недійсними дані відображені ним у деклараціях з податку на прибуток та з податку на додану вартість за перевіряємий період, відповідач повинен був зняти з підприємства як валові доходи і податкові зобов'язання, отримані ним у зв'язку з виконання таких договорів, так і валові витрати і податковий кредит, нараховані по постачальниках товарів.

Отже, з наведеного вище можна зробити висновок, що відповідач фактично визначив суми податкових зобов'язань позивачу і тим самим порушив вимоги пп.4.1.1 п.4.1, пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону №2181-III, відповідно до яких, платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації. Право органу податкової інспекції визначати податкове зобов'язання платника податків передбачено у випадку, коли згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган або за даними документальних перевірок.

Як встановлено судовою колегією з матеріалів справи, в судовому засіданні суду 1-ї інстанції представником позивача було належним чином доведено, що до прийняття рішення по справі, відповідач не надав висновку щодо повернення сум податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, сплачені останнім в якості податкових зобов'язань, визначених в податкових деклараціях які були визнані в ході проведення перевірки недійсними, а також не здійснила відповідних коригувань валових доходів і податкових зобов'язань по особовому рахунку платника податків (позивача).

Крім цього, відповідач, не знімаючи з позивача валові доходи і податкові зобов'язання, не визнає податковий кредит і валові витрати контрагентів останнього, а відповідні інспекції донараховують їм відповідні суми податків до сплати, що фактично є подвійним оподаткуванням. Це стало можливим внаслідок того, що відповідач по справі направляв іншим податковим інспекціям в електронному вигляді копії Акту перевірки із відповідними висновками.

Частиною 1 ст.124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002р. у справі №1-1/2002 8-рп/2002 надано офіційне тлумачення положень ч.2,3 ст.124 Конституції України і зазначено наступне.

Стаття 55 Конституції України, встановлюючи судовий захист прав і свобод людини і громадянина, гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Правосуддя здійснюється виключно судами у відповідних формах.

Судовий захист прав і свобод необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом ч.2 ст.64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Згідно з ч.2,3 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Це означає, що до юрисдикції Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції належить, відповідно до їх повноважень, також вирішення питань, які мають правовий характер.

Проблема тлумачення норм щодо повноважень судів неодноразово досліджувалася Конституційним Судом України. Розкриваючи конституційний зміст права на судовий захист, Конституційний Суд України у рішенні від 25.11.97р. зазначив, що Конституцією України кожному гарантовано і забезпечено право на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Рішенням КСУ від 01.10.98р. по справі №13-рп/98, Конституційний Суд України констатував, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання згідно з ч.2 ст.124 Конституції України поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Також, слід ще раз зазначити, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист.

Так, Конституційний Суд вирішив і у п.1.1 свого рішення №8-рп/2002 від 07.05.02р. у справі №1-1/2002 вказав, що положення про поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, означає, що до юрисдикції Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції належить, відповідно до їх повноважень, вирішення питань, що мають правовий характер.

До того ж, згідно із ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо.

Отже, враховуючи закріплені в КАС України завдання адміністративного судочинства, які, зокрема, полягають і у поновленні судом порушених суб'єктивних прав юридичних осіб, суд виходить з того, що він не уповноважений вирішувати питання про скасування акту перевірки суб'єкта владних повноважень, але при вирішення спору про оскарження дій суб'єкта владних повноважень він має право і повинен з'ясувати усі обставини по справі, зокрема, підстави та порядок проведення перевірки, дослідити вчинені відповідачем дії та їх відповідність закону, перевірити порядок прийняття акту перевірки і його відповідність вимогам закону з урахуванням суті викладених висновків тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та вже було вказано вище, відповідач діяв поза межами наданих йому повноважень.

До того ж, як вже зазначалося вище, згідно приписів Закону №509-XII, органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

Згідно пп.2.2.1 п.2.2 ст.2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000р. №2181-III, до компетенції контролюючих органів віднесено право здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Із системного аналізу норм податкового законодавства вбачається, що документальні невиїзні перевірки - це камеральні перевірки, змістом яких є арифметична перевірка заповнення даних, внесених платником податків у декларацію й правильності застосування коефіцієнтів (для тих декларацій, де це передбачено).Тобто, податковий орган, перевіривши надану звітність та виявивши невідповідність наданої звітності, звітності контрагентів, повинен був ініціювати позапланову документальну перевірку. Натомість, відповідач, в даному випадку, фактично здійснив позапланову перевірку, без наданих первинних документів та назвав її невиїзною перевіркою.

Отже, вказані вище дії перевіряючих свідчать про порушення відповідачем вимог «Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства»(затв. наказом ДПА України від 10.08.05р. №327), а саме пп.2.4.1, 2.4.2 п.2.4, згідно з якими. висновок акту перевірки повинен відображати узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства з посиланням на підпункти, пункти, статті нормативно-правових актів, а виявлені порушення податкового та іншого законодавства відображаються у гривнях у розрізі податків, зборів та інших обов'язкових платежів з розбивкою за роками та податковими періодами, у межах періоду, що перевіряється. Аналогічні вимоги до формування висновків акту перевірки містяться у п.4 «Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок суб'єктів господарювання юридичних осіб, а також їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів та документування виявлених порушень», затверджених наказом ДПА України від 11.09.08р. №584.

Відповідно до п.1.3,1.5,1.6 цього ж Порядку, результат перевірки оформлюється складанням відповідного акту. Акт, це службовий документ, який не тільки підтверджує проведення виїзної планової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, але він є єдиним передбаченим законом документом, який повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушення норм податкового, валютного та іншого законодавства. За результатами виїзної планової перевірки в акті викладаються усі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства.

А у відповідності до пп.2.3.1, 2.3.2 п.2.3 ст.2 Порядку, результати виїзної планової перевірки групуються за окремими видами податків і зборів (обов'язкових платежів) та у розрізі податкових періодів. За кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно:

- висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;

- у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень;

- зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів;

Згідно з вимогами пп.2.3.4 п.2.3 ст.2 вказаного Порядку, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, «приховування об'єкта оподаткування», «розкрадання», «привласнення», «описка»тощо).

Таким чином, з вищенаведеного вбачається, що не тільки висновки Акту перевірки викладені з порушенням вимог чинного законодавства. З порушенням норм чинного законодавства вчинені і дії відповідача при складанні Акту перевірки, викладені в ньому факти ґрунтуються на припущеннях, без зазначення будь-яких первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства. Не ґрунтуються на нормах закону і вимоги відповідача стосовно надання керівництвом підприємства позивача пояснень та їх документального підтвердження з питань взаємовідносин з постачальниками (а.с.11).

Вказане, в свою чергу, свідчить про те, що викладені в Акті перевірки висновки не підтверджені належним чином, не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського обліку, а тому, відповідно, не можуть бути достатніми доказами вчинення позивачем порушень.

Крім того, зазначені дії відповідача також свідчать і про порушення самим відповідачем не тільки встановленого законодавством Порядку проведення перевірок, але й є доказом його невиконання.

Так, відповідно до податкових роз'яснень, наданих ДПА України від 06.07.09р. №14082/7/23-4017/354 «Щодо окремих питань стосовно контролю за додержанням податкового законодавства платниками податків юридичними особами», фінансова, податкова та статистична звітності формуються на підставі даних бухгалтерського обліку та мають тісний взаємозв'язок між собою, тому для проведення перевірок суб'єктів господарювання з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів) вкрай необхідно досліджувати регістри бухгалтерського обліку та фінансову звітність.

Згідно з приписів ст.2 Закону № 509-XII, одним із завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів, а також неподаткових доходів, установлених законодавством. При цьому, до функцій державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій, згідно із ст.10 цього Закону віднесено, зокрема, здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, а також здійснення контролю за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також проведення перевірок достовірності цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

А згідно з п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.99р. №996-XIV, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем фактично не встановлено порушень позивачем вимог вищевказаних норм податкового законодавства.

Також, при вирішенні даного спору судами обох інстанцій встановлено і інше порушення відповідачем вимог податкового законодавства.

Так, згідно приписів п.4.11 наказу ДПА України від 10.08.05р. №327 - податкове повідомлення-рішення (т.б. рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів від дня реєстрації акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок або вручення його поштою суб'єкту господарювання (на підставі відмітки на поштовому повідомленні), а за наявності заперечень посадових осіб суб'єкта господарювання до акта перевірки - приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом 3-х робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді суб'єкту господарювання.

Відповідно до п.1.3 цього ж Наказу, за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється Акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства складається Довідка.

Слід зауважити, що Акт -це службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

А Довідка -це службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про невстановлення фактів порушень вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в даному випадку, не вчинив усі передбачені Законом дії, а саме, не прийняв ні відповідного рішення, не склав відповідну довідку, при цьому, використовуючи висновки Акті перевірок, які також оскаржуються. Це, в свою чергу, може свідчити також і про неправомірну бездіяльність відповідача.

Окрім того, суд зазначає, що така позиція суб'єкта владних повноважень у такий спосіб ставить суб'єкта господарювання (позивача) у правову невизначеність, оскільки, з одного боку є висновки Акту перевірки про встановлені порушення закону, а з іншого боку, у відсутня можливість для оскарження такого акту або визнання його незаконним.

З урахуванням викладеного, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Стосовно ж вимоги позивача щодо зобов'язання ДПІ внести відповідні зміни до системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України в частині відображення недостовірної інформації, викладеної в Акті від 17.02.10р. №252/23-300/36486650 про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Браун Трейд»з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ щодо відображення правових відносин з платником податків ПП «Гурмет-Н»за вересень-жовтень 2009р. та ПП «Новомет» за жовтень 2009р., то судова колегія вважає, що окружний суд цілком правомірно залишив їх без розгляду, оскільки заява про зміну предмету адміністративного позову в цій частині не відповідала вимогам пп.4 п.1, п.2 ст.106 КАС України.

До того ж, слід вказати, що у відповідності до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу, а суд, в свою чергу, згідно зі ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А згідно з вимогами ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, в свою чергу, не було зроблено представниками відповідача при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції грубих порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.

Таким чином, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, діючи виключно в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва -залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2010 року -без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко