Постанова № 28655952, 15.01.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2013 р. Справа № 5009/2387/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Панової І.Ю.,суддів:Білошкап О.В., Хандуріна М.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровськана постановуДонецького апеляційного господарського суду від 31.10.2012у справі господарського суду№ 5009/2387/12 Запорізької області за заявоюПриватного підприємства "Грандпром"доПриватного підприємства "ФМБ-Плюс"про банкрутство,за участю представників сторін:

ПП "Грандпром" - Дак Т.П. (дов. від 03.01.2013),

встановив:

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 27.06.2012 за заявою Приватного підприємства "Грандпром" порушено провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства "ФМБ-Плюс" з урахуванням особливостей, визначених ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Постановою господарського суду Запорізької області від 11.07.2012 (суддя Юлдашев О.О.) визнано Приватне підприємство "ФМБ-Плюс" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ініціюючого кредитора - Приватне підприємство "Грандпром", якого зобов'язано повідомити про визнання боржника банкрутом усіх відомих йому кредиторів відсутнього боржника, прийняти заходи щодо виявленням кредиторів банкрута та здійснити ліквідаційну процедуру відповідно до вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зобов'язано ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська здійснити перевірку ПП "ФМБ-Плюс" у місячний строк з дня винесення постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури і надати суду і ліквідатору результати перевірки.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 31.10.2012 (колегія суддів у складі: Богатир К.В. - головуючий, Дучал Н.М., Ушенко Л.В.) постанову господарського суду Запорізької області від 11.07.2012 залишено без змін.

В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м.Дніпропетровська просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та постанову суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції на стадію порушення провадження. В обґрунтування посилається на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", ст.ст. 41, 78 Податкового кодексу України, ст.ст. 34, 43 ГПК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції та постанову суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення частково касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон), норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 ст. 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Тобто, згідно з особливостями банкрутства відсутнього боржника за ст. 52 Закону предметом доказування є визначення місцезнаходження боржника, факт відсутності особи за її місцезнаходженням, а також неплатоспроможність боржника.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 6 Закону, яка регулює загальні, основні підстави для порушення справи про банкрутство, справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік цих документів міститься в п. 8 ст. 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Тобто, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не передбачає можливості порушення справи про банкрутство, як за загальною, так і за спрощеною процедурою за відсутності безспірних вимог ініціюючого кредитора.

Крім того, ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", який набув чинності з 01.07.2004 року, в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, заборгованість боржника перед кредитором підтверджується матеріалами справи, доказів її погашення боржником не надано. Грошові вимоги ініціюючого кредитора - ПП "Грандпром" в сумі 14160,00 грн. підтверджені простим векселем серія АА № 1039301 від 10.04.2012, протестом про неоплату векселя № 748 від 28.04.2012, виконавчим написом нотаріуса від 28.04.2014, який був повернутий Комунарським ВДВС Запорізького МУЮ постановою від 22.05.2012 у зв'язку з відсутністю боржника за місцезнаходженням та майна, га яке можливо звернути стягнення.

Крім того, згідно витягу з ЄДР станом на 06.06.2012 ПП "ФМБ-Плюс" знаходиться в стані припинення підприємницької діяльності.

За таких обставин, судів попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність порушення справи про банкрутство з урахуванням особливостей, визначених ст. 52 Закону.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із вказаними висновками, оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права - ст. 52 Закону.

Так, в силу вимог ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника і строку виконання зобов'язань та за умови наявності доказів нездійснення боржником підприємницької діяльності, зокрема, у зв'язку з його відсутністю за місцезнаходженням. Для ініціювання справи про банкрутство в порядку ст. 52 Закону кредитор зобов'язаний у заяві зазначити певні ознаки для її застосування та додати докази, які підтверджують наявність обставин, що дозволяють віднести боржника до відсутнього.

У п. 105 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про банкрутство" № 15 від 18.12.2009 року роз'яснено, що згідно зі ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про місцезнаходження юридичної особи (ч. 2), а також про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу (ч. 5). Тому, відповідно до вимог ст. 34 ГПК України допустимими доказами, які можуть підтверджувати дані про відсутність керівних органів боржника - юридичної особи за її місцезнаходженням, є зазначені витяг чи довідка.

Так, господарськими судами попередніх інстанцій було вказано на наявність підстав для визнання боржника банкрутом, в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки згідно відомостей Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, боржник перебуває у стані припинення підприємницької діяльності.

Однак, при цьому, господарськими судами попередніх інстанцій не враховано наступне.

Статтею 42 ГК України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно ч. 1 ст. 3 ГК України, під господарською діяльністю у цьому кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до Державного класифікатора України (затверджено Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 року), підприємницька діяльність - самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що поняття відсутності підприємницької діяльності боржника та процесу припинення підприємницької діяльності, який не завершено, не є тотожними, а відомості про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженими ними органами рішення про припинення підприємницької діяльності не свідчать про фактичну відсутність такої діяльності, як систематичної господарської діяльності боржника.

Враховуючи, що Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не містить відомостей про відсутність керівних органів боржника - юридичної особи за її місцезнаходженням, а Акт державного виконавця не є належним доказом відсутності керівних органів боржника - юридичної особи за її місцезнаходженням, ініціюючим кредитором не доведено належними доказами відсутність підприємницької діяльності боржника. В силу цього, колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновком господарських судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для визнання боржника банкрутом, в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

П. 4 ч. 1 ст. 1119 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково.

Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі п. 7) ч. 1 ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (за відсутності інших підстав для такого припинення) та п. 11) ч. 1 ст. 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору) (п. 36 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про банкрутство" № 15 від 18.12.2009 року).

За таких підстав, постанова господарського суду Запорізької області від 11.07.2012 та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 31.10.2012 підлягають скасуванню, а провадження у цій справі - припиненню.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31.10.2012 та постанову господарського суду Запорізької області від 11.07.2012 у справі № 5009/2387/12 скасувати, провадження у справі припинити.

Головуючий Панова І.Ю.

Судді Білошкап О.В.

Хандурін М.І.