Постанова № 28655868, 10.01.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 січня 2013 року 14:42 № 2а-17137/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Вєкуа Н.Г. при секретарі судового засідання Іванині М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" з позовом до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Ухвалою суду від 18.12.2012 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог підприємство посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом не було враховано в повній мірі вимог податкового та іншого законодавства, тому висновки перевірки щодо заниження позивачем сум податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств, податку з доходів фізичних осіб та екологічного податку є необ'єктивними, а рішення про визначення податкових зобов'язань з цих податків підлягають скасуванню. Також позивач звертав увагу на неправомірність нарахування сум щодо збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Відповідач в судових засіданнях та письмових запереченнях проти позову заперечив, зазначивши, що за результатами документальної планової виїзної перевірки податковим органом було встановлено заниження Банком сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств, податку з доходів фізичних осіб та екологічного податку, в результаті чого правомірно винесено спірні рішення. Також перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства щодо забруднення навколишнього природного середовища та подання податкової звітності.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

За результатами виїзної планової документальної перевірки ПАТ «Укрсоцбанк» податковими органами з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року було складено Акт перевірки № 902/43-10/00039019 від 31.08.2012р.

На підставі зазначеного Акту перевірки Окружною державною податковою службою - Центральним офісом з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби були винесені податкові повідомлення-рішення від 17.09.2012 р. №0018834310, №0018824310, №0018784310, №0018754310, №0018764310, №0018774310, № 0018814310.

Дані податкові повідомлення-рішення були оскарженні ПАТ «Укрсоцбанк» до Державної податкової служби України в порядку встановленому пунктами 56.2, 56.3 ст. 56 Податкового кодексу України (надалі - ПКУ) та Наказу ДПА України №1001 від 23.12.2010 р. «Про затвердження Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби».

За результатами розгляду скарги Банку Державною податковою службою України було прийняте Рішення про результати розгляду скарги від 23.11.2012 р. № 5971/0/61-12/10-2115 (надалі - Рішення ДПСУ). Зазначеним Рішенням ДПСУ скасувала:

- Податкове-повідомлення рішення від 17.09.2012 р. № 0018774310 про збільшення грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб Окружної ДПС в частині застосованих штрафних санкцій у розмірі 511,00 грн.;

- Податкове-повідомлення рішення від 17.09.2012 р. № 0018784310 про збільшення грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб Окружної ДПС в частині застосованих штрафних санкцій у розмірі 419,00 грн.

В іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення, а також податкові повідомлення-рішення Окружної ДПС від 17.09.2012 р. № №0018834310, №0018824310, №0018754310, №0018764310 ДПСУ залишила без змін, а скаргу Банку - без задоволення.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення - рішення від 17.09.2012 р. № 0018834310 в частині донарахування ПАТ "Укрсоцбанк" податку на додану, суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки податковий орган прийшов до висновку про порушення позивачем пп. «д» п.6.5, ст.6, п.п.7.3.6 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.2997 р. № 168/97-ВР та пп. «б», п.185.1 ст.185, п.187,1 ст.187 ПКУ, в частині заниження обсягу продажу на вартість отриманих послуг, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а саме: за послуги, які надані Компанією «Visa International Service Assoiation» (США).

Так, податковий орган стверджує, що при отриманні імпортної послуги від VISA International Service Association, які відповідач кваліфікує як телекомунікаційні, Банк повинен був на підставі пп. «д» п. 6.5 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» та абз. «д» п. 186.3 ст. 186 ПК України, виступаючи податковим агентом, нарахувати і сплатити ПДВ.

В підтвердження зазначених доводів відповідач звертає увагу на наступні норми податкового законодавства.

Відповідно до пп. «б» п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу.

Згідно абз. «д» п. 186.3 ст. 186 ПК України місцем постачання зазначених у цьому пункті послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг належать телекомунікаційні послуги, а саме: послуги, пов'язані з передаванням, поширенням або прийманням сигналів, слів, зображень та звуків або інформації будь-якого характеру за допомогою дротових, супутникових, стільникових, радіотехнічних, оптичних або інших електромагнітних систем зв'язку, включаючи відповідне надання або передання права на використання можливостей такого передавання, поширення або приймання, у тому числі надання доступу до глобальних інформаційних мереж.

Відповідно до пп.. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з:

- передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача;

- поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України;

- поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України;

- в інших випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. «д» п. 6.5. ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» місцем поставки послуг вважається місце реєстрації покупця або його постійного представництва, а за відсутності такого місця реєстрації - місце постійної адреси або постійного проживання, в разі якщо покупці, яким надаються нижченаведені послуги, проживають за межами митної території України, надають послуги з:

- передання чи надання авторських прав, патентів, ліцензій, а також суміжних прав, у тому числі торгових марок;

- надання рекламних послуг та інших послуг з просування товарів (послуг) на ринку (промовтерства);

- надання послуг консультантами, інженерами, адвокатами, бухгалтерами, аудиторами, актуаріями та інших аналогічних послуг, а також з обробки даних та надання інформації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем;

- надання обов'язку утримуватися від проведення окремих видів діяльності частково або повністю;

- надання послуг фізичними особами, які перебувають у відносинах трудового найму з постачальником, на користь іншої особи;

- надання агентських послуг від імені та за рахунок іншої особи, якщо забезпечується надання покупцю послуг, перерахованих у цьому підпункті;

- надання в оренду рухомого майна (у тому числі банківських сейфів).

Таким чином, беручи до уваги наведені норми, вважаючи отримані Банком послуги телекомунікаційними, податковий орган прийшов до висновку про обкладання таких послуг податком на додану вартість.

Проте, суд не може погодитись із таким висновком відповідача, з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено такі терміни та поняття:

- платіжна система - платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система. Внутрішньодержавна платіжна система - платіжна система, в якій платіжна організація є резидентом та яка здійснює свою діяльність і забезпечує проведення переказу коштів виключно в межах України. Міжнародна платіжна система - платіжна система, в якій платіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом і яка здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує проведення переказу коштів у межах цієї платіжної системи, у тому числі з однієї країни в іншу (згідно із п. 1.29 ст. 1 Закону України);

- учасник/член платіжної системи (далі - учасник платіжної системи) - юридична особа, що на підставі договору з платіжною організацією платіжної системи надає послуги користувачам платіжної системи щодо проведення переказу коштів за допомогою цієї системи та відповідно до законодавства України має право надавати такі послуги (згідно із п. 1.43 ст. 1 Закону України);

- переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою (згідно із п. 1.24 ст. 1 Закону України);

- платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором (згідно із п. 1.27 ст. 1 Закону України);

- розрахунково-касове обслуговування - послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами (згідно із п. 1.37 ст. 1 Закону України).

Також, Постановою Національного банку України від 15.11.2011р. № 400 зазначено, що послуги платіжної системи є послугами розрахунково-касового обслуговування.

Відповідно до пп. 6.6. п. 6 Переліку типових операцій з розрахунково-касового обслуговування, які відповідно до підпункту 196.1.5 пункту 196.1 статті 196 розділу V Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 15.11.2011 № 400, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 7 грудня 2011 р. за № 1410/20148, операції зі спеціальними платіжними засобами (далі - СПЗ) є послуги платіжних систем під час здійснення розрахунково-касових операцій з використанням СПЗ.

Як встановлено судом, між ПАТ «Укрсоцбанк» і Компанією «VISA International Service Association» (США) укладено Ліцензійну угоду про членство і торгову марку, завірена копія якої наявна в матеріалах справи.

В Ліцензійній угоді про членство і торгову марку зазначається, що ПАТ «Укрсоцбанк» (Користувач) бажає стати членом VISA International Service Association (Власника), бажає брати участь в одній (або більше) з наступних Програм в Україні (Затверджена Країна), яка буде країною місцезнаходження Користувача, якщо інше не затверджене Власником, а також бажає користуватися Марками VISA, які легалізовані для користування згідно із Статутом та Чинними Положеннями Власника в рамках таких програм: Програма для карток Visa та ELECTRON; Програма подорожніх чеків Visa; Програма Плюс; Програма INTERLINK; Програма Visa з видачі готівки.

В Реєстраційному свідоцтві № 884 від 21.09.2012 Національного банку України зазначається про реєстрацію НБУ договору від 24.10.1996 б/н, укладеного між Публічним акціонерним товариством «УКРСОЦБАНК» з корпорацією VISA International Service Association, який передбачає членство у міжнародній платіжній системі VISA International.

В акті виконаних робіт зазначається, що виконавцем VISA International Service Association в повному обсязі було надано послуги щодо операцій за платіжними картками.

Також підтвердженням того, що ПАТ "Укрсоцбанк" отримував від VISA International Service Associationна підставі Ліцензійної угоди про членство і торгову марку послуги платіжної системи, які по своїй суті належать до послуг з розрахунково-касового обслуговування, є Інвойси, які VISA International Service Association виставляла Банку.

В цих Інвойсах зазначаються такі словосполучення, як «комісія за операції через банкомати», «комісійні за Visa Gold та Visa Platinum card", «комісійні за Visa Business та Visa Corporate card», «послуга грошовий переказ Visa», «видача готівки», «отримання готівки», «поворотна операція отримання готівки», «виплата коштів», «змінення курсу конвертації валюти», «анулювання виплати готівки», «плата за перенаправлення Візою дзвінка власника картки на службу підтримки емітента - класичне» і так далі.

Виходячи із зазначеного, можна зробити висновок, що ці дії стосуються обслуговування платіжної картки Visa, а відповідно до ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ці послуги є послугами розрахунково-касового обслуговування, а не телекомунікаційними послугами чи консультаційними послугами з використанням комп'ютерних систем, як це стверджує відповідач.

Крім того, як встановлено судом, дохід на підставі Ліцензійної угоди про членство і торгову марку VISA International Service Association отримує на території США, відповідно всі податки з такого доходу оплачуються за законодавством США, так як VISA International Service Association є платником податків цієї держави. Це підтверджується сертифікатами від 05.03.2012р., від 18.04.2011р., від 22.03.2010р., від 17.02.2009р., які видані Податковим управлінням Міністерства фінансів Філадельфія, Пенсільванія, згідно яких VISA International Service Association є корпорацією згідно законодавства США та є резидентом Сполучених Штатів Америки з метою оподаткування за законодавством США.

Таким чином суд приходить до висновку про те, що Банк, як член платіжної системи VISA International Service Association, отримував і отримує послуги, які по своїй суті належать до послуг з розрахунково-касового обслуговування.

Окрім зазначеного суд звертає увагу на ст. 1 Закону України «Про телекомунікації», згідно якої телекомунікаційна послуга (послуга) - продукт діяльності оператора та/або провайдера телекомунікацій, спрямований на задоволення потреб споживачів у сфері телекомунікацій; телекомунікації (електрозв'язок) - передавання, випромінювання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах.

Таким чином, визначення Окружною ДПС взаємовідносин між Банком і Компанією «VISA International Service Association» згідно Ліцензійної угоди, як взаємовідносини по наданню телекомунікаційних послуг не відповідає Закону України «Про телекомунікації» і суті телекомунікаційної послуги.

Враховуючи зазначене вище суд приходить до висновку про відсутність порушення з боку Банку норми податкового законодавства в рамках зазначених правовідносин між позивачем та Компанією «VISA International Service Association».

Також відповідач вважає, що позивачем порушено пп. «б», п.185.1 ст.185, п.186.3 ст. 186, п.187,1 ст.187 ПКУ, в частині заниження обсягу продажу на вартість отриманих прав на розміщення власних брендів та на здійснення власного брендінгу, а саме UniCreditBank підчас проведення УЄФА ЄВРО 2012™ з метою популяризації виключно свого імені, найменування, свого знака для товарів і послуг, які надані Союзом Європейських Футбольних Асоціацій (УЄФА) (Швейцарія), що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Передумою для таких висновків слугували такі обставини.

Між ПАТ «Укрсоцбанк» і Союзом Європейських Футбольних Асоціацій (УЄФА) було укладено Договір національного спонсорства від 12.07.2011 р.

При цьому, згідно умов Договору національного спонсорства, Банк здійснив перерахування УЄФА спонсорської допомоги згідно з Інвойсів УЄФА та меморіальних ордерів на загальну суму 3 000 000,00 Євро.

Відповідно до п. 2.1. Договору національного спонсорства зазначається, що Компанія надає УЄФА спонсорську допомогу для цілей проведення Європейського чемпіонату з футболу УЄФА 2010/2012 рр. відповідно до ст. 10 цього Договору та УЄФА надає Компанії по відношенню до продуктів та брендів, права та можливості, визначені в цьому Договорі та зокрема в Додатку 2, які можуть бути використані виключно в межах території.

Згідно Додатку № 2 «Пакет прав» до Договору національного спонсорства Компанія має наступні права, що стосуються позначень УЄФА ЄВРО 2012ТМ:

· National Sponsor of the UEFA European Football Championship (Національний спонсор Європейського чемпіонату з футболу УЄФА);

· National Sponsor of UEFA EURO 2012тм (Національний спонсор УЄФА ЄВРО 2012тм);

· UEFA European Football Championship National Sponsor (Національний спонсор Європейського чемпіонату з футболу УЄФА);

· UEFA EURO 2012тм National Sponsor (Національний спонсор УЄФА ЄВРО 2012тм);

· Proud National Sponsor of the UEFA European Football Championship (Почесний національний спонсор Європейського чемпіонату з футболу УЄФА);

· Proud National Sponsor of the UEFA EURO 2012тм (Почесний національний спонсор УЄФА ЄВРО 2012тм);

· Proud UEFA European Football Championship National Sponsor (Почесний національний спонсор Європейського чемпіонату з футболу УЄФА);

· Proud UEFA EURO 2012тм National Sponsor (Почесний національний спонсор УЄФА ЄВРО 2012тм);

· Official Bank oft he UEFA European Football Championship (Офіційний банк Європейського чемпіонату з футболу УЄФА);

· Official Bank of UEFA EURO 2012тм (Офіційний банк УЄФА ЄВРО 2012тм).

В п. 21 того ж Додатку зазначено, що право на використання «знаків» надано з метою позначення спонсорських взаємовідносин з УЄФА ЄВРО 2012тм.

Разом з тим відповідач вважає, що Договір національного спонсорства є договором про надання послуг, а не є договором про спонсорство (благодійну допомогу).

Кваліфікуючи зазначені правовідносини суд звернувся до наступних законодавчих норм.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» благодійництво - добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги; специфічними формами благодійництва є меценатство, спонсорство і волонтерська діяльність.

Спонсорство - добровільна матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами набувачів благодійної допомоги з метою популяризації виключно свого імені (найменування), свого знака для товарів і послуг.

Благодійники - фізичні та юридичні особи, які здійснюють благодійництво в інтересах набувачів благодійної допомоги.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» благодійництво, благодійна діяльність здійснюються у таких основних напрямах: сприяння розвитку охорони здоров'я, масової фізичної культури, спорту і туризму, пропагування здорового способу життя, участь у поданні медичної допомоги населенню та здійснення соціального догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують соціальної підтримки та піклування.

Згідно ст. 1 Закону України «Про рекламу» спонсорство - добровільна матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами будь-якої діяльності з метою популяризації виключно свого імені, найменування, свого знака для товарів і послуг.

Згідно ч.1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про організацію та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні» Україна забезпечує захист прав інтелектуальної власності УЄФА та його комерційних партнерів відповідно до законів України і міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Під час організації та проведення чемпіонату забороняється: пряме та непряме використання у будь-який спосіб без дозволу УЄФА об'єктів права інтелектуальної власності УЄФА.

Як видно із зазначених положень договору і норм законодавства, Банк надав УЄФА спонсорську (благодійну) допомогу на проведення чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні, а УЄФА надав дозвіл Банку на популяризацію свого імені, найменування, своїх знаків для товарів і послуг, надав дозвіл на визначення Банка, як Національного спонсора.

Проаналізувавши Договір національного спонсорства суд зазначає, що в ньому детально розписано, як і де Банк має право розміщати дані про себе (свій знак для товарів і послуг, своє найменування і так далі), як Національного спонсора, в який спосіб Банк має право популяризувати своє найменування, свій знак для товарів і послуг.

Враховуючи все вищезазначене суд приходить до висновку про те, що договір Національного спонсорства є договором про спонсорство.

Суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що даний договір є договором про надання послуг, також у зв'язку з наступним.

В листі УЄФА від 13.07.2012 р. зазначається, що згідно Договору національного спонсорства від 12.07.2011ПАТ «Укрсоцбанк» здійснив на користь УЄФА платежі, УЄФА висловлює подяку за плідну співпрацю та сприяння підвищенню рівня обізнаності про турнір УЄФА ЄВРО 2012ТМ в Україні, підтримка ПАТ «Укрсоцбанк» стала справжнім вираженням європейського типу мислення Банку та великою інвестицією у майбутнє.

На думку суду зазначений лист підтверджує те, що УЄФА визначило перерахунок коштів по Договору національного спонсорства від 12.07.2011, як благодійність, а не як оплату за послуги.

Відповідно до Індивідуальних ліцензій Національного банку України № 1 від 26.09.2011, № 2 від 05.12.2011, № 2 від 07.03.2012 Національний банк України відповідно до підпункту «а» пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів від 19.02.93 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» дозволяє здійснити переказування за межі України іноземної валюти для надання саме спонсорської допомоги Union Des Associations Europeennes De Football для проведення чемпіонату Європи з футболу 2012 року в Україні.

Із зазначеного документу вбачається, що кошти перераховувались як спонсорська допомога, а не як оплата за послуги.

Також суд звертає увагу на те, що істотною умовою договору про послуги є його ціна (вказується вартість послуги або вказується, що послуга надається безоплатно), а в Договорі національного спонсорства від 12.07.2011р. немає ціни договору.

Суть виконання Договору національного спонсорства від 12.07.2011р. - спонсорство з ідентифікацією ПАТ «Уксоцбанк», як Національного Спонсора.

Також суд не може погодитися із позицією Окружної ДПС, згідно якої Банк повинен був нарахувати і сплатити ПДВ на підставі пп. «б» п. 185.1. ст. 185, пп.. 186.2.3. п. 186.2. ст. 186 ПК України.

Відповідно до пп. «б» п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу

Згідно із пп.. 186.2.3. п. 186.2. ст. 186 ПК України місцем постачання послуг є: місце фактичного надання послуг у сфері культури, мистецтва, освіти, науки, спорту, розваг або інших подібних послуг, включаючи послуги організаторів діяльності в зазначених сферах та послуги, що надаються для влаштування платних виставок, конференцій, навчальних семінарів та інших подібних заходів.

В даному випадку відсутній об'єкт оподаткування ПДВ, так як сторони Договору національного спонсорства не надали ніяких послуг у сфері культури, мистецтва, освіти, науки, спорту, розваг або інших подібних послуг, включаючи послуги організаторів діяльності в зазначених сферах та послуги, що надаються для влаштування платних виставок, конференцій, навчальних семінарів та інших подібних заходів. В Договорі національного спонсорства жодного слова немає про надання зазначених послуг.

Як вказує позивач, Банк скористався правом на користування позначеннями виключно з метою позиціонування Банку як Національного спонсора Програми, а отже, цілком закономірно, надання спонсорської допомоги не відповідає критеріям, визначеним у пп. 186.2.3. п. 186.2. ст. 186 ПК України, а тому не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Визначення податкового зобов'язання з ПДВ, зробленого від суми спонсорської допомоги, на думку суду є необґрунтованим та безпідставним, адже спонсорська допомога не може бути «звичайною» вартістю будь-яких послуг, нібито наданих Банку.

При цьому, некоректним є посилання відповідача на п. 187.1 ст. 187 ПК України щодо дати виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів, послуг, якою вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Адже, Банк не отримав ніяких грошей, а навпаки перерахував нерезиденту спонсорську допомогу, яка не оподатковується ПДВ. Також, Банк не має в наявності ніяких документів щодо постачання послуг, так як і не постачав ніяких послуг.

Таким чином, сума наданої спонсорської допомоги - це не є вартість, нібито отриманих послуг.

Враховуючи наведене суд вважає безпідставним висновок податкового органу про заниження обсягу продажу на вартість отриманих прав на розміщення власних брендів, а саме: UniCreditBank під час проведення УЄФА ЄВРО 2012™ з метою популяризації виключно свого імені, найменування, свого знака для товарів і послуг, які надані Союзом Європейських Футбольних Асоціацій (УЄФА) (Швейцарія), що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість таким, що не відповідає вимогам податкового законодавства.

Наведені вище правові норми на обставини дають підстави вважати винесення Окружною державною податковою службою - Центральним офісом з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби податкового повідомлення-рішення № 0018834310 необгрунтованим та незаконним.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 17.09.2012 р. №0018824310 суд зазначає наступне.

Податкове повідомлення-рішення від 17.09.2012 р. №0018824310 прийнято на підставі висновку акту перевірки про порушення позивачем вимог п. 103.3 ст. 103, пп.. «в» п. 160.1, п. 160.2 ст. 160 з урахуванням вимог п. 103.1, п. 103.2, п. 103.4 ст. 103 гл. 10, пп.. 134.1.2 ст. 134, пп.. 163.2.2 п. 163.2 ст. 163 ПК України, а саме ПАТ «Укрсоцбанк» не утримував податок з доходу (роялті) нерезидента із джерелом їх походження з України до або в момент виплати такого доходу, зокрема, дохід у вигляді сплачених роялті в сумі 271 411,20 грн.

Відповідач вважає, що фактично ПАТ «Укрсоцбанк» згідно наданих до перевірки документів, сплачував нерезиденту Компанії «Experian Decision Analitics» доходи із джерелом їх походження на Україні (роялті) згідно Договору про надання послуг від 14.03.2011 № 011/1-215, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» і Компанії «Experian Decision Analitics».

Проте, суд не може погодитись із наведеними твердженнями відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до Договору про надання послуг від 14.03.2011 № 011/1-215, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» (Клієнт) і Компанії «Experian Decision Analitics» (Компанія «Experian»), підписуючи цей договір та надані до нього документи, Клієнт погоджується з наданням наступних послуг Компанією «Experian»: 1)Ліцензія на використання Програмного забезпечення під назвою «Febo for Retail for Unicredit Bank Ukraine», що надає право на використання цього програмного забезпечення. 2) Ліцензія на використання Програмного забезпечення під назвою «FEBO» для кредитування суб'єктів малого та середнього бізнесу повинно бути узгоджене з Клієнтом та не є частиною цього договору.3) послуги з впровадження цього Програмного забезпечення «FEBO». 4)Транзакції. 5) Стандартна технічна підтримка, що описується в Доповненні про Стандартну Технічну підтримку до Додатку.

Згідно із Актом приймання-передачі ліцензії від 01.04.2011р. до Договору від 14.03.2011 № 011/1-215 ПАТ «Укрсоцбанк» (Ліцензіат) набув право використовувати ліцензію на ПЗ під назвою «Febo for Retail for Unicredit Bank Ukraine» та ліцезії на використання під назвою «Febo» для кредитування суб'єктів малого та середнього бізнесу.

Відповідно до Акту приймання-передачі від 01.06.2011р., згідно з Договором від 14.03.2011р. № 011/1-215 Компанія (Ліцензіар) надав ПАТ «Укрсоцбанк» послуги по впровадженню та налаштуванню ПЗ під назвою «Febo for Retail for Unicredit Bank Ukraine».

Разом з тим, посилаючись пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України відповідач вважає, що оплата таких послуг є роялті.

Проте, суд не може погодитись із таким висновком податкового органу, у зв'язку з наступним.

Відповідно до пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Податковогго кодексу України роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених в абзаці першому цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або, якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об'єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи Компанія «Experian Decision Analitics» не є власником об'єктів права інтелектуальної власності - програмного забезпечення «Febo for Retail for Unicredit Bank Ukraine» та Програмного забезпечення «FEBO», а є користувачем таких прав на підставі ліцензійної угоди, укладеної із власником.

Таким чином, дохід, отриманий Компанією «Experian» із джерелом його походження з України на підставі Договору про надання послуг від 14.03.2011 № 011/1-215, не є роялті, а є доходом від ведення господарської (підприємницької) діяльності, тобто є доходом по наданню послуг.

Досліджуючи питання оподаткування наданих послуг, суд звернув увагу на наступні правові норми.

Відповідно до пп.. «й» п. 160.1. ст. 160 ПК України будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів/виконаних робіт/наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Згідно із п. 160.2. ст. 160 ПК України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 7 «Прибуток від підприємницької діяльності» Конвенції між Урядом України і Урядом Італійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу та попередження податкових ухилень, ратифікована Україною 17.03.1999р., прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується лише в цій Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює підприємницьку діяльність таким чином, то прибуток підприємства може оподатковуватись у другій Державі, але тільки стосовно тієї частини, яка стосується цього постійного представництва.

Згідно із п. «с» ч. 1 ст. 3 Конвенції для цілей цієї Конвенції, якщо із контексту не випливає інше: терміни "Договірна Держава" і "друга Договірна Держава" означають залежно від контексту Україну або Італію.

Тобто, прибуток підприємства Італії оподатковується лише в Італії.

Компанія «Experian Decision Analitics» своїм листом 03.12.2012 підтвердила, що належним чином зареєстрована в Італії, як платник податку, а також зазначила, що на підставі Угоди про уникнення подвійного оподаткування між Україною та Італією платить податок на прибуток в Італії від доходу, отриманого від ПАТ «Укрсоцбанк» (Україна) згідно Договору про надання послуг від 14.03.2011р.

Отже, нерезидент самостійно оплатив податок на прибуток від підприємницької діяльності, яку він проводив в Україні на підставі Договору про надання послуг від 14.03.2011 р.

Як встановлено судом, відповідно до ст. 24 Конвенції Сторони домовились, що уникнення подвійного оподаткування буде здійснюватись відповідно до таких пунктів цієї статті. В Україні: з урахуванням положень законодавства України, що стосуються звільнення податку, сплаченого на території за межами України (які не будуть суперечити головним принципам цього пункту), на італійський податок, що сплачується за законодавством Італії, та відповідно до цієї Конвенції прямо або шляхом вирахування, на прибуток, доходи з джерел, розташованих в Італії, або на капітал, що підлягає оподаткуванню, розташований в Італії, дозволяється кредит проти будь-якого українського податку, обчислюваного стосовно того ж прибутку, доходу або капіталу. Кредит, що надається таким чином, не буде перевищувати італійський податок, підрахований стосовно прибутків, доходів або капіталу, що підлягають оподаткуванню відповідно до податкового законодавства України.

Згідно із п. 103.1. ст. 103 ПК України застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Відповідно до п. 103.2. ст. 103 ПК України застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.

Згідно із п. 103.4. ст. 103 ПК України підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Таким чином, враховуючи наявність Сертифікату податкового резидента від 23.02.2011, виданого Агенцією надходжень ІІІ Регіональне управління м. Рим, територіальний відділ м. Рим 4-Коллатіно, зважаючи на вищенаведені норми податкового законодавства та міжнародного договору суд приходить до висновку про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 17.09.2012р. № 0018824310

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 17.09.2012р. №0018784310 суд зазначає наступне.

Податкове повідомлення-рішення від 17.09.2012р. №0018784310 винисене у зв'язку з встановленими відповідачем в порушеннями вимог абз. «е» п.п.4.2.9 п.4.2 ст.4 з урахуванням вимог п.1.2 ст.1, п.п.4.3.32 п.4.3 ст.4, ст.8, ст.14, ст.15, ст.16, абз. «а» п.17.2 ст.17 Закону України від 22.05.2003 №889-ІV "Про податок з доходів фізичних осіб" із змінами та доповненнями (надалі - Закон №889), та порушеннями п.п.162.1.1 п.162.1 ст.162, п.п.164.2.18 п.164.2 ст.164, п.п.168.1.1 п.168.1, п.168.4 ст.168, абз.«а» п.171.2 ст.171, ст.176 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ, із змінами та доповненнями.

Як вказує відповідач, Банком не утримано та не перераховано до бюджету податку з доходів фізичних осіб від сум отриманих клієнтами Банку як додаткове благо. Банком було здійснено зарахування сум страхового відшкодування, які при настанні страхового випадку із предметом застави виплачувались страховими компаніями Банку як Вигодонабувачу для зарахування фізичним особам - клієнтам Банку в рахунок погашення зобов'язань за договорами кредитування.

Відповідач вважає, що у правовідносинах між страхувальником (фізична особа, клієнт банку - позичальник) і страховиком (страхова компанія), які ґрунтуються на договорі добровільного страхування наземного транспорту, Банк є податковим агентом.

Однак суд вважає таки висновки податкового органу необґрунтованими, що пояснюється наступним.

Відповідно до п. 2 розділу І Порядку застосування підпунктів 165.1.27 та 165.1.28 пункту 165.1 статті 165 розділу IV ПК України щодо страхових виплат, страхових відшкодувань, викупних сум та пенсійних виплат, отримуваних платником податку за договорами страхування, недержавного пенсійного забезпечення, пенсійного вкладу та довірчого управління, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 997 від 24.12.2010, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2011 р. за N 47/18785 (далі - Порядку від 24.12.2010), дія цього Порядку поширюється на: фізичних осіб, якими отримуються суми страхових виплат, страхових відшкодувань, викупні суми або їх частини за договорами страхування, пенсійні виплати з системи недержавного пенсійного забезпечення та за договорами пенсійного вкладу, пенсійні та цільові виплати за договорами довірчого управління (далі - платник податку); фінансові установи (страховиків-резидентів, адміністраторів недержавних пенсійних фондів, уповноважений банк), які при виплаті (нарахуванні) платнику податку сум страхових виплат, страхових відшкодувань, викупних сум або їх частин за договорами страхування, сум пенсійних виплат із системи недержавного пенсійного забезпечення та за договорами пенсійного вкладу, пенсійних та цільових виплат за договорами довірчого управління є податковими агентами відповідно до Кодексу(далі - податковий агент).

Згідно із пп. 168.1.1. п. 168.1 ст. 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Таким чином, нормами пп. 168.1.1. п. 168.1 ст. 168 ПК України чітко визначено, що податковим агентом є особа, яка нараховує, виплачує, надає дохід на користь платника податку.

Як вбачається із умов Договорів добровільного страхування наземного транспорту, саме страхова компанія (страховик) виплачує фізичній особі (страхувальнику) страхове відшкодування.

Згідно із ст. 9 Закону України «Про страхування» страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно із ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

З врахуванням зазначеного, можна прийти до висновку, що відносини по нарахуванню та сплаті страхового відшкодування в контексті сплати податку з доходу фізичної особи є виключно відносинами фізичної особи (страхувальника) і страхової компанії (страховика).

Суд звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах Банк є лише Вигодонабувачем за страховим відшкодуванням в розумінні Закону України «Про страхування» і норм Цивільного кодексу України (ст. 985 ЦК України), що полягає в погодженні механізму виплати страхового відшкодування, як це передбачено умовами Договору добровільного страхування наземного транспорту.

Крім того, відповідно до абзацу «б» пп. 165.1.27. п. 165.1. ст. 165 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: сума страхової виплати, страхового відшкодування або викупна сума, отримана платником податку за договором страхування від страховика-резидента, іншого ніж довгострокове страхування життя (у тому числі страхування довічних пенсій) та недержавне пенсійне забезпечення, у разі виконання таких умов: під час страхування майна сума страхового відшкодування не може перевищувати вартість застрахованого майна, визначену за звичайними цінами на дату укладення страхового договору, збільшену на суму сплачених страхових платежів (страхових внесків, страхових премій). Порядок застосування підпункту 165.1.27 цього пункту та цього підпункту визначається національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Згідно із пп. 2.1. п 2. Розділу ІІ Порядку від 24.12.2010 під час страхування майна сума страхового відшкодування не може перевищувати вартість застрахованого майна, визначену за звичайними цінами на дату укладення страхового договору, збільшену на суму сплачених страхових платежів (страхових внесків, страхових премій). При цьому звичайна ціна застрахованого майна визначається в порядку, встановленому законом.

Відповідно до пп. 2.2., пп. 2.3. п 2. Розділу ІІ Порядку від 24.12.2010 у разі якщо сума страхового відшкодування перевищує вартість застрахованого майна, визначену за звичайними цінами на дату укладення договору страхування, збільшену на суму сплачених страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), податковий агент від суми такого перевищення утримує та сплачує (перераховує) до бюджету податок за ставкою, визначеною у пункті 167.1 статті 167 розділу IV Кодексу. Про суму здійснених виплат страхового відшкодування податкові агенти повідомляють органи державної податкової служби у складі податкової звітності за черговий податковий період.

Таким чином, діючим законодавством визначено лише один випадок, при якому страхове відшкодування вважається доходом фізичної особи і з нього утримується та сплачується податок з доходів фізичних осіб податковим агентом - коли сума страхового відшкодування перевищує вартість застрахованого майна.

Суд звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах, при виплаті страхового відшкодування, яке Банком-вигодонабувачем зараховується в рахунок погашення зобов'язань фізичної особи-позичальника за договорами кредитування, сума страхового відшкодування не перевищувала вартість застрахованого майна, що не заперечується відповідачем.

Також, відповідно до п. 1.2. Порядку застосування підпунктів 4.3.32 та 4.3.33 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" щодо страхових виплат, страхових відшкодувань, викупних сум та пенсійних виплат, отримуваних платником податку за договорами страхування, недержавного пенсійного забезпечення та пенсійного вкладу, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 18 листопада 2003 року № 126, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 8 січня 2004 р. за № 1/8600 (далі - Порядок від 18.11. 2003), дія Порядку поширюється на: фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, якими отримуються суми страхових виплат, страхових відшкодувань, викупні суми або їх частини за договорами страхування, пенсійні виплати з системи недержавного пенсійного забезпечення та за договорами пенсійного вкладу (далі - платник податку); фінансові установи (страховиків-резидентів, адміністраторів недержавних пенсійних фондів), які при виплаті (нарахуванні) платнику податку сум страхових виплат, страхових відшкодувань, викупних сум або їх частин за договорами страхування, сум пенсійних виплат із системи недержавного пенсійного забезпечення та за договорами пенсійного вкладу, є податковими агентами відповідно до Закону (далі - податковий агент).

Враховуючи ст. 9, ст. 16, ст. 25 Закону України «Про страхування» можна прийти до висновку, що відносини по нарахуванню та сплаті страхового відшкодування в змісті сплати податку з доходу фізичної особи є виключно відносинами фізичної особи (страхувальника) і страхової компанії (страховика).

Відповідно до абзацу «б» пп. 4.3.32. п. 4.3. ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації): сума страхової виплати, страхового відшкодування або викупна сума, отримувана платником податку за договором страхування від страховика-резидента, іншого ніж довгострокове страхування життя або недержавне пенсійне забезпечення, при виконанні таких умов - при страхуванні майна сума страхового відшкодування не може перевищувати вартість застрахованого майна, розраховану за звичайними цінами на дату укладення страхового договору, збільшену на суму сплачених страхових внесків (премій), та має бути спрямована на ремонт, відновлення застрахованої власності або її заміщення у порядку та строки, визначені статтею 15 цього Закону.

Відповідно до п. 15.1. ст. 15 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» якщо платник податку втрачає належний йому на правах власності застрахований об'єкт майна внаслідок його викрадення, зруйнування чи визнання непридатним для використання за наявності обставин непереборної сили, чи внаслідок його змушеної заміни з інших підстав, то такий платник податку при отриманні суми страхового відшкодування зобов'язаний витратити її на відновлення такого майна чи придбання нового майна, аналогічного втраченому, на його заміну. При цьому, для рухомого майна така заміна (відновлення) має бути здійсненою до кінця календарного року, наступного за роком, у якому відбулася така страхова подія.

Згідно із п. 15.2.ст. 15 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» якщо платник податку, який отримав страхове відшкодування, не здійснює таку заміну (відновлення) протягом зазначених строків, то невикористана відповідно до пункту 15.1 цієї статті сума такого страхового відшкодування включається до складу відповідного річного оподатковуваного доходу такого платника податку. Про суму здійснених виплат страхового відшкодування страховики повідомляють податкові органи у складі податкової звітності за черговий податковий період.

Відповідно до пп. 8.1.3. п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» якщо згідно з нормами цього Закону окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті, то платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.

З наведеного вбачається, що саме платник податку включає страхове відшкодування, яке не використане на відновлення (ремонт) майна, до складу відповідного річного оподатковуваного доходу.

Як встановлено судом, у спірних правовідносинах, які склались в період дії ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб», страхове відшкодування не використовувалось фізичними особами (платниками податків) на відновлення (ремонт) транспортних засобів, а направлялись платниками податку на погашення зобов'язань за договорами кредитування.

Відповідно, такі страхові відшкодування на підставі норми п. 15.2.ст. 15 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» і норми пп. 2.2.4.п. 2.2. Порядку від 18.11.2003 є доходом фізичної особи, який така фізична особа самостійно має включити до свого річного оподатковуваного доходу Таким чином Банк не несе ніякої відповідальності за те, що фізична особа (платник податку, позичальник) не включила суми таких страхових відшкодувань до річного оподатковуваного доходу.

Також, згідно із пп. 2.2.6., п.п.2.2.7. п. 2.2. Порядку від 18.11.2003 у разі, якщо сума страхового відшкодування перевищує вартість застрахованого майна, розраховану за звичайними цінами на дату укладення договору страхування, збільшену на суму сплачених страхових внесків (премій), податковий агент від суми такого перевищення утримує та сплачує (перераховує) до бюджету податок за ставкою, визначеною у пункті 7.1 статті 7 Закону. Про суму здійснених виплат страхового відшкодування податкові агенти повідомляють податкові органи у складі податкової звітності за черговий податковий період.

Судом встановлено, що при виплаті страхового відшкодування, яке Банком-вигодонабувачем зараховується в рахунок погашення зобов'язань фізичної особи-позичальника за договорами кредитування (в період дії ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб»), сума страхового відшкодування не перевищувала вартість застрахованого майна, що не заперечується відповідачем.

Суд не бере до уваги доводи податкового органу з приводу того, що сума страхового відшкодування є додатковим благом, її можна прирівняти до подарунку чи спадщини, оскільки з аналізу абз. «е» пп.. 4.2.9 п.4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» вбачається, додаткове благо є винагорода у вигляді: вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), отриманої фізичною особою від працедавця, яким у спірних правовідносиназ Банк не являється.

Враховуючи все викладене вище суд приходить до висновку про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 17.09.2012 № 0018784310.

Щодо позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 17.09.2012р. № 0018754310 та від № 0018764310 суд зазначає наступне.

Як вказує відповідач, Банк завищив амортизаційні відрахування по наступним філіям Банку:

1) Київська міська філія ПАТ «Укрсоцбанк»,

2) Донецька обласна філія ПАТ «Укрсоцбанк»,

3) Кримська республіканська філія ПАТ «Укрсоцбанк»,

4) Львівська обласна філія ПАТ «Укрсоцбанк»,

5) Рівненська обласна філія ПАТ «Укрсоцбанк»,

6) Харківська обласна філія ПАТ «Укрсоцбанк».

Зокрема, податковий орган прийшов до висновку, що Банк неправомірно відніс системи відеоспостереження, пожежної та охоронної сигналізації, маршрутизаторів, комутаторів, міні АТС до 4 групи основних фондів, а повинен був віднести до 1 групи.

Також відповідач звертає увагу, що Банк неправомірно відніс джерела безперебійного живлення до 3 групи основних фондів, а повинен був віднести до 1 групи.

Крім того, Окружна ДПС зробила висновок, що Банк неправомірно збільшив балансову вартість 2 групи основних фондів на суму ПДВ, сплачену при придбанні легкових автомобілів для господарської діяльності Банку.

Даючи правову оцінку наведеним твердженням, суд звернувся до пп. 8.2.2. п. 8.2. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у відповідності до якого основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

При цьому слово "інші" у контексті "інші інформаційні системи" доповнює перелік складових 4 групи, які наведені перед словосполученням "інші інформаційні системи", тобто дозволяє розширити перелік основних засобів, пов'язаних з електронно-обчислювальними машинами, іншими машинами для автоматичного оброблення інформації, пов'язаними з ними засоби зчитування або друку інформації (за аналогією - словосполучення "інші машини для автоматичного оброблення інформації" в даному визначенні розширяє поняття "електронно-обчислювальні машини"). Зазначене тлумачення наведене у листі Державної податкової адміністрації України від 25.05.2009 р. N 10811/7/15-0217.

Суд вважає, що системи відеоспостереження, пожежної та охоронної сигналізації відносяться до інших інформаціїних систем, а маршрутизатори та комутатори є машинами для автоматичного оброблення інформації. В своє чергу міні АТС можна віднести до телефонів, як його частини.

Наведений висновок суду аргументується наступним.

Як встановлено судом, додаткову 4 групу основних фондів було запроваджено Законом України від 24 грудня 2002 року N 349-IV "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який набрав чинності з 1 січня 2003 року.

Зазначеним Законом, зокрема, електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони і рації було виключено зі складу основних фондів групи 2 та переведено до основних фондів створеної групи 4 із доповненням складу основних фондів, що належать до цієї групи.

Таким чином, з метою прискорення відновлення основних фондів вищезазначене обладнання з метою оподаткування було включено до основних фондів групи 4, до яких застосовуються підвищені норми амортизації у розмірі 60 відсотків у розрахунку на рік. Тобто, вищевказане обладнання за своїм функціональним призначенням не належало ні до будівель та споруд, ні до передавальних пристроїв, що відносяться до основних фондів групи 1.

Щодо визначення групи основних фондів, до якої відноситься таке обладнання, як комутатори, маршрутизатори, джерела безперебійного живлення, міні-АТС, то суд звертає увагу на те, що таке обладнання у податковому обліку має бути віднесено до основних фондів групи 4 за умови, що воно є структурною складовою комп'ютерної та інформаційної систем, які включають пристрої збирання (введення) інформації, її накопичення, перетворення, передачі, зчитування або друку тощо.

Як зазначено в листі комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики від 03.04.2009 р. N 04-27/470 за своїми характеристиками таке обладнання має бути мобільним з метою його відключення та перестановки з одного приміщення в інше, нескладним при монтажі (демонтажі), витрати на придбання якого не пов'язані безпосередньо з будівлею (не включені до кошторисної вартості такої будівлі) та не є окремими спорудами, які включаються до основних фондів групи 1.

Як встановлено судом, системи відеоспостереження, пожежної та охоронної сигналізації, маршрутизаторів, комутаторів, міні АТС не належить до структурних компонентів та передавальних пристроїв будівлі (приміщення) Банку, таке обладнання (устаткування, техніка) може бути відокремлене від будівлі без порушення цілісності такої будівлі (приміщення), без порушення функціональності такої будівлі (приміщення), саме тому таке обладнання (устаткування, техніка) не відноситься до 1 групи основних фондів.

Доказів протилежного відповідачем не надано.

Відповідно до Національного стандарту N 2 "Оцінка нерухомого майна", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 р. N 1442, споруди - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій (дамби, тонелі, естакади, мости тощо); а передавальні пристрої - земельні поліпшення, створені для виконання спеціальних функцій з передачі енергії, речовини, сигналу, інформації тощо будь-якого походження та виду на відстань (лінії електропередачі, трубопроводи, водопроводи, теплові та газові мережі, лінії зв'язку тощо).

З наведеного вбачається, що системи відеоспостереження, пожежної та охоронної сигналізації, маршрутизатори, комутатори, міні АТС, джерела безперебійного живлення не є спорудами чи передавальними пристроями, відповідно не можуть бути віднесені до групи 1.

Оскільки джерела безперебійного живлення не можуть бути віднесені до 1,2 та 4 групи, то суд приходить до висновку, що такі джерела відносяться до третьої групи.

Крім того, доводи відповідача про протилежне заперечуються також наступним.

Згідно з Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2005 р. № 720, передбачено, що дія цих Правил поширюється на відносини операторів, провайдерів телекомунікацій, які згідно із законодавством надають телекомунікаційні послуги у телекомунікаційних мережах загального користування, юридичних та фізичних осіб - споживачів телекомунікаційних послуг.

Відповідно до вказаних Правил, відомча телекомунікаційна мережа - телекомунікаційна мережа, що створюється для задоволення власних потреб підприємствами, установами, організаціями.

Згідно з Правилами визначено, що інформаційна система загального доступу - сукупність телекомунікаційних мереж і засобів для накопичення, обробки, зберігання та передавання даних.

Кінцеве обладнання - обладнання, призначене для з'єднання з пунктом закінчення телекомунікаційної мережі з метою забезпечення доступу до телекомунікаційних послуг (телефонний та факсимільний апарат, комп'ютер, модем, телеприймач тощо).

Кінцеве обладнання даних - обладнання, яке може використовуватись як індивідуальний пристрій і як відомча телекомунікаційна мережа. Міні-АТС - це не лінії електропередач, а окремо працююче обладнання з власними комп'ютерними програмами.

Таким чином, міні - АТС не являються структурними компонентами будівель і споруд, а належать до інших інформаційних систем, що включаються за своїм функціональним призначенням до 4 групи основних фондів, а не до 1 групи основних фондів, як зазначає податкова.

Внутрішні інформаційні системи банку не є телекомунікаційними мережами згідно Закону України «Про телекомунікацію», адже цей закон поширюється на відносини суб'єктів ринку телекомунікацій щодо надання та отримання телекомунікаційних послуг і використання телекомунікаційних мереж загального користування. Внутрішні інформаційні системи банку не є мережею загального користування.

Також суд звертає увагу на те, що питання щодо необхідності обліку пожежно-охоронної сигналізації у складі об'єктів 1 групи було поставлене перед Банком податковими органами ще у 2005 році під час проведення документальної виїзної перевірки АКБ „Укрсоцбанк" (правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк») за період з 01.07.2003р. по 01.07.2005р. Проте, Банк, не погоджуючись з вимогами податкових органів оскаржував рішення податкових органів в судовому порядку. За результатами судового розгляду на підставі Постанови господарського суду міста Києва від 23.07.2007р. по справі №25/592-А, яка набрала чинності, та відповідно до Ухвали Вищого адміністративного суду України від 23.12.2008р. №25/592-А, к/с № К-14184/08(належним чином завірені копії додаються), було прийнято рішення щодо неправомірності донарахування податковими органами податкових зобов'язань із податку на прибуток в зв'язку з нарахуванням амортизації витрат на встановлення пожежно-охоронної сигналізації у складі 3 та 4 групи основних фондів. Як наслідок, Судами зроблено висновок, що донарахування податку на прибуток є безпідставним, оскільки віднесення пожежно-охоронної сигналізації до 4 групи основних фондів відповідає вимогам бухгалтерського і податкового обліку і підтверджено висновками судово-бухгалтерської експертизи. Зазначена експертиза проводилася в судовій справі № 25/592-А і перед експертом ставилося питання, до якої групи основних фондів в податковому обліку слід віднести витрати на придбання пожежної та охоронної сигналізації. Згідно висновку № 12078/2977/29778 судово-бухгалтерської експертизи у господарській справі № 25/592-А, складено 30.03.2007 р. (належним чином засвідчена копія витягу додається)віднесення пожежної і охоронної сигналізації до 4 групи основних фондів не суперечить вимогам законодавчих та нормативних актів.

Також, дане питання було поставлене перед Банком податковими органами у 2008 році під час проведення документальної виїзної перевірки АКБ „Укрсоцбанк" за період з 01.07.2005р. по 01.07.2008р. Банк оскаржував рішення податкових органів до суду, та за результатами судового розгляду було винесена Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.11.2009 р. по справі №2а-6680/09/2670, яка набрала законної сили та якою судом було прийнято рішення щодо правомірності включення Банком сигналізації до 4 групи основних фондів. Зазначена постанова залишена без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2010 року № 2а-6680/09/2670, якою ще раз підтверджено неправомірність рішень податкового органу.

Крім того, під час проведення перевірки АКБ «Укрсоцбанк» у 2008 р. податковими органами було поставлене питання щодо неправомірності віднесення Банком системи відеоспостереження, пожежної та охоронної сигналізації, маршрутизаторів, комутаторів, міні АТС до 4 групи основних фондів та джерела безперебійного живлення до 3 групи основних фондів, а не до 1 групи. Суди в своїх рішеннях (Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.11.2009 р. та Ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2010 р. по справі №2а-6680/09/2670) не погодилися з такими висновками податкового органу, і як наслідок, податкові повідомлення-рішення були скасовані як неправомірні.

Таким чином судо приходить до висновку про те, що Банк правомірно відніс системи відеоспостереження, пожежної та охоронної сигналізації, маршрутизаторів, комутаторів, міні АТС до 4 групи основних фондів. Також, Банк правомірно відніс джерела безперебійного живлення до 3 групи.

Щодо висновків Окружної ДПС про те, що Банк неправомірно збільшив балансову вартість 2 групи основних фондів на суму ПДВ, сплачену при придбанні легкових автомобілів для господарської діяльності Банку, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, суми податку на додану вартість на підставі пп. 5.3.3 п.5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» включені Банком до вартості автомобілів з подальшою амортизацією у податковому обліку.

В свою чергу податковий орган наголошує щодо сплати ПДВ, включеного до ціни автомобілів, які Банк придбаває для ведення господарської діяльності, за рахунок прибутку без можливості його амортизації у складі вартості автомобіля.

Проте, суд вважає такі твердження необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 8.4.1. п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Згідно пп. 5.3.3. п.5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платникаподатку згідно із Законом України "Про податок на додану вартість.

Зазначені норми (п.п.8.4.1 ст.8 та пп. 5.3.3 ст. 5 Закону) регулюють відображення в податковому обліку «вхідного» ПДВ не лише по автомобілях, а й по інших основних фондах. Проте, по інших основних фондах податкові органи не виключають ПДВ з вартості таких інших основних фондів.

Згідно із пп. 7.4.2. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Враховуючи наведене суд приходить до висновку про те, що Банк правомірно збільшив балансову вартість 2 групи основних засобів на суму ПДВ, сплачену при придбанні легкових автомобілів для господарської діяльності Банку.

Наведена позиція узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в Ухвалі від 03.02.2009 по справі № К-6951/07.

Суд звертає увагу, що норма пп. 7.4.2 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» регулює «вхідний» ПДВ у складі вартості автомобілів для платників податку, які (до внесення змін до цієї норми) мали право на формування податкового кредиту по такому «вхідному» ПДВ, тобто на платників ПДВ, які здійснюють оподатковані ПДВ операції з продажу товарів, робіт, послуг. Враховуючи, що Банк являється платником ПДВ, операції якого як оподатковуються, так і не оподатковуються ПДВ, для податкового обліку «вхідного» ПДВ по основних фондах, в тому числі по автомобілях, банк цілком законно використовує норму пп. 5.3.3 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Отже, норма пп. 5.3.3 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», передбачає для платників податку на прибуток включення «вхідного» ПДВ по придбаних активах до складу валових витрат або до балансової вартості основних фондів з метою амортизації, в залежності від того, як обліковуються придбані активи: у складі валових витрат або у складі балансової вартості основних фондів, що амортизуються.

Крім того, в своєму листі від 05.11.2008р. №22622/7/16-1517-21 ДПА України роз'яснює, що, якщо «вхідний» ПДВ по придбаному автомобілю не включається до податкового кредиту, то у випадку продажу автомобіля до податкового кредиту платник ПДВ має право виділити неамортизовану частину «вхідного» ПДВ. Таким чином, якщо мова йде про виділення до податкового кредиту лише неамортизованої частини, то частина ПДВ вже повинна була амортизуватись. А амортизуватись в будь-якій інший спосіб, ніж в складі основного фонду, «вхідний» ПДВ не може відповідно до норм Закону України «Про податок на додану вартість». ДПА України в зазначеному листі визнає право платника податку амортизувати «вхідний» ПДВ в складі вартості автомобіля як складової частини вартості основного фонду.

Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень від 17.09.2012 № 0018754310 та № 0018764310.

Щодо позовних вимог по скасуванню податкового повідомлення-рішення від 17.09.2012 р. №0018774310 суд зазначає наступне.

Податкове повідомлення-рішення від 17.09.2012 р. №0018774310 винесене у зв'язку з встановленими відповідачем порушеннями позивачем пп. 8.1.1 п. 8.1. ст. 8 з урахуванням п. 1.3. п.1.15, п. 1.20.1 ст. 1, пп.9.11.3 п.9.11 ст.9, п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»,

Податковий орган вважає, що Банком неправомірно застосовано ставку податку з доходів фізичних осіб по п. 7.1. ст. 7 вказаного Закону, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб із заробітної плати за 2010 рік працівників-нерезидентів - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_13, на загальну суму 64 879,35 грн.

Зокрема, перевіркою встановлено, що Банком утримано податок з доходів фізичних осіб за ставкою 15%, а має бути утримано за ставкою 30% (згідно п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»), так як відсутні повідомлення (довідки) працедавця про самостійне визначення фізичною особою іноземцем резидентського статусу відповідно до вимог Наказу ДПА України від 05.10.2004 № 581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу».

Відповідно до п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» платниками податку є:

- резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;

- нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.

Згідно із пп. «д» п. 1.3. ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді: доходів у вигляді заробітної плати, нарахованих (виплачених, наданих) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України.

Відповідно до п. 7.1. ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті.

Згідно із пп. 3.2.1. п. 3.2. ст. 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» об'єктом оподаткування нерезидента є загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України.

Відповідно до пп. 4.2.1. п. 4.2. ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються: доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Відповідно до пп. 1.20.1. п. 1.20. ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» фізична особа - громадянин України, фізична особа без громадянства або громадянин іноземної держави. Фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року. Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності. Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Враховуючи норми Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» суд приходить до висновку про те, що такі документи, як тимчасові посвідки на постійне проживання на території України, тимчасові посвідки на тимчасове проживання на території України, візи, трудові договори (контракти), накази про прийом на роботу, накази про переведення на іншу посаду, договори оренди квартири, дозволи державного центру зайнятості на працевлаштування, картки фізичної особи-платника податків про одержання ідентифікаційного номера достатньо для того, щоб при нарахуванні заробітної плати працівникам-нерезидентам, застосовувати ставку податку з доходів фізичних осіб в розмірі 15%.

В матеріалах справи наявні належним чином завірені копії вищезазначених документів по всіх працівникам-нерезидентам Банку, що наведені в акті перевірки.

Зазначені документи підтверджують такі факти: особа має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні; особа перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року; самостійне визначення нею основного місця проживання на території України.

Також судом встановлено, що працівники-нерезиденти отримали в податковій службі України картки фізичної особи-платника податків про одержання ідентифікаційного номера, що підтверджує той факт, що такі особи вибрали для себе резидентський статус.

Також суд звертає увагу на те, що Наказ ДПА України від 05.10.2004 № 581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу» не є нормативно-правовим актом, так як не зареєстрований Міністерством юстиції України, як нормативно-правовий акт.

Згідно з листом Міністерства юстиції України від 31.12.2009 № 2336-09-24, в якому зазначається, що за результатами правового аналізу наказу ДПАУ від 05.10.2004 р. № 581 "Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу" встановлено, що форми зазначених Заяв та Повідомлення є примірними (зразковими) формами, тобто не є обов'язковими до виконання та використовуються виключно за бажанням фізичної особи, у зв'язку з чим та відповідно до пп. "е" п. 5 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 р. № 731, на державну реєстрацію не подаються. У зв'язку з викладеним пропонуємо скасувати зазначений наказ, розробити в межах повноважень відповідний нормативно-правовий акт із зазначеного питання, узгодити його із заінтересованими органами та подати на державну реєстрацію до Міністерства юстиції у встановленому законодавством порядку. Про результати зазначеного просимо повідомити до 11.02.2010 р.

Таким чином, твердження Окружної ДПС про набуття працівниками-нерезидентами Банку статусу фізичної особи-резидента не інакше, як шляхом подання до податкового органу письмової заяви є необгрунтованими.

Враховуючи вище зазначене, суд приходить до висновку про неправомірність донарахування Банку сум податку з доходів згаданих фізичних осіб за ставкою 30%.

Щодо доводів податкового органу про те, що ПАТ «Укрсоцбанк» було подано податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. № 1ДФ), з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності за І, ІІ та ІІІ квартал 2011р., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 119.2. ст. 119 ПК України неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

Як встановлено судом, ПАТ «Укрсоцбанк» самостійно виявив та подав уточнюючі податкові розрахунки (ф. № 1ДФ) за звітні (податкові) періоди І - ІІІ квартали 2011 року.

24 випадки уточнень звітності стосувалися:

1) 18 випадків - уточнювались ідентифікаційні номери фізичних осіб, які отримували дохід від Банку,

2) 6 випадків - зменшення (або виключення) сум нарахованих раніше доходів фізичних осіб.

Що стосується 18-ти випадків щодо уточнення ідентифікаційних номерів фізичних осіб, то в контексті п. 119.2. ст. 119 ПК України такі уточнення не стосуються недостовірних відомостей або помилок про суми доходів фізичних осіб. Відповідно, у Окружної ДПС немає правових підстав нараховувати такий штраф.

Що стосується 6-ти випадків щодо зменшення (або виключення) сум нарахованих раніше доходів фізичних осіб, то такі уточнення не призвели до додаткового нарахування податку, не призвели до втрат бюджету (недоплат), тобто при таких уточненнях звітності немає факту заниження податкового зобов'язання.

Відповідно до п. 50.1. ст. 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Враховуючи наведене суд приходить до висновку про відсутність правопорушення з боку позивача при поданні уточнюючих розрахунків у зазначених 6-ти випадках.

Щодо застосованих відповідачем санкій суд зазначає наступне.

Згідно із п. 120.2 ст. 120 ПК України невиконання платником податків вимог, передбачених абзацом другим пункту 50.1статті 50 цього Кодексу, щодо умов самостійного внесення змін до податкової звітності - тягне за собою накладення штрафу у розмірі 5 відсотків від суми самостійно нарахованого заниження податкового зобов'язання (недоплати). При самостійному донарахуванні суми податкових зобов'язань інші штрафи, передбачені цією главою Кодексу, не застосовуються.

Так як дії Банку не були протиправними, оскільки сума податку з доходу фізичних осіб був сплачений у правильному розмірі, передбаченому діюсим заонодавством, то в діях банку не вбачається податкового правопорушення (протиправних дій), а відтак застосування відповідальності до позивача неприпустиме.

Враховуючи зазначене вище суд приходить до висновку про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 17.09.2012 №0018774310.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення - рішення від 17.09.2012 р. № 0018814310, суд зазначає наступне.

Податкове повідомлення-рішення від 17.09.2012 р. № 0018814310 винесене на підставі встановлених перевіркою порушень вимог п. 2, п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 № 303 «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору».

Як вказує податковий орган, проведеною перевіркою достовірності відображених показників у поданих розрахунках збору за забруднення навколишнього природного середовища за період з 01.04.2009р. по 31.12.2010р. та відображених показників у поданих розрахунках екологічного податку за період з 01.01.2011р. по 01.04.2012р. не встановлено заниження задекларованих суб'єктом господарювання податкових зобов'язань по збору за забруднення навколишнього природного середовища пересувними джерелами забруднення та екологічного податку.

Проте, перевіркою правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища в частині розміщення відходів за період з 01.04.2009р. по 31.12.2010р. встановлено його заниження. Також, перевіркою правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати екологічного податку за період з 01.01.2011р. по 30.03.2012р. встановлено його заниження.

Спірні правовідносини регулюються Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999р. № 303 «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору» та Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19 липня 1999 р. N 162/379, зареєстрованої Міністерстві юстиції України 9 серпня 1999 р. за N 544/3837 (правовідносини, які існували до 31.12.2010р.) та Податковим кодексом України (правовідносини, які існували з 01.01.2011р.).

Як вказує позивач, Банк не є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища в частині розміщення відходів та не є платником екологічного податку в цій же частині.

Відповідно до п. 1 Порядку одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 1995 р. № 440 (надалі - Порядок про отримання дозволу),цей Порядок визначає механізм одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, перелік яких наведено у додатку.

Згідно із ч. 2 Порядку про отримання дозволу суб'єкти господарювання повинні одержати дозвіл на виробництво, зберігання, транспортування (крім транзиту, який здійснюється відповідно до міжнародних договорів України та Закону України "Про перевезення небезпечних вантажів"), використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів (далі - дозвіл). Без відповідного дозволу провадження зазначеної діяльності забороняється. У разі виробництва, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізації отруйних речовин суб'єкти господарювання зобов'язані дотримувати норми, які гарантують безпеку для здоров'я населення та навколишнього природного середовища.

Як видно із зазначеної норми, порядок отримання дозволу передбачений для суб'єкта господарювання, який саме виробляє, зберігає, транспортує, використовує, захоронює, знищує та утилізує отруйні речовини, тобто такий суб'єкт або веде господарську діяльність, або надає послуги по утилізації отруйних речовин.

Таким чином, дозволи на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів видаються спеціально визначеному суб'єкту господарювання - суб'єкту, який здійснює господарську діяльність, пов'язану із виробництвом, зберіганням, транспортуванням, використанням, захороненням, знищенням та утилізацією отруйних речовин.

Відповідно до п. 2 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 № 303 (зазначений Порядок втратив чинність 27.12.2010), збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється за: розміщення відходів.

Відповідно до п. 2.1 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19 липня 1999 р. N 162/379, зареєстрованої Міністерстві юстиції України 9 серпня 1999 р. за N 544/3837 (Інструкція втратила чинність 20.01.2011), платниками збору є суб'єкти господарювання незалежно від форм власності, юридичні особи, що не здійснюють господарської (підприємницької) діяльності; бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації, постійні представництва нерезидентів, які зареєстровані в Україні, або нерезиденти, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.

Згідно із п. 2.3. зазначеної Інструкції територіальні органи Мінприроди України до 1 грудня року, що передує звітному, подають до органів державної податкової служби перелік підприємств, установ, організацій, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, яким в установленому порядку видано дозволи на викиди, спеціальне водокористування та розміщення відходів, а також направляють зміни до переліку до 30 числа місяця, наступного за кварталом, у якому вони виникли, за формою, наведеною в додатку 1 до Інструкції.

Враховуючи зазначене можна прийти до висновку про те, що дозволи на розміщення відходів видаються тільки спеціалізованому підприємству, яке здійснює господарську діяльність з розміщення та утилізації відходів, а також підтверджує той факт, щ платником збору є це спеціалізоване підприємство, яке здійснює господарську діяльність з розміщення та утилізації відходів.

Таким чином, лише в сукупності зазначених норм, можна визначити: хто є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища в частині розміщення відходів та хто є платником податку в частині розміщення відходів.

Також, згідно до пп.. 240.1.3. п. 240.1. ст. 240 ПК України платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються:розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини;

Згідно із пп.. 242.1.3 п. 242.1. ст. 242 ПК України об'єктом та базою оподаткування є: обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відходи" наведені нижче основні терміни вживаються в такому значенні:

відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення;

зберігання відходів - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення);

спеціально відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах.

Виходячи із зазначених норм, платниками збору за забруднення (екологічного податку) є особи, які здійснюють розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Суд звертає увагу на те, що тимчасове перебування відходів (наприклад, на складі, в контейнері), для цілей оподаткування, не є розміщенням відходів у розумінні ст. 1 Закону України «Про відходи». Контейнери для тимчасового зберігання відходів не є місцями їх остаточного знищення та не відносяться до спеціально відведених місць чи об'єктів, на використання яких необхідно отримувати дозвіл спеціально уповноважених органів.

Таким чином, ПАТ «Укрсоцбанк» не є платником збору за забруднення (екологічного податку) за тимчасове перебування на його території (до утилізації) відпрацьованих люмінесцентних ламп, оскільки не здійснює розміщення відходів у спеціально відведених місцях та не має відповідного дозволу на використання вказаних місць.

Як свідчать обставини справи, Банк тимчасово утримував лампи, щоб передати їх спеціалізованому підприємству на утилізацію. Зокрема, це підтверджується наступними доказами.

ПАТ «Укрсоцбанк» і ТОВ «Українсько-німецька компанія «Біос» уклали договір № 160/1/011/1-212 про надання екологічних послуг по вилученню відходів від 17.03.2011р., згідно п. 1.1. якого Банк доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання надати послуги з вилучення відходів, що містять ртуть, що утворилися в результаті діяльності підприємства (установи, організації).

Згідно Листа-заявки на вилучення відходів, що утворилися в результаті діяльності ПАТ «Укрсоцбанк» від 21.02.2011 р., складеного згідно п. 2.1 вищезазначеного Договору, та Акту № ОУ-0000099 здачі-приймання робіт від 17.03.2011 р. ТОВ «Українсько-німецька компанія «Біос» були проведені такі роботи: вилучення відпрацьованих люмінесцентних ламп в кількості 1 000,00 штук.

Згідно положень Узагальнюючої податкової консультації щодо сплати екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів, затвердженої Наказом ДПС України 16.12.2011р. № 258 зазначається наступне.

Відповідно до листа Мінприроди України від 06.12.2011 № 23982/07/10-11 основне призначення спеціально відведених місць чи об'єктів - видалення відходів шляхом захоронення або знешкодження, тобто проведення остаточних операцій видалення. Згідно із статтею 21 Закону рішення про відвід (відведення) земельних ділянок для розміщення відходів і будівництва об'єктів поводження з відходами приймають органи місцевого самоврядування, оскільки саме розміщення відходів є найбільш небезпечним фактором впливу на стан навколишнього природного середовища оточуючих земельних ділянок, зокрема ґрунтів.

Місця тимчасового зберігання відходів, наприклад для тимчасового зберігання небезпечних відходів перед передачею на знешкодження або утилізацію спеціалізованим організаціям, контейнери або урни для збирання побутових відходів не є місцями їх остаточного видалення і не відносяться до спеціально відведених місць чи об'єктів. Отже, платниками екологічного податку за розміщення побутових відходів є лише ті суб'єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях.

Відповідно до пп.. 14.1.223. п. 14.1. ст. 14 ПК України розміщення відходів - зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

Слід також зазначити, що вже внесено зміни до пп. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 ПК України Законом України від 24.05.2012 № 4834-VI, згідно якого з 01.01.2013 року в новій редакції викладено термін «розміщення відходів», а саме: розміщення відходів - це постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

У новій редакції цієї норми вже немає словосполучення «тимчасове розміщення відходів до утилізації чи видалення», що попереджує можливість виникнення подвійного оподаткування екологічним податком при розміщенні суб'єктами господарювання відходів на спеціально відведених місцях чи об'єктах, розміщених на власних територіях.

Також відповідач зазначає, що відповідно до п. 8 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 № 303, у разі відсутності у платника збору затверджених у встановленому порядку лімітів скидів та розміщення відходів чи допущення понадлімітних обсягів скидів та розміщення відходів збір обчислюється в установленому порядку у десятикратному розмірі.

Податковий орган звертає увагу, якщо підприємство своєчасно не передало відходи іншим спеціалізованим підприємствам (комунальним підприємствам) у встановлені договором терміни, тобто це підприємство протягом відповідного часу здійснювало розміщення відходів на власних об'єктах, з власної вини та/або з вини комунального підприємства, яке в супереч договору станом на кінець звітного кварталу не вилучив відходи шляхом їх вивезення, то таке підприємство має сплатити збір за забруднення навколишнього природного середовища за фактичні обсяги відходів, що дійсно розміщувалися на його власних об'єктах протягом відповідного часу.

Суд не може погодитись з таким твердженням відповідача у зв'язку з наступним.

Відповідно до ст. 82 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення вимог щодо поводження з відходами під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення або захоронення - тягне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, навіть якщо порушення Банком були в частині несвоєчасної передачі люмінесцентних ламп ТОВ «Українсько-німецька компанія «Біос» для їх утилізації, то мова може йти лише про адміністративну відповідальність згідно Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Що стосується затвердження лімітів на розміщення відходів, то відповідальність згідно п. 8 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 № 303, та п. 5.4. Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19 липня 1999 р. № 162/379, зареєстрованої Міністерстві юстиції України 9 серпня 1999 р. за № 544/3837, несуть платники збору, а Банк не є платником збору (про що встановлено вище).

Відповідно до п. 5.3. Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19 липня 1999 р. N 162/379, зареєстрованої Міністерстві юстиції України 9 серпня 1999 р. за N 544/3837, ліміти на розміщення відходів установлюються терміном на один рік і після затвердження місцевою державною адміністрацією доводяться до власників відходів до першого жовтня поточного року. Ліміти на утворення та розміщення відходів розробляються, затверджуються і переглядаються в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року N 1218.

Згідно із п. 5.4. зазначеної Інструкції у разі відсутності у платника збору затверджених у встановленому порядку лімітів скидів та розміщення відходів чи допущення понадлімітних обсягів скидів та розміщення відходів збір обчислюється в установленому порядку у десятикратному розмірі.

Відповідно до п. 2, п. 3 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. N 1218, ліміт на розміщення відходів - обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінекоресурсів на місцях. Ліміт на утворення відходів визначається їх власником у процесі діяльності на підставі дозволу на розміщення відходів та договору (контракту) на передачу відходів іншому власнику.

Таким чином ліміти на розміщення відходів визначаються суб'єктом, який має дозвіл на розміщення відходів (спеціальним господарюючим суб'єктом). Як вже зазначалось вище, Банк не є таким суб'єктом, так як не здійснює господарську діяльність із утилізацією відходів.

Враховуючи зазначене вище, суд вважає неправомірним податкове повідомлення-рішення № 0018814310 від 17.09.2012.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведених обставин та системного аналізу правових норм законодавства, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, в зв'язку з чим спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати винесені Окружною державною податковою службою - Центральним офісом з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби податкові повідомлення-рішення від 17.09.2012 p.:

- № 0018834310;

- № 0018824310;

- №0018784310 в повній сумі щодо донарахування податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку інших, ніж заробітна плата в розмірі 1 692 649.77 грн. та частково щодо нарахування штрафних (фінансових) санкції в розмірі - 295 626,75 грн. (всього на суму в розмірі 1 988 276,52 грн.);

- № 0018754310;

- № 0018764310 в частині завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування (завищення амортизаційних відрахувань за 1 кв. 2011 р.) в розмірі 127 945,01 грн.;

- №0018774310 в повній сумі щодо донарахування податку на доходи фізичних осіб в розмірі 64 879.35 грн. та частково щодо нарахування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 16 729,84 грн. (всього на суму в розмірі 81 609,19 грн.);

- № 0018814310.

Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в розмірі 12 827,00 грн. (дванадцять тисяч вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок) із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк".

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Вєкуа Н.Г.

постанова складена у повному обсязі 16 січня 2013р.