Постанова № 28645516, 19.12.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2012 року справа № 2а-13845/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Блок Баг Сістемс»доДержавної податкової інспекції Печерському районі м. Києва Державної податкової службипро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ТОВ «Блок Баг Сістемс» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами проведеної перевірки податковим органом встановлено порушення п.198.1, п.198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України та винесено податкові повідомлення-рішення від 01.10.2012 №0009742202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та від 01.10.2012 №0009732202, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість. Встановлене порушення, як вважає позивач, не відповідає дійсним обставинам справи. У зв'язку з чим представник позивача просить позов задовольнити та скасувати податкове повідомлення-рішення.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, надано суду усні та письмові пояснення, які мотивовано тим, що за результатами проведеної перевірки встановлено порушення п.198.1, п.198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, що підтверджується актом перевірки, тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у порядку письмового провадження у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Блок Баг Сістемс» зареєстроване Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією за №10701070002016576 від 26.12.2005 за юридичною адресою: м. Київ, вул. Івана Кудрі, 12, оф.2 та взято на податковий облік в ДПІ у Печерському районі м. Києва від 28.12.2005 №39965.

На підставі наказу від 21.06.2012 №52, службового посвідчення серії УКМ №050856 та пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Блок Баг Сістемс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносинах з ПП «Міра Ко» за період січень 2012 року та ТОВ «Херсон ПАК» за період березень 2012 року.

За результатами проведеної перевірки податковим органом складено акт перевірки від 14.09.2012 №728/22-2/33939104, яким встановлено порушення п.198.1, п.198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України та винесено податкові повідомлення-рішення від 01.10.2012 №0009742202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 136199,00грн. (за основним платежем - 90799,00грн., за штрафними санкціями - 45400,00грн.) та від 01.10.2012 №0009732202, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 55658,00грн.

Перевірка проводилась згідно із пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, Податкового кодексу України. В той же час, з матеріалів справи встановлено та не заперечується відповідачем (зафіксовано в акті перевірки), позивачем надавалися відповіді на запити відповідача, а також підтверджуючі документи щодо формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Міра Ко» та ТОВ «Херсон ПАК» за січень, березень 2012 року. Зазначене свідчить про відсутність підстав для проведення документальної позапланової перевірки згідно із пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України.

Перевіркою встановлено, що між позивачем та ПП «Міра Ко» укладено договір №335/12/11 від 09.12.2011 щодо організації сертифікації зерна, на виконання вимог якого надано копії актів виконаних робіт, податкові накладні. А також між позивачем та ТОВ «Херсон ПАК» укладено договір №01/09-15/17 від 01.09.2011 про купівлю-продаж товарів та договір №01/09-15/173 від 01.02.2012 про надання послуг сертифікації вантажу.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за надані контрагентом послуги, ПП «Міра Ко» виписано позивачеві первинні документи, зокрема: податкові накладні №27 від 05.01.2012, №28 від 05.01.2012, №29 від 05.01.2012, №30 від 05.01.2012, №31 від 05.01.2012, №32 від 05.01.2012, №56 від 06.01.2012, №57 від 06.01.2012, №186 від 24.01.2012 та №195 від 25.01.02012 та ТОВ «Херсон ПАК» виписано позивачеві первинні документи, зокрема: податкові накладні №2 від 02.03.2012, №49 від 07.03.2012, №50 від 12.03.2012, №52 від 12.03.2012, №53 від 12.03.2012, №57 від 14.03.2012, №10 від 15.03.2012 №70 від 16.03.2012, №71 від 16.03.2012, №72 від 16.03.2012, №75 від 21.03.2012, №79 від 23.03.2012, №101 від 28.03.2012, №114 від 30.03.2012.

На думку представника позивача, як це передбачено податковим законодавством, є документами, що дають йому право на податковий кредит.

Податковим органом під час перевірки позивача використано інформацію, викладену в акті від 09.08.2012 №3009/22-9/37449321 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Міра Ко» щодо підтвердження господарських відносин платника податків за період з 01.01.2012 по 31.01.2012, складеному ДПІ у Печерському районі м. Києва та акті від 23.07.2012 №3442/7/15-310 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Херсон ПАК» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2012 по 29.02.2012.

Згідно акту від 09.08.2012 №3009/22-9/37449321 встановлено, що спеціалістом науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при управлінні МВС України на Південно-Західної залізниці досліджувались документи та податкова звітність ПП «Міра Ко» за результатами якого складено висновок спеціаліста від 06.08,2012 №394, яким зафіксовано, що на зазначених документах підписи ОСОБА_2, виконані різними особами.

Крім того, в акті від 09.08.2012 №3009/22-9/37449321 також зазначено, що перевіркою не підтверджується поставка товарів (робіт, послуг) від постачальника ТОВ «АЛПЕКС» до ПП «Міра Ко» в січні 2012р., та відповідно відсутні поставки товарів (робіт, послуг) від ПП «Міра Ко» до контрагентів-покупців в січні 2012 року. Таким чином, у зв'язку з не підтвердженням у ПП «Міра Ко» об'єктів оподаткування податком на додану вартість по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) від контрагента - постачальника в січні 2012 року у ПП «Міра Ко» відсутні об'єкти оподаткування податком додану вартість по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям в розумінні ст.22, ст.185 Податкового кодексу України.

В акті також зазначено, що перевіркою не підтверджується поставка товарів (робіт, послуг) від постачальника ТОВ «АЛПЕКС» до ПП «Міра Ко» в лютому 2012 року, та відповідно відсутні поставки товарів (робіт, послуг) від ПП «Міра Ко» до контрагентів-покупців в лютому 2012 року. Таким чином, у зв'язку з не підтвердженням у ПП «Міра Ко» об'єктів оподаткування податком на додану вартість по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) від контрагента - постачальника в лютому 2012 року у ПП «Міра Ко» відсутні об'єкти оподаткування податком додану вартість по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям в розумінні ст.22, ст.185 Податкового кодексу України.

Податковий орган вважає, що оскільки ПП «Міра Ко» є основним постачальником позивача у січні 2012 року, укладений між ними правочин не спрямований на реальне настання наслідків, отже, є нікчемним та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Тобто, позивач не мав підстав відображати у складі податкового кредиту в податкових деклараціях з ПДВ за січень 2012 року податкові накладні з реквізитами контрагента-постачальника ПП «Міра Ко».

Згідно акту від 23.07.2012 №3442/7/15-310 встановлено, що юридичною адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований засновник та директор підприємства ОСОБА_3, однак ознак діяльності підприємства не встановлено, окрім таблички даного підприємства.

Крім того, в акті від 23.07.2012 №3442/7/15-310 зазначено, що у січні-лютому 2012 року, підприємство не мало основних фондів, складських приміщень, автотранспортних засобів, не підтверджено реальності проведення фінансово-господарської діяльності, розрахунків та обставин їх здійснення, можливо зробити висновок, що ОСОБА_3, формально виконував обов'язки директора товариства та як наслідок використовував реквізити ТОВ «Херсон ПАК» надавав послуги по формуванню «незаконного» податкового кредиту іншим суб'єктам підприємницької діяльності.

Оцінюючи подані сторонами докази, керуючись своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договору, на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, посадові особи сторін правочину з цього приводу навіть не опитувались. Отже, доводи відповідача щодо нікчемності правочину, укладених між позивачем та контрагентом, судом до уваги не приймаються.

На момент укладання договору, на якому ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентами, а також під час здійснення господарських операцій, згідно даних ЄДРПОУ контрагенти зареєстровані в податкових органах як платники ПДВ.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» встановлено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки них не внесено відповідних змін.

Суд також звертає увагу на інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 №1112/11/13-10, в якому зазначено, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість, постачальники були включені до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.21.1.1. п.21.1. ст.21 Кодексу посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно пп. а п.198.1, п.198.2., п.198.3. ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (надалі по тексту - Закон).

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону).

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 №1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Як вбачається з акту перевірки позивача, ним надавались відповідачу належним чином засвідчені копії первинних документів, зокрема, податкових накладних, отриманих від контрагента, що підтверджує факт їх наявності. Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій за договором з контрагентом. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган ані в акті перевірки, ані в запереченнях не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстрований як платники податку на додану вартість, оформлені договором, який не був визнаний недійсним в судовому порядку, а також підтверджені виданими контрагентом відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд не бере до уваги доводи представника відповідача, сформовані на підставі актів про неможливість проведення зустрічної звірки від 09.08.2012 №3009/22-9/37449321 та від 23.07.2012 №3442/7/15-310, використаних під час перевірки позивача виходячи з наступного.

Відповідно до п.73.5 ст.73 Кодексу з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення вимог Податкового кодексу України, податковими органами складено акти, а не довідки, як це передбачено вимогами податкового законодавства.

Зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, відповідно до п.73.5 ст.73 Кодексу та, відповідно її віднесенням законодавцем до глави 7 Податкового кодексу України «Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної податкової служби».

В актах про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Міра Ко» від 09.08.2012 №3009/22-9/37449321 та ТОВ «Херсон ПАК» від 23.07.2012 №3442/7/15-310, викладені висновки, однак, як підтверджено матеріалами справи, зустрічна звірка не відбулась, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Відповідно до вимог п.3 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Таким чином, висновки акту перевірки позивача, сформовані на підставі актів від 09.08.2012 №3009/22-9/37449321 та від 23.07.2012 №3442/7/15-310 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Міра Ко» та ТОВ «Херсон ПАК», є безпідставними.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст.9, 11, 69, 70, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

позовні вимоги ТОВ «Блок Баг Сістемс» задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 01.10.2012 №0009742202 та 01.10.2012 №0009732202.

Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 1917 (одна тисяча дев'ятсот сімнадцять) грн. 57коп. на користь ТОВ «Блок Баг Сістемс» (м. Київ, вул. Івана Кудрі, 12, оф.2 код 33939104) за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (м. Київ, вул. Лєскова, 2, код 26088831) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.М. Клименчук