Ухвала суду № 28632086, 19.11.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2012 р.Справа № 2а-1870/3371/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в м. Суми на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 16.08.2012р. по справі № 2а-1870/3371/12

за позовом Публічного акціонерного товариства "Будінмашсервіс"

до Державної податкової інспекції в м. Суми

про визнання незаконним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство «Будінмашсервіс» (надалі за текстом - ПАТ «Будінмашсервіс», позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Сумах (надалі за текстом - ДПІ у м. Сумах, відповідач), в якому просив визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 10.04.2012 року №0000052230/3766, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 8296,00 грн. та №0000062230/3768, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в загальному розмірі 7215,00 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 16.08.2012р. адміністративний позов задоволено. Визнано незаконними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах від 10.04.2012р. за №0000052230/3766, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 8296 грн. та за №0000062230/3768, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 7215грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: п.138.2 ст. 138, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, ст. 203, ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, ст. 86, ст. 159 Кодексу адміністративного України.

Відповідач вважає, що підприємством безпідставно віднесено до складу податкового кредиту та витрат суми сплачені при придбанні товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Лобос-Трейд» через відсутність у останнього об'єктів, які підпадають під визначення ст.ст.185,188 Податкового кодексу України, а також внаслідок того, що усі операції купівлі-продажу з ТОВ «Лобос-Трейд» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до ПАТ «Будінмашсервіс».

На підставі ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 06.03.2012р. по14.03.2012 року спеціалістами ДПІ в м. Суми була проведена виїзна позапланова документальна перевірка ПАТ «Будінмашсервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток за 2 квартал 2011 року та податку на додану вартість за травень 2011 року по фінансово-господарським операціям з ТОВ «Лобос-Трейд», в ході якої були встановлені порушення, а саме:

- п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного Кодексу України щодо загальних вимог додержання яких є необхідним для чинності правочину в результаті чого, завищено витрати у травні 2011 року на суму 36069 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІ квартал 2011 року в сумі 8296,00 грн.;

- п. 185.1 ст.185, п.187.1 ст. 187, п. 198.3. ст. 198, п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного Кодексу України щодо загальних вимог додержання яких є необхідним для чинності правочину в результаті чого, завищено податковий кредиту в сумі 7214,00грн.

За результатами даної перевірки, висновки якої зафіксовані в акті від 20.03.2012 року за №1656/2314/01273817/27( а.с.101-110), ДПІ у м. Сумах 10 квітня 2012 року були винесені податкові повідомлення-рішення: №0000052230/3766, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 8296,00 грн.(а.с.6); №0000062230/3768, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 7215,00 грн., в тому числі 7214,00 грн. - з основного платежу та 1,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (а.с.7).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з неправомірності та необґрунтованості прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 травня 2011р. між ПАТ «Будінмашсервіс» та ТОВ «Лобос-Трейд» було укладено договір поставки нафтопродуктів №68 (а.с.14). Згідно п.п.2.1, 4.1, 5.1, 6.1 вказаного договору ціна на товар, що є предметом поставки за цим договором, вказана в рахунках та накладних, фактична вага товару повинна відповідати даним, які вказані у видатковій накладній, яка слідує з товаром, якість товару повинна відповідати вимогам ГОСТу або ТУ на даний вид товару та підтверджуватись паспортом якості виробника або сертифікатом відповідності. Покупець здійснює плату за товар згідно виставлених рахунків-фактур.

На підтвердження факту здійснення господарської операції позивачем надано бухгалтерські та податкові документами, а саме: видаткову накладну №РН-0000291 від 11.05.2011р. (а.с.16), податкову накладну №10 від 11052011 (а.с.20) на суму 43282грн. 92коп. (в т.ч. ПДВ 7213грн. 82коп.), паспорт якості (а.с.92), рахунок-фактури (а.с.15)

Розрахунки проводились у безготівковій формі, що підтверджується наданою позивачем копією платіжного доручення №269 (а.с.29). Товар був отриманий згідно довіреності ОСОБА_1, що підтверджується копією з журналу видачі довіреності (а.с.18-19), копією наказу на прийняття на роботу ОСОБА_1 до ПАТ «Будінмашсервіс» (а.с.149,150).

Транспортування здійснювалося водієм ТОВ «Лобос-Трейд» ОСОБА_2 зі складу ТОВ «Лобос-Трейд» (а.с.96-97), з отриманим від органів ДАІ свідоцтва про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі (а.с.89), узгодженням умов та режиму перевезення небезпечного вантажу (а.с.90), свідоцтва про допущення транспортних засобів до перевезення (а.с.91), що також підтверджується наданою позивачем копією товарно-транспортної накладної (а.с.17), копією наказу про прийняття ОСОБА_2 на роботу в ТОВ «Лобос-Трейд» (а.с.87), копією посвідчення водія, копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.88).

Придбаний товар був оприбуткований на складі позивача та в подальшому використаний у власній господарській діяльності, що підтверджується наданими копією матеріального звіту за травень 2011р. (а.с.21-26), витягом з картки рахунку (а.с.151-153), вимогою про видачу пального (а.с.28).

Колегія суддів зазначає, що у всіх вищевказаних первинних документах наявні необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відсутність яких спричиняє втрату первинними документами юридичної сили і доказовості. Зауважень щодо змісту або дефекту форми до вказаних документів у податкового органу не виникало.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, право платника податку на податковий кредит пов'язано з виникненням визначеної законом події та наявністю належним чином оформленого документа, який засвідчує суму сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по дійсній операції, пов'язаній з господарською діяльністю платника податку.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності включення до складу податкового кредиту суми ПДВ по придбанню дизельного палива у ТОВ «Лобос-Трейд».

Згідно з абз. 1 п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами абз. 1 п.п 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати підприємства за придбаний товар та послуги повинні бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами.

Враховуючи надані позивачем до матеріалів справи копії платіжних доручень та первинних документів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач законно та обґрунтовано до складу витрат включив витрати, пов'язані з придбанням нафтопродуктів у ТОВ «Лобос-Трейд».

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи відповідача з приводу нікчемності правочинів, укладених ТОВ «Лобос-Трейд» з постачальниками та покупцями, зокрема з позивачем, ПАТ «Будінмашсервіс», оскільки порушення вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно - правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно ст. 228 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинюваний ним правочин містить наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочин, вчинений позивачем, відповідач кваліфікує як такий, що не направлений на реальне настання правових наслідків, а отже визнає його нікчемним. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідачем не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчиненого позивачем правочину як фіктивного або інших доказу щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчиненого позивачем правочину.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо наявності підстав для нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість тра податку на прибуток через порушення правил ведення господарської діяльності його контрагентом ТОВ «Лобос-Трейд», оскільки зазначені доводи суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач на підставі належних первинних документів правомірно відніс податок на додану вартість, сплачений в ціні товару, отриманого від контрагента, до складу податкового кредиту, а також обґрунтовано до складу витрат включив витрати, пов'язані з придбанням нафтопродуктів.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не підтверджено правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 10.04.2012 року №0000052230/3766 та №0000062230/3768.

Враховуючи вищевикладене, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 16.08.2012р. по справі № 2а-1870/3371/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Шевцова Н.В.Судді Макаренко Я.М. Мінаєва О.М.