Рішення № 28625366, 11.01.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.01.13 Справа №5015/4751/12

за позовом: Спільного товариства з обмеженою відповідальністю «Неро Електронікс», м.Мінськ, Республіка Білорусь

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Неро-Україна», м.Львів

про стягнення заборгованості в сумі 141'272,99 грн.

Суддя Яворський Б.І.

при секретарі Романів В.Я.

Представники:

від позивача: Рисик Р.М. -представник (дов.№б/н від 26.10.2012р., діє до 25.10.2013р.);

від відповідача: не з'явився.

На розгляд господарського суду Львівської області Спільним товариством з обмеженою відповідальністю «Неро Електронікс»подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Неро-Україна»(далі -ТзОВ «Неро-Україна») про стягнення заборгованості в сумі 141'272,99 грн.

Ухвалою суду від 14.11.2012р. порушено провадження у справі, яку призначено до розгляду на 27.11.2012р. Рух справи відображено у відповідних ухвалах. 11.01.2013р. у судовому засіданні оголошувалася перерва.

У процесі розгляду справи позивач змінив найменування -із Спільного товариства з обмеженою відповідальністю «Неро Електронікс» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Неро Електронікс» (далі -ТзОВ «Неро Електронікс»), що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію від 26.12.2012р. та Статутом від 29.11.2012р.

11.01.2013р. представник позивача подав через канцелярію суду заяву про зменшення позовних вимог в частині нарахування трьох відсотків річних за користування чужими грошовими коштами у сумі 3'357,43 грн.

В судовому засіданні 11.01.2013р. представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просить суд задоволити їх повністю, стягнути з відповідача заборгованість у сумі 137'915,56 грн. (з яких 11'340,30 євро, що за офіційним курсом НБУ на 31.10.2012р. становить 117'491,18 грн. -сума основного боргу; 20'424,38 грн. -пеня за порушення умов договору) та судовий збір у сумі 2'826,00 грн. Зокрема відзначив, що 04.02.2011р. в м.Мінськ Республіки Білорусь між ТзОВ «Неро Електронікс»(постачальник, позивач у справі) та ТзОВ «Неро -Україна»(покупець, відповідач у справі) укладено договір №14 (далі -договір). Відповідно до п.1.1 договору, постачальник зобов'язується поставити, а покупець -прийняти та оплатити товар, номенклатура, ціна та якість якого вказані у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору. 31.10.2011р. відповідно до товарної накладної №0354213 позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 11'340,30 євро згідно рахунку від 27.10.2011р., який залишився неоплачений. Свою позицію аргументує з посиланням на Угоду про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, укладеної державами-учасницями СНД 20.03.1992р. і ратифікованої Верховною Радою України 19.12.1992р., та Цивільний кодекс Республіки Білорусь.

В судове засідання 11.01.2013р. відповідач явки повноважного представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, вимог попередніх ухвал суд не виконав, відзиву на позов не подав, тому суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності відповідача та його відзиву на позов, за наявними у ній документами на підставі ст.75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.

04.02.2011р. в м. Мінськ Республіки Білорусь між ТзОВ «Неро Електронікс»та ТзОВ «Неро -Україна»укладено договір №14. Відповідно до п.1.1 договору, постачальник зобов'язується поставити, а покупець -прийняти та оплатити товар, номенклатура, ціна та якість якого вказані у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору. Товар поставляється покупцю на умовах СРТ м. Київ (Incoterms -2000). Поставка товару здійснюється партіями на підставі та у відповідності до заявок покупця. Протягом трьох днів від дати отримання заявки виставляється рахунок. Товар відвантажується постачальником на адресу покупця протягом 30 календарних днів від дати виставлення рахунку. Датою відвантаження вважається дата товарної накладної (п.3.1-3.4 договору). Ціни на товар встановлюються у специфікації у грошовій одиниці євро. Загальна вартість договору становить 400'000,00 євро (п.4.1,4.2 договору). Відповідно до 5.1 договору оплата за кожну партію товару здійснюється протягом 30 днів від дати відвантаження партії товару. Згідно п.7.1 договору у випадку недотримання обумовлених сторонами строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,05% від суми боргу за кожен день прострочки, але не більше вартості поставленої партії товару згідно виставленого рахунку. Договір вступає у дію з моменту підписання і діє до 30.03.2012р. (п.11.1 договору).

У п.10 договору сторони передбачили, що всі спори по можливості вирішуються шляхом переговорів між постачальником та покупцем. Спори, у яких сторони не дійдуть взаємної згоди, будуть вирішуватися Арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України в установленому порядку. Рішення суду є остаточним та обов'язковим для сторін.

У липні, вересні та жовтні 2011р. сторони підписали додаткові угоди до договору щодо зміни загальної ціни договору та вартості окремих товарів.

31.10.2011р. відповідно до товарної накладної №0354213 позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 11'340,30 євро згідно рахунку №235С від 27.10.2011р., який залишився неоплачений відповідачем.

27.09.2012р. позивач направив відповідачу претензією з вимогою про погашення заборгованості, яку останній відмовився прийняти.

Таким чином, сума основного боргу відповідача перед позивачем становить 11'340,30 євро. Доказів погашення заборгованості станом на день розгляду справи відповідачем в суд не надано.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Зовнішньоекономічна діяльність -це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Зовнішньоекономічний договір (контракт) -це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності (ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

Згідно ст.38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражна угода -це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді

окремої угоди. Відповідно до частини 1 статті 8 цього ж закону суд, до якого подано позов з питання, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї

першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Вищий господарський суд України (далі - ВГСУ) в Узагальненні судової практики вирішення господарськими судами окремих категорій спорів за участю нерезидентів зазначає, що звернення до арбітражу, це право, а не обов'язок сторони (стаття 12 Господарського процесуального кодексу України) і це право реалізовується у встановленому порядку (стаття 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»).

У п.10 договору сторони передбачили, що всі спори по можливості вирішуються шляхом переговорів між постачальником та покупцем. Спори, у яких сторони не дійдуть взаємної згоди, будуть вирішуватися Арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України в установленому порядку. Рішення суду є остаточним та обов'язковим для сторін.

Оскільки жодна із сторін не просила суд направити справу до арбітражу, звернення до арбітражу є правом, а не обов'язком сторони, та враховуючи те, що передбаченої договором арбітражної установи в Україні не існує, справа підлягає розгляду господарським судом.

Відповідно до ст.4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору. Господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.

У договорі сторони не передбачили, право якої держави повинно застосовуватися при вирішенні спорів між сторонами.

Пункт «є»ст.11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, підписаної державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав 20.03.1992р. та ратифікованої Верховною Радою України 19.12.1992 р.», передбачає, що права та обов'язки сторін за договором визначаються законодавством місця вчинення, якщо інше не передбачено згодою сторін.

ВГСУ в Узагальненні судової практики вирішення господарськими судами окремих категорій спорів за участю нерезидентів (розділ «Вирішення спорів із застосуванням Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, укладеної державами-учасницями СНД 20.03.1992 р. та ратифікованої Верховною Радою України 19.12.1992 р.») звертає увагу на те, що «У випадку відсутності волевиявлення сторін зовнішньоекономічного контракту щодо права, яке має застосовуватись, господарський суд визначає його на основі колізійної норми, яка може міститися як у міжнародних договорах, які відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, так і в національному законодавстві. У даному випадку такою колізійною нормою є стаття 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, якою передбачено, що права та обов'язки сторін за договором визначаються законодавством країни -місця укладення такого договору, якщо інше не передбачено угодою сторін».

Таким чином, оскільки місцем укладення договору є м. Мінськ Республіки Білорусь, а у договорі сторони не передбачили, право якої держави повинно застосовуватися у разі виникнення між ними спору, то слід застосовувати законодавство Республіки Білорусь.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про міжнародне приватне право»при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.

19.12.2012р. позивачем через канцелярію суду подано додаткові письмові пояснення, у яких правова позиція обґрунтовується з посиланням на законодавство Республіки Білорусь. До письмових пояснень долучено нотаріально засвідчений переклад на українську мову витягу з Цивільного кодексу Республіки Білорусь.

Відповідно до ст.288 ЦК Республіки Білорусь в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору, внаслідок заподіяння шкоди, безпідставного збагачення та з інших підстав, зазначених у цьому кодексі та інших актах законодавства.

Стаття 290 ЦК Республіки Білорусь передбачає, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов зобов'язання і вимогам законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до вимог, що зазвичай висуваються. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не випливає із законодавства або договору (ст.291 ЦК Республіки Білорусь).

Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законодавством або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплати кредиторові , якщо інше не передбачено законодавчими актами, в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання. Щодо вимоги про сплату неустойки кредитор не зобов'язаний доводити заподіяння йому збитків (ст.311 ЦК Республіки Білорусь). Спеціальних строків та обмеження щодо розміру нарахування пені законодавством Республіки Білорусь не передбачено.

Згідно ст.372 ЦК Республіки Білорусь особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе відповідальність за наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, коли законодавством або договором передбачено інші підстави відповідальності. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання. Якщо інше не передбачено законодавством або договором, особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином при здійсненні підприємницької діяльності, несе відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання неможливе внаслідок непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних за даних умов обставин.

Стаття 395 ЦК Республіки Білорусь визначає, що договір набирає законної сили і стає обов'язковим для сторін з моменту його укладення. Законодавством або договором може бути передбачено, що закінчення строку дії договору має наслідком припинення зобов'язань за договором. Договір, у якому відсутня така умова, діє до виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. Оскільки відповідач своїх зобов'язань за договором поставки №14 від 04.02.2011р. не виконав, він продовжує свою дію.

Судом встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором щодо поставки товару. Відповідач прийняв товар, що підтверджується підписом генерального директора та печаткою підприємства на товарній накладній №0354213 від 31.10.2011р., однак не здійснив оплати, чим порушив п.5.1 договору.

Позивач звернувся з позовом до суду 31.10.2012р., про що свідчить відмітка на конверті, у якому знаходилася позовна заява. Станом на 31.10.2012р. згідно офіційного курсу Національного банку України 100 євро = 1036,05 грн. З огляду на те, що сума основного боргу відповідача перед позивачем становить 11'340,00 євро, її гривневий еквівалент станом на 31.10.2012р. складає 117'491,18 грн.

За порушення строків оплати товару позивач на підставі п.7.1 договору нарахував відповідачу пеню у розмірі 20'424,38 грн. При розрахунку пені позивач виходив з того, що станом на 01.12.2011р. (перший день прострочення виконання зобов'язання), згідно офіційного курсу НБУ 100 євро = 1072,05 грн., а тому сума заборгованості у гривнях 01.12.2011р. становила 121'573,68 грн. Беручи до уваги зазначену суму і проведений розрахунок пені за 336 днів прострочення (з 01.12.2011р. по 31.10.2012р.).

Щодо даного розрахунку суд вважає за необхідне відзначити наступне. Відповідно до п.4.1 договору ціни на товар встановлюються у специфікації у грошовій одиниці євро. Згідно п.7.1 договору у випадку недотримання обумовлених сторонами строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,05% від суми боргу за кожен день прострочки, але не більше вартості поставленої партії товару згідно виставленого рахунку.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.55 ГПК України ціна позову про стягнення іноземної валюти визначається в іноземній валюті та національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову. При визначенні ціни позову, поданого в іноземній валюті, необхідно виходити з тієї валюти, в якій провадились чи повинні бути проведені розрахунки між сторонами (п.3.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»№18 від 26.12.2011р.).

З огляду на зазначене, при нарахуванні пені слід виходити із суми заборгованості у євро без перерахунку її у гривні, адже сума боргу -у євро. У національну валюту України слід переводити уже кінцеву суму нарахованої пені станом на день звернення до суду -31.10.2012р.

Провівши перерахунок пені, суд встановив, що її розмір -1'905,17 євро (11'340,30 євро х 0,05% х 336 днів : 100%), що станом на день подання позову дорівнює 19'738,51 грн. (1'905,17 Х 10,3605).

Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п.2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»№18 від 26.12.2011р. якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог, а тому суд розглянув позовні вимоги з урахуванням такої заяви.

Матеріалами справи підтверджено факт поставки позивачем товару, що, зокрема, вбачається з товарної накладної, підписаної сторонами без жодних застережень, проте факт проведення відповідачем оплати вартості поставлених позивачем товарів підтверджений не був.

Виходячи зі змісту всього наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судового збору за заявленими позивачем позовними вимогами з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог становить 2'758,31 грн. Натомість позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2'826,00 грн. Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір»сплачена сума судового збору повертається у разі зменшення розміру позовних вимог. Таким чином, сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 67,69 грн. підлягає поверненню.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судовий збір, сплачений позивачем, підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог -у розмірі 2'744,59 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», ст.ст. 7, 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», ст.8 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст.11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, підписаної державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав 20.03.1992р., ст.ст. 288, 290, 291, 311, 372, 395 Цивільного кодексу Республіки Білорусь та ст.ст. 3, 12, 22, 33, 34, 44, 49, 55, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Неро-Україна» (79011, місто Львів, вул. І.Франка, буд.76, квартира 6 ідентифікаційний код ЄДРПОУ 34866425) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Неро Електронікс» (220075, Республіка Білорусь, м. Мінськ, вул.Інженерна, 12, оф. 202, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 808001034) 11'340,30 євро, що за офіційним курсом Національного банку України становить 117'491,18 грн. -суму основного боргу; 1'905,17 євро, що за офіційним курсом Національного банку України становить 19'738,51 грн. -пені за порушення умов договору; судовий збір у розмірі 2'744,59 грн.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити

4. Повернути позивачу сплачений судовий збір у сумі 67,69 грн.

5. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

В судовому засіданні 11.01.2013р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст складений та підписаний 15.01.2013р.

Суддя Яворський Б.І.