Рішення № 28623506, 08.01.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.01.13 Справа№ 5015/3297/12

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом:Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах Держави, в особі органу -Міністерства оборони України (м. Київ)до відповідача 1:Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд»(с. Малехів Львівська обл.)до відповідача 2:Приватного підприємства "Автотехнобудсервіс" (с. Малехів, Львівська обл.)за участю третьої особи 1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області (м. Львів),за участю третьої особи 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України (м. Київ),за участю третьої особи 3, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:Комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», (м. Львів),за участю третьої особи 4, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:Департаменту капітального будівництва Міністерства оборони України (м. Київ),за участю третьої особи 5, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:Адміністративного департаменту Міністерства оборони України (м. Київ)про:визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Головуючий суддя: Пазичев В.М.Суддя:Березяк Н.Є.Суддя:Яворський Б.І.При секретарі:Пшенична В.С.Представники:

від прокуратури:Покора К.В.- посвідчення №012188 від 01.11.2012 року від позивача:Не з'явився від відповідача 1:Не з'явився від відповідача 2:Гай О.О. -представник, довіреність №1/11-03 від 31.10.2012 рокувід третьої особи 1:Жуган І.О. -представник, довіреність №18-11-07837 від 29.12.2012 рокувід третьої особи 2:Не з'явивсявід третьої особи 3:Не з'явивсявід третьої особи 4:Не з'явивсявід третьої особи 5:Не з'явився

Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз'яснено їх права та обов'язки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах Держави, в особі органу - Міністерства оборони України (м. Київ) до Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" (с. Малехів Львівська обл.) та до Приватного підприємства "Автотехнобудсервіс" (с. Малехів Львівська обл.) про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 08.08.2012 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 13.08.2012 року. Ухвалою від 13.08.2012 року розгляд справи відкладено до 20.08.2012 року, у зв'язку з неявкою представників сторін. Ухвалою від 20.08.2012 року розгляд справи відкладено до 27.08.2012 року, у зв'язку з неявкою представників позивача та відповідача 2. Ухвалою від 27.08.2012 року розгляд справи відкладено до 30.08.2012 року, у зв'язку з неявною представників прокуратури та відповідача 2, за клопотанням позивача. Ухвалою від 30.08.2012 року розгляд справи відкладено до 02.10.2012 року, у зв'язку з неявкою позивача, для надання доказів по справі. Ухвалою від 02.10.2012 року розгляд справи відкладено до 05.10.2012 року для надання доказів по справі. Ухвалою від 05.10.2012 року розгляд справи відкладено до 11.10.2012 року, у зв'язку з відсутністю представників позивача та третіх осіб. У зв'язку із хворобою судді Пазичева В.М., судове засідання 11.10.2012 року не відбулось, однак, сторони повідомлені про те, що судове засідання відбудеться 22.10.2012 року. Ухвалою суду від 22.10.2012 року призначено колегіальний розгляд справи №5015/3297/12 у складі трьох суддів. Згідно із вимогами ст.21 ГПК України, автоматизованою системою документообігу суду здійснено визначення складу колегії суддів для розгляду справи. Внаслідок автоматизованого розподілу визначено колегію суддів в складі: Головуючого судді -Пазичева В.М., судді Березяк Н.Є. та судді Яворського Б.І. Ухвалою від 22.10.2012 року розгляд справи відкладено до 20.11.2012 року, у зв'язку з неявкою представників сторін та для надання доказів по справі. Ухвалою від 20.11.2012 року розгляд справи відкладено до 30.11.2012 року, у зв'язку з неявкою представників відповідача 2 та третіх осіб. Ухвалою від 30.11.2012 року розгляд справи відкладено до 03.01.2013 року для надання сторонами доказів по справі. Ухвалою від 03.01.2013 року розгляд справи відкладено до 08.01.2013 року, у зв'язку з відсутністю представника позивача та для надання сторонами доказів по справі.

Позивач вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 08.08.2012 року, про відкладення розгляду справи від 13.08.2012 року, від 20.08.2012 року від 27.08.2012 року, від 30.08.2012 року, від 02.10.2012 року та від 05.10.2012 року, від 22.10.2012 року, від 20.11.2012 року, від 30.11.2012 року, від 03.01.2013 року не виконав повністю, явку повноважних представників в судове засідання не забезпечив, хоча і був належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується копією реєстру №10 на відправлення рекомендованої з повідомленням кореспонденції за 04.01.2013 року Господарського суду Львівської області.

В судовому засіданні 27.08.2012 року позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи. Відповідач 1 проти заявленого клопотання не заперечив.

Прокурор вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 08.08.2012 року, про відкладення розгляду справи від 13.08.2012 року, від 20.08.2012 року від 27.08.2012 року, від 30.08.2012 року, від 02.10.2012 року та від 05.10.2012 року, від 22.10.2012 року, від 20.11.2012 року, від 30.11.2012 року, від 03.01.2013 року не виконав повністю, явку повноважних представників в судове засідання забезпечив.

27.08.2012 року за вх.№18801/12 прокурором через канцелярію суду подано пояснення по справі.

02.10.2012 року за вх.№22019/12 прокурор подав заперечення на відзив відповідача 2.

05.10.2012 року за вх. №22514/12 прокурор подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

11.10.2012 року за вх.№22930/12 прокурор подав клопотання про поновлення процесуальних строків.

11.10.2012 року за вх.№22931/12 прокурор подав заперечення на відзив відповідача 2.

20.11.2012 року за вх.№26271/12 прокурор надав пояснення по суті спору.

03.01.2013 року за вх.№156/13 прокурор подав клопотання про зупинення провадження у справі, яке було відхилено у зв'язку з непредставленням доказів наявності обставин, що передбачені ст. 79 ГПК України, для зупинення провадження у справі.

Відповідач 1 вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 08.08.2012 року, про відкладення розгляду справи від 13.08.2012 року, від 20.08.2012 року від 27.08.2012 року, від 30.08.2012 року, від 02.10.2012 року та від 05.10.2012 року, від 22.10.2012 року, від 20.11.2012 року, від 30.11.2012 року, від 03.01.2013 року не виконав повністю, явку повноважних представників в судове засідання не забезпечив, , хоча і був належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується копією реєстру №11 на відправлення рекомендованої кореспонденції за 04.01.2013 року Господарського суду Львівської області та підписом представника на бланку оголошення про відкладення розгляду справи від 03.01.2013 року.

20.08.2012 року за вх.№18230/12 відповідач 1 подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги позивача вважає підставними та обґрунтованими.

03.09.2012 року за вх.№19341/12 відповідач 1 подав клопотання про здійснення запитів.

02.10.2012 року за вх.№22016/12 відповідач 1 надав пояснення по справі.

05.10.2012 року відповідач 1 подав клопотання про продовження строку розгляду справи понад строк, що встановлений ст.69 ГПК України.

20.11.2012 року за вх.№26256/12 відповідач 1 надав пояснення по суті спору.

20.11.2012 року за вх.№26258/12 відповідач 1 надав пояснення по суті спору.

30.11.2012 року за вх.№27209/12 відповідач 1 подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

07.12.2012 року за вх.№27864/12 відповідач 1 подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

Відповідач 2 вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 08.08.2012 року, про відкладення розгляду справи від 13.08.2012 року, від 20.08.2012 року від 27.08.2012 року, від 30.08.2012 року, від 02.10.2012 року та від 05.10.2012 року, від 22.10.2012 року, від 20.11.2012 року, від 30.11.2012 року, від 03.01.2013 року не виконав повністю, явку повноважних представників в судове засідання забезпечив.

27.08.2012 року за вх.№18843/12 відповідач 2 подав клопотання про продовження строку розгляду справи понад строк, що встановлений ст.69 ГПК України.

30.08.2012 року за вх.№19206/12 відповідач 2 подав заяву про застосування позовної давності.

30.08.2012 року за вх.№19204/12 відповідач 2 подав відзив на позов, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову.

31.08.2012 року за вх.№19266/12 відповідач 2 подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

05.10.2012 року за вх.№22480/12 відповідач 2 подав додаткові пояснення до відзиву на позовну заяву.

30.11.2012 року за вх.№27213/12 відповідач 2 подав клопотання про долучення доказів.

30.11.2012 року за вх.№27223/12 відповідач 2 подав клопотання про продовження строку розгляду справи.

Третя особа 1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області (м. Львів), вимоги ухвал суду про відкладення розгляду справи від 05.10.2012 року, від 22.10.2012 року, від 20.11.2012 року, від 30.11.2012 року, від 03.01.2013 року не виконала повністю, явку повноважних представників в судове засідання забезпечила.

19.11.2012 року за вх.№26185/12 третя особа 1 подала клопотання про відкладення розгляду справи.

29.11.2012 року за вх.№27122/12 третя особа 1 надала пояснення по справі.

03.01.2013 року за вх.№109/13 третя особа 1 надала пояснення по справі.

Третя особа 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Центральне спеціалізоване будівельне управління Міністерства оборони України (м. Київ), вимоги ухвал суду про відкладення розгляду справи від 05.10.2012 року, від 22.10.2012 року, від 20.11.2012 року, від 30.11.2012 року, від 03.01.2013 року не виконала повністю, явку повноважних представників в судове засідання не забезпечила, хоча і була належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується копією реєстру №10 на відправлення рекомендованої з повідомленням кореспонденції за 04.01.2013 року Господарського суду Львівської області, пояснень щодо суті заявлених позовних вимог не надала.

Третя особа 3, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», (м. Львів), вимоги ухвал суду про відкладення розгляду справи від 05.10.2012 року, від 22.10.2012 року, від 20.11.2012 року, від 30.11.2012 року, від 03.01.2013 року не виконала повністю, явку повноважних представників в судове засідання не забезпечила, хоча і була належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується копією реєстру №10 на відправлення рекомендованої з повідомленням кореспонденції за 04.01.2013 року Господарського суду Львівської області, пояснень щодо суті заявлених позовних вимог не надала.

Третя особа 4, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департамент капітального будівництва Міністерства оборони України (м. Київ), вимоги ухвал суду про відкладення розгляду справи від 20.11.2012 року, від 30.11.2012 року, від 03.01.2013 року не виконала повністю, явку повноважних представників в судове засідання не забезпечила, хоча і була належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, пояснень щодо суті заявлених позовних вимог не надала.

Третя особа 5, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Адміністративний департамент Міністерства оборони України (м. Київ), вимоги ухвал суду про відкладення розгляду справи від 20.11.2012 року, від 30.11.2012 року, від 03.01.2013 року не виконала повністю, явку повноважних представників в судове засідання не забезпечила, хоча і була належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується копією реєстру №10 на відправлення рекомендованої з повідомленням кореспонденції за 04.01.2013 року Господарського суду Львівської області, пояснень щодо суті заявлених позовних вимог не надала.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 08.01.2013 року.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 11.01.2013 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено в позовній заяві, у ході проведення перевірки дотримання службовими особами ДП МО України «Західвійськбуд»вимог законодавства щодо відчуження нерухомого майна Міністерства оборони України прокурором встановлено, що 23 липня 2003 року між ДП МО України «Західвійськбуд»та приватним підприємством «Автотехнобудсервіс»укладено договір купівлі-продажу № 16 (надалі - договір) нерухомого майна - операторської будівлі автозаправної станції площею 16,3 кв. м. та споруди мийки площею 3,2 кв. м., що розташовані по вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області, згідно з яким вказане Державне підприємство продало ПП «Автотехнобудсервіс»дане нерухоме майно, а останнє перерахувало йому, тобто ДП МО України «Західвійськбуд», кошти згідно з умовами договору.

Однак, на думку прокурора, зазначений Договір підлягає визнанню недійсним, оскільки укладений з порушенням встановленого порядку відчуження нерухомого майна Міністерства оборони України (надалі -МО України), виходячи з того, що, відповідно до Статуту Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд», що затверджений МО України 29 січня 1998 року, дане підприємство засноване на майні, яке є загальнодержавною власністю.

Прокурор у позовній заяві наголошує, що засновником підприємства є Міністерство оборони України - орган управління майном. Відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з органом управління майном у порядку, що встановлений законодавством. Зважаючи на те, що підприємство засноване на загальнодержавній власності, органом управління якої являється Міністерство оборони України, основні засоби, закріплені за вказаним підприємством, підлягають відчуженню у встановленому законодавством України порядку щодо особливостей відчуження державного майна.

Відповідно до вимог ст. 10 діючого у 2003 році Закону України «Про підприємства в Україні», відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна України.

Вимогами п. п. 1,4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30 липня 1999 року № 1477, передбачалося, що відчуження майна державного підприємства, його структурного підрозділу, функції управління яким в установленому порядку передані державним органам приватизації, здійснюється безпосередньо підприємством після отримання погодження державного органу приватизації, який здійснює функції управління цим підприємством.

Аналогічні положення щодо відчуження державними підприємствами майнових об'єктів, що належать до основних фондів, за попередньою згодою органу, до сфери управління якого вони належать, містяться в ст. 75 Господарського кодексу України.

Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.

Однак, за твердженням прокурора, у порушення зазначених норм, 23 липня 2003 року Державним підприємством Міністерства оборони України «Західвійськбуд», на підставі Бізнес-плану на 2003 рік, затвердженого Начальником Центрального спеціалізованого будівельного управління МО України 10 лютого 2003 року, але без відповідного дозволу органу управління майном, відчужено об"єкти нерухомості - операторську будівлю автозаправної станції та споруду мийки, які знаходяться за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Л. Українки, 45, Приватному підприємству «Автотехнобудсервіс».

Прокурор звертає увагу на те, що з повідомлення Департаменту капітального будівництва Міністерства оборони України від 11 січня 2012 року вих. № 227/6/66 вбачається, що бізнес-план підприємства не є дозволом на відчуження майна. Спочатку надається дозвіл на відчуження майна, а потім вносяться зміни до фінансового плану підприємства. Однак, оскільки зміни до фінансового плану були внесені, презюмується, що дозвіл було надано.

У зв'язку з цим, на думку прокурора, вчинення дій по відчуженню майна в іншому, ніж передбачено законодавством порядку, не може вважатись законним та породжувати правових наслідків.

Також, прокурором зазначено, що він не погоджується з відзивом відповідача 2, в якому останній, посилаючись на те, що він являється добросовісним набувачем, зазначає, що майно в останнього може бути витребувано лише у виключних випадках (ст. 388 ЦК України). Зокрема, єдиною підставою для витребування майна в добросовісного набувача, на яку посилається у позові прокурор, може бути те, що майно вибуло з володіння власника - Міністерства оборони України, не з його волі іншим шляхом (ч. 1 ст. 388 ЦК України).

Оскільки, на думку прокурора, з обставин справи вбачається, що Міністерство оборони України (власник майна) дозволу на відчуження ДП МО України «Західвійськбуд»нерухомого майна, що знаходиться по вул. Л. Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області не надавало, а тому, договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна від 23 липня 2003 року підлягає визнанню недійсним. Прокурор вважає, що в момент укладання договору купівлі-продажу від 23 липня 2003 року вказаного нерухомого майна, ДП МО України «Західвійськбуд»не мав відповідних повноважень щодо його відчуження, тобто в момент укладення зазначеного договору не додержано вимог, які встановлені частинами першою та другою статті 203 Цивільного кодексу України, а тому слід прийти до висновку, що вказаний правочин є недійсним.

Посилання відповідача 2 на те, що Центральне спеціалізоване будівельне управління МО України (далі - ЦСБУ МОУ), яке, на його думку, на момент укладання оспорюваного договору було безпосереднім органом управління управління майном ДП МО України «Західвійськбуд»та, затвердивши бізнес-план підприємства фактично надало згоду на його відчуження, за твердженням прокурора, є безпідставним та необгрунтованим, оскільки ЦСБУ МОУ не є органом управління майном Державного підприємства Міністерства оборони України.

Крім того, прокурор звертає увагу на те, що статтями 256, 257 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а частиною 5 ст. 264 ЦК України визначено, що, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Прокурор наголошує, що про вказані порушення при укладанні оспорюваного договору Військова прокуратура Західного регіону України вперше дізналася лише у березні 2012 року у ході проведення перевірки дотримання посадовими особами ДП МО України «Західвійськбуд»вимог законодавства щодо відчуження нерухомого майна Міністерства оборони України. Враховуючи викладене, причини пропуску позовної давності, на думку прокурора, є поважними, та підлягають поновленню.

Також, прокурор стверджує, що Міністерству оборони України (позивач) не було відомо про порушення вимог законодавства з боку посадових осіб ДП МО України «Західвійськбуд»при відчуженні вказаного нерухомого майна підприємства, оскільки дана процедура відбувалася без згоди органу управлінням майном - Міністерства оборони України, а отже, позивач не знав і не міг знати про такі порушення.

Позивач вимоги ухвали суду не виконав повністю, явку повноважних представників в судове засідання не забезпечив, пояснень по суті справи не надав.

Отже, враховуючи вищенаведене, прокурор просить позов Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави - Міністерства оборони України до ДП МО України «Західвійськбуд»та ПП «Автотехнобудсервіс»про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна задоволити повністю, тобто, на думку прокурора, спірний договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним.

Відповідач 1 - Державне підприємство Міністерства оборони України «Західвійськбуд»у відзиві вважає, що за класифікацією об'єктів приватизації, відповідно до п. 5 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, затвердженої статтею 1 Закону України «Про державну програму приватизації»від 13.01.2012 року № 4335-VI, нерухоме майно, відчужене Державним підприємством за спірним договором купівлі-продажу, віднесено до групи «А». З огляду на це, оскільки ДП МОУ «Західвійськбуд»заснований на державній формі власності, а спірне майно за класифікацією об'єктів приватизації віднесено до групи «А», повноваження з відчуження спірного майна належать та належали на момент укладення спірного договору Фонду державного майна України, його регіональним відділенням та представництвам. Разом з тим, спірне майно відчужено без відома Фонду державного майна України, його регіональних відділень та представництв.

Також, відповідач 1 вважає помилковим твердження про те, що майно, яке відчужене за спірним договором, є майном Збройних Силах України. Разом з тим, відповідач 1 стверджує, що для встановлення порядку відчуження військового майна, тобто майна Збройних Сил України, та на виконання ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Кабінетом Міністрів України прийнята постанова «Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил»від 28.12.2000 р. № 1919, якою затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, відповідно до п. 3 якого, повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Однак, Кабінет Міністрів України не приймав рішення щодо відчуження майна, реалізованого за спірним договором, тим більше не надавав повноваження ДП МОУ «Західвійськбуд»на реалізацію даного майна, а Міноборони не надавало Кабінету Міністрів України погодженої з Мінекономіки України пропозиції щодо відчуження даного майна. Таким чином, оскільки, на думку відповідача 1, майно, яке відчужене за спірним договором, не є майном Збройних Сил України, спірний договір є недійсним, у зв'язку з порушенням при його укладенні ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»та п. 3 Положення, а також, в силу порушення прав Міністерства оборони України та Кабінету Міністрів України, як органів, уповноважених управляти майном, проданим за договором.

Також, відповідач 1 звертає увагу на те, що у запереченні відповідача 2 по даній справі вказано, що єдиною підставою для витребування в нього спірного майна, у даному випадку, є те, що майно вибуло з володіння власника не з його волі, оскільки відповідач 1 не є власником спірного майна, яке є державною власністю (п.3 ч.1 ст. 338 ЦК України). Разом з тим, відповідач 1 зазначає, що відповідач 2, у даному випадку, не є добросовісним набувачем, оскільки йому на момент укладення договору було відомо, що спірне майно є державної власністю та, відповідно, йому було відомо про існування спеціального порядку відчуження спірного майна, якого він свідомо не дотримався.

Третя особа 1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області (м. Львів), 29.11.2012 року за вх.№27122/12 та 03.01.2013 року за вх.№109/13 надала пояснення по справі, де зазначила, що, відповідно до Статуту державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд", затвердженого Міноборони України 29.01.1998 року, дане підприємство засноване на майні Збройних сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником підприємства є Міністерство оборони України.

Згідно із п. 7 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/225 від 02.04.1994 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності", перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Що ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності. Відповідно до Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 року № 1477 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.08.1999 року за № 573/3866 (надалі - Положення), дане Положення визначає порядок відчуження майна шляхом продажу державного майна, закріпленого за державними підприємствами; державного майна, наданого в оренду; державного майна підприємств, які перебувають у процесі приватизації; державного майна тих суб'єктів, на яких, відповідно до їхнього Статуту, поширюються норми чинного законодавства України, встановлені для державних підприємств; державного майна, що перебуває на балансі суб'єктів підприємницької діяльності недержавної форми власності (надалі - підприємства).

Згідно із п. 2 Положення, чинність цього Положення поширюється на майно, яке віднесене до основних засобів (фондів) та перебуває на балансі державних підприємств на правах повного господарського відання, оперативного управління, державного майна інших суб'єктів підприємницької діяльності та державного майна, наданого в оренду. Підпунктом "в" п. 3 Положення встановлено, що дія цього Положення не поширюється на державне майно, порядок відчуження якого визначається окремими нормативно-правовими актами України, а саме майно, на яке звернено стягнення за рішенням суду, арбітражного суду; майно Збройних Сил України та інших військових формувань та інше. В даному випадку, вимоги п.п. "в" п. 3 цього Положення, на думку третьої особи 1, не можуть бути застосовані до спірного Договору, оскільки, за твердженням третьої особи 1, особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом, а саме ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України".

Крім цього, відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про Збройні Сили України", забезпечення окремих видів діяльності Збройних Сил України може проводитися державними підприємствами, що створюються у встановленому порядку Міністерством оборони України.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України", Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

Відповідно до преамбули Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", цей Закон визначає правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном. Згідно із ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (надалі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо, а військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління, з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням.

В свою чергу, відповідно до п.п "ж" п. 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 21 серпня 1997 року N 888 (в редакції Указу Президента України від 4 липня 2002 р. N 618/2002), Міноборони України, відповідно до покладених на нього завдань, здійснює управління військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, і надає Кабінету Міністрів України інформацію про результати інвентаризації військового майна Збройних Сил за минулий рік.

Третя особа 1 вважає, що аналіз вищевказаних правових норм дозволяє зробити висновок, що майно Збройних Сил України та військове майно є тотожними поняттями. Відтак, військовим майном (майном збройних сил) є лише те майно, яке закріплене саме за військовими частинами. В даному випадку, предметом спірного договору купівлі-продажу є нерухоме майно, яке закріплене на праві господарського відання за державним підприємством, що перебуває у сфері управління Міністерства оборони України та не належить до складу суб'єктів, які узагальнено визначаються у вищевказаному Законі як "військові частини". Натомість, згідно із вимогами п. 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю (в редакції, що діяла на час укладення спірного Договору), відчуження майна державного підприємства проводиться безпосередньо підприємством після отримання на це дозволу центрального або місцевого органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати функції управління державним майном (надалі - орган управління майном), за погодженням з Фондом державного майна України або його регіональними відділеннями. (надалі - ФДМ). Відповідно до п. 6 Положення, для розгляду питання про відчуження майна до органу управління майном та ФДМ подаються: - звернення підприємства (п.п. 6.1.); техніко-економічне обґрунтування доцільності відчуження майна та використання коштів (п.п. 6.2.); акт про оцінку вартості основних засобів, які підлягають відчуженню, згідно з даними бухгалтерського обліку - за встановленою формою (додаток 1 до Положення) (п.п. 6.З.); акт про інвентаризацію основних засобів, які підлягають відчуженню (додаток 2 до Положення) (п.п. 6.4.); акт про технічний стан майна (п.п. 6.5.); звіт про оцінку майна (акт оцінки майна) (п.п. 6.6); протокол (виписка з протоколу) засідання комісії з приватизації (у разі створення комісії) щодо відчуження майна (п.п. 6.7.); погодження ФДМ (подається до органу управління майном) - у разі, якщо відчуження державного майна здійснюється з дозволу органу управління майном, або погодження галузевого міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади (подається до ФДМ за його вимогою) - у разі, якщо відчуження державного майна здійснюється з дозволу ФДМ (п.п. 6.8.). За вимогою органів управління майном або ФДМ, заявник - подає додатково інформацію та документи, необхідні для прийняття обґрунтованого рішення. Термін дії документів, визначених підпунктами 6.3 та 6.4, не може перевищувати 6-ти місяців від дати, за станом на яку проводилася інвентаризація чи оцінка.

Третя особа 1 наголошує, що всупереч викладеному вище, спірний Договір укладено виключно на підставі Бізнес-плану підприємства на 2003 рік, затвердженого начальником Центрального спеціалізованого управління Міноборони України 10.02.2003 року, що свідчить, на думку регіонального відділення, про порушення ДП Міністерства оборони України "Західвійськбуд" вимог Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, яке полягає у відчуженні державного майна без отримання на це дозволу уповноваженого органу управління та погодження органу приватизації за встановленою Положенням процедурою.

Отже, за твердженням третьої особи 1, відповідно до чинного законодавства, Міністерство оборони України здійснює управління не лише військовим майном Збройних Сил України, а також майном, що не володіє статусом військового майна та закріплюється на праві господарського відання (чи оперативного управління) за суб'єктами господарювання, які не належать до складу Збройних Сил України, проте перебувають у сфері управління Міноборони України, в даному випадку - майном державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійсьбуд".

Відповідач 2 - Приватне підприємство "Автотехнобудсервіс" повністю заперечує позовні вимоги, вважає їх необґрунтованими, оскільки, у відповідності до укладеного договору купівлі-продажу №16 від 23.07.2003р. між ПП "Автотехнобудсервіс", як Покупцем, та Державним підприємством Міністерства оборони України "Західвійськбуд", як Продавцем, ДП МОУ "Західвійськбуд" продало, а ПП "Автотехнобудсервіс", на умовах, визначених у договорі, купило нерухоме майно - операторську будівлю АЗС, загальною площею 16,3 кв.м. та споруду мийки, загальною площею 3,2 кв.м., що розташовані по вул.Л.Українки, 45 у с.Малехів, Жовківського району Львівської області. При цьому, ПП "Автотехнобудсервіс" у повному обсязі сплатило Продавцю грошову суму, обумовлену договором.

Відповідач 2 зазначає, що у позовній заяві прокурор покликається на те, що ДП МОУ "Західвійськбуд" не мало права відчужувати вказане майно, оскільки не отримало погодження органу управління майном на таке відчуження, тобто відчуження відбулося з порушенням норм Положення затвердженого наказом Фонду державного майна України №1477 від 30.07.1999 року "Про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю". Проте, відповідно до норми ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо, відповідно до статті 388 цього Кодексу, майно не може бути витребуване у нього.

Отже, за твердженням відповідача 2, єдиною підставою для витребування майна в добросовісного набувача, у даному випадку, як зазначає у позові прокурор, є те, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Аналогічні положення містяться у ст. 145 ЦК Української РСР від 18.07.1963 р., який був чинним на момент укладення оспорюваного договору.

Відповідач 2 звертає увагу на те, що майно, яке виступало об'єктом продажу за спірним договором, перебувало у повному господарському віданні ДП МОУ «Західвійськбуд», органом управління майном якого, згідно Статуту підприємства, є Міністерство оборони України. Наказом Міністра оборони України № 212 від 14.07.1999 р. «Про вдосконалення управління підприємствами квартирно-будівельного комплексу Збройних Сил України»делеговано повноваження по функціональному управлінню державними підприємствами квартирно-будівельного комплексу Збройних Сил України, зокрема Центральному спеціалізованому будівельному управлінню Міністерства оборони України, тобто, Центральне спеціалізоване будівельне управління Міністерства оборони України, на час укладення спірного договору, було безпосереднім органом управління майном Державного підприємства МО України «Західвійськбуд». Згідно плану заходів по повній ліквідації збиткових філій та Бізнес-плану ДП МОУ «Західвійськбуд»на 2003 рік, який був затверджений начальником центрального спеціалізованого будівельного управління МО України 10.02.2003 р., на думку відповідача 2, ДП МОУ «Західвійськбуд»отримало згоду органу управління майном на продаж державного майна, закріпленого на праві повного господарського відання за Підприємством, зокрема на продаж операторської будівлі АЗС, загальною площею 16,3 кв.м. та споруди мийки, загальною площею 3,2 кв.м., що розташовані по вул. Л.Українки, 45 у с. Малехів, Львівської області (п. 25, 26 плану), що підтверджується листом-відповіддю Центрального спеціалізованого будівельного управління МО України від 16.02.2004 р. № 275, на запит відділу нагляду за додержанням та застосуванням законів у військових формуваннях Військової прокуратури Західного регіону України, в якому повідомлено, що, з метою вжиття заходів щодо виходу з кризового стану ДП МОУ «Західвійськбуд»за вказівкою Центрального спеціалізованого будівельного управління МО України, вказане підприємство розробило план заходів щодо виходу з кризового фінансового стану, який був схвалений Територіальним комітетом профспілки №4, який уповноважений представляти інтереси трудового колективу підприємства. Даний план був наданий до розгляду і затвердження у Центральне спеціалізоване будівельне управління.

Таким чином, органом управління майном ДП МО України «Західвійськбуд»- Центральним спеціалізованим будівельним управлінням Міністерства оборони України було погоджено продаж нерухомого майна - операторської будівлі АЗС, загальною площею 16,3 кв.м. та споруди мийки, загальною площею 3,2 кв.м., що розташовані по вул.Л.Українки, 45 у с.Малехів, Жовківського району Львівської області.

Відтак, відповідач 2 наголошує, що, в силу норм 330, 388 ЦК України, ПП "Автотехнобудсервіс", як Покупець, набув спірне майно на законних підставах, та вказане майно не може бути витребуване у відповідача 2, як у добросовісного набувача.

Щодо посилання прокурора у позовній заяві на порушення норм Положення, що затверджене наказом Фонду державного майна України №1477 від 30.07.1999р. "Про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю", відповідач 2 зазначає, що, згідно підпункту "в" пункту 3 згаданого Положення, дія цього Положення не поширюється на майно Збройних Сил України, порядок відчуження якого визначається окремими нормативно-правовими актами, якими в даному випадку для ДП МО України "Західвійськбуд" є, крім основних нормативно-правових актів, також Статут даного підприємства.

У поясненні відповідач 2 зазначає, що посилання прокурора на недотримання сторонами спірного договору купівлі-продажу вимог Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України №1477 від 30.07.1999 р., є безпідставним, оскільки Положення визначає порядок відчуження майна -виключно матеріальних цінностей, які, відповідно до чинного законодавства, віднесені до основних засобів (фондів).

Однак, за твердженням відповідача 2, Протоколом засідання постійно діючої інвентаризаційної комісії ДП МОУ «Західвійськбуд»від 01.04.2003 р., на підставі Інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, Стандарту 7 «Основні засоби», будівлі операторської АЗС, загальною площею 16,3 кв.м. та споруди мийки, загальною площею 3,2 кв.м., що розташовані по вул. Л.Українки, 45 у с. Малехів, Львівської області, у зв'язку із невикористанням протягом тривалого часу у процесі виробництва або постачанні товарів, робіт, послуг, для здійснення адміністративних або соціально-культурних функцій були віднесені до інших необоротних матеріальних активів.

Також, відповідач 2 зазначає, що, відповідно до положень Статуту ДП МОУ «Західвійськбуд», останній заснований на майні Збройних Сил України. Майно, яке виступало об'єктом продажу за спірним договором, перебувало у повному господарському віданні ДП МОУ «Західвійськбуд». Отже, майно ДП МОУ «Західвійськбуд», у тому числі нерухоме майно - операторської будівлі АЗС, загальною площею 16,3 кв.м. та споруди мийки, загальною площею 3,2 кв.м., що розташовані по вул. Л.Українки, 45 у с. Малехів, Жовківського району Львівської області, є майном Збройних Сил України.

З огляду на наведене, відповідач 2 стверджує, що Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю не може бути застосоване до правовідносин сторін за оспорюваним договором купівлі-продажу, оскільки, згідно підпункту "в" пункту 3 згаданого Положення, дія цього Положення не поширюється на майно Збройних Сил України.

Окрім цього, відповідач 2 вважає, що Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»від 21.09.1999 р. № 1075-ХІV, визначено правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України, здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування. Статтею 1 вищенаведеного Закону окреслюється визначення майна, яке підпадає під сферу регулювання закону -державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. Тобто, сфера регулювання Закону поширюється на чітко визначене коло суб'єктів -військові частини, які утримуються за рахунок державного бюджету, майно закріплюється за такими суб'єктами на праві оперативного управління.

Відповідач 2 наголошує, що ДП МОУ «Західвійськбуд»було створене на майні Збройних Сил України, що передано підприємству та було закріплено за ним на праві повного господарського відання, не утримується за рахунок коштів державного бюджету. Статтею 10 Закону України «Про Збройні Сили України»визначено, що забезпечення окремих видів діяльності Збройних Сил України може проводиться державними підприємствами, що утворюються у встановленому порядку Міністерством оборони України. Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 р. №1919, визначає механізм відчуження військового майна для певних, чітко визначених у Положенні та Законі суб'єктів -військових частин.

Також, відповідач 2 вважає, що посилання прокурора на лист Департаменту капітального будівництва Міністерства оборони України №227/6/66 від 11.01.2012 р. в обґрунтування відсутності згоди органу управління майном на продаж операторської будівлі АЗС, загальною площею 16,3 кв.м. та споруди мийки, загальною площею 3,2 кв.м., що розташовані по вул. Л.Українки, 45 у с. Малехів, Львівської області не є правомірним, оскільки у вказаному листі зазначається, що інформація стосовно відчуження у 2003 році майна Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" відсутня, повноваження Міністра оборони України, що надавалися Центральному спеціалізованому будівельному управлінню Міністерства оборони України стосовно відчуження майна державних підприємств реєструвалися Адміністративним департаментом Міністерства оборони України, а Центральне спеціалізоване будівельне управління Міністерства оборони України, згідно наказу №20 від 20.01.2010р. передано у функціональне управління Департаменту економічної та господарської діяльності Міністерства оборони України. Тобто, орган, що надавав вказану відповідь, не володіє інформацією щодо вказаних правовідносин, організаційно не відноситься до структури, що надавала дозвіл на відчуження, проте вважає, що бізнес-план підприємства не є дозволом на відчуження майна.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що на думку відповідача 2, позивачем не виконано.

Відповідач 2 наголошує, що у свою чергу, правомірність та законність реалізації майна ДП МО України «Західвійськбуд»на підставі затвердженого Бізнес-плану встановлена рішенням Личаківського районного суду м. Львова, а згодом і постановою Львівського апеляційного суду, Верховного суду України.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Згідно положень ст. 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Отже, відповідач 2 наголошує, що належними та допустимими доказами, що підтверджують правомірність укладення та виконання спірного договору, є: Наказ Міністра оборони України № 212 від 14.07.1999р. «Про вдосконалення управління підприємствами квартирно-будівельного комплексу Збройних Сил України»; Лист військової прокуратури західного регіону України №6/18-С від 05.03.2004р.; Бізнес-план ДП МОУ «Західвійськбуд»на 2003р.; Протокол інвентаризаційної комісії; Лист Центрального спеціалізованого будівельного управління МО України від 16.02.2004р. № 275; Лист Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області №13/11-7493 від 07.12.2006р.; Програма заходів щодо виходу з кризового фінансового стану ДП МОУ "Західвійськбуд" затверджена начальником ЦСБУ МО України 30.11.2000р..

Крім вищенаведеного, відповідачем 2 подано заяву про застосування наслідків закінчення строків позовної давності, оскільки спірний договір укладено 23.07.2003 року, а прокурор звернувся з позовом 06.08.2012 року, відповідно, останнім пропущено строк позовної давності встановлений ст. 71 ЦК УРСР (який був чинний на момент укладення спірного договору) в три роки.

Третя особа 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Центральне спеціалізоване будівельне управління Міністерства оборони України (м. Київ), вимоги суду, що викладені у відповідних ухвалах, не виконала повністю, явку повноважних представників в судове засідання не забезпечила. Однак, відповідачем 2 додано до матеріалів справи лист третьої особи 2 за вих.№275 від 16.02.2004 року, в якому зазначено, що Наказом Міністра оборони України № 27 від 29.01.1998 р. створено ДП МО України "Західвійськбуд". Тоді ж, 29.03.1998 р. Міністром оборони України затверджено Статут ДП МОУ "Західвійськбуд". Зазначеним Статутом передбачено, що засновником ДП МОУ "Західвійськбуд" є Міністерство оборони України - орган управління майном. Пунктом 4.1 даного Статуту передбачено, що майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Майно підприємства закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту. Згідно пункту 4.4. вказаного Статуту, відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з Органом управління майном (МО України) у порядку, що встановлений чинним законодавством. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти спрямовуються виключно на інвестиції підприємства і є державною власністю.

Наказом Міністра оборони України № 212 від 14 липня 1999 року "Про вдосконалення управління підприємствами квартирно-будівельного комплексу Збройних Сил України" начальнику Центрального спеціалізованого будівельного управління (якому підпорядковане ДП МОУ "Західвійськбуд") надані повноваження щодо використання закріпленого за підприємствами квартирно-будівельного комплексу Збройних Сил України державного майна, у тому числі здійснення функціонального управління державними підприємствами квартирно-будівельного комплексу Збройних Сил України.

З метою вжиття заходів щодо виходу з кризового фінансового стану ДП МОУ "Західвійськбуд", за вказівкою Центрального спеціалізованого будівельного управління, вказане підприємство (ДП МОУ "Західвійськбуд) розробило план заходів щодо виходу з кризового фінансового стану, який був схвалений територіальним комітетом профспілки № 4, який уповноважений представляти інтереси трудового колективу підприємства. Даний план був наданий до розгляду та затвердження у Центральне спеціалізоване будівельне управління.

Окрім цього третя особа 2 повідомляє, що у своїй діяльності ДП МО України "Західвійськбуд" керується Законом України "Про підприємства в Україні" та іншим законодавством України, яке стосується державних підприємств, а також відповідними наказами (інструкціями, розпорядженнями) Міністра оборони України (засновник) - орган управління майном ДП МОУ "Західвійськбуд".

Зокрема, згідно пунктів 5.1, 5.2 Інструкції "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил України", затвердженої наказом МО України "Про організацію роботи органів військового управління Збройних Сил України з відчуження військового майна" № 407 від 12.12.2002 року передбачено, що підприємства і госпрозрахункові організації Міністерства оборони України, які здійснюють свою діяльність згідно з вимогами Закону України "Про підприємства України", реалізують (використовують) основні фонди та інші активи, що знаходяться на їх балансі, відповідно до вимог чинного законодавства України. Відчуження військового майна, яке є надлишковим, організовується замовником військового майна (Головним управлінням розквартирування військ і капітального будівництва МО України) або центральною службою забезпечення (зокрема, Центральним спеціалізованим будівельним управлінням) у встановленому порядку.

Третя особа 3, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Комунальне підприємство Львівської обласної ради «БТІ та ЕО», (м. Львів), вимоги ухвал суду не виконала повністю, явку повноважних представників в судове засідання не забезпечила, хоча і була належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, пояснень щодо суті заявлених позовних вимог не надала.

Третя особа 4, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департамент капітального будівництва Міністерства оборони України (м. Київ), вимоги ухвал суду не виконала повністю, явку повноважних представників в судове засідання не забезпечила, хоча і була належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, пояснень щодо суті заявлених позовних вимог не надала.

Третя особа 5, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Адміністративний департамент Міністерства оборони України (м. Київ), вимоги ухвал суду не виконала повністю, явку повноважних представників в судове засідання не забезпечила, хоча і була належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, пояснень щодо суті заявлених позовних вимог не надала.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

На підставі Закону України «Про прокуратуру», прокурор має право звертатися до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб, при цьому, згідно з ст. 36-1 зазначеного Закону, прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво на будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 визначено, що під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», треба розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, який законом наділений повноваженнями органу виконавчої влади.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Розділом IX Декларації «Про державний суверенітет України»та ст. 17 Конституції України передбачено, що як незалежна і суверенна держава, Україна будує свої власні Збройні Сили, які є її гарантом незалежності і суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості, оскільки, відповідно до ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України», вони є військовим формуванням, на яке покладаються дані функції. Державне підприємство Міністерства оборони України «Західвійськбуд»(далі ДП МО України «Західвійськбуд») є структурним підрозділом органу державної виконавчої влади - Міністерства оборони України.

23 липня 2003 року між ДП МО України «Західвійськбуд»та приватним підприємством «Автотехнобудсервіс»укладено Договір купівлі-продажу № 16 нерухомого майна - операторської будівлі автозаправної станції площею 16,3 кв. м. та споруди мийки площею 3,2 кв. м., що розташовані по вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області, згідно з яким вказане Державне підприємство продало ПП «Автотехнобудсервіс»дане нерухоме майно, а останнє перерахувало йому (ДП МО України «Західвійськбуд») кошти згідно з умовами договору.

Як вбачається з матеріалів справи, військовий прокурор Західного регіону України звернувся до господарського суду з позовом в інтересах Міністерства оборони України про визнання недійсним договору купівлі -продажу № 16 від 23.07.2003 року, укладеного між ДП МОУ «Західвійськбуд»та ПП «Автотехнобудсервіс».

Підставою заявленого позову, прокурор зазначає те, що договір купівлі-продажу укладено між відповідачами з порушенням встановленого порядку відчуження нерухомого майна Міністерства оборони України, без відповідного дозволу органу управління майном, що є підставою для визнання спірного договору недійсним. Прокурор вважає, що, оскільки Підприємство (відповідач-1) засноване на загальнодержавній власності, органом управління якого є Міністерство оборони України, основні засоби, закріплені за вказаним підприємством, підлягають відчуженню у встановленому законодавством порядку щодо особливостей відчуження державного майна.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними, суди залежно від предмета і підстави позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи (п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства, має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», п. 10 роз'яснення Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»від 12.03.1999 року № 02-5/111 (із змінами і доповненнями).

Угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених Законом. Щодо угод, вчинених до набрання чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003 року № 435-IV, підстави і наслідки їх недійсності визначаються статтями 47-58 ЦК УРСР від 18 липня 1963 року, якщо угода не підпадає під дію інших законів, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод (постанова Верховного суду України від 20.01.2004 року у справі № 20/6221).

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР (1963р.), чинного на момент вчинення угоди, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі, ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом (ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР (1963р.)).

З огляду на наведене, прокурор у позовній заяві зазначає, що спірний договір укладено з порушенням вимог п.п. 1, 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 р. №1477, які передбачають, що відчуження майна державного підприємства, його структурного підрозділу, функції управління яким в установленому порядку передані державним органам приватизації, здійснюється безпосередньо підприємством після отримання погодження державного органу приватизації, який здійснює функції управління цим підприємством, ч. 2 ст. 33, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про власність», ст. 10 діючого у 2003 році Закону України «Про підприємства в Україні», відповідно до яких відчуження засобів виробництва від держави здійснюється виключно на конкурентних засадах у порядку, що визначається Фондом державного майна України.

Отже, підставами заявленого прокурором позову є відсутність дозволу органу управління майном на відчуження майна підприємства та порушення вимог Закону при укладенні спірного договору в розумінні ст.48 УРСР (Положення, затвердженого наказом Фонду державного майна України №1477 від 30.07.1999 р. "Про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю").

Таким чином, щодо заявлених підстав позову слід зазначити, що майно, яке виступало об'єктом продажу за спірним договором, перебувало у повному господарському віданні ДП МОУ «Західвійськбуд», органом управління майном Підприємства (згідно Статуту підприємства), є Міністерство оборони України. Відповідно до Статуту ДП МОУ «Західвійськбуд», затвердженого Міністерством оборони України 29.01.1998 року, ДП МОУ «Західвійськбуд»засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником підприємства є Міністерство оборони України.

Пунктом 4.4 Статуту Державного підприємства встановлено, що відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріпленні за підприємством, здійснюється за погодженням з Органом управління майном у порядку, що встановлений законодавством.

Наказом Міністра оборони України № 212 від 14.07.1999 р. «Про вдосконалення управління підприємствами квартирно-будівельного комплексу Збройних Сил України»делеговано повноваження по функціональному управлінню державними підприємствами квартирно - будівельного комплексу Збройних Сил України, зокрема Центральному спеціалізованому будівельному управлінню Міністерства оборони України. Таким чином Центральне спеціалізоване будівельне управління Міністерства оборони України, на час укладення спірного договору, було органом управління майном Державного підприємства МО України «Західвійськбуд».

З метою вжиття заходів щодо виходу з кризового фінансового стану ДП МОУ «Західвійськбуд», Державне підприємство розробило Бізнес-план на 2003 рік , який був затверджений Центральним спеціалізованим будівельним управлінням Міністерства оборони України 10.02.2003 року.

Згідно Бізнес-плану ДП МОУ «Західвійськбуд»на 2003 рік, було передбачено реалізацію об'єктів майна підприємства, що не використовуються у господарській діяльності.

Серед вказаних об'єктів є також операторська будівля АЗС, загальною площею 16,3 кв.м. та споруда мийки, загальною площею 3,2 кв.м., що розташовані по вул. Л.Українки, 45 у с. Малехів, Львівської області (п. 25, 26 плану), які виступали об'єктом продажу за спірним договором.

Бізнес-план ДП МОУ «Західвійськбуд»на 2003 був затверджений органом управління майном Підприємства - Центральним спеціалізованим будівельним управлінням Міністерства оборони України, шляхом проставляння грифу «Затверджую». Проставлений на Бізнес-плані гриф відповідає п.5.17. Вимог до оформлювання документаців ДСТУ 4163-2003, відповідно до якого гриф затвердження складається зі слова ЗАТВЕРДЖУЮ, назви посади, підпису, ініціалу(-ів) і прізвища особи, яка затвердила документ, дати затвердження. Слово «Затверджую»означає «схвалювати, вважати остаточно вирішеним»(Академічний тлумачний словник української мови). Таким чином, Центральним спеціалізованим будівельним управлінням Міністерства оборони України, тобто органом управління майном ДП МО України "Західвійськбуд", було погоджено продаж операторської будівлі АЗС, загальною площею 16,3 кв.м. та споруди мийки загальною площею 3,2 кв.м., що розташовані по вул. Л.Українки, 45 у с. Малехів, Львівської області.

Більше того, після укладення та виконання спірного Договору купівлі-продажу, орган управління майном підтвердив наявність своєї згоди на відчуження майна у формі затвердження Бізнес-плану підприємства, що вбачається із відповіді Центрального спеціалізованого будівельного управління МО України від 16.02.2004р. № 275 на запит відділу нагляду за додержанням та застосуванням законів у військових формуваннях Військової прокуратури Західного регіону України.

Як зазначалось вище, прокурор позовні вимоги виключно обґрунтовує тим, що спірний договір укладено з порушенням вимог п.п. 1, 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 р. №1477, які передбачають, що відчуження майна державного підприємства, його структурного підрозділу, функції управління яким в установленому порядку передані державним органам приватизації, здійснюється безпосередньо підприємством після отримання погодження державного органу приватизації, який здійснює функції управління цим підприємством. А тому, враховуючи положення ст. 48 ЦК УРСР (який був чинний на момент укладення спірного договору), договір купівлі - продажу № 16 від 23.07.2003 року є недійсним, оскільки укладений з порушенням вимог закону.

Однак, з такими доводами прокурора погодитись неможна, оскільки, відповідно до Статуту ДП МОУ «Західвійськбуд», затвердженого Міністерством оборони України 29.01.1998 року, Державне підприємство засноване на майні Збройних Сил України. При цьому слід зазначити, що майно Збройних Сил України і військове майно не є повністю тотожними поняттями.

Згідно підпункту «в»пункту 3 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, дія цього Положення не поширюється на майно Збройних Сил України, порядок відчуження якого визначається окремими нормативно-правовими актами, якими в даному випадку є, крім Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 року № 1919, також Статут даного підприємства.

Окрім цього, Положення визначає порядок відчуження майна - виключно матеріальних цінностей, які, відповідно до чинного законодавства України, віднесені до основних засобів (фондів). Операторська будівля АЗС та споруда мийки (с. Малехів, вул. Лесі Українки,45) на момент укладення спірного договору не були основними засобами в розумінні норм Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю.

У відповідності до положень Інструкції "Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій», що затверджено наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. №291, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 р. за №893/4186, до основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). До інших необоротних матеріальних активів належать активи, що не віднесені до складу основних засобів, внаслідок продажу, безоплатної передачі або невідповідності критеріям визнання активом. (п.11 Інструкції).

Протоколом засідання постійно діючої інвентаризаційної комісії Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" від 01.04.2003 р., на підставі Інструкції "Про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань господарських операцій підприємств і організацій", Стандарту 7 "Основні засоби" окреме майно зокрема, операторська будівля АЗС, загальною площею 16,3 кв.м. та споруда мийки, загальною площею 3,2 кв.м., що розташовані по вул. Л.Українки, 45 у с. Малехів, Львівської області, у зв'язку із невикористанням протягом тривалого часу у процесі виробництва або постачання товарів, робіт, послуг, для здійснення адміністративних або соціально-культурних функції були віднесені до інших необоротних матеріальних активів. Правомірність цих дій не заперечено в Акті ревізії Територіального Західного контрольно-ревізійного управління Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства оборони України від 09.06.2008 року.

Також, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин ст. 10 діючого у 2003 році Закону України «Про підприємства в Україні», на яку покликається прокурор в позовній заяві і обґрунтовує позовні вимоги по визнанню угоди недійною, яка укладена з порушенням даної статті, а саме, що порядок відчуження майна здійснюється на конкурентних засадах, що визначений Фондом державного майна України.

Отже, договір купівлі -продажу № 16 від 23.07.2003 року був укладений сторонами у відповідності до вимог чинного законодавства України та з дозволу уповноваженого органу, а тому позовні вимоги прокурора не є підставними.

У свою чергу, правомірність та законність реалізації майна ДП МО України «Західвійськбуд»на підставі затвердженого Бізнес-плану встановлена рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 30.03.2004 року по справі №2-480/04, а згодом, і постановами Львівського апеляційного суду та Верховного Суду України. Як зазначено в цьому рішенні, представник третьої особи на стороні відповідача - регіонального відділення ФДМУ у Львівській області Кравчук М.В., згідно належно оформленої довіреності від 10.01.2004 р., у судовому засіданні пояснила, що ДП МО України "Західвійськбуд" не погоджував з регіональним відділенням продаж спірних об'єктів. Крім того, пояснила, що якщо інші необоротні матеріальні активи не відносяться до основних засобів, то їх відчуження не вимагає погодження з Фондом державного майна України або його регіональними відділеннями.

Згідно положень ст. 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Також, аналогічна позиція висловлена у Постанові Львівського апеляційного господарського суду від 18.10.2012 року по справі № 5015/1204/12 за позовом Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах Держави, в особі органу -Міністерства оборони України (м. Київ) до Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" (с. Малехів Львівська обл.) та до ТзОВ "Захід-Буд-Сервіс" (с. Малехів Львівська обл.) про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що реалізація спірного майна проведена на підставі дозволу органу управління майном - Центрального спеціалізованого будівельного управління МО України та Статуту даного підприємства, яким визначено встановлений порядок відчуження основних засобів, що знаходяться на балансі підприємства. Цим же Статутом не передбачено погодження дозволу на продаж нерухомого майна, наданого Органом, уповноваженим управляти майном, з регіональним відділенням Фонду держмайна України, оскільки у балансі Підприємства спірне майно, віднесене до інших необоротних матеріальних активів, а не до основних засобів.

Крім того, слід зазначити, що твердження прокурора про те, що про вказані порушення при укладанні оспорюваного договору Військова прокуратура Західного регіону України вперше дізналася лише у березні 2012 року у ході проведення перевірки дотримання посадовими особами ДП МО України «Західвійськбуд»вимог законодавства щодо відчуження нерухомого майна Міністерства оборони України, а також, що Міністерству оборони України (позивач) не було відомо про порушення вимог законодавства з боку посадових осіб ДП МО України «Західвійськбуд»при відчуженні вказаного нерухомого майна підприємства, оскільки дана процедура відбувалася без згоди органу управлінням майном - Міністерства оборони України, а отже, що позивач не знав і не міг знати про такі порушення, не відповідає ні обставинам справи, ні належним та допустимим доказам, що надані в їх підтвердження, оскільки, як засвідчив прокурор в судових засіданнях, а також, як зазначено на стор.11 Акту ревізії Територіального Західного контрольно-ревізійного управління Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства оборони України від 09.06.2008 року, в зв'язку з проведенням перевірки щодо відчуження об'єктів нерухомості на підставі Бізнес-плану ДП МОУ «Західвійськбуд»на 2003 рік прокурором відділу нагляду за додержанням законів у військових формуваннях Військової прокуратури Західного регіону України відносно посадових осіб ДП МОУ «Західвійськбуд» було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи 05.03.2004 року, а старшим слідчим прокуратури Львівського гарнізону, яка знаходиться у підпорядкуванні Військової прокуратури Західного регіону України - про часткове закриття матеріалів кримінальної справи відносно посадових осіб ДП МОУ «Західвійськбуд»- 14.12.2007 року. Щодо обізнаності Міністерства оборони України про відчуження спірного майна, то, як зазначено вище, Наказом Міністра оборони України № 212 від 14.07.1999 р. «Про вдосконалення управління підприємствами квартирно-будівельного комплексу Збройних Сил України»делеговано повноваження по функціональному управлінню державними підприємствами квартирно-будівельного комплексу Збройних Сил України, зокрема Центральному спеціалізованому будівельному управлінню Міністерства оборони України. Таким чином, Центральне спеціалізоване будівельне управління Міністерства оборони України, на час укладення спірного договору, було органом управління майном Державного підприємства МО України «Західвійськбуд», та затвердило 10.02.2003 року Бізнес-план ДП МОУ «Західвійськбуд»на 2003 рік, який став підставою укладення спірного договору.Крім того, чинним законодавством України передбачено подання щорічної фінансово-бухгалтерської звітності про діяльність підприємств, установ та організацій вищестоящим структурам в порядку підпорядкування, що передбачає своєчасне інформування Міністерства оборони України про відчуження майна за спірним договором.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Щодо твердження відповідача 2 про пропущення прокурором строку позовної давності, судовою колегією до уваги не беруться, оскільки правила про позовну давність, відповідно до ст. 267 ЦК України, мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушене, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги. Такий висновок суду узгоджується із практикою Верховного Суду України (постанова від 12.06.2007 у справі №П-9/161-16/165).

Виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені сторонами докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд прийшов до висновку, що позов Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах Держави, в особі органу -Міністерства оборони України (м. Київ) до Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" (с. Малехів Львівська обл.) та до Приватного підприємства "Автотехнобудсервіс" (с. Малехів Львівська обл.) про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна не є обґрунтованим та не підлягає до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Відповідно до п.11 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються органи прокуратури -при здійснення представництва інтересів громадян або держави в суді.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову - відмовити.

Головуючий суддя Пазичев В.М. суддя Березяк Н.Є. суддя Яворський Б.І