Рішення № 28623418, 10.01.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.01.13 Справа№ 5015/4682/12

суддя Фартушок Т.Б.

при секретарі Колодка І.І.

розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Мошурівський консервний завод", Черкаська область, с.Мошурів

до відповідача: Публічного акціонерного товариства „Херсонський оптовий торгівельний дім 97", м. Львів

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 32139,94грн.

за участю представників:

від позивача: Сай В.Б..- представник за довіреністю;

від відповідача: не з'явився

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю „Мошурівський консервний завод" (Черкаська область, с.Мошурів) звернулось до господарського суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства „Херсонський оптовий торгівельний дім 97" (м.Львів) про стягнення 32 139,94 грн., з яких: 17 284,91 грн.- основний борг, 129 37,75 грн. - неустойка та 708,91 грн. - 3% річних, 208,37 грн.-інфляційні втрати та 1000 грн.-упущена вигода.

25.10.2012 р. господарський суд Херсонської області виніс ухвалу про передачу справи №01.01-15/10939/2012 за встановленою підсудністю до господарського суду Львівської області.

Ухвалою суду від 12.11.2012 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 03.12.2012 р.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Відповідач, отримавши від Позивача товарно-матеріальні цінності згідно договору поставки № 62 від 20.05.2011 р., не сплатив їх вартості, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 17284,91грн.

Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалах суду від 03.12.2012 р. та від 17.12.2012 р.

17.12.2012р. від представника позивача поступило клопотання (вх.№28775/12) про продовження строку розгляду справи та про відкладення розгляду справи. Дане клопотання суд задоволив. Ухвалою суду від 17.12.2012р. строк розгляду спору продовжено на 15 днів.

Представнику Позивача по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 29, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скерована чи оголошені Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про оголошення ухвал) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання 10.01.2013р. з'явився; позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві.

Протягом розгляду справи Позивачем надано суду наступні документи: клопотання (вх.№597/13) про долучення до матеріалів справи наступних документів: поштова квитанція про відправлення Відповідачу позовної заяви та доданих до неї документів, опис документів відправлених Відповідачу та оригінал платіжного доручення №1081 від 17.10.2012р. щодо перерахування судового збору до державного бюджету. Крім того, представник в судовому засіданні подав клопотання, що у зв'язку з виявленою механічною неточністю в позовній заяві від 10.10.12р. при підрахунку 3% річних, просить суд врахувати новий розрахунок 3% річних, згідно якого розмір 3% річних становить 598,10грн.

Відповідач явки повноважного представника в судові засідання не забезпечив, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання; витребовуваних судом документів не подав, з клопотаннями та заявами до суду не звертався, хоча був належним чином повідмлений про час та місце розгляду спору.

В разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце наступного судового засідання. (Постанова пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р.).

Крім того, згідно ч.1 ст.64 ГПК України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою; у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; у разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

З врахуванням вищенаведеного, в тому числі наявних в матеріалах справи даних щодо поштової адреси та адреси місцезнаходження Відповідача, даних щодо скерування ухвал господарського суду Відповідачу, суд зазначає, що ухвали суду по даній справі скеровані та вручені Відповідачу належним чином.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Відповідача зобов'язувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 32138\9,94грн. основного боргу.

20 березня 2011 року між ТзОВ „Мошурівський консервний завод" (Постачальник) та ПАТ „Херсонський оптовий торгівельний дім 97" (Покупець) укладено договір поставки №62 (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого, Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві, а Покупець- прийняти і оплатити товар партіями згідно замовлення Покупця; замовлення виставляються на основі затвердженої належним чином сторонами специфікації.

Згідно п.8.2 Договору, строк дії Договору визначено з 20.03.2011р. по 31.12.2011р.

Сторонами підписано та узгоджено Специфікацію (Додаток №2 до Договору) та підписано і узгоджено карти вводу товару.

Відповідач отримав від Позивача товар згідно Договору на загальну суму 26384,91грн., про що свідчать накладні №МК-0000354 від 29.03.2011 року на суму 17486,35 грн. та № МК-0000903 від 22.08.2011р. на суму 8898,56 грн., які підписані та скріплені відбитками печаток Сторін. Суд також зазначає, що скріплення відбитками печаток Сторін зазначених видаткових накладних є свідченням визнання правочинів Відповідачем. Крім того, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", яка відповідає вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.(Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012).

Згідно п.6.1 Договору, покупець оплачує товар з розстрочкою платежу, вказаної в додатку №1. В Додатку №1 до Договору зазначається, що строк оплати - 60 календарних днів.

Відповідач сплатив за Договором 9100,00грн., підтвердженням чого є виписка з банківського рахунку Позивача від 15.08.2011р.

Відповідач у визначений Договором строк розрахунок за отриманий товар у повному обсязі не здійснив, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед Позивачем в сумі 17284,91грн.

06 липня 2012 року листом (вих.882) Позивач направив на адресу Відповідача претензію з проханням виконати взяті на себе обов'язки за Договором, підтвердженням чого є фіскальний поштовий чек №7917 від 09.07.2012р. В матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази надання відповіді на зазначену претензію.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази відсутності боргу Відповідача перед Позивачем за Договором в розмірі 17284,91грн., здійснення повної або часткової оплати такого, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 17284,91грн. боргу підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 708,91грн. 3% річних та 208,37грн. інфляційних нарахувань.

У позовній заяві Позивач наводить розрахунок 3% річних, проведений відповідно до суми основного боргу за період 499 днів, та розрахунок інфляційних нарахувань, проведений за період з червня 2011р. по вересень 2012р.

При цьому суд зазначає, що в судовому засіданні Позивачем подано клопотання про врахування уточненого розрахунку 3% річних, згідно якого 3% річних розраховані за період 421 календарний день щодо основного боргу та становлять 598,10грн.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку 3% річних, взявши до уваги дати та суми здійснених поставок поставок: 29.03.2011 року на суму 17486,35 грн. та 22.08.2011р. на суму 8898,56 грн., беручи до уваги дату та суму здійсненої оплати: 15.08.2011р. на суму 9100,00грн., враховуючи також положення п.6.1 Договору та Додатку №1 до Договору в частині здійснення оплати протягом 60-ти календарних днів на умовах відстрочки платежу, беручи до уваги дату підписання позовної заяви -19.10.2012р., беручи до уваги також те, що суд зазначає, що розмір 3% становить 674,64грн.

При цьому суд при розрахунку першого дня боргу з поставки від 22.08.2011р. зазначає, що першим днем порушення виконання зобов'язання щодо здійснення оплати є 22.10.2011р., який є вихідним днем, відтак, першим днем порушення зобов'язання щодо здійснення оплати з врахуванням поставки від 22.08.2011р. для розрахунку 3% річних слід вважати 24.10.2011р.

Крім того, перевіривши правильність проведеного розрахунку інфляційних нарахувань, розрахованих включно по вересень 2012р., суд зазначає, що Позивачем невірно враховано розмір основного боргу, що існував у відповідні періоди. Так, з врахуванням викладеного щодо розрахунку 3% річних суд зазначає, що основний боргу в розмірі 17486,35грн. існував в період з 29.05.2011р. по 14.08.2011р.; в розмірі 8386,35грн. -в період з 15.08.2011р. по 23.10.2011р.; в розмірі 17284,91грн. -в період з 24.10.2011р.

При цьому, щодо розрахунку інфляційних нарахувань, суд зазначає, що як вказано в п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (наведено і в постанові Вищого господарського суду України від 01.02.2012 №52/30).

З врахуванням вищенаведеного, перевіривши правильність розрахунку інфляційних нарахувань за період по вересень 2012р. включно, суд зазначає, що за вказаний період відбувались дефляцій ні процеси, та, відповідно, додатного значення інфляційних нарахувань при їх розрахунку ми не одержуємо. Аналогічне значення, хоча і без врахування зміни розміру основного боргу, наведеної в абзаці вище, викладено і в розрахунку Позивача (стор.2 позовної заяви, а.с.6), де при розрахунку інфляційного збільшення з суми основного боргу 17284,91грн. одержано в результаті суму основного боргу з врахуванням індексу інфляції в розмірі 17076,52грн., що є меншою від суми основного боргу; проте, Позивачем також допущено арифметичну помилку, де при наступній дії (17284,91грн.-17076,52грн. вказано, що = 208,37грн., хоча правильним було б: «- 208,37грн.).

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань суд зазначає, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 3% річних підлягають до задоволення в розмірі 674,64грн., вимоги ж Позивача щодо стягнення з Відповідача інфляційних нарахувань за період з червня 2011р. по вересень 2012р. включно до задоволення не підлягають.

Щодо стягнення 12937,75грн. неустойки.

У позовній заяві Позивач наводить розрахунок неустойки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за відповідний період.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Враховуючи зазначення Позивачем у позовній заяві про стягнення пені та те, що до стягнення Позивач наводить неустойку, яку обчислює в подвійної облікової ставки НБУ за час прострочення, суд приходить до висновку, що заявлена Позивачем до стягнення неустойка за своєю правовою природою є пенею.

При цьому Позивач зазначає у позовній заяві (стор.стор.2-3 позовної заяви, а.а.с.6-7), що відповідно до укладеного між Сторонами Договору, у разі несплати або несвоєчасної оплати товару Покупцем, Постачальник залишає за собою право на стягнення неустойки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за котрий начисляється пеня від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Проте, укладеним між Сторонами Договором, в тому числі Додатком №1, не передбачено стягнення пені, в тому числі за порушення розрахунків Покупцем, що визнав представник Позивача в судовому засіданні.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, сплата неустойки повинна бути передбачена договором або законом. Крім того, як зазначено у ч.4 ст.231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Проте, законом не передбачено сплата неустойки (пені) для даного виду зобов'язань з врахуванням сторін (жодна із сторін не належить до державного сектора економіки), та укладеним між Сторонами Договором сплата неустойки за порушення строків розрахунку також не передбачена.

Крім того, згідно ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, законом не передбачена сплата пені за порушення розрахунку, враховуючи також те, що жодна із сторін не належить до державного сектора економіки, беручи до уваги також те, що укладеним між Сторонами Договором не передбачено сплати пені за порушення розрахунку за поставлений товар та не визначено її розмір, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги в частині сплати пені.

Щодо стягнення 1000грн. упущеної вигоди.

В позовній заяві Позивач зазначає про необхідність стягнення з Відповідача 1000грн. упущеної вигоди.

При обґрунтуванні під ставності стягнення 10000грн. упущеної вигоди Позивач посилається на ч.1 ст.224 ГК України та п.2 ч.2 ст.22 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно п.2 ч.2 ст.22 ЦК України, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків, з врахуванням положень ст.22, глав 51, 82 ЦК України, глави 25 ГК України, необхідною є наявність складу правопорушення: протиправної поведінки особи, шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду.

Позивачем ж зазначено у позовній заяві, що збитки у розмірі 1000грн. повинні бути сплачені Відповідачем внаслідок порушення останнім зобов'язання, чим були порушені права Позивача. Проте, не наведено жодного доводу в обгрунтування причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, вини особи, як і не наведено жодного доводу не представлено доказу заподіяння шкоди Відповідачем Позивачу порушенням зобов'язання, характеру такої шкоди, та розміру упущеної вимоги.

Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовної вимоги Позивача в частині стягнення 1000грн. упущеної вигоди як безпідставної, необґрунтованої та недоведеної.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

10.01.2013 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 15.01.2013р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Херсонський оптовий торгівельний дім" (79021, місто Львів, вулиця Кульпарківська, будинок 93, ідентифікаційний код 24121211) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Мошурівський консервний завод" (20432, Черкаська область, Тальнівський район, село Мошурів, провулок Шевченка, будинок 14, ідентифікаційний код 34282645) 17284,91грн. основного боргу, 674,64грн. 3% річних, 901,32грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Фартушок Т.Б.