Рішення № 28611814, 10.01.2013, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 1319/2-2814/11 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.

Категорія: 53 Доповідач в 2-й інстанції: Мусіна Т. Г.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2013 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого:Мусіної Т.Г.

суддів: Бермеса І.В.,Тропак О.В.,

при секретарі: Проворній Н.І.,

з участю:позивача ОСОБА_2,його представника ОСОБА_3

представника відповідача Панченко І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 10 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ТзОВ "Львівські автобусні заводи" про стягнення заборгованості з невиплаченої заробітної плати,середнього заробітку за затримку виплати розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди ,-

в с т а н о в и л а :

28 грудня 2011 р. ОСОБА_2 звернувся в суд із зазначеним позовом, уточненим в процесі слухання справи, про стягнення 22 255 грн. заборгованості по зарплаті за період з 01.02.2009 р. по 25.05.2011 р., середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні , починаючи з 25.05.2011 р. по день фактичного розрахунку, 24 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що працював у відповідача з 19.03.2008 р. по 25.05. 2011 р. на посаді інженера - конструктора 3-ї категорії і 25.05.2011 р. був звільнений за власним бажанням, в день звільнення не працював, повний розрахунок з ним не проведено. За наслідками прокурорської перевірки встановлено, що відповідач не виплатив йому 5 296 грн. 32 коп. заборгованості по зарплаті, та окрім цієї суми зобов'язаний сплатити середню заробітну плату по ст.117 КЗпП. Вважає, що позивач був прийнятий на роботу на повний робочий тиждень, а не скорочений, повідомлень про зміну умов праці не одержував тому у період його роботи з 1.02.2009 р. по 25.05.2011 р. йому повинні були виплатити заробітну плату не нижче мінімального розміру що становить загальну суму 22 255 грн.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 10 жовтня 2012 р. у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права просить його скасувати та ухвалити нове.

Зокрема, вважає, що відповідач винний йому 1 816,49 грн. та компенсацію за невикористану відпустку, оскільки розрахунковими документами не підтверджується їх виплата.

Вважає, що за період з 01.02.2009 р. по 25.05.2011р. відповідач повинен був виплачувати йому заробітну плату не нижче мінімального розміру. Відповідач не ознайомив його з правилами внутрішнього трудового розпорядку, структурний підрозділ, в якому працював позивач, простоював тому у зв'язку з простоєм не з вини працівника відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити йому заробітну плату не нижче 2/3 тарифної ставки. Вважає, що відповідач в порушення вимог ст.ст. 127- 129 КЗпП України провів відрахування з його заробітної плати, яка підлягає виплаті у повному розмірі. У зв'язку з порушенням його трудових прав є підстави для відшкодування йому моральної шкоди.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, вислухавши доводи осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, колегія судів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково : рішення суду підлягає скасуванню на підставі п.1 ч.1 ст. 309 ЦПК в частині відмови у стягненні компенсації за відпустку з ухваленням у цій частині нового рішення, виходячи з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову у повному розмірі суд виходив з того, що відповідач по день звільнення позивача з роботи не мав заборгованості перед останнім по будь-яких виплатах.

Проте повністю погодитись з такими висновками суду не можна , оскільки суд дійшов їх внаслідок неповного з'ясування усіх обставин, що мають значення для справи.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 з 19 березня 2008 р. по 25 травня 2011 р. працював у товаристві з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи»на посаді інженера - конструктора третьої категорії з погодинною оплатою праці і 25 травня 2011 р. був звільнений з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, що підтверджується записами у трудовій книжці ( а.с. 6).

Судовим розглядом справи встановлено, що заборгованості з виплати заробітної плати перед ОСОБА_2 в розмірі 5 296 грн. 32 грн. не існує, а заборгованість по заробітній платі в сумі 4 767, 17 грн. за період з березня 2008р. по травень 2011р. виплачена позивачу повністю.

Зокрема, згідно з актом КРУ у Львівській області від 03 березня 2009 року по наслідках ревізії окремих питань фінансово - господарської діяльності ТзОВ «Львівські автобусні заводи»за період з 01 квітня 2008 р. по 31 січня 2009 р. працівникам підприємства при невиконанні виробничого плану проводилось нарахування премій і доплат до заробітної плати, а також у дні проведення стихійних несанкціонованих мітингів у табелях робочого часу проставлялись години повного робочого дня, що призвело до зайвих нарахувань заробітної плати працівникам товариства у 2008 р. у сумі 7 379 210 00 грн. (а.с.28-40).

З врахуванням зауважень, зазначених ревізією наказом директора підприємства № 23/1 від 20 березня 2009 року «Про усунення недоліків, виявлених ревізією контрольно - ревізійного управління у Львівській області окремих питань фінансово - господарської діяльності ТзОВ «Львівські автобусні заводи»за період з 01.04.2008 р. по 31.01.2009 р. ( а.с. 26-27) на усунення недоліків при визначенні розмірів заробітної плати та виплат :

- відмінено дію наказів, що стосується усіх видів преміювань доплат граничного рівня та за розширення зон діяльності, винесених за період з 1.04.2008 р. по 31.01.2009 р.;

- відмінено нарахування заробітної плати в дні проведення несанкціонованих мітингів і зборів за період з 01.04.2008 р. по 31.01.2009 р.;

- зобов'язано провести перерахунок незаконно нарахованих внутрішніх змінних та загальнозаводських простоїв за період з 01.04.2008 р. по 31.01.2009 р. та заробітної плати .

Вказаний наказ є чинним і не оспорювався позивачем у встановленому законом порядку, тому доводи апеляційної скарги про незаконність наказу не заслуговують на увагу.

Статтею 127 КЗпП України передбачено можливість відрахування із заробітної плати працівника для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок.

Таким чином з врахуванням вищенаведеного відповідач правомірно провів перерахунок заробітної плати внаслідок чого заборгованість по заробітній платі в розмірі 5296,32 грн., яка існувала до перерахунку, зменшилась і в розмірі 4767, 17 грн. була повністю виплачена позивачу: через касу підприємства - 2905, 87 грн., через банк на картку - 1861,30 грн.

Факт виплати позивачу зазначених сум підтверджується звітом по записах журналу розрахунків за 01.01.08 - 31.05.2012р. по працівнику ОСОБА_2, який повністю відповідає даним платіжних відомостей з підписом позивача про одержання 2 905, 87 грн. та платіжними відомостями про перерахування заробітної плати ОСОБА_2 в розмірі 1 861,30 грн. в банк на його картковий рахунок.

Доказів про спростування факту одержання зазначених сум позивач не надав, тому доводи апеляційної скарги про неодержання ним суми 1 861,30 грн. не заслуговують на увагу як голослівні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для нарахування та виплату позивачу заробітної плати не нижче мінімального розміру за період з 01.02.2009 р. по 25.05.2011 р., оскільки позивачу нараховувалась заробітна плата згідно встановлених тарифних ставок відповідно до кількості відпрацьованих годин на підприємстві. Зокрема, наявними в матеріалах справи копіями табелів обліку робочого часу підтверджується, що у період з січня по грудень 2010 р. включно ( а.с. 83-96) та з січня по травень 2011 р. до дня звільнення ( а.с. 97-106) ОСОБА_2 був відсутній на роботі.

Факт невиходу на роботу у вказаний період позивач підтвердив в судовому засіданні апеляційного суду та він і його представник ОСОБА_3 зазначили, що фактично від цих доводів апеляційної скарги відмовляються .

Доводи апеляційної скарги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі у зв'язку з простоєм не заслуговують на увагу, оскільки ці вимоги знаходяться за межами предмета позову.

Разом з тим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повністю не встановив, які суми залишились невиплачені позивачу на день звільнення.

Колегією суддів встановлено, що у розрахунковому листі за травень 2011 року на ім'я ОСОБА_2 зазначено нарахування компенсації за невикористану відпустку в сумі 479, 26 грн. за 62 робочих години , передбачено види утримання та визначена сума до виплати в розмірі 392,71 грн. ( а.с.82)..

Зазначена сума 479,26 грн. вказана в індивідуальних відомостях про застраховану особу ОСОБА_2 у Пенсійному фонді України, які надані у судове засідання апеляційного суду .

Позивач категорично заперечує факт одержання компенсації за невикористану відпустку, а відповідач не надав належних доказів про виплату позивачу цієї суми при звільненні, визнавши, що така була звернута на погашення заборгованості ОСОБА_2 перед підприємством.

Оскільки в даному випадку відповідачем було допущено порушення вимог ст. 129 КЗпП України щодо заборони відрахувань з компенсаційних виплат, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині відмови у стягненні суми компенсації за невикористану відпустку підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з відповідача в користь позивача 479,26 грн. компенсації за невикористану відпустку.

З врахуванням роз'яснень п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»колегія суддів вважає можливим на підставі ст.. 117 КЗпП України стягнути в користь позивача заробітну плату за затримку виплати компенсації за невикористану відпустку в межах заборгованої суми .

Колегія суддів не вбачає підстав для виплати позивачу морального відшкодування у зв'язку із затримкою виплати компенсації за невикористану відпустку, оскільки факт моральних страждань, втрата нормальних життєвих зв'язків, що вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, не підтверджено жодними доказами.

Керуючись п.2 ч.1 ст.307,п.1 ч.1 ст.309,ч.2 ст.314,ст.ст.316,317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и ла:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 10 жовтня 2012 року частково скасувати.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю"Львівські автобусні заводи"

(м.Львів вул.Стрийська,45,ЗКПО 33894928,МФО 300205,р/р 2600811836 у ВАТ "Український професійний банк") на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) 479(чотириста сімдесят дев"ять) гривень 26 коп компенсації за невикористану відпустку та 479(чотириста сімдесят дев"ять) гривень 26 коп середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.Вказані суми визначені без врахування податків та обов"язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю"Львівські автобусні заводи"(м.Львів вул.Стрийська,45,ЗКПО 33894928,МФО 300205,р/р 2600811836 у ВАТ "Український професійний банк") в дохід державного бюджету 229(двісті двадцять дев"ять) гривень 40 коп судового збору.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий: _____ Мусіна Т.Г.

Судді: ______ Бермес І.В.

______ Тропак О.В.