Рішення № 28604724, 14.01.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2013 р.Справа № 5023/4948/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Нескуба М.Г.

розглянувши справу

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м.Київ до Комунального підприємства "Чугуївтепло", м.Чугуїв про стягнення 196710,80 гривень за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - Заварзіної Н.М. (довіреність №03 від 03 січня 2013 року)

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Комунального підприємства "Чугуївтепло" (Відповідач) суми заборгованості у розмірі 196710,80 гривень, у тому числі, 175788,09 гривень суми основної заборгованості, 16990,08 гривень суми нарахованої пені, 3932,63 гривень суми 3% річних. Заявлену вимогу обґрунтовує неналежним виконанням Відповідачем умов договору №10/11-27ТЕ-02 про закупівлю природного газу за державні кошти, укладеного між сторонами 14 жовтня 2010 року. Крім того, Позивач просив суд стягнути з Відповідача судовий збір у розмірі 3935,00 гривень.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 листопада 2012 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22 листопада 2012 року.

19 листопада 2012 року представник Відповідача надав через канцелярію суду відзив (вх. №18811), в якому викладена позиція останнього полягає у тому, що він дійсно укладав спірний договір з Позивачем, але за відсутністю грошових коштів не має можливості виконати дане договірне зобов'язання, оскільки є бюджетною установою та фінансується з Державного бюджету України. У наданому відзиві просив суд зменшити розмір пені на 90% та розстрочити виконання даного судового рішення на 4 місяці рівними частинами.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 листопада 2012 року було відкладено розгляд справи на 13 грудня 2012 року, у зв'язку з неявкою Позивача.

10 грудня 2012 року представник Позивача надав через канцелярію суду заперечення (вх. №4456), в яких зазначив про необґрунтованість клопотання Відповідача про зменшення розміру пені на 90%, посилаючись на практику Вищого господарського суду України щодо вирішення даного питання, а також зазначив, що правові підстави для надання розстрочки даного судового рішення Відповідачу в порядку ст.121 Господарського процесуального кодексу України, на його думку, відсутні.

13 грудня 2012 року представник Відповідача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх. №22452) витребувані судом документи на підтвердження своєї правової позиції по даній справі. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

У відкритому судовому засіданні 13 грудня 2012 року було оголошено перерву до 27 грудня 2012 року.

21 грудня 2012 року представник Позивача надіслав до суду телеграму (вх.№23837), в якій підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, останній просив суд розглядати справу без участі свого представника.

До канцелярії господарського суду Харківської області 24 грудня 2012 року від Департаменту житлового-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації надійшов лист №06-13/3588 від 21 грудня 2012 року (вх.№24170), в якому Департамент зазначив про причини виникнення заборгованості Відповідача перед Позивачем та вказав на той факт, що у 2012 році, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №517 від 11 червня 2012 року, проводиться погашення теплопостачальним підприємствам заборгованості з різниці в тарифах для населення на послуги теплопостачання в рахунок боргів за природний газ, шляхом укладання договорів на відповідне погашення.

27 грудня 2012 року представник Відповідача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№24603) копію договору №1062/517-ГУ про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, на підтвердження своєї правової позиції по даній справі. Судом було досліджено наданий документ та долучено до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 грудня 2012 року було відкладено розгляд справи на 14 січня 2013 року. Також, відповідною ухвалою було продовжено строк розгляду спору на 15 днів, на підставі статті 69 Господарського процесуального кодексу України та відповідного клопотання (вх.№24602) представника Відповідача.

До канцелярії господарського суду Харківської області 11 січня 2013 року від представника Позивача надійшла телеграма (вх.№942), в якій останній підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, Позивач просив суд розглядати справу без участі свого представника за наявними в ній матеріалами.

Також, 11 січня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду заперечення на відзив (вх.№860), в яких наполягав на задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, посилаючись на ряд постанов Вищого господарського суду України щодо вирішення питання про зменшення пені в порядку п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України.

Представник Відповідача у відкритому судовому засіданні 14 січня 2013 року відмовився від заявленого раніше клопотання про розстрочку виконання рішення на 4 місяці. Судом було прийнято відмову Відповідача від вищевказаного клопотання в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

Представник Відповідача у відкритому судовому засіданні 14 січня 2013 року підтримав надане клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 90% та просив суд задовольнити його.

Суд, дослідивши клопотання представника Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 90%, відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Абзацом 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року №18 передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПКУ), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

На думку суду, відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не є обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності та не є винятковим випадком, який надає право суду застосовувати приписи п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України. Такої ж позиції притримується й Вищий господарський суд України у постанові від 17 вересня 2009 року по справі №4/168-3466 (5/251-4343).

Таким чином, суд, дослідивши матеріали справи, не вбачає підстав для задоволення вищевказаного клопотання та не вважає скрутне фінансове становище Відповідача винятковим випадком, а тому відмовляє в його задоволенні.

Позивач у відкрите судове засідання 14 січня 2013 року свого представника не направив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням від 08 січня 2013 року.

Представник Відповідача у відкритому судовому засіданні 14 січня 2013 року проти позовних вимог не заперечував, та зазначив про повне погашення основної заборгованості.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника Відповідача, встановив наступне.

14 жовтня 2010 року між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (Позивачем) та Комунальним підприємством "Чугуївтепло" (Відповідачем) було укладено договір №10/11-27ТЕ-02 про закупівлю природного газу за державні кошти (надалі - договір). Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до п.1.1 договору, постачальник (Позивач) зобов'язувався поставити покупцеві (Відповідачеві) імпортований природний газ, а покупець (Відповідач), в свою чергу, зобов'язувався прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п.1.2 цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем (Відповідачем) виключно для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання. Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом цього договору.

Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п.4.1 договору).

Відповідно до п.2.2 додатку №1 до спірного договору, приймання-передача газу, поставленого постачальником (Позивачем) покупцеві (Відповідачеві) у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його ціна та вартість.

Відповідно до п.6.3.1. договору, Позивач зобов'язався забезпечити поставку газу у строки, встановлені цим договором.

Сторонами у даному договорі було узгоджено строк поставки газу: з 1 жовтня 2010 року по 31 грудня 2010 року включно (п.5.1. договору).

Відповідно до п.6.1.1. договору, Відповідач зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений газ.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог вищевказаного договору, сторонами було підписано та скріплено печатками підприємств наступні акти приймання-передачі природного газу (а.с.17-19):

- акт №б/н від 31 жовтня 2010 року на суму 1535118,17 гривень;

- акт №б/н від 30 листопада 2010 року на суму 1297559,90 гривень;

- акт №б/н від 31 грудня 2010 року на суму 2151870,50 гривень.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що Позивач виконав свої договірні зобов'язання у повному обсязі та поставив на адресу Відповідача природний газ на загальну суму 4984548,57 гривень за спірний період.

Суд встановив, що Відповідач розраховувався за поставлений Позивачем природний газ несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим, станом на момент подання Позивачем відповідного позову до суду, основна заборгованість Відповідача перед Позивачем складала 175788,09 гривень. Також, даний факт Позивач підтверджує доданою до позовної заяви довідкою щодо стану відповідної заборгованості (а.с.26).

Відповідач, в свою чергу, на момент звернення Позивача до суду заборгованість не погасив.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем, на момент розгляду спору, було повністю сплачено суму основної заборгованості у розмірі 175788,09 гривень. Даний факт підтверджується належним чином засвідченим платіжним дорученням №13 від 25 грудня 2012 року, наявним у матеріалах справи.

Відповідно до ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо:

1) спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;

1-1) відсутній предмет спору;

2) є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом;

5) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду;

6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;

7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

Отже, суд, роз'яснивши представнику Відповідача наслідки припинення провадження у справі, а саме, про недопустимість повторного звернення до господарського суду із спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав, припиняє провадження у даній справі щодо стягнення з Відповідача суми основної заборгованості у розмірі 175788,09 гривень, на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст.598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно із ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько - правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст.217 Господарського кодексу України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно - господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п.7.3.1 договору, у разі порушення покупцем (Відповідачем) умов пункту 4.1 договору, він зобов'язується сплатити Позивачу (крім суми заборгованості) пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач нарахував Відповідачу пеню в сумі 16990,08 гривень.

Суд, перевіривши розрахунок пені, нарахованої Позивачем, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з Відповідача у повному обсязі.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 3932,63 гривень суми 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, нарахованих Позивачем, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з Відповідача у повному обсязі.

Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на Відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.11, 546, 548, 549, 610, 611, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 179, 193, 216, 217, 230 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст.1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Чугуївтепло" (63503, Харківська область, м.Чугуїв, вул.Гагаріна, 15, код ЄДРПОУ 35944142, п/р №260353013842 в філії ХОУ ВАТ "ОщадБанк" м.Харкова, МФО 351823) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м.Київ, вул.Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827, р/р №26002007367001 в Київській ФПАТКБ "ПівденкомБанк" м.Києва, МФО 320876) 16990,08 гривень пені, 3932,63 гривень 3% річних та 3935,00 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 175788,09 гривень основної заборгованості провадження у справі №5023/4948/12 припинити, на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 15 січня 2012 року.

Суддя Аріт К.В.