Рішення № 28573804, 10.01.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.01.13 Справа№ 5015/1877/12

За позовом: Прокурора Галицького району міста Львова в інтересах держави в особі позивача 1:Виконавчого комітету Львівської міської ради, м. Львів,позивача 2:Управління комунальної власності департаменту економічної політики, м. Львів, позивача 3:Міністерства екології та природних ресурсів України, м. Київ,до відповідача 1:Львівського комунального підприємства "Львівський центральний парк культури і відпочинку імені Богдана Хмельницького" (надалі -Парк), м. Львів,до відповідача 2:приватного торгово-виробничого підприємства "Жубер", м. Львів,третя особа:ОСОБА_2, м. Львів,про: визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12 листопада 1992 року.Суддя Т. РимЗа участю представників:прокурора:Леонтьєва Н.Т. -посвідчення №005508,позивача 1:Гнатковська М.І. -довіреність №1.7вих-143 від 11.12.2012 р.,позивача 2:Крикус В.В. -довіреність №2302-вих-4 від 03.01.2012 р.,позивача 3:не з'явився,відповідача 1:ОСОБА_3 -довіреність №81 від 21.06.2012 р.,відповідача 2:не з'явився,третьої особи:не з'явився.На розгляд господарського суду Львівської області подано позов прокурора Галицького району м. Львова в інтересах держави в особі виконкому Львівської міської ради, Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, Міністерства екології та природних ресурсів України до Львівського комунального підприємства Центральний парк культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького та приватного торгово-виробничого підприємства "Жубер", за участю третьої особи, як не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2, про визнання договору купівлі-продажу недійсним. Ухвалою від 14.05.2012 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 12.06.2012 р. У складі суду відбулися зміни: за допомогою системи автоматизованого розподілу, у зв'язку з призначенням судді Костів Т.С. суддею Львівського апеляційного господарського суду, справу передано для подальшого розгляду судді Риму Т.Я.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 05.07.2012 р. розгляд справи призначено на 25.07.2012 р. Рух справи відображено у попередніх ухвалах суду.

Прокурор обґрунтовує позові вимоги наступними обставинами. Прокуратурою проводилась перевірка законності відчуження будинку АДРЕСА_1. В ході перевірки в ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" отримано реєстраційну та інвентаризаційні справи на будинок АДРЕСА_1. При вивченні матеріалів даних справ встановлено, що 12.11.1992 р. між Центральним парком культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького та ПВТП "Жубер" було укладено договір купівлі-продажу приміщення павільйону "Юність" загальною площею 300 м2. Під час допиту директор Центрального парку культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького ОСОБА_3 пояснив, що договору купівлі продажу від 12.11.1992 р. не укладав, підпис, який міститься в цьому договорі навпроти напису "директор", схожий на його, однак даний договір він не підписував. Також ствердив, що не підписував акта прийому-передачі вказаного майна від 20.12.1994 р. На підставі зазначеного договору та акта прийому-передачі Львівським міжміським БТІ ПВТП "Жубер" видано реєстраційне посвідчення №549 та зареєстровано право власності будинок вулиці Лижв'ярській у місті Львові. За договорами купівлі-продажу від 17.06.1996 р. та 17.09.2008 р. змінювався власник названого будинку. З 18.09.2008 р. за ОСОБА_2 зареєстровано у ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" право власності на вказане приміщення. За фактом підробки документів (частина перша статті 358 Кримінального кодексу України) прокуратурою порушено кримінальну справу. В ході розслідування кримінальної справи проведено експертне дослідження, за результатами якого складено Висновок спеціаліста №6/69 від 13.04.2012 року. Цим висновком встановлено, що

- підпис від імені директора Центрального парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького в договорі купівлі-продажу від 12.11.1992 року виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою з наслідуванням підписів ОСОБА_3;

- підпис навпроти напису "від продавця" в акті прийому-передачі нежилих приміщень павільйону "Юність" від 20.12.1994 року, складеного у відповідності з оговором купівлі-продажу від 12.11.1992 року виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою з наслідуванням підписів ОСОБА_3;

- підпис від імені "Орендодавець" навпроти напису "Директор Л.І. ОСОБА_3" в доповненні до договору оренди житла нежитлових приміщень від 22.06.1992 року, укладеного 30.07.1992 року -виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою з наслідуванням підписів ОСОБА_3

Крім того, підставою для визнання недійсним договору називає те, що Парк не вправі був розпоряджатися майном, яке йому не належало, адже лише власник майна вправі визначати юридичну долю майна.

У зв'язку з наведеним просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 12.11.1992 р., укладений між Центральним парком культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького та ПВТП "Жубер".

Крім того, прокурором подано клопотання про поновлення строків звернення з позовною заявою до суду. Клопотання обґрунтовує тим, що факт підроблення підписів колишнього директора Центрального парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького в договорі купівлі-продажу від 12.11.1992 року та акті прийому-передачі виявлений прокуратурою під час проведення перевірки у 2012 році.

Позивач 1 у поясненні зазначив, що підтримує позові вимоги та погоджується із позицією прокурора стосовно недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог статті 225 ЦК УРСР. Відповідно до статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" не підлягають приватизації об'єкти, що мають загальнодержавне значення, зокрема, території та об'єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, парки загальнонаціонального значення. Відповідно до положень постанови Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 р. №506 введено мораторій на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону про роздержавлення майна. Львівською міською радою не приймались жодні рішення про передачу парку спірної будівлі.

Позивач 3 у поданому поясненні позовні вимоги підтримав. Зазначив, що рішення повноважним органом при приватизацію майна Центрального парку культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького не приймалось, угоди про відчуження об'єктів нерухомого майна парк не укладав, права власності не зареєстрував. Таким чином, будинок по АДРЕСА_1 належить територіальній громаді міста Львова, а не Центральному парку культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького.

Відповідач 1 в судові засідання з'являвся, власного документально обґрунтованого відзиву на позов не надав. Представник в судових засіданнях усно пояснив, що під час виконання обов'язків керівника Парку не підписував жодних договорів на відчуження будівлі по АДРЕСА_1.

Відповідач 2 в судові засідання не з'являвся, відзиву на позов не подавав.

Представником третьої особи, подано відзив (вх. №16324/12 від 25.07.2012 р.), у якому проти позову заперечив, вважає його безпідставним та необґрунтованим. Просить суд відмовити прокурору в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності у даній справі. Крім того, договором оренди приміщення на АДРЕСА_1 було передбачено викуп об'єкта оренди. Оскільки вказане приміщення не належало до переліку об'єктів, приватизація яких заборонена Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, доводи прокурора про зворотнє є хибними, бо ґрунтуються на статті 5 згаданого вище Закону в редакції, чинній після виникнення цих правовідносин. На думку третьої особи, відповідно до статті 29 Закону України "Про оренду майна державних підприємств та організацій", однією із підстав припинення договору оренди є викуп об'єкта оренди орендарем, тому хибними є доводи прокурора про те, що продавцем за спірним договором виступала особа, яка не мала права розпоряджатися відчуженим за договором майном.

Ухвалою від 08.08.2012 року провадження у справі було зупинено, призначено судову почеркознавчу та технічну експертизу з метою встановлення автентичності підпису ОСОБА_3 на оспорюваному договорі купівлі-продажу приміщення від 12.11.1992 р., акті прийому-передачі жилих приміщень павільйону "Юність" від 20.12.1994 р. та доповненні від 30.07.1992 р. до договору оренди нежитлового приміщення від 22.06.1992 р.

У судове засідання 25.12.2012 р. третьою особою було заявлено клопотання про призначення повторної судової експертизи. Клопотання мотивовано тим, що висновок судової експертизи є необґрунтованим та був проведений з порушенням норм Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень.

В судових засіданнях 25.12.2012 року та 10.01.2013 року прокурор та позивачі повністю заперечили проти заявленого клопотання як необґрунтованого.

Суд погоджується з позицією зазначених вище сторін у справі та відхиляє клопотання про призначення повторної експертизи з огляду на такі доводи. Згідно з частинами 1, 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, суд призначає експертизу, а остаточне коло таких питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза -це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Відповідно до частини 4 статті 42 Господарського процесуального кодексу України при необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу. Повторною визнається судова експертиза, у проведенні якої експерт досліджує ті ж самі об'єкти і вирішує ті ж самі питання, які досліджувалися і вирішувалися у первинній судові експертизі. Нові об'єкти на дослідження повторної судової експертизи подаватися не можуть, так само як не можуть ставитися на її вирішення питання, які не розглядалися попередньою експертизою. Повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності, або за наявності істотного порушення норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Повторну судову експертизу може бути призначено також, якщо є розходження у висновках кількох експертів і їх неможливо усунути шляхом одержання додаткових пояснень експертів у судовому засіданні. Повторну судову експертизу слід доручати іншому експерту (Пункт 15.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" №4 від 23.03.2012 року).

Щодо посилань ОСОБА_2 на те, що висновок судової експертизи є необґрунтованим та був проведений з порушенням норм Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, суд вважає за необхідне вказати на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, судом в ухвалі від 25.07.2012 р. поставлено на обговорення учасників процесу можливість призначення судової почеркознавчої експертизи з метою встановлення автентичності підпису ОСОБА_3 на оспорюваному договорі купівлі-продажу приміщення від 12.11.1992 р., акті прийому-передачі жилих приміщень павільйону "Юність" від 20.12.1994 р. та доповненні від 30.07.1992 р. до договору оренди нежитлового приміщення від 22.06.1992 р. З цією метою сторонам пропонувалось висловити свою позицію стосовно доцільності призначення такої судової експертизи, запропонувати власні запитання судовому експерту, а також надати усі необхідні документи для проведення дослідження. Судом враховано при формулюванні питань судовому експерту пропозиції всіх учасників процесу. За таких умов учасникам процесу було створено всі умови для підготування матеріалів судової експертизи.

Доводи третьої особи про необґрунтованість висновку експерта спростовуються змістом висновку судово-економічної експертизи, в якому встановлено, що виявлені розбіжності підпису на об'єктах дослідження з вільними та експериментальними зразками підпису ОСОБА_3 є суттєвими, стійкими і в кожному випадку достатні для висновку про те, що досліджувані підписи виконані не ОСОБА_3, а іншою особою. Поряд з цим встановлені експертом збіги на зроблений ним висновок не впливають. Наявність таких збігів можна пояснити намаганням їх виконавця наслідувати справжні підписи ОСОБА_3

За таких обставин суд не погоджується з тезою третьої особи про те, що висновок судової експертизи є необґрунтованим, адже він, окремі зазначеного вище, підтверджується й іншими матеріалами справи, зокрема, висновком спеціаліста №6/69 від 13.04.2012 року.

Аналогічно, суд не вбачає істотності у порушенні норм про призначення та проведення судової експертизи. Так, статтею 4 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються: процесуальним порядком призначення судового експерта; забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втручатися будь-кому в проведення судової експертизи; існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду; створенням необхідних умов для діяльності судового експерта, його матеріальним і соціальним забезпеченням; кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу завідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків; можливістю призначення повторної судової експертизи; присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час проведення судової експертизи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 12 Закону України "Про судову експертизу" незалежно від виду судочинства судовий експерт зобов'язаний провести повне дослідження і дати обгрунтований та об'єктивний письмовий висновок. Для цього судовому експертові надається право (статті 13 Закону України "Про судову експертизу") ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета судової експертизи, і подавати клопотання про надання додаткових матеріалів; вказувати у висновку експерта на виявлені в ході проведення судової експертизи факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання.

Згідно з частиною 5 статті 42 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу. Висновок експерта є рівноцінним з іншими видами доказів. Метою оцінки є з'ясування можливості використання даного висновку як джерела фактів, на яких ґрунтується вирішення справи по суті, і водночас самих цих фактів як доказів. Як будь-які інші докази, висновок експерта оцінюється на предмет його допустимості, належності, достовірності і в сукупності -достатності для вирішення справи. Належність висновку експерта визначається наявністю зв'язків встановлених ним фактів і предмета доказування. Для визнання висновку експерта допустимим необхідно, щоб висновок ґрунтувався на результатах дослідження об'єктів, зібраних з дотриманням відповідних процесуальних вимог. Таким чином, визнавати чи відхиляти експертний висновок -це право господарського суду, який оцінює його сукупно з іншими доказами за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи.

Враховуючи наведені вище норми законодавства, що регулюють діяльність судових експертів в Україні, враховуючи чіткість та однозначність висновку судового експерта, в сукупності з аналогічним висновком спеціаліста №6/69 від 13.04.2012 року, суд дійшов висновку про безпідставність заявленого клопотання про призначення повторної судової експертизи.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.

Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 01.08.1974 р. №420 передано з 01.08.1974 р. територію парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького на баланс і утримання Дирекції парку та покладено на неї обов'язки із забезпечення робіт з озеленення та прибирання всієї території, заборонено на території парку будь-яке будівництво, ремонт та реконструкцію існуючих об'єктів без попереднього погодження з дирекцією парку та управлінням головного архітектора міста.

Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 09.10.1984 р. №495 "Про мережу територій і об'єктів природно-заповідного фонду області" затверджено межі територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, зокрема парк культури і відпочинку імені Б.Хмельницького.

Між Центральним парком культури і відпочинку імені Б.Хмельницького (орендодавець) та приватним виробничо-торговельним підприємством "Жубер" (орендар) укладено угоду про оренду нежитлових приміщень від 01.04.1992 р. Згідно з цим договором орендодавець здає, а орендар приймає у тимчасове використання нежитлове приміщення будівлі бувшої естради, і прилеглої території для власних потреб (комісійний магазин, правління підприємства) по АДРЕСА_1, площею 100 м2.

До названого договору оренди сторонами погоджено доповнення від 30.07.1992 р. Зокрема, цей договір доповнено пунктом 12.2 наступного змісту: "орендар має право у будь-який час на протязі дії договору після сплати орендних платежів, сума яких буде перевищувати балансову вартість орендованих приміщень, та виконання умов, передбачених пунктом 12.1 цього договору, викупити орендоване майно. Порядок та умови викупу орендованого майна визначаються у додатковій угоді, яка укладається між сторонами".

У матеріалах інвентаризаційної справи міститься оригінал договору купівлі-продажу від 12.11.1992р. Сторонами цього договору є Центральний парк культури і відпочинку імені Б.Хмельницького (продавець) та приватне виробничо-торговельне підприємство "Жубер" (покупець) (надалі -Договір). За умовами цього договору продавець продає, а покупець купує приміщення павільйону "Юність" загальною площею 300 м2 відповідно до п. 12.2 Договору про оренду нежилих приміщень від 22 червня 1992 року і доповнення до нього від 30 липня 1992 року за умовами виконання покупцем всіх обов'язків, які передбачені договором від 22 червня 1992 року і доповнення до нього від 30 липня 1992 року. Договір підписано від імені продавця директором Центрального парку культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького ОСОБА_3 та скріплено печаткою підприємства, від імені покупця договір підписано О.П. Якимюк, представника ПВТП "Жубер" за довіреністю від 02.11.1992 р., та скріплено печаткою підприємства.

У підтвердження виконання умов Договору до справи долучено оригінал акту прийому-передачі майна від 20.12.1994 р. За цим актом продавцем передано, а покупцем прийнято у власність нежитлові приміщення павільйону "Юність" загальною площею 300 м2. Акт скріплено печатками сторін договору та підписано, проте на вказано ким здійснено ці підписи.

Розпорядженням Галицької районної адміністрації від 11.04.1996 р. №353 дозволено ПВТП "Жубер" експлуатувати надбудову приміщень будинку на вулиці Лижв'ярській, згідно з прикладеними проектними пропозиціями.

На підставі зазначеного договору, акта прийому-передачі, розпорядження Галицької районної адміністрації Львівським міжміським БТІ 18.04.1996 р. видано ПВТП "Жубер" реєстраційне посвідчення №549 та зареєстровано право власності на приміщення площею 735,1 м2 по АДРЕСА_1.

За договором купівлі-продажу від 17.06.1996 р. приватне виробничо-торговельним підприємство "Жубер" продало виробничо-торговому господарському об'єднанню "Концерн "Сімекс" нерухоме майно -будівлю, загальною площею 735,1 м2 за адресою: АДРЕСА_1.

За договором купівлі-продажу від 17.09.2008 р. виробничо-торговое господарське об'єднання "Концерн "Сімекс" продало ОСОБА_2 нежитлові приміщення загальною площею 735,1 м2 за адресою: АДРЕСА_1. З 17.09.2008 р. за ОСОБА_2 зареєстровано у ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" право власності на вказане приміщення.

Прокуратурою Галицького району м. Львова проведено перевірку законності відчуження будинку АДРЕСА_1. У зв'язку з цим проведено почеркознавче дослідження підпису від імені Центрального парку культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького у договорі купівлі-продажу від 12.11.1992 р., акті прийому передачі нежитлових приміщень павільйону "Юність" від 20.12.1994 р., доповненні до договору оренди житла нежитлових приміщень від 22.06.1992 р. У висновку спеціаліста №6/69 від 13.04.2012 р. визначено, що підписи від імені директора Центрального парку культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького на договорі купівлі-продажу від 12.11.1992 р., навпроти напису "від продавця" в акті прийому-передачі майна від 20.12.1994 р., від імені "Орендодовець" напроти напису "Директор ОСОБА_3" в доповненні від 30.07.1992 р. до договору оренди нежитлового приміщення від 22.06.1992 р., виконані не ОСОБА_3, а іншою особою з наслідуванням підписів ОСОБА_3

Прокурором Галицького району м. Львова 17.04.2012 р. порушено кримінальну справу за фактом підроблення документів з метою використання його підроблювачем за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України, про що складено відповідну постанову.

У висновку №2948 судово-почеркознавчої експертизи від 05.12.2012 року по справі 5015/1877/12 встановлено, що підписи від імені ОСОБА_3, розташовані в графі "Продавець. Директор" перед прізвищем "ОСОБА_3" на договорі купівлі-продажу від 12.11.1992 р., в графі "від Продавця" в акті прийому-передачі майна від 20.12.1994 р., в графі "Орендодовець." Директор" перед прізвищем "ОСОБА_3" в доповненні від 30.07.1992 р. до договору оренди нежитлового приміщення від 22.06.1992 р., виконані однією особою, але не ОСОБА_3, а іншою особою.

У висновку №2947 судової експертизи технічного дослідження документів від 26.11.2012 року зазначено, що надати висновок не є можливим у зв'язку з непридатністю для ідентифікації слідоутворюючої поверхні відтисків печаток, які містяться на договорі купівлі-продажу, укладеному 12.11.1992 року, доповненні від 30.07.1992 року.

При ухваленні рішення суд виходив з такого.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Нормами статей 15 та 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільного права є визнання правочину недійсним.

Оскільки спірний договір було укладено в період дії Цивільного кодексу УРСР, то аналіз підстав для визнання його недійсним необхідно проводити з урахуванням положень цього нормативно-правового акта. Так, відповідно до частини першої статті 41 Цивільного кодексу УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Згідно зі статтею 44 Цивільного кодексу Української РСР повинні укладатись у письмовій формі: 1) угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР; 2) угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР; 3) інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Відповідно до частини 1 статті 48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

В пункті 9 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" як правило, письмова угода укладається шляхом складання документа, що визначає її зміст, і підписується безпосередньо особою, від імені якої вона укладена або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для укладення угод органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють в межах повноважень, наданих законом, іншим правовим актом або установчими документами. Підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень може згідно зі статтею 48 Цивільного кодексу бути підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.

У відповідності з пунктом 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 23.03.2012 р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" не може вважатися актом судової експертизи висновок спеціаліста, наданий заявникові (юридичній чи фізичній особі) на підставі його заяви, - навіть якщо відповідний документ має назву "висновок судового експерта" або подібну до неї, оскільки особа набуває прав та несе обов'язки судового експерта тільки після одержання нею ухвали про призначення експертизи. Із врахуванням наведеного положення, взявши до уваги висновок спеціаліста від 13.04.2012 р. №6/69, судом призначено судову почеркознавчу та технічну експертизу.

Висновком експерта встановлено, що підписи від імені ОСОБА_3, розташовані в графі "Продавець. Директор" перед прізвищем "ОСОБА_3" на договорі купівлі-продажу від 12.11.1992 р., в графі "Від Продавця" в акті прийому-передачі майна від 20.10.1011 р. від 20.12.1994 р., в графі "Орендодовець." Директор" перед прізвищем "ОСОБА_3" в доповненні від 30.07.1992 р. до договору оренди нежитлового приміщення від 22.06.1992 р., виконані однією особою, але не ОСОБА_3, а іншою особою.

У висновку №2947 судової експертизи технічного дослідження документів від 26.11.2012 року зазначено, що надати висновок не є можливим у зв'язку з непридатністю для ідентифікації слідоутворюючої поверхні відтисків печаток, які містяться на договорі купівлі-продажу, укладеному 12.11.1992 року, доповненні від 30.07.1992 року.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками судових експертів.

Окрім зазначеного вище, відповідно до статті 225 Цивільного кодексу УРСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Частиною 1 статті 145 Цивільного кодексу УРСР було передбачено, що коли майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею. Враховуючи ту обставину, що покупець за оспорюваним договором зобов'язаний був перевірити право власності продавця на об'єкт купівлі-продажу, однак цього не зробив, оскільки майно вибуло з володіння продавця поза його волею, покупець не набув права власності на об'єкт продажу.

Таким чином, за обставин, коли

- оспорюваний договір купівлі-продажу приміщення від 12 листопада 1992 року не був підписаний керівником Парку,

- відчуження майна відбулося на підставі договору купівлі-продажу, продавцем у якому виступав не власник майна,

суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог та визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення від 12 листопада 1992 року.

Що стосується заяви третьої особи про застосування позовної давності, то суд при ухваленні рішення враховував таке.

Прокурор у позовній заяві просить відновити позовну давність у зв'язку з її пропуском з поважних причин. Як убачається із матеріалів справи прокурору стало відомо про підроблення підпису керівника Центрального парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького 17.04.2012 року, після отримання висновку спеціаліста в кримінальній справі №6/69 від 13.04.2012 року.

Згідно з частиною п'ятою статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України). У відповідності з наведеною нормою закону перебіг позовної давності у цьому випадку починається з дня, коли власне позивач дізнався про порушення свого права. З огляду на це суд погоджується з твердженням третьої особи про пропущення позивачем позовної давності.

Разом з тим, про порушення прав держави прокурору стало відомо лише в 2012 році, після чого ним негайно (в межах одного календарного місяця) було заявлено позов в інтересах держави. З огляду на наведені обставини суд вважає підставною заяву прокурора про поновлення пропущеної позовної давності, поважними причини пропущення позовної давності, а тому порушене право держави підлягає захисту.

Згідно зі статтями 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

В силу положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів 1 та 2 (за правилами станом на час подання позову).

Враховуючи наведене, керуючись статтями 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задоволити.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу приміщення за адресою: АДРЕСА_1, укладений 12.11.1992 р. між Центральним паром культури і відпочинку імені Богдана Хмельницького та приватним торгово-виробничим підприємством "Жубер".

3. Стягнути з Львівського комунального підприємства "Львівський центральний парк культури і відпочинку імені Богдана Хмельницького" (адреса: вулиця Болгарська, будинок 4, Галицький район, місто Львів, Львівська область, 79011; ідентифікаційний код 02219688) в доход Державного бюджету України 804,75 грн. судового збору

4. Стягнути з приватного торгово-виробничого підприємства "Жубер" (адреса: вулиця Шевська, 6, місто Львів; ідентифікаційний код 13806928) в доход Державного бюджету України 804,75 грн. судового збору.

Повне рішення складено 14.01.2013 року.

Суддя Рим Т.Я.