Рішення № 28572697, 08.01.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" січня 2013 р.Справа № 5023/5210/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Нескуба М.Г.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ до Борівського підприємства теплових мереж, смт.Борова, Харківська область про стягнення 111259,03 гривень, за участю представників сторін:

позивача - Демчука О.В. (довіреність №14-461 від 02 жовтня 2012 року)

відповідача - Басарт Л.А. (довіреність №383 від 04 грудня 2012 року)

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Борівського підприємства теплових мереж (Відповідача) суми заборгованості у розмірі 111259,03 гривень, у тому числі, 23325,14 гривень суми нарахованої пені, 4511,73 гривень суми 3% річних, 4783,11 гривень суми інфляційних втрат та 78639,05 гривень суми 7% штрафу за спірним договором. Заявлену вимогу обґрунтовує неналежним виконанням Відповідачем умов договору №30/09-02 на купівлю-продаж природного газу, укладеного між сторонами 30 вересня 2011 року. Крім того, Позивач просив суд стягнути з Відповідача 2225,19 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 листопада 2012 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06 грудня 2012 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06 грудня 2012 року було відкладено розгляд справи на 19 грудня 2012 року, у зв'язку із задоволенням відповідного клопотання Відповідача.

19 грудня 2012 року представник Позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх. №23435) витребувані судом документи на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

Також, 19 грудня 2012 року представник Відповідача надав через канцелярію суду заперечення на позов (вх. №23342), в яких визнав позовні вимоги в частині стягнення з нього 4511,73 гривень 3% річних, але заперечував проти нарахованих Позивачем надмірно великих, на його думку, сум пені та 7% штрафу. Крім того, не погоджувався з одночасним нарахуванням пені та 7% штрафу, вважаючи це подвійною матеріальною відповідальністю за одне і теж порушення, посилаючись на ст.61 Конституції України. У зв'язку з наведеним, просив суд відкласти розгляд справи для надання часу з метою підготовки клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та клопотання про надання відстрочки виконання рішення суду. Також, у наданих запереченнях Відповідач не погодився з нарахуванням суми інфляційних втрат, зазначаючи про невірний період відповідного нарахування.

У відкритому судовому засіданні 19 грудня 2012 року було оголошено перерву до 08 січня 2013 року.

08 січня 2013 року представник Відповідача надав через канцелярію суду клопотання (вх. №350) про зменшення розміру штрафних санкцій, а саме, просив суд зменшити суму пені та 7% штрафу до 10%. Посилаючись на п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України, Відповідач зазначив, що зобов'язання за спірним договором ним було виконано на 100%, а прострочення було допущене незначне, а саме, не більше 50 днів. В підтвердження своєї правової позиції по даному питанню, Відповідач посилався на наступні обставини, що зумовили відповідне прострочення. По-перше, причиной виникнення основної заборгованості стала несплата населення та бюджетних організацій за теплову енергію. По-друге, однією з причин заборгованості є невирішення на державному рівні питання про відшкодування різниці між тарифами та собівартістю на теплову енергію по населенню за 2005-2012 роки, яка складає 4008838,00 гривень.

Представник Позивача у відкритому судовому засіданні 08 січня 2013 року проти клопотання Відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій заперечував. Вважав його необґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню.

Представник Відповідача у відкритому судовому засіданні 08 січня 2013 року підтримав надане ним клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та просив суд задовольнити його у повному обсязі.

Суд, дослідивши клопотання представника Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року №18 передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПКУ), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

На думку суду, відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника (споживачами), не є обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності та не є винятковим випадком, який надає право суду застосовувати приписи п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України. Такої ж позиції притримується й Вищий господарський суд України у постанові від 17 вересня 2009 року по справі №4/168-3466 (5/251-4343).

Таким чином, суд, дослідивши матеріали справи, не вбачає підстав для задоволення вищевказаного клопотання та не вважає скрутне фінансове становище Відповідача винятковим випадком, а тому відмовляє в його задоволенні.

До того ж, 08 січня 2013 року представник Відповідача надав через канцелярію суду клопотання (вх. №351) про надання відстрочки виконання судового рішення по даній справі, а саме, просив суд відстрочити виконання рішення строком на 8 місяців. Посилаючись на п.6 ст.83 Господарського процесуального кодексу України та ст.121 Господарського процесуального кодексу України, Відповідач зазначив, що зобов'язання за спірним договором ним було виконано на 100%, прострочення було допущене незначне, а саме, не більше 50 днів. В підтвердження своєї правової позиції по даному питанню, Відповідач посилався на ті ж обставини, що були покладені в обґрунтування клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, а саме, щодо несплати населення та бюджетних організацій за теплову енергію та проблему невирішення на державному рівні питання про відшкодування різниці між тарифами та собівартістю на теплову енергію по населенню за 2005-2012 роки.

Представник Позивача у відкритому судовому засіданні 08 січня 2013 року проти клопотання Відповідача про відстрочення виконання даного рішення на 8 місяців заперечував. Вважав його необґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню.

Представник Відповідача у відкритому судовому засіданні 08 січня 2013 року підтримав надане ним клопотання про відстрочення виконання даного рішення та просив суд задовольнити його у повному обсязі.

Суд, дослідивши клопотання представника Відповідача про відстрочення виконання рішення на 8 місяців, відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до п.6 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до ст.121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника, або за своєю ініціативою, господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Зі змісту клопотання про відстрочку виконання судового рішення вбачається, що Борівське підприємство теплових мереж посилається на знаходження його у тяжкому фінансовому становищі, оскільки підприємство є суб'єктом господарської діяльності з надання послуг теплопостачання населенню та бюджетним установам і організаціям, а тарифи для населення та бюджетних організацій на теплову енергію були затверджені на підставі меншої ціни на газ, тому підприємство боржника є збитковим. Крім того, Борівське підприємство теплових мереж має значний розмір дебіторської заборгованості, що унеможливлює своєчасне та повне виконання судового рішення.

На думку Відповідача ці обставини ускладнюють виконання рішення суду.

В силу статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Пунктом 2 Роз'яснень Вищого Арбітражного суду України № 02-5/333 від 12 вересня 1996 року „Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що підставою для відстрочки, розстрочки, можуть бути конкретні обставини, які ускладнюють виконання рішення, або роблять його неможливим встановленим господарським судом способом.

Суд, дослідивши докази, покладені в обґрунтування відповідного клопотання, відмовляє в його задоволенні, оскільки вважає, що Відповідачем не надано доказів того, що даний випадок є винятковим і зазначені в клопотанні обставини роблять неможливим або ускладнюють виконання рішення суду. Посилання на незадовільний фінансовий стан не може вважатися обставиною, що може слугувати підставою для відстрочення виконання рішення. До того ж, суд вважає обґрунтування Відповідача лише припущенням негативних наслідків виконання такого рішення, що суперечить вимогам статті 121 Господарського процесуального кодексу України.

Суд звертає увагу Відповідача на той факт, що відповідної правової позиції притримується й Вищий господарський суд України у постанові від 08 червня 2011 року по справі №7/71 та постанові від 14 липня 2011 року по справі № 5002-28/2797-2010.

Представник Позивача у відкритому судовому засіданні 08 січня 2013 року підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник Відповідача у відкритому судовому засіданні проти позовних вимог заперечував частково. Зазначав про необгрунтованість нарахування надмірно великих штрафних санкцій, вважаючи їх такими, що не підлягають задоволенню.

Отже, враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

30 вересня 2011 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Борівським підприємством теплових мереж було укладено договір №30/09-02 на купівлю-продаж природного газу (далі - договір). Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до п.1.1 договору, продавець (Позивач) зобов'язувався передати покупцеві (Відповідачеві) у IV кварталі 2011 року та 2012 році імпортований природний газ, для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами і організаціями та іншими споживачами, а покупець (Відповідач), в свою чергу, зобов'язувався прийняти і оплатити природний газ в обсязі, на умовах цього договору.

Додатковою угодою №1 від 11 жовтня 2011 року змінено п.5.2. договору, який викладено в наступній редакції: "ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 3382,00 гривень без урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 3382,00 гривень, крім того цільова надбавка - 2%, та ПДВ - 0%, всього з цільовою надбавкою та ПДВ - 3449,64 гривень. До ціни газу додається загальний тариф на послуги з транспортування природного газу, який становить 302,30 гривень, крім того ПДВ - 20% - 60,46 гривень, всього з ПДВ - 362,76 гривень".

Відповідно до п.2 додаткової угоди №1 від 11 жовтня 2011 року до основного договору, решта умов цього договору залишається незмінною і обов'язковою для виконання сторонами".

На виконання вимог вищевказаного договору сторонами було підписано наступні акти приймання-передачі природного газу:

- акт №б/н від 31 жовтня 2011 року на суму 308678,58 гривень;

- акт №б/н від 30 листопада 2011 року на суму 725244,30 гривень;

- акт №б/н від 31 грудня 2011 року на суму 774645,37 гривень.

Вищевказані акти приймання-передачі природного газу були підписані сторонами з обох сторін та скріплені печатками підприємств (а.с.20-22).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що Позивач виконав свої договірні зобов'язання у повному обсязі та передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 1808568,25 гривень за період з жовтня 2011 року по грудень 2011 року.

Пунктом 6.1. договору сторони передбачили, що оплата за газ здійснюється покупцем (Відповідачем) виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Судом встановлено, що Відповідач розрахувався за поставлений Позивачем природний газ в повному обсязі, але з простроченням строків, встановлених сторонами в договорі, у зв'язку з чим, Позивач нарахував Відповідачеві 111259,03 гривень штрафних санкцій, у тому числі, 23325,14 гривень суми нарахованої пені, 4511,73 гривень суми 3% річних, 4783,11 гривень суми інфляційних втрат та 78639,05 гривень суми 7% штрафу.

З метою досудового врегулювання спору, Позивач направив на адресу Відповідача вимогу №26/2-60-12 від 10 жовтня 2012 року про сплату відповідної заборгованості (а.с.23-24). Факт направлення Позивачем вимоги підтверджується поштовим чеком №7147 від 10 жовтня 2012 року та описом вкладення (а.с.11-12).

Відповідач, в свою чергу, відповіді на вимогу не надав, заборгованість не погасив.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст.598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно із ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько - правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст.217 Господарського кодексу України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно - господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п.7.2. договору, у разі невиконання покупцем (Відповідачем) умов пункту 6.1 договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю (Позивачу) крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу. Пеня сплачується протягом 3 банківських днів з моменту отримання покупцем (Відповідачем) вимоги продавця (Позивача). У разі несплати пені у вказаний строк покупець (Відповідач) вважається таким, що має заборгованість за цим договором.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач нарахував Відповідачу 23325,14 гривень пені та 78639,05 гривень 7% штрафу.

Суд, перевіривши розрахунки пені та суми 7% штрафу, нарахованих Позивачем, перевіривши періоди нарахування останнім вказаних сум, дійшов висновку про те, що відповідні розрахунки є вірними, та відповідають нормам чинного законодавства, а тому підлягають стягненню з Відповідача у повному обсязі.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 4511,73 гривень суми 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з Відповідача у повному обсязі.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 4783,11 гривень суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, останній платіж було проведено Відповідачем 29 лютого 2012 року. У наданому до позовної заяви розрахунку Позивач нарахував 14,31 гривень інфляційних втрат за березень 2012 року.

Відповідно до листа №62-97р Верховного суду України від 03 квітня 1997 року, при визначенні періоду розрахунку інфляційних втрат, необхідно враховувати порядок застосування індексів інфляції. Згідно вказаного порядку, період нарахування визначається наступним чином. Якщо прострочка виникла до 16 числа місяця, то розрахунок здійснюється з урахуванням індексу інфляції цього місяця, а якщо прострочка виникла з 16 числа місяця, то розрахунок здійснюється без урахування цього місяця. За аналогією, якщо заборгованість погашена до 16 числа місяця, тоді індекс інфляції цього місяця не враховується, а якщо погашення заборгованості мало місце після 16 числа місяця, тоді враховується.

Пунктом 6.1. даного договору встановлено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

За таких обставин, суд, в порядку ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, перевіривши період нарахування суми інфляційних втрат, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок підлягає частковому задоволенню, а саме, в частині стягнення 14,31 гривень інфляційних втрат з Відповідача слід відмовити, в іншій частині відповідний розрахунок підлягає задоволенню.

Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.11, 546, 548, 549, 610, 611, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 179, 193, 216, 217, 230 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст.1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні клопотання Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій відмовити.

В задоволенні клопотання Відповідача про надання відстрочки виконання рішення строком на 8 місяців відмовити.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Борівського підприємства теплових мереж (63801, Харківська область, Борівський р-н, смт.Борова, вул.Поштова, 3, код ЄДРПОУ 32468926) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 23325,14 гривень пені, 4511,73 гривень 3% річних, 4768,80 гривень інфляційних втрат, 78639,05 гривень 7% штрафу та 2224,90 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 14,31 гривень інфляційних втрат відмовити.

Повне рішення складено 14 січня 2013 року.

Суддя Аріт К.В.

Справа №5023/5210/12