Ухвала суду № 28570772, 11.12.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2012 р. справа № 2а/0470/2566/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Божко Л.А.

суддів: Лукманової О.М. Прокопчук Т.С.

за участю секретаря судового засідання: Соломки М.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур - Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.03.2012 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Принц»до Державної податкової інспекції в Амур - Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська про скасування податкових повідомлень рішень,-

В С Т А Н О В И В:

16.02.2012 р. ТОВ «Принц»звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Амур - Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська про скасування податкових повідомлень рішень, де просили визнати дії відповідача протиправними та податкові повідомлення -рішення № 0002762302 від 04.11.2011 р. і № 0005132302 від 12.01.2012 р. скасувати.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.03.2012 р. адміністративний позов задоволено частково, визнано частково протиправними дії відповідача та визнати частково протиправним та частково скасувати податкове повідомлення -рішення № 0005132302 від 12.01.2012 р. в частині суми збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 79 037,00 грн. та нарахування штрафної санкції в розмірі 19 759 грн. 25 коп., а в іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, де просили скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.03.2012 р. в частині визнання протиправними дій відповідача та часткового скасування податкового повідомлення -рішення в частині збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 79 037,00 грн. та нарахування штрафної санкції у розмірі 19 759 грн. 25 коп., ухвалити нове рішення, де відмовити в задоволенні позовних вимог.

Сторони, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явились, у зв'язку з чим, відповідно до ст.41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального права та правової оцінки обставин у справі, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Принц»перебуває на обліку у Державній податковій інспекції в Амур - Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська.

У період з 15.09.2011 року по 12.10.2011 року посадовими особами Державної податкової інспекції в Амур - Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська проведена виїзна планова документальна перевірка Товариства з обмежено відповідальністю «Принц»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.06.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.06.2011 року.

За результатами перевірки складено акт №2285/23-2/20252169 від 19 жовтня 2011 року, в якому зафіксовано, зокрема, порушення:

1.п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело дот заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 161 576 грн., в тому числі у 2 кварталі 2009 р. 4705 грн.; у 3 кварталі 2009 р. 38963 грн.; у 4 кв. 2009 р. 5775 грн.; у 1 кв.2010 р. 10 969 грн.; у 2 кварталі 2010 р. 90101 грн.; у 3 кварталі 2010 р. 11 063 грн.;

2. п.п. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість всього в сумі 701 215 грн., в т.ч. у березні 2010 р., 8 775 грн., квітні 2010 р. 17 701 грн., червні 2910 р. 54 380 грн.; липні 2010 р. -8 850 грн., січні 2011 р. на суму 93 490 грн., березні 2011 р. на суму 352 872 грн., квітні 2011 р. на суму 165 147 грн.

3. п.п. 4.2.7 п.4.2 ст.4, п.8.1 ст.8, п.9.1 ст.9, п.17.2 ст.17, п.19.2 ст.19 Закону №889, податок з доходів фізичних осіб з суми доходу, виплаченого ОСОБА_1 протягом квітня-грудня 2009 р. та січня -грудня 2010 р., нараховано, утримано з доходів фізичних осіб у сумі -288,12 грн.

4. п 2.6 ст.2 Положення про ведення касових операцій в національній валюті України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №637 від 05.12.2004 року, а, саме: не оприбуткування готівки в книзі обліку розрахункових операцій на суму 1485,37 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем винесено податкове повідомлення рішення №0002762302 від 04.11.2011 року, яке на даний час є відкликаним у зв'язку з отриманням позивачем податкового повідомлення-рішення №0005132302 від 12.01.2012 року, яке містить суму зменшеного зобов'язання.

Податковим повідомленням-рішенням №0005132302 від 12.01.2012 року позивачу нараховано грошові зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 128480,50 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 32120,00 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем оскаржується постанова суду першої інстанції щодо скасування податкового повідомлення -рішення № 0005132302 від 12.01.2012 р. в частині суми збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 79 037,00 грн. та нарахування штрафної санкції в розмірі 19 759 грн. 25 коп., тобто що стосується взаємовідносин позивача та ПП «Будівельний крепіж».

Проаналізувавши матеріали справи судом встановлено, що господарські операції за перевіряємий період здійснювалися між позивачем та його прямим контрагентом, що підтверджується належними первинними документами, та в результаті здійснення таких господарських операцій реально змінився майновий стан платника податків -позивача по справі.

Відповідно з п.п. 5.1.ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

З матеріалів справи вбачається, що згідно податкових накладних №БК-0000046 від 27.04.2010 року, №БК-0000006 від 02.03.2010 року, №БК-0000107 від 23.06.2010 року, №БК-0000121 від 14.07.2010 року на загальну суму 448529,00 грн. без урахування ПДВ позивач отримав від ПП «Будівельний крепіж»товарно-матеріальні цінності (пальне).

Крім того, судом встановлено, що згідно з копіями товарно-транспортних накладних №14/7 від 14.07.2010 року, №23/6 від 23.06.2010 року та №30/6 від 30.06.2010 року ПП «Будівельний крепіж»перевіз позивачу 83626,847 літрів пального.

Відповідно до витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців позивачем здійснюється діяльність з оптової торгівлі твердим рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, роздрібна торгівля пальним, з чого слідує, що придбані у ПП «Будівельний крепіж»товарно-матеріальні цінності (пальне) використовувалось у господарській діяльності позивача.

Таким чином, позивачем надані податкові накладні та розрахункові документи, які підтверджують факт реального здійснення господарської операції з контрагентам та придбання товарів позивачем з метою їх використання у господарській діяльності.

Крім того, в акті перевірки відповідач також посилається на те, що в провадженні прокуратури Дніпровського району знаходиться кримінальна справа №41190222/1 відносно керівника підприємства «Будівельний крепіж»ОСОБА_2 за фактом зловживання службовим становищем, за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.364 та ч.1 ст.209 Кримінального кодексу України.

Однак, судом першої інстанції вірно зазначено, що оскільки у данній кримінальній справі відсутній обвинувальний вирок суду, то сам факт порушення кримінальної справи не є підставою для висновку про те, що правочини здійснені без мети настання реальних наслідків.

Згідно ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, 228 (в редакції на момент правовідносин) ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Суд зазначає, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Пленум Верховного Суду України в п. 18 Постанови від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"зазначив, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо".

Таким чином, законодавством відокремлено порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачено наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Умисел юридичної особи в даному випадку визначається умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов'язання.

Доказів наявності умислу у сторін на здійснення правочину його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (вирок суду про притягнення сторін цього договору до кримінальної відповідальності тощо) відповідач не зазначив.

За таких обставин, суд погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду -без змін.

Керуючись статтями ст.ст. 198 ч.1 п. 1, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур - Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.03.2012 р. -залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.03.2012 р. - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили у відповідності до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий: Л.А. Божко

Суддя: О.М. Лукманова

Суддя: Т.С. Прокопчук