Ухвала суду № 28560396, 08.01.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Кірієнко В.О.

Суддя-доповідач - Гімон М.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2013 року справа №2а/0570/12387/2012

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гімона М.М., судів Василенко Л.А., Карпушової О.В., при секретарі судового засідання Варчук О.В., за участю представника позивача Данилової О.О., представника відповідача Соболєвої Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Пролетарському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2012 року у справі № 2а/0570/12387/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Віра» до Державної податкової інспекції в Пролетарському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000372300 від 10.09.2012 року та № 0000362300 від 10.09.2012 року,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2012 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Віра» до Державної податкової інспекції в Пролетарському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000372300 від 10.09.2012 року та № 0000362300 від 10.09.2012 року задоволені. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000372300 від 10 вересня 2012 року. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000362300 від 10 вересня 2012 року.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень є встановлення порушень позивачем податкового законодавства при господарських операціях з ТОВ «Уніка-буд», що було виявлено в ході документальної позапланової виїзної перевірки позивача. Апелянт посилається на відсутність реального товарного характеру господарських операцій позивача та нікчемність укладених з ТОВ «Уніка-буд» угод, а тому і безпідставність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат на підставі первинних документів, виданих за цими господарськими операціями.

Представник позивача в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні просив апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що останню необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач є юридичною особою, перебуває на податковому обліку відповідача та є платником податку на додану вартість.

Посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Віра» з питань дотримання податкового законодавства в ході взаємовідносин з ТОВ «Уніка-буд» за період з 01.10.2011 р. по 31.12.2011 р., про що було складено акт про результати позапланової невиїзної перевірки від 22.08.2012 року № 1858/22-0/30953131 (далі Акт перевірки).

Згідно висновків акту перевірки відповідачем встановлені порушення: ч. 1 ст. 203, 215, п.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «БК «Віра» при придбанні товарів у ТОВ «Уніка-буд»; порушення п. 198.3, п. 198.6, , що призвели до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на загальну суму 99365,00 грн., у тому числі за жовтень 2011 року - в сумі - 99365,00 грн.; а також порушення п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності на загальну суму 507667,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2011 року у сумі 507667,00 грн.

Висновки відповідача ґрунтуються на тому, що угоди, укладені ТОВ «Уніка-буд» з його контрагентами є безтоварними та нікчемними, а тому і постачання товарів і послуг на адресу позивача не відбувалось.

10.09.2012 року на підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000372300, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 99365,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 24841 грн., та № 0000362300, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 507667,00 грн.

Також встановлено, що 26 жовтня 2011 року між ТОВ «Уніка-буд» (постачальник) та ТОВ «Будівельна компанія «Віра» (покупець) було укладено договір поставки № 880/10, згідно пункту 2.1 якого постачальник зобов'язався поставити товар на умовах DDP згідно ІНКОТЕРМС-2010.

Фактичне виконання умов зазначеного договору підтверджено видатковими накладними, актом виконаних робіт, податковими накладними, а здійснення перевезення товару підтверджено товарно-транспортними накладними, за якими замовником та вантажовідправником виступав ТОВ «Уніка-буд», вантажоодержувачем - ТОВ «Будівельна компанія «Віра».

Крім того, 25 серпня 2011 року між ТОВ «Уніка-буд» (постачальник) та ТОВ «Будівельна компанія «Віра» (покупець) було укладено договір поставки № 797/09, згідно якого постачальник зобов'язується поставити, па покупець прийняти та сплатити товар, асортимент, кількість та ціна якого вказується в специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору.

Фактичне виконання умов зазначеного договору підтверджено видатковими накладними, актом виконаних робіт, податковими накладними, а здійснення перевезення товару підтверджено товарно-транспортними накладними та видатковими накладними на перевезення.

Розрахунки між контрагентами за вищезазначеними договорами проводились у безготівковій формі, що підтверджено платіжними дорученнями.

27 жовтня 2011 року між ТОВ «Уніка-буд» (постачальник) та ТОВ «Будівельна компанія «Віра» (покупець) було укладено договір поставки № 881/10 (товар по зазначеному договору поставлявся в рамках договору про закупівлю робіт по реконструкції № 133 від 03.10.2011 року), згідно якого постачальник зобов'язується поставити, па покупець прийняти та сплатити товар, асортимент, кількість та ціна якого вказується в специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору.

Згідно пункту 2.1 договору встановлено, що товар поставляється постачальником на умовах DDP (місце поставки: будівельна площадка об'єкту - Реконструкція будівлі палацу культури ім. Г.І. Петровського у Петровському районі м. Донецька) згідно ІНКОТЕРМС-2010, з врахуванням внутрішньодержавного характеру цього договору. Специфікаціями на поставку окремих партій товару можуть бути передбачені інші умови поставки, які застосовуються при поставці даної партії товару.

На виконання договору, постачальником було видано позивачу видаткову накладну, акти виконаних робіт, податкову накладну, накладну на переміщення ТМЦ субпідряднику, а також товарно-транспортну накладну, за якою замовником та вантажовідправником виступав ТОВ «Уніка-буд», вантажоодержувачем - ТОВ «Будівельна компанія «Віра».

Отримання товарно-матеріальних цінностей підтверджується журналом реєстрації довіреностей.

Вказані обставини знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді справи.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача про неможливість фактичного здійснення ТОВ «Уніка-буд» господарських операцій, а також про те, що проведені операції не мають реального товарного характеру, свого підтвердження не знайшли, вони є лише припущеннями відповідача, на підставі яких відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про задоволення позову зроблені на підставі всебічно досліджених доказів, обставинам справи дана правильна правова оцінка, а при прийнятті рішення вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

У відповідності із статтею 138 Податкового кодексу України:

- витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1);

- витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2);

- витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (підпункт 138.4);

- інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (підпункт 138.5).

Не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6. ПКУ, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Аналіз вказаних норм свідчить, що наявність належним чином оформлених податкових і видаткових накладних є підставою для включення до валових витрат і податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними за умови реального вчинення дій по виконанню господарської операції.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати за перевіряємий період по фінансово-господарським операціям з ТОВ «Уніка-буд» сформовано з дотриманням вимог Податкового кодексу України.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В акті перевірки відповідач зазначає, що є підстави вважати правочини нікчемними на підставі ст. 228 ЦК України як такі, що порушують публічний порядок.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи зазначені угоди, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, як несплату податків.

Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що, на момент здійснення відповідачем перевірки, реальність господарської операції між позивачем та ТОВ «Уніка-буд» підтверджено первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, то суд приходить до висновку, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України. А отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Уніка-буд» і правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість суми понесених витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги апелянта не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, спір за суттю вирішений вірно, підстави для скасування судового рішення відсутні.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Пролетарському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2012 року у справі № 2а/0570/12387/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Віра» до Державної податкової інспекції в Пролетарському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000372300 від 10.09.2012 року та № 0000362300 від 10.09.2012 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її складення в повному обсязі.

У повному обсязі ухвала виготовлена 11 січня 2013 року.

Колегія суддів М.М. Гімон

Л.А. Василенко

О.В. Карпушова