Постанова № 2854855, 15.10.2008, Харківський окружний адміністративний суд

Справа № 2а-4643/08

Україна

Харківський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2008р.                                                                                                                м.Харків 

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді – Перцової Т.С.

при секретарі – Ульященко Л.М.

за участю представників сторін :

позивача – Пархоменка О.О.

відповідача – Єфімеєвої М.О., Бондар В.О.

            Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові справу за адміністративним позовом Державного підприємства „Завод імені В.О. Малишева” до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про скасування податкового повідомлення-рішення СДПІ ВПП у м. Харкові № 0001260848/3 від 11.03.2008 року в частині застосування до Державного підприємства „Завод імені В.О. Малишева” штрафних санкцій у розмірі 10792,55 грн.,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач, ДП „Завод ім. В.О. Малишева” звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням уточнень, які були прийняті судом, просить скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові(надалі - СДПІ ВПП у м. Харкові) № 0001260848/3 від 11.03.2008 року в частині застосування до Державного підприємства „Завод імені В.О. Малишева” штрафних санкцій у розмірі 10792,55 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав уточнені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити. В обґрунтовування позову з посиланням на п.п. 9.10.1., п.п. 9.10.3. п. 9.10. ст. 9 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” вказує, що штрафна санкція у розмірі 3624, 98 грн. застосована не правомірно, оскільки п. 9.10.3. п. 9.10. ст. 9 вказаного Закону передбачає, що штрафна санкція застосовується до платника податків, а не до податкового агенту, яким є позивач. В частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 7657,34 грн. представник позивача з посиланням на п.п. 17.1.9. п. 17.1. ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637 стверджує, що вказаними нормативними актами не визначено як обов’язкову, передумову нарахування та сплати податковими агентами податку з доходів фізичних осіб при наданні фізичній особі – платнику податку коштів на відрядження або під звіт, у зв’язку з чим вважає неправомірним застосування штрафних санкцій у розмірі 7657,34 грн. Крім того, представник позивача вказує, що ухвалою господарського суду Харківської області від 17.09.2007 року порушено справу про банкрутство позивача та встановлено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Відповідно до ст.ст. 12, 17, 23 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” протягом дій мораторію не нараховується неустойка, не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань по сплаті податків і зборів. Як зазначає представник позивача, у випадку введення мораторію боржник не вправі самостійно задовольняти вимоги кредиторів поза межами справи про банкрутство.  Отже, з моменту дії мораторію не можуть нараховуватись штрафні санкції, оскільки з цього моменту відсутня вина боржником у несплаті основної заборгованості, у зв’язку з встановленням обмеженням його волевиявлення щодо задоволення вимог кредиторів. Таким чином, оскільки фінансові санкції за порушення податкового законодавства застосовані до підприємства в період запровадження судових процедур, визначених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, представник позивача вважає, що податкове повідомлення-рішення СДПІ ВПП у м. Харкові № 0001260848/3 від 11.03.2008 року в частині застосування до Державного підприємства „Завод імені В.О. Малишева” штрафних санкцій у розмірі 10792,55 грн. підлягають скасуванню відповідно до п. 4 ст. 12 вказаного Закону.

Відповідач – СДПІ ВПП у м. Харкові у запереченнях на позовну заяву та його представники у судовому засіданні проти позову заперечують, просять суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Твердження позивача, що штрафні санкції відповідно п.п.9.10.3 п.9.10 ст.9 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” застосовуються прямо до платника податку, а не до податкового агенту вважають таким, що суперечить нормам наведеного Закону. Так, вказують на те, що відповідно до п.п.9.10.3 п.9.10 ст.9 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” якщо платник податку повертає суму надміру витрачених коштів пізніше граничного строку, встановленого підпунктом 9.10.2 цього пункту, але не пізніше звітного місяця, на який припадає останній день такого граничного строку, то такий платник податку сплачує штраф у розмірі 15 відсотків суми таких надміру витрачених коштів, який стягується за процедурою утримання податку, встановленою підпунктом 9.10.1 цього пункту. Також, п.п.9.10.1 п.9.10 ст.9 зазначеного Закону передбачено, що податковим агентом платника податку при оподаткуванні сум, отриманих на відрядження або під звіт, не повернутих таким платником податку протягом встановленого підпунктом 9.10.3 цього пункту строку, є особа, що надала такі суми, а саме на відрядження у сумі перевищення над сумою витрат платника податку на таке відрядження, розрахованою згідно з підпунктом 5.4.8 пункту 5.4. ст.6 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Посилаючись на п.п. 9.10.1., п.п. 9.10.2., п.п. 9.10.3. п. 9.10. ст.. 9, п. 20.20. ст. 20 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”, відповідно до яких при несвоєчасності повернення суми надмірно сплачених коштів пізніше граничного терміну, на який припадає останній день такого граничного терміну, такий платник податку повинен сплатити штраф у розмірі 15 % від суми таких надмірно витрачених коштів, який стягується за процедурою утримання податку з доходів фізичних осіб, і в даному випадку саме податковий агент утримує та сплачує до бюджету штраф за порушення граничного терміну повернення надмірно витрачених коштів на відрядження, які надані податковим агентом. Оскільки позивачем не було утримано з підзвітних осіб та сплачено до бюджету штрафу, то в даному випадку фінансово відповідальними за порушення норм вищевказаного Закону є податковий агент. Крім того, представники відповідача наполягають на тому, що позивач висловлюючи свою позицію не враховує того, що ДП „Завод ім..В.О.Малишева” при виплаті грошових коштів на відрядження або під звіт перераховує кошти на відрядження у розумінні п.2.1 ст.2 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” не платнику податку, а підзвітній особі. Виходячи з викладеного, посилаючись на п.п. 17.1.9. п. 17.1. ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” зазначають, що нарахування та сплата податку є обов’язковою передумовою лише в тому випадку, коли дані виплати носять характер доходу, одержаного платником податків, а тому нарахування та обов’язковість утримання податку з доходів фізичних осіб передбачено не при отримані коштів підзвітною особою на відрядження або під звіт, а при отриманні платником податків доходу у вигляді неповернення у встановлені законодавством строки суми надмірно витрачених коштів, отриманих на відрядження або під звіт. За таких обставин, як вказує відповідач, до позивача і були застосовані штрафні санкції на підставі п.п. 17.1.9. п. 17.1. ст. 17 Закону України № 2181 за не нарахування та не сплату податків з доходів фізичних осіб при виплаті доходу у вигляді неповернутих коштів, наданих на відрядження або під звіт, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок. Також, представники відповідача зауважили, що відповідно до ст. 1, ч.4 ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, протягом дії мораторію не застосовуються штрафні санкції тільки за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань щодо сплати податків і зборів, а до позивача були застосовані штрафні санкції за порушення ДП „Завод ім.. В.О.Малишева” п.п. 4.2.15 п. 4.2. ст.. 4, п.п. 9.12.1. п. 9.12. ст.. 9 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”, пов’язаних з виявленням об’єкта оподаткування – за не оподаткування виплаченого доходу. Отже, штрафні санкції на думку відповідача за порушення правил оподаткування, у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів застосовуються на загальних підставах. Враховуючи викладене, представники відповідача, вважають, що штрафні санкції до позивача згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення були застосовані правомірно з урахуванням вимог діючого законодавства України.  

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, матеріали справи встановив наступне.

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ДП „Завод ім.. В.О. Малишева” зареєстроване Виконавчим комітетом Харківської міської ради, дата проведення державної реєстрації – 03.03.1993 р., про що зроблено запис за № 14801200000008951.

Матеріалами справи підтверджено, що на підставі направлень № 271 від 20.06.2007 року та № 308 від 20.07.2007 року  СДПІ ВПП у м. Харкові відповідно до плану-графіку проведення комплексних документальних перевірок на 2 квартал 2007 року була проведена виїзна планова перевірка ДП „Завод ім. В.О. Малишева” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 року по 31.03.2007 року, за наслідками якої складено акт від 09.08.2007 року № 2269/231-019/14315629.

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем п.п. 1.22.1. п. 1.22. ст. 1 , п.п. 4.1.3., п.п. 4.1.6. п. 4.1 ст.4, п. 5.1., п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст.. 5, п. 7.5. ст. 7 , п.п. 8.1.4. п. 8.1., п.п. 8.4.2. п. 8.4. ст.. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” в результаті чого було завищено від’ємне значення об’єкту оподаткування податку на прибуток на 20353626 грн., п.п. 7.2.1., 7.2.3., 7.2.4., 7.2.6. п. 7.2., п.п. 7.4.1. п. 7.4., п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” – занижено податкові зобов’язання з ПДВ за травень 2006 року на загальну суму 2100000 грн., п. 1.3., п. 1.15 ст. 1, п. 7.1. ст.. 7, п.п. 22.3. ст.. 22, п.п. 4.2.15 п. 4.2. ст. 4, п.п. 9.10.3. п. 9.10., п.п. 9.12.1. п. 9.12. ст. 9 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб, п. 3.1. ст.. 3, п. 2.11. ст.. 2, п. 7.43 гл. 7 Постанови Правління НБУ „Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті України” – порушення порядку звітування за одержані під звіт готівки кошти – відсутні документи, що підтверджували би факт отримання послуги на загальну суму 410 грн.

На підставі висновків перевірки щодо порушення позивачем п. 1.3., п. 1.15 ст. 1, п. 7.1. ст.. 7, п.п. 9.10.3. п. 9.10., п.п. 9.12.1. п. 9.12. ст.. 9, п.п. 22.3. ст. 22 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”, п.п. 1.12. п. 1. „Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордоном” № 59 від 13.03.1998 року, п. 2.11. гл. 2 „Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні” від 15.12.2004 року № 637 було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001260848/0 від 21.08.2007р.

Не погодившись з прийнятим податковим-повідомленням рішенням позивач почав процедуру адміністративного оскарження шляхом подання первинної скарги до СДПІ ВПП у м. Харкові та повторних скарг до ДПА у Харківській області та ДПА України.

За результатами розгляду первинної скарги ДП "Завод ім. В.О.Малишева, СДПІ ВПП у м. Харкові рішенням від 25.09.2007р. №12633/10/25-006 податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу підприємства - без задоволеннята було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001260848/1 від 26.09.2007р. на таку ж саме суму податкового зобов’язання, що і з дріб’ю 0.

За процедурою апеляційного узгодження рішення СДПІ ВПП у м.Харкові за результатами розгляду скарги та податкове повідомлення-рішення №0001260848/1 від 26.09.2007р. були оскаржені до ДПА у Харківській області, яка своїмрішенням від 17.12.07 №17492/7/25-103 з урахуванням рішення про внесення змін до рішення за результатами розгляду скарг від 22.02.08 року №2497/7/25-103 скасовала податкові повідомлення-рішення № 0001260848/0 від 21.08.2007р., № 0001260848/1 від 26.09.2007р. в частині визначення ДП "Завод ім. З.О.Малишева» суми у розмірі 569,28 грн. (основний платіж у розмірі 79,51 грн. та штрафні санкції у розмірі 489,77 грн.).

За результатами розгляду скарги ДПА у Харківській області, СДПІ ВПП у м. Харкові винесла податкове повідомлення-рішення № 0001260848/2 від 26.12.2007р. на загальну суму 7376,27 грн. (основний платіж 3787,29 грн. та штрафні санкції 3588,98 грн.).

Продовживши адміністративне оскарження вищезазначених рішень позивач подав повторну скаргу до ДПА України. За результатами розгляду повторної скарги ДПА України, СДПІ ВПП у м. Харкові винесла податкове повідомлення-рішення № 0001260848/3 від 11.03.2008р. на загальну суму 14541,71 грн. (основний платіж 3749,16 грн. та штрафні санкції 10792,55 грн.).

Суд зазначає, що предметом розгляду цієї справи є податкове повідомлення-рішення № 0001260848/3 від 11.03.2008р. в частині застосування до ДП „Завод ім.. В.О. Малишева” штрафних санкцій у розмірі 10792,55 грн.

Так, в ході перевірки ДП „Завод ім.В.О.Малишева” було встановлено порушення п.п.4.2.15 п.4.2 ст.4, п.п.9.10.3 п.9.10 ст.9 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”, а саме до авансових звітів працівниками позивача, які були у відрядженні не були надані відповідні документи – фіскальні касові чеки надрукованих реєстратором розрахункових операцій за проживання в готелях установленої форми.

Загальна сума проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів (суб’єкти підприємницької діяльності, які надавали послуги з проживання в готелях) платіжного документа, який підтверджував би сплату покупцями (працівники ДП „Завод ім..В.О.Малишева”) готівкових коштів-розрахункових документів, фіскальних касових чеків надрукованих реєстратором розрахункових операцій при проведенні розрахунків за наданні послуги установленої форми склала 21961,53 грн.

У зв’язку з цим позивачу було донараховано податку з доходів фізичних осіб у сумі 3493,71 грн. та застосовано штрафні санкції з посиланням на п.п.9.10.3 п.9.10 ст.9 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” та п.п.17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” на загальну суму 10281,65 грн.

Також, актом перевірки встановлено порушення п.п.4.2.15 п.4.2 ст.4, п.п.9.12.1 п.9.12 ст.9 зазначеного Закону, а саме по авансових звітах працівників ДП „Завод ім. В.О.Малишева» проводились виплати суб’єктам підприємницької діяльності – фізичним особам без відповідних документів, що свідчать про продаж ними товарів (виконання робіт, надання послуг) у межах їх підприємницької діяльності без створення юридичної особи або про сплату ринкового збору, у зв’язку з чим підприємству було донараховано податку з доходів фізичних осіб у сумі 255, 45 грн. та застосовано штрафні санкції відповідно до п.п.17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків бюджетами та державними цільовими фондами» у сумі 510. 9 грн.

Як вбачається з позовної заяви та пояснень представника позивача, наданих в судовому засіданні, суми донарахованого податку з доходів фізичних осіб у розмірі 3 749,16 грн. позивачем не оскаржується, а лише штрафні санкції застосовані відповідно до п.п. 9.10.3 п. 9.10 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», та відповідно до п.п.17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків бюджетами та державними цільовими фондами».

Щодо застосування до позивача вказаних штрафних санкцій на підставі наведених норм права, судом встановлено наступне.

Так, позивач та його представник в судовому засіданні з посиланням на п.п. 9.10.3 п. 9.10 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» стверджує, що штрафні санкції повинні бути застосовані прямо до платника, а не до податкового агенту, яким у даному випадку є ДП „Завод ім. В.О.Малишева». З огляду на це вважає, що штрафні санкції податковим органом застосовані до позивача неправомірно.

Суд не може погодитись з такою думкою позивача виходячи з наступного.

Позивачем та його представником у судовому засіданні не заперечується той факт, що ДП „Завод ім. В.О.Малишева» у спірних правовідносинах виступає податковим агентом.

Згідно із пунктом 1.15 статті 1 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” податковий агент – юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Відповідно до пункту 3.4 статті 3 зазначеного Закону при нарахуванні доходів у будь-яких не грошових формах об’єкт оподаткування визначається як вартість такого нарахування, визначена за звичайними цінами, помножена на коефіцієнт, який розраховується за такою формою: К = 100 : (100 – Сп), де К – коефіцієнт, Сп – ставка податку, встановлена для таких доходів на момент такого нарахування. У такому ж порядку визначається об’єкт оподаткування для сум надмірно витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлений строк.

Підпунктом „г” підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 зазначеного Закону визначено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається, зокрема, дохід отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятком, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов’язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом.

Виходячи зі змісту положень підпункту 4.2.15 пункту 4.2 статті 4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” розмір суми надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розраховується згідно з пунктом 9.10 статті 9 цього Закону.

Так, положеннями підпункту 9.10.1. пункту 9.10. статті 9 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” встановлено, що податковим агентом платника податку при оподаткуванні сум, отриманих на відрядження або під звіт, не повернутих таким платником податку протягом встановленого підпунктом 9.10.3 цього пункту строку, є особа, що надала такі суми, а саме, на відрядження у сумі перевищення над сумою витрат платника податку на таке відрядження, розрахованою згідно з підпунктом 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, під звіт для здійснення окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх надала, у сумі перевищення над сумою фактичних витрат платника податку на здійснення таких дій. Сума податку, нарахована на суму такого перевищення, утримується особою, що надала такі кошти, за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) платника податку за відповідний місяць, а при недостатності суми такого доходу – за рахунок оподатковуваних доходів наступних звітних місяців, до повної сплати суми такого податку.  

Як вбачається з положень підпункту 9.10.2 пункту 9.10 ст.9 Закону на підтвердження належного використання коштів, наданих на відрядження або під звіт є звіт за формою, встановленою центральним податковим органом, який надається до закінчення третього банківського дня, наступного за днем, у якому платник податку, завершує таке відрядження, завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що надала кошти під звіт. За наявності надміру витрачених коштів їх сума повертається платником податку у касу або зараховується на банківський рахунок особи, що їх надала, до або під час подання зазначеного звіту.  

Матеріалами перевірки, долученими до матеріалів справи письмовими документами (копіями звітів про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, копіями посвідчень про відрядження, фіскальними касовими чеками) підтверджено, що до авансових звітів працівниками підприємства, які були у відрядженні не були надані відповідні документи-фіскальні касові чеки надруковані реєстратором розрахункових операцій за проживання в готелях установленої форми.

Відповідно до висновків акту перевірки, загальна сума проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів (суб’єкти підприємницької діяльності, які надавали послуги з проживання в готелях) платіжного документа, який підтверджував би сплату покупцем (працівниками ДП „Завод ім. В.О.Малишева») готівкових коштів-розрахункових документів, фіскальних касових чеків надрукованих реєстратором розрахункових операцій при проведенні розрахунків за наданні послуги установленої форми склала 21961, 53 грн.   

Як визначено пунктом 1.2 статті 1 зазначеного Закону дохід – сума будь-яких коштів, вартість матеріального і не матеріального майна, інших активів, що мають вартість.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” додаткові блага – кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються платнику податку його працедавцем (само зайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.

Положеннями п.п.9.10.3. п.9.10 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачено, що якщо платник податку повертає суму надміру витрачених коштів пізніше граничного строку, встановленого підпунктом 9.10.2 цього пункту, але не пізніше звітного місяця, на який припадає останній день такого граничного строку, то такий платник податку сплачує штраф у розмірі 15 відсотків суми таких надміру витрачених коштів, який стягується за процедурою утримання податку, встановленою підпунктом 9.10.1 цього пункту.

Податковий агент, який нараховує (виплачує) оподаткований дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону ( підпункт 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”).

Згідно з пунктом 22.3 статті 22 зазначеного Закону починаючи з 1 січня 2004 року та до 31 грудня 2006 року ставка оподаткування, визначена пунктом 7.1 ст.7 цього Закону, встановлюється на рівні 13 відсотків від об’єкта оподаткування.

З огляду на викладене, суд зазначає, що при несвоєчасності повернення суми надміру сплачених коштів пізніше граничного терміну (до закінчення третього банківського дня, наступного за днем, у якому платник податку завершує таке відрядження, але не пізніше звітного місяця), на який припадає останній день такого граничного терміну, такий платник податку повинен сплатити штраф у розмірі 15 % від суми таких надміру витрачених коштів, який стягується за процедурою утримання податку з доходів фізичних осіб, та в даному випадку саме податковий агент утримує та сплачує до бюджету штраф за порушення граничного терміну повернення надміру витрачених коштів на відрядження, які надані податковим агентом.

          Оскільки ДП „Завод ім.. В.О.Малишева» не було утримано з підзвітних осіб та сплачено до бюджету штрафу, що є порушенням п.п.9.10.1, п.п.9.10.3 п.9.10 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», то в даному випадку фінансово відповідальними за порушення норм цього Закону є податковий агент, тобто ДП „Завод ІМ. В.О.Малишева» до якого і були застосовані штраф у розмірі 15 % (за несвоєчасність звернення суми надміру сплачених коштів, наданих підзвітним особам на відрядження).

            Тобто, відповідальність за вказане правопорушення в спірних правовідносинах покладається на податкового агента - ДП „Завод ім. В.О.Малишева”, який не застосував штраф до платників податку за несвоєчасність звернення суми надміру сплачених коштів, наданих підзвітним особам на відрядження.

          Крім того, суд зауважує, що позивач допускає довільне тлумачення правових підстав застосування штрафних санкцій відповідно до п.п.17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону №2181.

          Так, підпунктом 17.1.9 пункту 17.1. статті 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовимими фондами” передбачено, що у разі коли платник податків здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов’язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов’язковою передумовою виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов’язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Пунктом 2 податкового роз'яснення щодо застосування підпунктів 17.1.3 та 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань  платників  податків   перед  бюджетами  та  державними   цільовими   фондами", затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 5 липня 2002 року № 310, визначено, що до підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також на фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб з числа роботодавців (далі - платники податків), на яких згідно із законами з питань оподаткування покладено обов'язок формувати (створювати) бюджетний фонд, а також нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету прибутковий податок з громадян, дія підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті  17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та   державними цільовими фондами" застосовується в усіх випадках не нарахованих або виплачених фізичним особам доходів (як в грошовій, так і в натуральній формі).

             Позивач не враховує того, що ДП ”Завод ім. В.О.Малишева» при виплаті грошових коштів на відрядження або під звіт переховує не платнику податку ( в розумінні п.2.1 ст.2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»), а підзвітній особі, а тому в даному випадку нарахування та сплата податку є обов’язковою передумовою лише в тому випадку, коли дані виплати носять характер доходу, одержаного платником податків, а тому нарахування та обов’язковість утримання податку з доходів фізичних осіб передбачено не при отриманні коштів підзвітною особою на відрядження або під звіт, а при отриманні платником податків доходу у вигляді неповернення у встановлені законодавством строки суми надміру витрачених коштів, отриманих на відрядження або під звіт (п.4.2.15 п.4.2 ст.4 Закону №889). 

          Виходячи з положень п.п. 4.2.15 п.4.2 ст. 4 Закону №889 передбачено, що до складу загально місячного оподаткованого доходу включаються сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої розраховується згідно з пунктом 9.10 статті 9 цього Закону.

            За таких обставин, суд погоджується з твердженням відповідача щодо правомірності застосування до ДП «Завод їм. В.О.Малишева» штрафних санкцій на підставі п.п. 17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків бюджетами та державними цільовими фондами».

            Щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій в період дії мораторію суд зазначає наступне.

            Відповідно абз. 24 ст.1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” №2343-ХIIвід 14.05.1992р., із змінами та доповненнями (далі – Закону №2343-ХІІ) під мораторієм на задоволення вимог кредиторів слід розуміти зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію”. 

            Відповідно до ч.4 ст.12 Закону №2343-ХІІ протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів).

            Суд зауважує, що Закон №2343-ХІІ встановлює, що протягом дії мораторію не застосовуються штрафні санкції тільки за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).            

Так, з приписів норм Закону України „Про порядок погашення зобов’ язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” вбачається, що застосування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) встановлена п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 цього Закону, у якому зазначено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов’язаний сплатити штраф у встановлений цим підпунктом розмірах, а також відповідно до ст.16 зазначеного Закону передбачено нарахування пені.

Судом встановлено і не заперечується представниками сторін у судовому засіданні, що застосування до ДП «Завод їм. В.О.Малишева» згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення штрафних санкцій у розмірі 10792,55 грн. здійснено відповідачем на підставі п.п. 9.10.3 п. 9.10 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та відповідно до п.п п.п.17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов’ язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Вказані штрафні санкції застосовані до позивача за виявлені під час перевірки порушення останнім п.п.4.2.15 п.4.2 ст.4, п.п.9.12.1 п.9.12 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пов’язаних з визначенням об’єкта оподаткування.

Таким чином, донараховані податкові зобов’язання та застосовані фінансові санкції, визначені вищенаведеними нормами права за не оподаткування виплаченого доходу, а не за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

З огляду на викладене, штрафні санкції за порушення правил оподаткування, передбачені Законом України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, у період дії мораторію на задоволення і задоволення вимог кредиторів застосовуються на загальних підставах. 

Беручи до уваги, що дія мораторію не розповсюджується на спірні штрафні санкції, суд приходить висновку про правомірність застосування СДПІ ВПП у м. Харкові до ДП «Завод їм. В.О.Малишева» штрафних санкцій у розмірі 10792,55 грн. 

В зв’язку з чим,суд робить висновок про те, що СДПІ ВПП у м. Харкові при винесенні податкового повідомлення-рішення № 0001260848/3 від 11.03.2008 року в частині застосування до Державного підприємства „Завод імені В.О. Малишева” штрафних санкцій у розмірі 10792,55 грн. діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Законом з дотриманням вимог ч.3 ст.2 КАС України.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволенняпозовних вимог.

Керуючись ст. 8 Конституції України, ст.ст. 4, 8, 17, 19, 50, 94, 161-167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволені адміністративного позову Державного підприємства „Завод імені В.О. Малишева” до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про скасування податкового повідомлення-рішення СДПІ ВПП у м. Харкові № 0001260848/3 від 11.03.2008 року в частині застосування до Державного підприємства „Завод імені В.О. Малишева” штрафних санкцій у розмірі 10792,55 грн. – відмовити в повному обсязі.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

 Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 20.10.2008 року.

Суддя                                      (підпис)                                                         Т.С.Перцова