Постанова № 28546008, 09.01.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" січня 2013 р. Справа № 5023/3751/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О., суддя Кравець Т.В. , суддя Крестьянінов О.О.,

при секретарі Деркач Ю.О.,

за участю представників сторін:

позивача - Доманського О.А. (копія дов. №270/10 від 14.12.2012р.) ,

відповідача -Сивака А.Ю. (копія дов. №28 від 19.12.2012р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (вх.№3266Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 02 жовтня 2012 року по справі №5023/3751/12 (суддя Лаврова Л.С.),

за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" м. Київ

до ПАТ "Харківська ТЕЦ - 5" с. Подвірки, Дергачівський р-н, Харківська обл.,

про стягнення коштів в сумі 52 513 348,72, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2012 року позивач - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" звернувся до господарського суду з позовом до ПАТ "Харківська ТЕЦ - 5", в якому просив суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 47 039 591,27 грн., пеню - 3 545 373,99 грн., інфляційні витрати - 488 523,90 грн., 3 % річних в сумі 1 439 859,56 грн., а також витрати зі сплати судового збору. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем зобов'язань за договором про закупівлю природного газу № 06/11-1189.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02 жовтня 2012 року по справі №5023/3751/12 (суддя Лаврова Л.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5" (62371, Харківська область, Дергачівський район, с.Подвірки, р/р № 260067868 у ХФ "Укргазбанк" м. Харків, МФО 350448, код ЄДРПОУ 05471230) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної компанії "Нафтогаз України" (04116, м.Київ, вул. Шолуденка, 1, р/р № 26002007361001 в Київській ФПАТКБ "Південкомбанк" м. Київ, МФО 320876, код ЄДРПОУ 31301827) суму основної заборговані в розмірі 28 911 653,79 грн., інфляційні витрати - 488 523,90 грн., 3 % річних в сумі 1 439 859,56 грн., та судовий збір в розмірі 37 809,08 грн. В стягненні 3 545 373,99 грн. пені відмовлено.

Позивач з рішенням суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 02.10.2012 року по справі №5023/3751/12 в частині припинення провадження у справі на суму 18 127 937,48 грн. боргу та відмови задоволення вимоги про стягнення 3 545 373,99 грн. пені. Прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення 18 127 937,48 грн. боргу та 3 545 373,99 грн. пені задовольнити повністю. Судові витрати покласти на відповідача. При цьому апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права при прийнятті оскаржуваного судового акту.

У судовому засіданні 03.01.2013р. апелянт підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що судом першої інстанції порушено ст.601 ЦК України в частині припинення провадження у справі на суму 18127937,48 грн. боргу та порушено ст.12 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»при відмові в задоволенні вимоги про стягнення пені 3 454 373,99 грн.

Відповідач проти апеляційної скарги заперечує, вважає її безпідставною та необґрунтованою, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У відзиві на апеляційну скаргу посилається на те, що відповідно до ст.203 ГК України для припинення господарського зобов'язання та зарахування зустрічних однорідних вимог достатньо заяви однієї сторони. Стосовно нарахування позивачем пені відповідач зазначає, що протягом здійснення провадження у справі про банкрутство встановлена заборона на нарахування боржнику щодо якого порушена справа про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, неустойки (штрафу, пені), а також інших санкцій за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила наступне.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що судом першої інстанції в порушення вимог ст.601 Цивільного кодексу України припинено провадження у справі на суму 18127937,48 грн. боргу та необґрунтовано відмовлено в задоволенні вимоги про стягнення 34543737,99 грн. пені.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Відповідно до ч.2 ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як встановлено судом першої інстанції, 30.08.2011 року між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та ПАТ "Харківська ТЕЦ - 5" (покупець) був укладений договір поставки природного газу № 06/11-1189.

Згідно з п.1.1 даного договору позивач (постачальник) зобов'язався поставити відповідачу (покупцю) імпортований природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2 цього договору (а.с.11, том 1).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що оплата за природний газ з урахуванням вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами у наступному порядку:

- За серпень 2011 року - протягом трьох банківських днів з дати укладення цього договору;

- За вересень 2011 року:

- оплата в розмірі по 34% від вартості запланованих місячних обсягів проводяться протягом трьох банківських днів з дати укладення цього договору;

- оплати в розмірі по 33% від вартості запланованих місячних обсягів проводяться до 5 та до 15-го числа поточного місяця поставки.

Остаточний розрахунок за спожитий газ з урахуванням вартості транспортування територією України здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу (за звітний місяць) до 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (а.с.12, том 1).

З матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов'язання виконав у повному обсязі. На підставі вказаного договору протягом серпня - вересня 2011 року передав у власність покупця природний газ на загальну суму 125 167 591,27 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу для потреб промислових споживачів, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 21 -22, том 1).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідач виконав свої зобов'язання за договором частково та сплатив за отриманий природний газ кошти у розмірі 78 128 000 грн., в наслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 47 039 591,27 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що заявою №01-12/1711 від 05.09.2012р. ПАТ «Харківська ТЕЦ-5»на підставі ст.601 ЦК України повідомило позивача про припинення зарахуванням зобов'язань з повернення ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»частини передплати за природній газ за серпень 2011р. за договором №06/11-262 від 30.03.2011р. в сумі 18127939,48 грн. та частини зобов'язань товариства перед ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»зі сплати основного боргу за договором №06/11-1189 від 30.08.2011р. на суму 18127937,48 грн. (а.с.65, том1).

Даний лист був залишений позивачем без виконання, що підтверджується листом №31/26-5492 від 17.09.2012р. про відмову від зарахування зустрічних однорідних вимог (а.с.92, том 1).

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Зазначена стаття не містить залежності проведення зарахування від бажання іншої сторони.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 09 лютого 2011 року за № 21/8-08 в якій, зокрема, зазначено: „Суд касаційної інстанції також не погоджується із позицією скаржника про недостатність заяви однієї сторони у зобов'язанні для проведення зарахування зустрічних вимог, а необхідним є згода на такий взаємозалік іншої сторони у зобов'язанні. Так, нормами ч.2 ст. 601 Цивільного кодексу України прямо встановлено, що зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін".

Згідно зі ст.202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами, а також, згідно части 2 цієї ж статті, в разі його розірвання або визнання недійсним за рішення суду.

Частина 3 ст.203 ГК України передбачає, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

В ході судового розгляду в суді першої інстанції сторони дійшли згоди щодо проведення заліку однорідних вимог шляхом припинення зобов'язання ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" за договором поставки природного газу від 30.03.2011 року № 06/11-262 на суму 18 127 937,48 грн., та зобов'язання ПАТ "Харківська ТЕЦ - 5" за договором поставки природного газу від 30.08.2011 року № 06/11-189 на суму 18 127 937,48 грн., а тому господарський суд Харківської області дійшов вірного висновку, припинивши провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в сумі 18 127 937,48 грн. по п.1.1 ст. 80 ГПК України в зв'язку з відсутністю предмету спору.

Судом першої інстанції також вірно встановлено, що своїми діями відповідач порушив умови договору та вимоги статті 526 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

За таких підстав господарський суд Харківської області дійшов правомірного висновку про обґрунтованість та задоволення вимог позивача про стягнення 28 911 653,79 грн. основного боргу.

З приводу стягнених з відповідача інфляційних витрат в розмірі 488 523,90 грн. та 1 439 859,56 грн. - 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, то колегія суддів вважає, що судом першої інстанції у відповідності до норм чинного законодавства було стягнено інфляційні витрати та 3% річних, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що 3% річних, інфляційні витрати не є штрафними санкціями, тому дія Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»стосовно мораторію на стягнення штрафних санкцій на вказані нарахування не поширюється.

Так, в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 15.03.2011 року №01-06/249 зазначено, що «дія мораторію на задоволення вимог кредиторів банку не поширюється на нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних, оскільки останні входять до складу грошового зобов'язання і не є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання».

Отже, враховуючи вищевикладене та приписи ст. 625 Цивільного кодексу України, судова колегія зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 488 523,90 грн. та 3% річних в сумі 1 439 859,56 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" термін "мораторій на задоволення вимог кредиторів" - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частиною 4. статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

- забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

- не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до пункту 5.4 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 04.06.2004 N04-5/1193 «Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій поширюється на задоволення вимог конкурсних кредиторів за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також на задоволення вимог кредиторів щодо відшкодування збитків, які виникли у зв'язку з відмовою боржника від виконання зобов'язань, у порядку, передбаченому частиною 10 статті 17 Закону (частини 6 та 24 статті 1, частина 5 статті 12 Закону).

Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог поточних кредиторів та виплату (стягнення) заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди (частини 6 та 24 статті 1, частина 6 статті 12 Закону.

Матеріалами справи підтверджується, що вимоги ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»є поточними, оскільки строк виконання зобов'язань по договору поставки газу позивачем настав після введення мораторію.

Щодо посилання апелянта про стягнення з відповідача пені за період з 10.02.12р. по 10.08.12р. на суму 3545373,99 грн., то судова колегія зазначає наступне.

Пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №15 від 18.12.2009 року «Про судову практику в справах про банкрутство»встановлено, що згідно з абзацом четвертим частини четвертої статті 12 Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

За змістом статті 12 Закону мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов'язковим, але пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, не нараховуються, оскільки ця норма визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний із його суттю.

Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховується неустойка та не застосовуються інші санкції, і цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний із суттю, що розкривається в ст. 1 вищевказаного Закону.

Тобто боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але за їх виконання або неналежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються.

Відповідно до ст. 1 Закону, під терміном "грошове зобов'язання" розуміється зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно - правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються, зокрема, пеня та штраф.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Харківської області від 16 грудня 2002 року було порушено провадження у справі про банкрутство відповідача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, під час якого заборонено стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України, а також заборонено нарахування неустойки (штраф, пеня), інших фінансових санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи та у відповідності до норм чинного законодавства було прийнято рішення, а тому у апеляційного господарського суду відсутні підстави для його скасування.

Доводи апелянта, зазначені в апеляційній скарзі, не знайшли свого документального підтвердження матеріалами справи.

Враховуючи вищезазначене, рішення господарського суду Харківської області від 02 жовтня 2012 року по справі №5023/3751/12 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 02 жовтня 2012 року по справі №5023/3751/12 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 08.01.2013р.

Головуючий суддя Фоміна В. О.

Суддя Кравець Т.В.

Суддя Крестьянінов О.О.