Постанова № 28545967, 08.01.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" січня 2013 р. Справа № 5023/3741/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О., суддя Кравець Т.В. , суддя Крестьянінов О.О.,

при секретарі Деркач Ю.О.,

за участю представників сторін:

позивача - Доманського О.А. (копія дов. №270/10 від 14.12.2012р.) ,

відповідача -Сивака А.Ю. (копія дов. №28 від 19.12.2012р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ (вх.№3225 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 25.09.2012 р. по справі № 5023/3741/12

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

до ПАТ "Харківська ТЕЦ-5", м. Харків

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Дочірня компанія "Газ України" Національної компанії "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ -5" 113508816,38 грн. боргу, 8555159,49 грн. пені, 3241534,48 грн. інфляційних витрат, 4813461,63 грн. 3% річних та судового збору, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач в порушення умов договору № 06/10-2611 від 20.12.2010р. неналежним чином виконав свої зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати природного газу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.09.2012р. позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ -5" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної компанії "Нафтогаз України" 113508816,38 грн. боргу, 3241534,48 грн. інфляційних витрат, 4813461,63 грн. 3% річних та 60147,09 грн. судового збору. В стягненні 8555159,49 грн. пені відмовлено.

Позивач з вказаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення на його користь 8555159,49 грн. пені не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 8555159,49 грн. пені, в цій частині прийняти нове рішення про задоволення позову.

У судовому засіданні 03.01.2013р. представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що ДК «Газ України»не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні стягнення пені, оскільки вони викладені з порушенням норм ст.1 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»та неналежним тлумаченням норм ч.4 ст.12 цього ж закону.

Відповідач проти апеляційної скарги заперечує, вважає її безпідставною та необґрунтованою, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У відзиві на апеляційну скаргу посилається на те, що ухвалою господарського суду Харківської області від 28.04.2011р. у справі №Б-23/75-02 роз'яснено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, який був введений ухвалою господарського суду Харківської області від 16.12.2002 року у справі №Б-23/75-02, заборонено нарахувати неустойку (штраф, пеню), заборонено застосовувати інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) та заборонено стягнення на підставі виконавчих документів, як за тими вимогами (виконавчими документами), які виникли (були видані) до моменту введення мораторію так і за тими вимогами (виконавчими документами), які виникли (були видані) після введення мораторію, за винятком вимог передбачених в ч.6 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила наступне.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено в задоволенні вимоги про стягнення 8555159,49 грн. пені.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Відповідно до ч.2 ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як встановлено судом першої інстанції, 20 грудня 2010 року між Дочірньою компанією "Газ України" Національної компанії "Нафтогаз України", м. Київ, (позивач) та Публічним акціонерним товариством "Харківська ТЕЦ - 5" с. Подвірки, (відповідач) був укладений договір № 06/10-2611.

Згідно з п.1.1. даного договору позивач (постачальник) зобов'язався поставити відповідачу (покупцю) імпортований природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2 цього договору.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що оплата, яка здійснюється в наступному порядку: оплата в розмірі по 34% від вартості запланованих місячних обсягів проводяться не пізніше, ніж за 5 днів до початку місяця поставки газу; оплати в розмірі по 33% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки.

Остаточний розрахунок за спожитий газ з врахуванням вартості транспортування територією України здійснюється на підставі акту приймання - передачі газу (за звітний місяць) до 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 10.1 договору передбачений строк його дії, а саме договір набирає чинності з дати підписання та скріплення печатками сторін, але не раніше ніж через 14 днів( п'ять робочих днів у разі застосування процедури закупівлі з підстав, визначених п.3 ч.2 Закону України "Про здійснення державних закупівель") з дня опублікування у державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель відомостей про рішення Уповноваженому органу про погодження процедури закупівлі в одного учасника, поширює діє на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 січня 2011 р. і діє у частині поставки газу до 31 грудня 2011 року включно, а у частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Сторони уклали додаткову угоду № 1 від 28.01.2011 р., відповідно до якої п. 10.1 виклали у наступній редакції: "Цей договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін, діє у частині поставки газу з 01 січня 2011 року до 31 грудня 2011 року включно, а у частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення."

З матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов'язання виконав у повному обсязі. На підставі вказаного договору позивачем було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 352516502,30 грн., що підтверджується актами від 31.03.2011 р., від 28.02.2011 р., від 31.01.2011 року, які підписані обома сторонами та скріплені печатками.

Сторони узгодили кінцевий строк для оплати - до 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов вказаного договору позивачем було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 352516502,30 грн., що підтверджується актами від 31.03.2011 р., від 28.02.2011 р., від 31.01.2011 року, які підписані обома сторонами та скріплені печатками.

Як вже зазначалося, сторони узгодили кінцевий строк для оплати - до 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач частково сплатив за природний газ на суму 239007685,92 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи.

Внаслідок неналежного виконання прийнятих на себе зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у сумі 113508816,38 грн.

Господарським судом Харківської області вірно встановлено, що своїми діями відповідач порушив умови договору та вимоги статті 526 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За таких підстав господарський суд Харківської області дійшов правомірного висновку про обґрунтованість та задоволення вимог позивача про стягнення 113508816,38 грн. основного боргу.

З приводу стягнених з відповідача інфляційних витрат в розмірі 3241534,48 грн. та 4813461,63 грн. - 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, то колегія суддів вважає, що судом першої інстанції у відповідності до норм чинного законодавства було стягнено інфляційні витрати та 3% річних, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що 3% річних, інфляційні витрати не є штрафними санкціями, тому дія Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»стосовно мораторію на стягнення штрафних санкцій на вказані нарахування не поширюється.

Так, в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 15.03.2011 року №01-06/249 зазначено, що «дія мораторію на задоволення вимог кредиторів банку не поширюється на нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних, оскільки останні входять до складу грошового зобов'язання і не є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання».

Отже, враховуючи вищезазначене та приписи ст. 625 Цивільного кодексу України, судова колегія зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 3241534,48 грн. та 4813461,63 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" термін "мораторій на задоволення вимог кредиторів" -це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частиною 4. статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

- забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

- не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до пункту 5.4 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 04.06.2004 N04-5/1193 «Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій поширюється на задоволення вимог конкурсних кредиторів за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також на задоволення вимог кредиторів щодо відшкодування збитків, які виникли у зв'язку з відмовою боржника від виконання зобов'язань, у порядку, передбаченому частиною 10 статті 17 Закону (частини 6 та 24 статті 1, частина 5 статті 12 Закону).

Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог поточних кредиторів та виплату (стягнення) заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди (частини 6 та 24 статті 1, частина 6 статті 12 Закону.

Матеріалами справи підтверджується, що вимоги ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»є поточними, оскільки строк виконання зобов'язань по договору поставки газу позивачем настав після введення мораторію.

Щодо вимог апеляційної скарги про стягнення з відповідача пені в розмірі 8555159,49 грн., то судова колегія зазначає наступне.

Пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №15 від 18.12.2009 року «Про судову практику в справах про банкрутство»встановлено, що згідно з абзацом четвертим частини четвертої статті 12 Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

За змістом статті 12 Закону мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов'язковим, але пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, не нараховуються, оскільки ця норма визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний із його суттю.

Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховується неустойка та не застосовуються інші санкції, і цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний із суттю, що розкривається в ст. 1 вищевказаного Закону.

Тобто боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але за їх виконання або неналежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються.

Відповідно до ст. 1 Закону, під терміном "грошове зобов'язання" розуміється зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно - правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються, зокрема, пеня та штраф.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Харківської області від 16 грудня 2002 р. було порушено провадження у справі про банкрутство відповідача - Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5", с. Подвірки та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, під час якого заборонено стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України, а також заборонено нарахування неустойки (штраф, пеня), інших фінансових санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи та у відповідності до норм чинного законодавства було прийнято рішення, а тому у апеляційного господарського суду відсутні підстави для його скасування.

Доводи апелянта, зазначені в апеляційній скарзі, не знайшли свого документального підтвердження матеріалами справи.

Враховуючи вищезазначене, рішення господарського суду Харківської області від 25 вересня 2012 року по справі №5023/3741/12 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 25 вересня 2012 року по справі №5023/3741/12 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 08.01.2013р.

Головуючий суддя Фоміна В. О.

Суддя Кравець Т.В.

Суддя Крестьянінов О.О.