Ухвала суду № 28535130, 22.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/7829/11

К/9991/7829/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва

на постанову Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2008

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2009

у справі № 1/39/08 Господарського суду Миколаївської області

за позовом Приватного підприємства «Будівельна фірма «Квазар-Інк»

до Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2008, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2009, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000102300/0 від 16.01.2008; стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства Будівельна фірма «Квазар-Інк»3,40 грн. судового збору.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права .

Позивач не скористався своїм процесуальним правом надати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для нарахування позивачу суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, став висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 09.01.2008 № 5-23-24786815, про порушення позивачем норм підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 та статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 (Закон № 168/98-ВР), а саме: позивачем було завищено податковий кредит на загальну суму 9300, грн. (за жовтень 2005 року на 5650,00 грн., за листопад 2005 - 1650,00 грн., за грудень 2005 - 2000,00 грн.) і тим самим занижено суму зобов'язання з податку на додану вартість на 9300,00 грн. за період з жовтня по грудень 2005.

За наслідками перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.01.2008 № 0000102300/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 13950,00 грн. ( у т.ч. основний платіж - 9300,00 грн., штрафні (фінансові) санкції -4650,00 грн.).

У судовому процесі встановлено, що позивач від Приватного підприємства «Будпостач»на виконання усного договору отримав товар (брус, дошка) на загальну суму 55800, грн.( у т. ч. податок на додану вартість -9300, 00 грн.).

На підтвердження здійснення господарських операцій ПП «Будпостач»виписав на адресу позивача податкові накладні № 587 від 17.10.2005, № 603 від 14.11.2005, № 581 від 13.10.2005 та № 282 від 28.12.2005.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно із підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного період визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари ( послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 зазначеного Закону встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Пунктом 9.8 статті 9 Закону № 168/97-ВР передбачено, що реєстрація суб'єкта господарювання як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання і лише з дати анулювання реєстрації платник податків позбавляється права на видачу податкових накладних, нарахування податкового кредиту, тощо.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що постачальник позивача - ПП «Будпостач» на час здійснення господарських операцій був зареєстрований як платник податку у встановленому законом порядку, а отже мав право на складання податкових накладних.

Наявною у справі копією акта про анулювання реєстрації ПП «Будпостач» платником податку на додану вартість від 14.07.2006 підтверджено, що анулювання реєстрації відбулося 14.07.2006, у той час як податкові накладні виписані на адресу позивача у період з 13.10.2005 по 28.12.2005, а отже є дійсними.

Посилання відповідача на рішення Господарського суду Миколаївської області від 27.03.2006, яким було визнано недійсними установчі документи та свідоцтво про реєстрацію ПП «Будпостач»платником податку на додану вартість, як на підставу виключення оспорюваної суми з податкового кредиту, правомірно визнано судами попередніх інстанцій необґрунтованим, оскільки факт здійснення господарських операцій між позивачем та його постачальником встановлено податковим органом під час здійснення перевірки.

З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично обґрунтованого висновку про право позивача на формування податкового кредиту за жовтень-грудень 2005 року на підставі податкових накладних від 17.10.2005 № 587, від 14.11.2005 № 603, від 13.10.2005 № 581 та від 28.12.2005 № 282, виписаних із дотриманням вимог законодавства, чинного на час виникнення правовідносин, з приводу прав і обов'язків в яких виник спір.

За наведених обставин підстави для скасування рішень суду першої та апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2008 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2009 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Є.А. Усенко судді: М.І. Костенко Н.Є. Маринчак