Постанова № 28535074, 03.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" грудня 2012 р. м. Київ К-4578/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Кошіля В.В.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції в м.Ужгороді

на постанову Господарського суду Закарпатської області від 18.03.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2009

у справі №5/251-А

за позовом Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м.Ужгорода»

до Державної податкової інспекції в м.Ужгороді

про визнання нечинними (недійсними) податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 18.03.2008, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2009, позов задоволено повністю. Визнано нечинними (недійсними) в повному обсязі податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Ужгороді від 21.03.2005 №0001412341/0/323/23-1/03344326/5136, від 15.07.2005 №0001412341/2 1618/23-1/03344326/15444 та від 15.09.2005 №0001412341/3 1618/23-1/03344326/19487 про визначення КП «ВУВКГ м.Ужгорода»податкового зобов'язання в сумі 73857,63 грн. по земельному податку з юридичних осіб, у т.ч. основного платежу 49238,42 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 24619,21 грн.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Сторони представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені. Відповідно до ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено планову документальну перевірку дотримання позивачем вимог податкового та валютного за період ІІ півріччя 2003 року -2004 рік, за наслідками якої було складено акт від 21.03.2005 №125/23-1/10/03344326.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення вимог п.13 ст. 12 Закону України «Про плату за землю»у зв'язку з тим, що ним здійснювалось обчислення податку за землю, враховуючи надану Ужгородською міською Радою пільгу на земельну ділянку площею 33,78га від загальної земельної площі, що йому належить (34,16га), виходячи із 100% податку за землю, а не із 75% ставки земельного податку, які справляються до місцевого бюджету.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.03.2005 №0001412341/0/323/23-1/03344326/5136, яким визначено податкове зобов'язання у сумі 7385763 грн. по земельному податку з юридичних осіб, в тому числі сума 49238,42 грн. основного платежу та сума 24619,21 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами апеляційного оскарження скарги позивача залишені без задоволення, прийняті податкові повідомлення-рішення з відповідним індексом, яким доведено нові граничні строки сплати податкового зобов'язання.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовував свої висновки тим, що як вбачається з рішення Ужгородської міської Ради від 30.12.2002 та витягу з рішення Ужгородської міської Ради від 26.12.2003 №182 позивача звільнено від сплати податку за землю в частині, що надходить до бюджету міста на 2003 рік та відповідно на 2004 рік за 33,78 га земель, зайнятих безпосередньо під спорудами водопроводу та зонами розриву між спецспорудами каналізації.

Частиною 3 статті 12 Закону України «Про плату за землю» в редакції чинній у періодах охоплених перевіркою, було передбачено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні та сільські ради можуть встановлювати пільги щодо плати за землю: часткове звільнення на певний строк, зменшення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюджетів.

Редакція статті 20 Закону України «Про плату за землю»у цей період передбачала, що платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської Ради, на території яких знаходяться земельні ділянки.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Ужгородська міська рада могла надавати у періоді 2003 та 2004 років пільги по платі за землю підприємствам за земельні ділянки, яких розташовані на території міста Ужгорода в межах коштів, які підлягають зарахуванню на спеціальний бюджетний рахунок міста.

Позивачеві було надано пільгу із вищезазначених земельних ділянок площею 33,78 га, що знаходяться під спорудами водопроводу та зонами розриву між спецспорудами каналізації у повному обсязі, тобто у розмірі 100 %, що підтверджується інформацією Ужгородської міської Ради, яка наведена у листі від 13.03.2008. №02-11/122, у зв'язку з чим у відповідача відсутні підстави для донарахування податкових зобов'язань за спірним податковим повідомленням-рішенням.

Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про плату за землю»в редакціях Закону, що діяли впродовж 2003 -2004 років, використання землі в Україні є платним; плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель; власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Згідно статті 5 зазначеного Закону об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди; суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Пунктом 8 частини 1 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування»встановлено, що плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) належать до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до частини 2 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування»Верховна Рада Автономної Республіки Крим і сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів.

Частиною 3 ст. 12 Закону України «Про плату за землю»встановлено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні та сільські ради можуть встановлювати пільги щодо плати за землю: часткове звільнення на певний строк, зменшення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюджетів (дію частини 3 ст. 12 зупинено на 2004 рік згідно із Законом України від 27.11.2003 р. № 1344-IV).

Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 69 Бюджетного кодексу України до доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать 100 відсотків плати за землю - для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75 відсотків плати за землю - для бюджетів міст республіканського, Автономної Республіки Крим та міст обласного значення; 60 відсотків плати за землю - для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 16.02.2010 № 5-рп/2010 у справі № 1-5/2010 за конституційним зверненням Акціонерного товариства «Страхова компанія «Аванте»щодо офіційного тлумачення положень частини 2 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування», ст. 15 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, сільські, селищні, міські ради мають право безпосередньо на підставі частини другої статті 1 Закону України «Про систему оподаткування» встановлювати пільги щодо загальнодержавного податку на прибуток підприємств комунальної власності, якщо він згідно із законами України справляється до бюджету Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських бюджетів, у межах сум, які підлягають зарахуванню до цих бюджетів.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що передбачене частиною 2 ст.1 Закону України «Про систему оподаткування»право Верховної Ради Автономної Республіки Крим і рад встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, які надходять до їх бюджетів, може бути реалізоване за умови, що загальнодержавний податок на прибуток, платником якого є підприємства комунальної власності, відповідно до законів України справляється до бюджетів Автономної Республіки Крим та рад і не враховується при визначенні міжбюджетних трансфертів. При цьому пільга може бути встановлена тільки щодо тієї суми податку, яка підлягає зарахуванню до зазначених бюджетів.

Відповідно до ст. 150 Конституції України Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Виходячи з викладеного, з урахуванням того, що рада має право звільнити від сплати земельного податку за землі державної та комунальної власності платником якого є позивач, лише у межах сум, що зараховуються до місцевого бюджету, донарахування податкових зобов'язань на підставі оспорюваних податкових повідомлень-рішень здійснено відповідачем правомірно.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи, що обставини справи встановлені повно і правильно, але їм дана неправильна юридична оцінка внаслідок неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, судова колегія доходить висновку, що ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст. ст.220, 221, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Ужгороді задовольнити.

Постанову Господарського суду Закарпатської області від 18.03.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2009 скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді В.В.Кошіль

Н.Г.Пилипчук