Постанова № 28529337, 08.01.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"08" січня 2013 р. Справа №5019/1593/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Василишин А.Р.

суддя Юрчук М.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Огороднік О.В.;

від відповідача: не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Фермерського господарства "ім. Шевченка"

на рішення господарського суду Рівненської області від 27.11.2012 р.

у справі №5019/1593/12 (суддя Горплюк А.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" Рівненська обласна дирекція

до відповідача Фермерського господарства ім. Шевченка

про стягнення в сумі 473 812 грн. 37 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 27.11.2012р. у справі №5019/1593/12 позов Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" Рівненська обласна дирекція до відповідача Фермерського господарства ім. Шевченка про стягнення заборгованості в сумі 456 888 грн. 86 коп. задоволено. Стягнуто з Фермерського господарства ім. Шевченка на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" Рівненська обласна дирекція 439 915 грн. - заборгованості по кредиту, 16 973, 86 грн. - пені та 9 137, 78 грн. витрат по сплаті судового збору.

При прийнятті вказаного вище рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль") в особі Рівненської обласної дирекції (надалі - Кредитор) та Фермерським господарством ім. Шевченка (надалі - Позичальник), було укладено кредитний договір №010/89-07/574 (надалі - Договір) , зі змінами від 22.12.2009р., додатковою угодою №010/89-07/574/2 від 07.05.2010р., додатковою угодою №010/89-07/574/3 від 19.11.2010р., відповідно до якого кредитор відкрив позичальнику не відновлювальну кредитну лінію в сумі 707 000 грн. з кінцевим строком повернення до 19 квітня 2013 року (п.1.1. Кредитного договору).

Місцевим судом було враховано, що на виконання умов укладеного договору позивач надав відповідачу 707 000 грн. кредитних коштів, що підтверджується меморіальним ордером №13 від 15.05.2008р..

В свою чергу, відповідач, в порушення умов Кредитного договору, не здійснював повернення кредитних коштів в строки визначені графіком погашення кредитної заборгованості, що в свою чергу зумовило виникнення у останнього простроченої заборгованості перед позивачем по кредиту в сумі 289 950 грн. та по відсоткам за користування кредитом в сумі 16 923 грн. 51 коп., що підтверджується виписками з особового рахунку (а.с.32-54).

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що у відповідності з пунктом 10.2. Кредитного договору позивач нарахував відповідачу пеню по кредиту в розмірі 16 302 грн. 83 коп. та пеню по відсоткам в розмірі 671 грн. 03 коп..

Також, суд встановив, що п.7.4. Договору та п.п.7.8., 7.8.2., 7.8.5. додаткової угоди №010/89-07/574/3 від 19.11.2010р. до кредитного договору №010/89-07/574 від 13.05.2008р. сторони погодили, що кредитор вправі пред'явити вимогу про дострокове погашення кредиту у випадку порушення позичальником своїх обов'язків за цим договором, в тому числі у разі прострочення позичальником більш ніж на 30 календарних днів строків погашення кредиту.

Отже, станом на 02.10.2012р. заборгованість по кредиту ФГ ім. Шевченка перед позивачем становить 439 915 грн. 16 973, 86 грн. - пені.

Враховуючи положення чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази на підтвердження факту заборгованості у відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, Фермерське господарство ім. Шевченка звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить змінити рішення господарського суду Рівненської області по справі №5019/1593/12 від 27 листопада 2012 року та відмовити в задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 16 973,86грн..

Апелянт вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято внаслідок неповного з'ясування обставин справи.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує, що відповідно до положень Цивільного кодексу України для вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу) встановлена спеціальна скорочена позовна давність строком в один рік, а тому прострочення сплати ФГ ім. Шевченка платежів по кредитному договору розпочалося з 30.11.2010 року. Саме з цього моменту, на думку скаржника, в позивача виникло право на пред`явлення позову. Скаржник стверджує, що вимога про стягнення пені в сумі 16973,86 грн. позивачем пред`явлена 02.10.2012р., за період з 02.04.2012р. по 01.10.2012р. за спливом річного строку позовної давності. Доводить до відома колегії, що на момент пред`явлення позову закінчилися строки для нарахування штрафних санкцій, оскільки з дня коли мало бути виконане зобов`язання і почалося невиконання зобов`язання (до 30.11.2010р.) пройшло більше 6 місяців, що на думку апелянта суперечить вимогам ч.6 ст.232 ГК України. Також, не погоджується з тим, що суд першої інстанції не застосував норми матеріального права, щодо зменшення розміру пені, які містяться в ч.3 ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України, так як кредитору боржником збитків не завдано та майновий стан останнього є тяжким стан.

Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти доводів та вимог скарги, вказавши, що відповідач, укладаючи кредитний договір, погодився із запропонованими Банком умовами, в тому числі і в частині пені. Між тим, позивач стверджує, що відповідач не здійснював посилання на виняткові обставини, які могли б слугувати підставою для зменшення розміру пені та не надав суду відповідних доказів. З врахуванням вказаного, стверджує, що господарський суд Рівненської області при винесенні рішення правомірно застосував норми матеріального та процесуального права, повністю з`ясувавши обставини та дослідивши докази у справі постановив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить рішення від 27.11.2012р. у справі №5019/1593/11 залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

08 січня 2012 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник позивача ПАТ "Райффайзен банк Аваль" Рівненська обласна дирекція Огороднік О.В. заперечила проти доводів апеляційної скарги та надала пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 27.11.2012р. у справі №5019/1593/12 є цілком законним та обґрунтованим, а тому просить дане рішення залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники скаржника Фермерського господарства "ім. Шевченка " в судове засідання не з'явився.

Враховуючи приписи ст.ст.101, 102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам у справі (а.с.89-90), колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 13.05.2008р. між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль") в особі Рівненської обласної дирекції (надалі - банк, кредитор) та Фермерським господарством ім. Шевченка (надалі - позичальник), було укладено кредитний договір №010/89-07/574, зі змінами від 22.12.2009р., додатковою угодою №010/89-07/574/2 від 07.05.2010р., додатковою угодою №010/89-07/574/3 від 19.11.2010р., відповідно до якого кредитор відкрив позичальнику не відновлювальну кредитну лінію в сумі 707 000 грн. з кінцевим строком повернення до 19 квітня 2013 року (п.1.1. Кредитного договору).

Пунктами 3.1., 3.2. Кредитного договору сторони передбачили, що кредитор надає позичальнику кредит на умовах його забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування, а також, що обчислення строку надання кредиту, нарахування процентів по договору здійснюється за фактичне число календарних днів користування кредитом, виходячи з фактичної кількості календарних днів у році, при цьому проценти за користування кредитом нараховуються на залишок заборгованості за кредитом, починаючи з дня надання кредиту, до дня повного погашення заборгованості за кредитом.

Відповідно до пункту 6.1. Кредитного договору основна заборгованість за кредитом погашається позичальником у відповідності до графіка погашення кредитної заборгованості, при цьому графік кредитної заборгованості (невід'ємний додаток №1 до договору) не повинен порушувати наступну вимогу, а саме погашення основної суми кредиту здійснюється рівними частинами, не рідше одного разу на квартал, але у будь-якому разі не пізніше кінцевої дати зазначеної в кредитному договорі, а саме до 19 квітня 2013 року.

Пунктами 1.1., 3.2., 6.1., Кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 22% річних не пізніше останнього робочого дня кожного місяця, починаючи з дня перерахування коштів на позичковий рахунок позичальника до моменту фактичного повернення кредиту (з урахуванням Договору №1 про внесення змін від 22 грудня 2009 р. а.с.11).

На виконання умов договору банк надав позичальнику 707 000 грн. кредитних коштів, що підтверджується меморіальним ордером №13 від 15.05.2008р. (а.с.31).

Однак відповідач, в порушення умов Кредитного договору, не здійснював повернення кредитних коштів в строки визначені графіком, що призвело до виникнення у останнього простроченої заборгованості перед позивачем по кредиту в сумі 289 950 грн. та по відсотках за користування кредитними коштами в сумі 16 923 грн. 51 коп., що підтверджується виписками з особового рахунку (а.с.32 - 54).

Судовою колегією Рівненського апеляційного господарського суду, з матеріалів справи встановлено, що платіжними дорученнями №439 від 10.11.2012р. та №451 від 17.11.2012р. (а.с. 58-59) боржник, підчас розгляду справи в суді першої інстанції, погасив заборгованість по відсотках в сумі 16 923 грн. 51 коп., що не заперечується представником позивача.

У відповідності до пункту 10.2. Кредитного договору за порушення строків повернення кредиту, процентів за користування кредитом передбачених п.1.1., 6.1., Договору позичальник сплачує кредитору пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

На підставі вищевказаного пункту кредитор за період з 02.04.2012р. по 01.10.2012р. (з урахуванням графіку погашення заборгованості по кредиту) нарахував ФГ ім. Шевченка пеню по кредиту в розмірі 16 302 грн. 83 коп. та за період з 02.02.2012р. по 01.10.2012р. (з урахуванням графіку погашення заборгованості по кредиту) пеню по відсоткам в розмірі 671 грн. 03 коп. (розрахунок а.с.18).

Пунктом 7.4. Кредитного договору визначено, що кредитор має право достроково вимагати від позичальника погашення заборгованості за кредитом, включаючи нараховані проценти та штрафні санкції у випадку невиконання позичальником зобов'язань, передбачених розділом 6 вищезазначеного кредитного договору.

Пунктами 7.8., 7.8.2., 7.8.5. додаткової угоди №010/89-07/574/3 від 19.11.2010р. до кредитного договору №010/89-07/574 від 13.05.2008р. сторони погодили, що кредитор вправі пред'явити вимогу про дострокове погашення кредиту у випадку порушення позичальником своїх обов'язків за цим договором, в тому числі у разі прострочення позичальником більш ніж на 30 календарних днів строків погашення кредиту.

05.04.2012р. позивачем на адресу відповідача рекомендованим листом було направлено вимогу за №С18 39 0-1/10-862 щодо дострокового погашення заборгованості за кредитним договором №010/89-07/574/3 від 13.05.2008р. (а.с.16-17). Однак, дана вимога проігнорована відповідачем.

Колегією суддів встановлено, що станом на 02 жовтня 2012 року загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем по кредитному договору №010/89-07/574 від 13.05.2008р. становить 456 888 грн. 86 коп., з яких 439 915 грн. - заборгованість по кредиту та 16 973 грн. 86 коп. - пеня (а.с.18).

Аналізуючи встановлені обставини справи та вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції враховує наступні норми чинного законодавства.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України. господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З положень ст.509 ЦК України та ст.173 ГК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

В силу ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Колегією суддів апеляційного господарського суду, з матеріалів справи встановлено, що кредитор надав боржнику 707 000 грн. кредитних коштів, даний факт підтверджується меморіальним ордером №13 від 15.05.2008р. (а.с.31).

В свою чергу, на момент розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту виконання боржником свого обов`язку перед кредитором згідно вказаного вище Кредитного договору.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача позичкової заборгованості по кредиту в розмірі 439 915 грн..

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Сторонами за взаємною згодою визначена відповідальність за порушення зобов'язання у вигляді нарахування пені, що прямо не заборонено чинним законодавством, що є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення умов договору.

В зв`язку з тим, що відповідач порушив строки повернення кредиту та процентів за користування кредитом передбачених п.1.1., 6.1. Договору, кредитор відповідно до п.10.2. даного Договору нарахував відповідачу пеню у розмірі 16 973, 86грн.

Згідно п.3 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 3 ст.549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити неустойку (штраф, пеню).

Пунктом 10.2. Договору сторони встановили, що за порушення строків повернення кредиту, процентів за користування кредитом передбачених п.1.1., 6.1., Договору позичальник сплачує кредитору пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Перевіривши розрахунок пені колегія суддів дійшла до висновку, що позивач, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, правомірно нарахував пеню в сумі 16 302, 83грн. за порушення строків повернення кредиту за період з 02.04.2012р. по 01.10.2012р. та пеню в сумі 671, 03грн. за порушення строків сплати процентів за користування кредитом за період з 02.02.2012р. по 01.10.2012р. (а.с.18).

Твердження скаржника на рахунок того, що кредитором пропущена позовна давність щодо вимоги про стягнення пені, не приймається судовою колегією до уваги, оскільки останнє суперечить вимогах чинного законодавства та спростовується матеріалами справи. З розрахунку наявного в матеріалах справи вбачається, що позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 16 302, 83грн. за порушення строків повернення кредиту за період з 02.04.2012р. по 01.10.2012р. та пеню в сумі 671, 03грн. за порушення строків сплати процентів за користування кредитом за період з 02.02.2012р. по 01.10.2012р., тобто позовна вимога заявлена в межах спеціальної позовної давності тривалістю в один рік, передбаченої ч.2 ст.258 ЦК України, а сама сума пені нарахована з дотриманням вимог ст.232 ГК України, з врахуванням періодів виникнення боргу

Відповідно до п.3 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 2 ст.233 ГК України передбачено, що якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з врахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно п.3.17.4 Постанови Пленум Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Разом з тим, вказана процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв`язку з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки, а саме частиною 3 ст.551 ЦК України і ст.233 ГК України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв`язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав, їх розмір не може бути зменшено судом.

При вирішенні питання щодо стягнення пені місцевий суд правомірно не застосував приписи ст.233 ГК України про випадки зменшення розміру штрафних санкції, оскільки при вивченні матеріалів справи колегією суддів не встановлено підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з Фермерського господарства ім. Шевченка, а саме матеріали справи не містять достатніх доказів на підтвердження скрутного матеріального стану боржника, не встановлено невідповідність розміру пені наслідкам, які настали в зв`язку з неналежним виконанням зобов`язання боржником, а також враховано поведінку боржника та не застосування останнім заходів щодо добровільного виконання зобов`язання та усунення негативних наслідків спричинених винною стороною.

Підсумовуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, отже підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні, а тому останнє слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Фермерського господарства ім. Шевченка - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 27.11.2012р. у справі №5019/1593/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фермерського господарства ім. Шевченка - без задоволення.

2. Справу №5019/1593/12 надіслати господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Юрчук М.І.