Постанова № 28499890, 14.12.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2012 року № 2а-7850/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої -судді Потабенко В.А.

за участю секретаря судового засідання Гойни Є.А.,

з участю:

представника позивача Ларіонова Р.О., згідно довіреності,

представника відповідача Дорош А.Б., згідно довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства "Мозаїка" до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

приватне підприємство "Мозаїка" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області ДПС (надалі -ДПІ в Сихівському районі м. Львова), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0002152321 від 22.06.2012 р., № 0002162321 від 22.06.2012 р. та № 0002682321 від 10.08.2012 р., прийняті за наслідками позапланової виїзної перевірки позивача з питань правильності декларування податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні взаєморозрахунків з із ПП "Універсалбуд", ПП "Львівкомфортгруп К", ТзОВ "Екопласт Львів", ТзОВ "Іртас" та ТзОВ "Альфа мед 2006", ТзОВ "Завод Кобзаренка" за весь період розрахунків, оформленої актом № 687/22-4008/31362319 від 08.06.2012 року.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві. Ствердив, зокрема, що висновки податкового органу про завищення суми валових витрат і суми податкового кредиту, а також про нікчемність і фіктивність господарських операцій, вчинених ПП "Мозаїка" із ПП "Універсалбуд", ПП "Львівкомфортгруп К", ТзОВ "Екопласт Львів", ТзОВ "Іртас" та ТзОВ "Альфа мед 2006" не можуть ґрунтуватись лише на підставах неможливості цими юридичними особами фактично здійснювати будь-яку господарську діяльність. Ці висновки зроблені без відповідних на те повноважень у ДПІ, реальність операцій спростовується належними первинними бухгалтерськими документами, зауважень щодо правильності оформлення яких не має. Крім того, вважає що висновки ДПІ в Сихівському районі м. Львова не можуть ґрунтуватись лише на непідтверджених висновках актів перевірок щодо ПП "Універсалбуд", ПП "Львівкомфортгруп К", ТзОВ "Екопласт Львів", ТзОВ "Іртас" та ТзОВ "Альфа мед 2006". Таким чином, податковим органом не наведено жодних даних, за яких можна було б встановити нікчемність угод. З цих підстав просить позов задовольнити.

Представник відповідача в судових засіданнях позов заперечив з мотивів, зазначених у запереченнях на позовну заяву від 01.10.2012 року та додаткових поясненнях від 23.10.2012 року, суть яких зводиться до наступного. Вимоги ПП "Мозаїка" необґрунтованими та безпідставними. Так, правочини між ПП "Мозаїка" та ПП "Універсалбуд", ПП "Львівкомфортгруп К", ТзОВ "Екопласт Львів", ТзОВ "Іртас", ТзОВ "Альфа мед 2006" щодо поставки товару є нікчемними, оскільки в ході проведення перевірок щодо цих юридичних осіб встановлено їх відсутність за місцезнаходженням, відсутність основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності. На думку представника ДПІ, ці обставини вказують на те, що операції з поставки товару вчинені лише з метою отримання податкової вигоди при фактичній відсутності господарських взаємовідносин між сторонами. З наведених обставин податковому органу вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій без мети настання правових наслідків, які не мають реального товарного характеру, що свідчить про умисел при укладенні угоди у вигляді нанесення шкоди державі, її громадянам. Вважає, що, відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 203, п.1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, правочини між ПП "Мозаїка" та ПП "Універсалбуд", ПП "Львівкомфортгруп К", ТзОВ "Екопласт Львів", ТзОВ "Іртас" та ТзОВ "Альфа мед 2006" є нікчемними, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб. за таких обставин просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підставний і підлягає до задоволення, враховуючи наступне.

За результатами проведеної позапланової виїзної перевірки ПП "Мозаїка" з питань правильності декларування податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств при здійсненні взаєморозрахунків з ПП "Універсалбуд" (код ЄДРПОУ 23974897), ПП "Львівкомфортгруп К" (код ЄДРПОУ 35383018), ТзОВ "Екопласт Львів" (код ЄДРПОУ 33196220), ТзОВ "Іртас" (код ЄДРПОУ 34419121), ТзОВ "Альфа мед 2006" (код ЄДРПОУ 34631561), ТзОВ "Завод Кобзаренка" (код ЄДРПОУ 19344937) за весь період здійснення розрахунків, відповідачем складено акт від 08.06.2012 р. за № 687/22-4008/31362319.

Вказаним актом перевірки встановлено порушення ПП "Мозаїка" п. 5.1, пп. 5.2.1, п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст.5, п.п. 8.1.1, п.п. 8.1.2, п. 8.1 ст. 8 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 138.1.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, ст. 151 та п. 10 розділу XX Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток підприємств в розмірі 54154,00 грн.; п.п. 7.4.1 п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню, в сумі 72322,00 грн. Одночасно в акті перевірки надано висновки з посиланням на п.п. 1-2 ст. 215, пп.1-5 ст. 203, п.1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, 629, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України, про нікчемність господарських операцій із ПП "Універсалбуд", ПП "Львівкомфортгруп К", ТзОВ "Екопласт Львів", ТзОВ "Іртас", ТзОВ "Альфа мед 2006", по яких відсутні підтвердження фактичного придбання товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності підприємства.

За наслідками проведеної перевірки та адміністративного оскарження ДПІ у Сихівському районі м. Львова винесло податкові повідомлення-рішення № 0002152321 від 22.06.2012 р. за платежем податок на прибуток підприємств, яким збільшено суму основного зобов'язання на 54154,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 7589,75 грн.; № 0002162321 від 22.06.2012 р. за платежем податок на додану вартість в розмірі, яким збільшено суму основного зобов'язання на 72322,00 грн. та засновано штрафні (фінансові) санкції на суму 15484,00 грн.; № 0002682321 від 10.08.2012 р. за платежем податок на прибуток підприємств, яким збільшено суму основного зобов'язання на 780,75 грн.

Підставою цього є висновок відповідача про те, що господарські операції, які відображені позивачем в пред'явлених до перевірки документах, не мають достатньої доказовості фактичного здійснення господарських операцій, і, як наслідок, така діяльність була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту та валових витрат.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що у період, за який здійснювалась перевірка, ПП "Мозаїка" здійснювало оптову торгівлю будівельними матеріалами, оптову та роздрібну торгівлю залізними виробами, склом, фарбами, змішування фарб на замовлення. Також з акту перевірки від 08.06.2012 року вбачається, що у періоді який перевірявся, ПП "Універсалбуд", ПП "Львівкомфортгруп К", ТзОВ "Екопласт Львів", ТзОВ "Іртас", ТзОВ "Альфа мед 2006" на підставі видаткових і податкових накладних здійснили для ПП "Мозаїка" поставку фарб та обладнання для його змішування (у т.ч. лабораторні ваги, світлова камера, спектрофотомер, ваги напільні, автоматична гіроскопічна мішалка тощо). На підставі зазначеного, між сторонами виникли господарські зобов'язання, зміст яких полягав в обов'язку продавців передати покупцю товар, та обов'язку покупця прийняти його та оплатити вартість на умовах договору. Свої зобов'язання з поставки товару ПП "Універсалбуд", ПП "Львівкомфортгруп К", ТзОВ "Екопласт Львів", ТзОВ "Іртас", ТзОВ "Альфа мед 2006" виконали, про що свідчать наявні у матеріалах справи видаткові та податкові накладні, детальний перелік яких відображено в акті перевірки (с. 8, 11, 16, 19, 24). У свою чергу, ПП "Мозаїка" було оплачено вартість поставленого товару, що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками з банківського рахунку та платіжними дорученнями. Також, з акту перевірки слідує, що станом на 31.03.2012 р. відсутня заборгованість ПП "Мозаїка" перед ПП "Універсалбуд", ПП "Львівкомфортгруп К", ТзОВ "Екопласт Львів", ТзОВ "Іртас", ТзОВ "Альфа мед 2006" (с. 7, 11, 15, 19, 24 акту). Крім того, із акту перевірки вбачається та підтверджується матеріалами справи, що накладні на поставку товару містять усі реквізити, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема: назву документа, дату і місце складання, назви підприємств, від імені яких складено документ, зміст та обсяги господарських операцій, посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність їх оформлення, особисті підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Між сторонами немає спору щодо змісту та форми первинних документів, які є у справі та досліджувалися під час перевірки, а також під час судового розгляду. Водночас, відповідач заперечує сам факт (реальність) здійснення господарських операцій ПП "Мозаїка" із ПП "Універсалбуд", ПП "Львівкомфортгруп К", ТзОВ "Екопласт Львів", ТзОВ "Іртас" та ТзОВ "Альфа мед 2006". Судом під час розгляду справи встановлено, що придбане у ПП "Універсалбуд", ПП "Львівкомфортгруп К" обладнання (у т.ч. лабораторні ваги, світлова камера, спектрофотомер, ваги напільні, автоматична гіроскопічна мішалка) і на даний час використовується позивачем у власній господарській діяльності, а придбані у ТзОВ "Екопласт Львів", ТзОВ "Іртас" та ТзОВ "Альфа мед 2006" фарби, були в подальшому реалізовані позивачем за ціною, вищою від ціни їх придбання.

Враховуючи підстави позову та заперечень, спір виник щодо реальності господарських операцій між ПП "Мозаїка" та ПП "Універсалбуд", ПП "Львівкомфортгруп К", ТзОВ "Екопласт Львів", ТзОВ "Іртас", ТзОВ "Альфа мед 2006". Податковий орган вважає, що зазначені контрагенти позивача не спроможні надавати будь-які послуги в сфері підприємницької діяльності, оскільки не мають для цього відповідних трудових ресурсів, у них відсутні основні фонди (приміщення, техніка, транспорт, земельні ділянки), а самі вони не знаходяться за місцем їх державної реєстрації, а тому господарські операції є безтоварними, а правочини - фіктивними.

Відповідно до п.2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 року, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з п.1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Поняття господарської операції визначено в ст. 1 вищевказаного Закону, це - дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1 та ч.2 статті 9 цього ж Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Норми аналогічного змісту містить "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704.

Згідно п.2.4 даного Положення (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений даний документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.16 даного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Згідно п. 5.1, п.п.5.2.1. п.5.2 ст.5 Закону України від 22.05.1997 року №283/97-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств", із змінами та доповненнями, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно п.п.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат не відносяться витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку".

Правила ведення податкового обліку зафіксовані в статті 11 вказаного Закону. Так, зокрема, згідно п.п.11.2.1. валові витрати можуть підтверджуватись:

1) документом, який підтверджує списання грошових коштів в оплату товарів (робіт, послуг) або їх придбання за готівкові кошти;

2) документом, який підтверджує оприходування товарів або фактичне отримання результатів робіт (послуг).

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року (зі змінами та доповненнями, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.4.4 п.7.4 статті 7 вищевказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням) , не включається до податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п.п. 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я по-батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без урахування податку; з) ставка податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З 1 січня 2011 року з набранням чинності Податковим кодексом України відносини, що виникають у сфері справляння податку на прибуток та податку на додану вартість регулюються відповідно розділами ІІІ та V цього Кодексу.

Згідно п.152.1. ст.152 Податкового кодексу України податок на прибуток нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього кодексу, від податкової бази, визначеної згідно зі ст.149 цього кодексу. Згідно ст.149 кодексу, податковою базою для цілей цього розділу визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього кодексу, з урахуванням положень ст.ст.135-137 та 138-143 цього кодексу.

Згідно п.п. 134.1.1. п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст.135-137 цього кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст.ст.138-143 цього кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст.152 цього кодексу.

Склад витрат та порядок їх визнання передбачений ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку визначені ст.139 кодексу.

Так, відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138).

Податковий кредит, у відповідності до п.14.1.181 ст.14 ПК України, визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.180.1 ст. 180 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є:

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

- особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;

- особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

Відповідно п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.1 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.201.6 Податкового кодексу України).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Виходячи із приписів вищевказаної імперативної норми закону, лише відсутність податкової накладної позбавляє права на включення до складу податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Водночас, наявність податкової накладної без фактичного здійснення господарської операції (оприбуткування товару, його оплата, використання у господарській діяльності тощо) не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідного місяця.

Первинні та інші документи, що були надані під час проведення перевірки ПП "Мозаїка" та подані в ході судового розгляду на підтвердження позовних вимог, зокрема, видаткові та податкові накладні, розрахункові (платіжні) доручення, банківські виписки тощо підтверджують зв'язок понесених витрат позивача по придбанню товарів з його господарською діяльністю щодо здійснення операцій по продажу товарів. Зазначені документи в силу приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", є первинними документами та містять необхідні реквізити та інформацію. Доказів того, що вказані первинні (накладні, податкові накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними представником відповідача не надано.

А, отже, такі первинні бухгалтерські документи є підставою для формування витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, та податкового кредиту.

Оцінюючи надані і досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає доводи відповідача ДПІ у Сихівському районі м. Львова безпідставними і такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Суд вважає за необхідне зазначити, що факт отримання та замовлення товарів підтверджується первинними бухгалтерськими документами (рахунками, накладними, податковими накладними) та письмовими поясненнями директора ПП "Мозаїка" - ОСОБА_3 У судовому засіданні представник позивача пояснив, що діяльність, від якої позивач отримує прибуток є оптова та роздрібна торгівля фарбами, змішування фарб на замовлення. Первинні документи про це суду надано. Зауважень щодо належності їх оформлення при перевірці не висловлювалось, а щодо наявності в своїх контрагентів будь-яких трудових ресурсів, основних чи виробничих фондів, то вважає, що це не стосується господарської діяльності позивача, за умови, що зазначені підприємства поставили обумовлений сторонами товар. Вказує на те, що фактична спроможність контрагентів на здійснення поставки товару не може впливати на податкові зобов'язання позивача. Крім того, обставини щодо відсутності трудових ресурсів, основних чи виробничих фондів жодним чином не перешкоджають контрагентам позивача провадити господарську діяльність силами інших суб'єктів підприємницької діяльності за плату на підставі відповідних угод.

Судом також встановлено, що в основу перевірки позивача ДПІ у Сихівському районі м. Львова покладено висновки актів позапланових невиїзних перевірок по ПП "Львівкомфортгруп К", ТзОВ "Екопласт Львів", ПП "Універсалбуд", ТзОВ "Іртас", ТзОВ "Альфа мед 2006". Згідно висновків зазначених актів, місцезнаходження посадових осіб цих юридичних осіб не відоме, відсутні відповідні ресурси для здійснення господарської діяльності, відсутній також факт надання послуг виконавцями цих послуг. Однак, судом зазначене не може братись до уваги, оскільки вказане ґрунтується на припущеннях податкового органу та не підтверджене належними доказами.

Так, податковий орган лише вказує на факт відсутності посадових осіб по місцезнаходженню підприємств, та ненадання через це документів, що підтверджують взаємовідносини із ПП "Мозаїка", однак сама по собі ця обставина не може слугувати доказом безтоварності наданих послуг.

Суд відхиляє покликання ДПІ в Сихівському районі м. Львова на дані аналізу податкової звітності вказаних контрагентів позивача, АІС про відсутність транспортних засобів, приміщень, трудових та інших виробничих ресурсів, оскільки відповідачем не надано письмових доказів такого, а лише використало роздруковані матеріали перевірок контрагентів позивача.

Разом з тим, перевіркою ПП "Мозаїка" не встановлено розбіжностей між задекларованими даними у відповідних податкових періодах позивача та даними ПП "Універсалбуд", ПП "Львівкомфортгруп К", ТзОВ "Екопласт Львів", ТзОВ "Іртас", ТзОВ "Альфа мед 2006".

Судом також не береться до уваги надана постанова Сихівського районного суду м. Львова від 29.12.2011 р. (№1-104/11) про закриття кримінальної справи по обвинуваченню за ст. 27 ч. 3, ст. 28 ч. 3, ст. 205 ч. 2 КК України ОСОБА_4, ст. 27 ч. 3, ст. 28 ч. 3, ст. 205 ч. 2 КК України ОСОБА_5, ст. 27 ч. 2, ст. 28 ч. 2, ст. 205 ч. 2 КК України ОСОБА_6, ст. 27 ч.2, ст. 205 ч. 2, ст.367 ч. 2 КК України ОСОБА_7, які організували придбання та зареєстрували ТзОВ "Екопласт Львів", ТзОВ "Іртас", ПП "Універсалбуд" та яких звільнено від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами. Лише у разі доведення вироком суду події злочину і вини посадових осіб під час здійснення господарських операцій саме із ПП "Мозаїка" податковий орган може посилатись на преюдиційні факти встановлені у такому вироку. Таким чином, суд не може покладати в основу судового рішення факт доведеності вини ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у фіктивному підприємництві з використанням ТзОВ "Екопласт Львів", ТзОВ "Іртас", ПП "Універсалбуд".

Вказане відповідає і позиції Вищого адміністративного суду України, висловленій ним у листі від 14.11.2012 р. за № 2379/12/13-12.

Окрім того, будь-якого факту підробки первинних документів відповідач у встановленому порядку не довів. Відтак, презумпція правомірності правочину у встановленому законом порядку не спростована. На даний момент, достовірних фактів, які б викликали сумнів в суду в реальності поставки товару немає.

Оцінюючи ці факти, суд надає перевагу письмовим доказам (первинним документам) та поясненням сторін, а також враховує, що характер товару, який поставлявся, відповідає виду діяльності позивача.

Щодо висновків ДПІ в Сихівському районі м. Львова про нікчемність правочинів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України роз'яснив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ПП "Мозаїка" та ПП "Універсалбуд", ПП "Львівкомфортгруп К", ТзОВ "Екопласт Львів", ТзОВ "Іртас", ТзОВ "Альфа мед 2006" ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 08.06.2012 р.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ПП "Мозаїка" на укладення договорів з контрагентами ПП "Універсалбуд", ПП "Львівкомфортгруп К", ТзОВ "Екопласт Львів", ТзОВ "Іртас", ТзОВ "Альфа мед 2006" та умислу контрагентів без наміру створити наслідки, які передбачені договором. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо поставки товару. Це підтверджується не лише документами, але й подальшим використанням обладнання у поточній господарській діяльності. Зазначені обставини також були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України, фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Таким чином, викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами, що також співпадає з позицією заступника голови ДПС України, висловленій в листі головам ДПА в АРК., областях, та м. Севастополі № 20289/16-1617 від 29.09.2010 року.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й коригувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, передбачено, що у висновку акту документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, відповідач під час проведення перевірки досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ названого Порядку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податкові зобов'язання, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Під час складення акту перевірки ці вимоги податковим органом не виконані. Фактично, висновки перевірки ґрунтуються на припущенні про неспроможність контрагентів підприємства до поставки товару. Такі висновки зроблені за самими лише даними звітності контрагентів за даними центральної бази даних ДПА України, без її перевірки, а тому не можуть вважатися достовірними. До того ж самі ці звіти (декларації) суду як докази відповідачем надано не було. Натомість, первинні документи, надані платником податків, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість оскаржуваних дій та їх упередженість.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В розумінні ч. 3 ст. 2 КАС України рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що, в свою чергу, зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наслідками розгляду справи суд погоджується з твердженнями позивача про відсутність порушення ним норм податкового законодавства, описаних в акті перевірки від 08.06.2012 р.

Висновки відповідача, як органу державної податкової служби, про безтоварність та нереальність укладених позивачем з ПП "Універсалбуд", ПП "Львівкомфортгруп К", ТзОВ "Екопласт Львів", ТзОВ "Іртас", ТзОВ "Альфа мед 2006" договорів не є обґрунтованими, не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами та ґрунтуються на припущеннях.

Водночас, доказування не може базуватись на припущеннях в силу ст.ст. 69-70 КАС України.

Враховуючи наведене, в суду відсутні правові підстави вважати правомірними спірні податкові повідомлення-рішення, якими ПП "Мозаїка" збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

А, відтак, відсутні і підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі ст. 123 Податкового кодексу України.

Звідси, податкові повідомлення-рішення ДПІ в Сихівському районі м. Львова № 0002152321 від 22.06.2012 р., № 0002162321 від 22.06.2012 р. та № 0002682321 від 10.08.2012 р. є протиправними і підлягають скасуванню.

Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору в сумі 1505,00 грн., такі судові витрати відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України користь ПП "Мозаїка".

Керуючись ст.ст. 2,7-14, 18, 19, 33-35, 69-71, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби № 0002152321 від 22.06.2012 р., № 0002162321 від 22.06.2012 р. та № 0002682321 від 10.08.2012 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства "Мозаїка" 1505,00 грн. сплаченого при подачі позову до суду судового збору.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 186, 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 19.12.2012 року.

Суддя Потабенко В.А.