Рішення № 28495128, 30.10.2012, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа 0609/2-488/12

Категорія 2

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

в складі: головуючої судді Косигіної Л.М.

суддів: Жигановської О.С., Матюшенка І.В.

при секретарі Крижанівській М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочину частково недійсним, переведення прав покупця, визнання права власності на частину будинковолодіння

за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3

на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 08 серпня 2012 року, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, вимоги якого під час розгляду справи неодноразово уточнював (а.с. 176-180 том 1), та остаточно просив:

- поновити строк звернення до суду, оскільки про порушення житлових та майнових прав йому стало відомо тільки 21.01.2011 року;

- визнати частково недійсним, в частині покупця 2/3 частин незакінченого будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, договір купівлі продажу, укладений 17.07.2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу 17.07.2006 року за № 10656;

- перевести права та обов'язки покупця 3\4 частин незакінченого будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 506 кв.м. за договором купівлі-продажу від 17.07.2006 року на нього, визнавши покупцем вказаної частини майна;

- визнати за ним право власності на 3\4 частини вищевказаного майна.

В обґрунтування позову посилався на те, що для спільного проживання з ОСОБА_3 (колишньою дружиною) ними за власні кошти в рівних частках 17.07.2006 року придбано у ОСОБА_4 незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку для його обслуговування. На час оформлення вказаного договору ОСОБА_2 (його дочці) виповнилось 18 років, вона навчалася в університеті на денній формі навчання. Кошти за придбаний будинок продавцю передавав він разом із ОСОБА_3, а договір було оформлено на дочку, оскільки він (позивач) перебував на квартирній черзі і сподівався отримати житло. Після укладення договору він оселився у будинку та протягом 2006-2011 року добудовував його за власні кошти. Однак, у січні 2011 року дочка звернулася до суду з позовом про його виселення.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 08 серпня 2012 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду. Визнано частково недійсним, в частині покупця Ѕ частини незакінченого будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 506 кв.м., договір купівлі-продажу, укладений 17.07.2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за № 1000656.

Переведено права та обов'язки покупця Ѕ частини незакінченого будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 та Ѕ частини земельної ділянки площею 506 кв.м. за договором купівлі-продажу від 17.07.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за № 1000656 - на ОСОБА_1, визнано його покупцем вищевказаного майна.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на: 79/100 ідеальних частин незакінченого будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1; Ѕ частину земельної ділянки для обслуговування жилого будинку АДРЕСА_1, площею 0,0253 га.

Стягнуто зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача судові витрати в рівних частках, по 4027 грн. з кожної.

Додатковим рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 17.09.2012 року стягнуто зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь держави витрати на оплату судового збору в сумі 4353 грн. 44 коп.

В апеляційних скаргах ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просять рішення скасувати і відмовити у задоволенні позову. Зазначили, що суд безпідставно поновив строк позовної давності, оскільки позивачу з самого початку, тобто з часу укладення спірного договору, було відомо хто є покупцем будинку. Крім того, суд безпідставно послався на порушення норм ст.ст. 203, 215 ЦК України під час укладення договору купівлі-продажу, та помилково застосував до даних правовідносин норми ст. 357 ЦК України.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір купівлі-продажу недобудованого будинку та земельної ділянки, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 не був спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки фактичними покупцями є ОСОБА_1 і ОСОБА_3, які придбали майно за особисті кошти. У зв`язку з цим, суд прийшов до висновку про обґрунтованість вимог щодо визнання договору частково недійсним, переведення прав покупця на позивача, а також, задовольнив вимоги щодо збільшення частки в спільній сумісній власності.

Проте, погодитися з такими висновками не можна, з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 02.07.1983 року по 22.02.1999 року, від якого мають повнолітню дочку ОСОБА_2

17.07.2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 і земельної ділянки для будівництва та обслуговування цього будинку площею 506 кв.м. Відсоток готовності будинку становив 54%. Продаж вчинено за 118073 грн. 40 коп., кошти сплачені покупцем до підписання договору (а.с. 9-11 том 1).

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що фактичним покупцем квартири були ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних частках, а тому правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків. При цьому, суд вважав доведеним, те що позивач придбав половину будинку та земельної ділянки за кошти, отримані від продажу своєї квартири. Разом з тим, судом не взято до уваги те, що продана квартира належала на праві власності матері позивача. Крім того, на час укладення спірного договору ОСОБА_1 і ОСОБА_3 у шлюбі не перебували вже тривалий час, факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу судом не встановлювався. ОСОБА_3 під час розгляду справи заперечувала те, що після розлучення вона підтримувала з позивачем сімейні відносини та мала намір придбати будинок для спільного проживання.

Визнаючи договір удаваним у частині покупця, суд першої інстанції неправильно застосував норми ст. 235 ЦК України, оскільки для визнання правочину удаваним позивачу необхідно надати докази, а суду - встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.

Сам факт передачі коштів батьками ОСОБА_2 під час укладення договору купівлі-продажу, не свідчить про те, що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не заперечувалось того, що будинок придбавався батьками для дочки.

Таким чином, висновок суду про те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 є в рівних частках покупцями спірної квартири, не відповідає фактичним обставинам справи.

Крім того, приймаючи рішення про переведення прав та обов`язків покупця, суд не послався на відповідну норму права, якою таке переведення передбачене.

Переведення прав і обов`язків покупця за договором можливо лише на підставі положень ч. 4 ст. 362 ЦК України, якою встановлено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Однак вказана норма до правовідносин, що склалися, не може бути застосована, оскільки між сторонами виникли інші за своєю правовою природою відносини.

Також, не можуть бути задоволені вимоги позивача і про визнання права власності на частину будинку з підстав збільшення його вартості внаслідок проведених добудов, оскільки чинним законодавством не передбачено набуття права власності на незакінчений будівництвом будинок в судовому порядку (ст. 331 ЦК України).

Слід зазначити, що участь позивача у будівництві не є підставою для визнання за ним права на частину будинку за відсутності договору про створення спільної сумісної власності. Позивач вправі ставити питання про відшкодування понесених витрат на будівництво, проте ОСОБА_1 таких вимог не заявляв.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції та додаткове рішення щодо відшкодування судових витрат, підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 303, 304, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 08 серпня 2012 року та додаткове рішення від 17 вересня 2012 року скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 за безпідставністю.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча Судді