Ухвала суду № 28474759, 24.09.2012, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-172/12/0170/3

24.09.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Курапової З.І. ,

Яковенко С.Ю.

секретар судового засідання Самбурська Т.В.

за участю сторін:

представник позивача - Публічного акціонерного товариства «Завод «Фіолент»- Бойко Сергій Анатолійович, довіреність № б/н від 27.07.12

представник відповідача - Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим - не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Шкляр Т.О. ) від 01.03.12 по справі № 2а-172/12/0170/3

за позовом Публічного акціонерного товариства «Завод «Фіолент»(вул. Київська, 34/2, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95017)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, АР Крим, 95000)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 01 березня 2012 року у справі № 2а-172/12/0170/3 адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства «Завод «Фіолент»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення було задоволено. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення, прийняти Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великим платниками податків в м. Сімферополі АР Крим № 0001744001 від 14.12.11р., № 0001754001 від 14.12.11р., № 0001764001 від 14.12.11.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 01 березня 2012 року, прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову позивачу відмовити.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального права. Заявник апеляційної скарги посилається на те, що ТОВ «Ексим-Транзит», ТОВ «Ларго-Груп»та ТОВ «Альфа К», що були контрагентами ПП ВКФ «Промзварка», яке у свою чергу мало взаємовідносини із позивачем, здійснювали діяльність, спрямовану на проведення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб.

У судове засідання представник відповідача не з'явився. Про дату, час і місце апеляційного розгляду справи відповідач сповіщений належним чином.

Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, вважав, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та ухвалено на підставі повного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи. Представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою від 24 вересня 2012 року Севастопольський апеляційний адміністративний суд за клопотанням позивача здійснив заміну позивача по справі, а саме: Відкритого акціонерного товариства «Завод «Фіолент»на Публічне акціонерне товариство «Завод «Фіолент».

Колегія суддів, заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом АР Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем у сумі 13375,9 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 2 грн.; зменшенням від'ємного значення ПДВ за лютий 2010 року у сумі 2193 грн., за січень 2011 року у сумі 751 грн., за квітень 2011 року у сумі 5330 грн. та зменшенням суми бюджетного відшкодування з ПДІВ за квітень 2010 року на суму 11549 грн. та за травень 2010 року на суму 2700 грн., у зв'язку з чим були застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3512,25 грн., в т.ч. за квітень 2010 року на суму 2837,25 грн. та за травень 2010 року у сумі 675,00 грн., про що були прийняті податкові повідомлення-рішення від 14 грудня 2011 року за № 0001744001, № 0001764001 та № 0001754001 відповідно.

Вказані податкові повідомлення-рішення були прийняти відповідачем на підставі висновків акту № 458/40-01/14309586 від 28 листопада 2011 року «Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки Відкритого акціонерного товариства «Завод «Фіолент», (ЄДРПОУ -14309586) з питань фінансово-господарських взаємовідносин із ПП ВКФ «Промзварка»(ЄДРПОУ 33367675) за період з 01.02.10 по 30.06.11».

З акту перевірки від 28 листопада 2011 року вбачається, що підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень сталися висновки податкової інспекції про завищення позивачем суми податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 35699,32 грн., у тому числі: у лютому 2010 року на 2193,40 грн., у березні 2010 року на 11348,60 грн., у квітні 2010 року на 2700,40 грн., у січні 2011 року на 751,02 грн., у лютому 2011 року на 53,90 грн., у квітні 2011 року на 5330,00 грн., у травні 2011 року на 13322,00 грн., що у свою чергу призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту на 22323,42 грн., у тому числі: у лютому 2010 року на 2193,40 грн., у березні 2010 року на 11348,60 грн., у квітні 2010 року на 2700,40 грн., у січні 2011 року на 751,02 грн., у квітні 2011 року на 5330,00 грн. та у свою чергу призвело до завищення заявленої суми бюджетного відшкодування на рахунок платника на суму ПДВ 14049 грн., в тому числі: у квітні 2010 року на 11348,60 грн., у травні 2010 року на 2700,40 грн.

Такі висновки податкової інспекції ґрунтуються на тому, що у ТОВ «Ексим-Транзит», ТОВ «Ларго-Груп»та ТОВ «Альфа-К», що є контрагентами ПП ВКФ «Промзварка», яке у свою чергу є постачальником позивача, відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях з продажу товарів (послуг) підприємцям-покупцям, в т.ч. по ПП ВКФ «Промзварка».

Тобто, податкова інспекція виключила зі складу податкового кредиту позивача суми ПДВ за господарськими взаємовідносинами із ПП ВКФ «Промзварка», вважав, що між ПП ВКФ «Промзварка»та ТОВ «Ексим-Транзит», ТОВ «Ларго-Груп»та ТОВ «Альфа-К»мали місце безтоварні операції у зв'язку з чим правочини між вказаними суб'єктами господарювання є нікчемними.

Відносно ТОВ «Ларго-Груп»у акті перевірки зазначено, що Товариство не надало пояснень та документального підтвердження ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва щодо взаємовідносин з ПП «Неман-центр»та ПП «Техно-Груші»у зв'язку із вилученням усіх первинних документів 22 квітня 2010 року Управлінням служби безпеки України в Миколаївській області, а відносно ПП «Неман-центр»та ПП «Техно-груші»порушено кримінальну справу.

Відносно ТОВ «Ексим-Транзит»у акті перевірки зазначено, що згідно акту документальної позапланової невиїзної перевірки ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва на підставі аналізу податкової звітності не встановлено наявності розумних економічних або інших причин (ділової мети) (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Таки причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької діяльності.

Відносно ТОВ «Альфа-К»у акті перевірки зазначено, що Товариство не має необхідних матеріально-технічних ресурсів (на підприємстві відсутні основні засоби, нерухомість не зареєстрована, не нараховуються амортизаційні відрахування, згідно податкової звітності наявні витрати лише на придбання товароматеріальних цінностей), кадрового персоналу (відсутні витрати на оплату праці), керівник підприємства згідно пояснень дружини, постійно перебуває за межами Миколаївської області, а отже за об'єктивними причинами не має можливості проводити господарську діяльність в задекларованих обсягах.

Таким чином, висновки податкової інспекції щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»та Податкового кодексу України основані не на аналізі господарської діяльності його контрагента -ПП ВКФ «Промзварка», а на аналізі фінансово-господарської діяльності контрагентів ПП ВКФ «Промзварка»та інших суб'єктів діяльності, що мали взаємовідносини із контрагентами ПП ВКФ «Промзварка»по ланцюгу.

Судова колегія вважає, що висновки податкової інспекції щодо безтоварності операцій між позивачем та ПП ВКФ «Промзварка», між останнім та його вищевказаними контрагентами повинні бути доведеними. Суд не має можливості за наявними у матеріалах справи доказами дійти до висновку про нікчемність правочинів між ПП ВКФ «Промзварка»та його контрагентами. Крім того, податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при наявності належних доказів щодо підтвердження реального виконання умов договору між позивачем та ПП ВКФ «Промзварка»у суду немає правових підстав вважати, що позивачем неправомірно сформований податковий кредит за операціями поставки товарів (робіт, послуг) з ПП ВКФ «Промзварка».

В матеріалах справи є усі належні докази у підтвердження реального отримання позивачем від ПП ВКФ «Промзварка»товару та здійснення відповідних розрахунків за отриманий товар. Податкова інспекція при здійсненні документальної перевірки позивача не досліджувала питання щодо реального виконання договору між позивачем та ПП ВКФ «Промзварка»та використання позивачем у власній господарській діяльності отриманого від ПП ВКФ «Промзварка»товару.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит -сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту),

Згідно до підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.214 пункту 7.2 статті 7 Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право на нарахування та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чеку) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит -сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, Законом України «Про податок на додану вартість»чітко визначено, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку -постачальником товарів (послуг).

Положення підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону повністю кореспондуються із положеннями підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону, відповідно до якого право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит -сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку).

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України «Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину»зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами судова колегія не вбачає підстав до висновку про те, що правочини між ПП ВКФ «Промзварка»та ТОВ «Ексим-Транзит», ТОВ «Ларго-Груп»та ТОВ «Альфа-К»суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, податкова інспекція, яка є заінтересованою особою та заперечує дійсність правочинів між вказаними суб'єктами господарської діяльності у судовому порядку не оспорила дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Суд першої інстанції ретельно дослідив наявні у матеріалах докази та надав правильну юридичну оцінку фактичним обставинам справи, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01.03.12 по справі № 2а-172/12/0170/3 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01.03.12 по справі № 2а-172/12/0170/3 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 01 жовтня 2012 р.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис З.І.Курапова

підпис С.Ю. Яковенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська