Ухвала суду № 28429746, 27.12.2012, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 1304/5635/12 Головуючий у 1 інстанції: Головатий В.Я.

Провадження № 22-ц/1390/7642/12 Доповідач в 2-й інстанції: Мусіна Т. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2012 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого -Мусіної Т.Г.

суддів - Бермеса І.В., Тропак О.В.

при секретарі - Проворній Н.І.

з участю позивача ОСОБА_2, представника відповідача Федорюк І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 жовтня 2012 року та ухвали Галицького районного суду м. Львова від 20 липня 2012 року і від 23 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Фольксбанк»про визнання недійсним кредитного договору, -

в с т а н о в и л а:

В лютому 2011 р. ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ВАТ «Фольксбанк»про визнання недійсним кредитного договору № КF 46461 від 10 січня 2008 р. з додатками № 1 від 10.01.2008 р. та №2 від 05.09.2008 р., уточненим в процесі розгляду справи 22.06.2011 року ( а.с. 78-86 ) та 17.07.2012 р. ( а.с. 93-104, 212-226 т.1), та іншими позовними вимогами.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 20 липня 2012 р. відкрито провадження у справі № 1304/5635/2012 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Фольксбанк»про визнання кредитного договору недійсним.

Позовні вимоги в частині про визнання незаконним та скасування звіту про незалежну оцінку майна, визнання акту опису та арешту майна протиправним, визнання аукціону з реалізації арештованого майна недійсним, визнання акту державного виконавця про реалізацію арештованого майна незаконним, визнання незаконним та скасування свідоцтва про придбання набувачем рухомого майна з аукціону, визнання права власності на легковий автомобіль, визнання договору застави недійсним та зобов'язання до вчинення дій, виділено у самостійне провадження.

Позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним обґрунтовані тим, що відповідач не вправі був укладати з нею договір про надання кредиту в іноземній валюті, оскільки не мав індивідуальної ліцензії на вчинення таких дій, тому вказані дії банку є протиправними, банк допустив бездіяльність щодо здійснення контролю за цільовим використанням кредиту.

Ухвалою судового засідання Галицького районного суду від 23 жовтня 2012 р. відмовлено за безпідставністю у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід судді Головатому В.Я., головуючому у справі ( а.с. 153 том-1).

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 23 жовтня 2012 р. у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, тому є незаконним. Зокрема зазначає, що була позбавлена можливості приймати участь в судовому засіданні, яке фактично взагалі не проводилось, банк не мав індивідуальної ліцензії на укладення договору в іноземній валюті. Апелянт не погоджується з ухвалами суду від 20.07.2012 р. про відкриття провадження у справі щодо відкриття провадження у справі лише в частині визнання недійсним кредитного договору та виділення в окреме провадження інших позовних вимог, а також з ухвалою від 23.10.2012 р. про відмову у задоволенні відводу судді Головатому В.Я.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення її вимог.

Заслухавши суддю- доповідача, вислухавши доводи осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість судових рішень в межах, передбачених ст.. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 10 січня 2008 року між ВАТ «Електрон Банк»правонаступник ПАТ «Фольксбанк» було укладено кредитний договір № КF 46461 на підставі якого банк надав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 28270,00 доларів США строком на сім років із кінцевим строком погашення кредиту не пізніше 10 січня 2015 р. під 10,99% річних, а у випадку виникнення простроченої заборгованості процент за користування кредитом встановлено в розмірі 13,99% ( а.с. 47-53 т.1).

Додатком №1 від 10 січня 2008 до вказаного кредитного договору встановлено зобов'язання позичальника ОСОБА_2 здійснювати погашення кредиту відповідно до наведеного в додатку графіку ( а.с. 54 т.1)

Додатком №2 від 05 вересня 2008 р. до вказаного кредитного договору сторони дійшли згоди змінити терміни сплати позичальником нарахованих процентів за користування кредитними коштами, встановлені кредитним договором ( а.с. 55 т.1)

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання кредитного договору з додатками недійсним із зазначених позивачем підстав, суд правильно прийшов до висновку, що правові підстави для цього відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрі України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти - це гроші у національній або іноземній валюті.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені , на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст.. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю », якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.

Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем валютною операцією є уповноважений банк ( ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст.. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Судом встановлено, що Національним Банком України 13 грудня 2001 р. була видана ВАТ «Електрон Банк»банківська ліцензія №31 на право здійснювати банківські операції визначені ч. 1 та пунктами 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»( а.с. 156), 06 грудня 2002 р. ВАТ «Електрон Банк»виданий дозвіл № 31-2 з додатком до нього на право здійснення операцій з валютними цінностями ( а.с. 157-159 т.1), які були чинними на час укладення з ОСОБА_2 кредитного договору.

Наведене свідчить про те, що при укладенні з ОСОБА_2 кредитного договору № КF 46461 від 10 січня 2008 р. банк діяв правомірно в межах наданих йому повноважень, сторони добровільно погодили усі суттєві умови договору та підписали договір.

Договір не містить положень про обов'язок банку здійснювати контроль за цільовим використанням позичальником ОСОБА_2 кредитних коштів.

З врахуванням вищенаведеного суд обґрунтовано прийшов до висновку, що правові підстави для визнання кредитного договору недійсним відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 293 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вважає незаконною ухвалу суду від 20 липня 2012 року в частині виділення частини її позовних вимог у самостійне провадження та відмови у задоволенні заяви про відвід головуючого у справі.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду про виділення в самостійне провадження вищевказаних позовних вимог, які мають різні предмети позову та сторін, постановлена судом з дотриманням вимог ст. 126 ЦПК України, яка передбачає право судді під час відкриття провадження у справі постановити ухвалу про роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що судом правильно залишено без задоволення заява ОСОБА_2 про відвід судді Головатому В.Я., оскільки наведені нею підстави для відводу у письмовій заяві ( а.с. 145-149) не підтверджуються матеріалами справи та не передбачені ст. 20 ЦПК України. Таким чином, рішення суду ухвалено повноважним судом.

Доводи апеляційної скарги про те , що позивач була позбавлена можливості приймати участь в розгляді справи не заслуговують на увагу як голослівні, оскільки спростовуються журналами судових засідань ( а.с. від 02.08.2012 р. -а.с. 117, 05.10.2012 р.- а.с. 150, 23.10.2012 р. -а.с. 154) у яких зафіксована участь позивача в судових засіданнях на усіх стадіях судового розгляду.

Оскільки судом правильно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду справи, передбачена ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись п.1 ч.1 п.1 ч.2 ст. 307, ст.308, п.1,4 ч.1 ст. 314, ч.ч.1,2 ст. 315, ст..ст.317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 жовтня 2012 року та ухвали Галицького районного суду м. Львова від 20 липня 2012 року і від 23 жовтня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.

Головуючий: _____ Мусіна Т.Г.

Судді: _____ Бермес І.В.

_____ Тропак О.В.