Ухвала суду № 28406540, 23.11.2012, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2065/2012

Категорія 52

Головуючий у 1 інстанції Островський Л.Є.

Суддя-доповідач Беркій О.Ю.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2012 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Беркій О.Ю.,

суддів: Малєєва А.Ю., Пнівчук О.В.,

секретаря Гринчак В.І.,

з участю: представників апелянта - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, позивачки ОСОБА_4, її представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» в особі відокремленого підрозділу «Вокзал станції Івано-Франківськ» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» на рішення Івано-Франківського міського суду від 01 жовтня 2012 року,-

в с т а н о в и л а:

У лютому 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги обгрунтовувала тим, що з 01.03.2003 року працювала в ДТГО «Львівська залізниця» в особі відокремленого підрозділу «Вокзал станції Івано-Франківськ» на посаді начальника бюро по розподілу місць на вокзалі станції Івано-Франківськ. 03.01.2012 року її було звільнено з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.

Посилаючись на те, що відповідачем при звільненні не було у встановленому законом порядку запропоновані вільні вакантні посади, які були в наявності на той час та профспілковим комітетом вокзалу не було надано згоди на її звільнення, просила позов _________________

Справа № 2/0907/2065/2012 р. Головуючий у І інстанції Островський Л.Є.

Провадження № 22ц/0990/2146/2012 р. Суддя-доповідач Беркій О.Ю.

Категорія 52

задовольнити, поновити її на роботі, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 01 жовтня 2012 року позов ОСОБА_4 до ДТГО «Львівська залізниця» в особі відокремленого підрозділу «Вокзал станції Івано-Франківськ» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника бюро по розподілу місць на вокзалі станції Івано-Франківськ з 03.01.2012 року.

Стягнуто з ДТГО «Львівська залізниця» в особі відокремленого підрозділу «Вокзал станції Івано-Франківськ» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 27 025 грн.92 коп. та 1 000 грн. на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Стягнуто з ДТГО «Львівська залізниця» в особі відокремленого підрозділу «Вокзал станції Івано-Франківськ» на користь держави 484 грн.85 коп. судового збору.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 3 002 грн.88 коп. допущено до негайного виконання.

В апеляційній скарзі на дане рішення ДТГО «Львівська залізниця» посилається на те, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Зазначає, що під час розгляду справи судом не було з'ясовано всіх обставин справи, зокрема, чи дійсно позивачка мала переважне право залишення на роботі, чи були вакантні посади на час її звільнення та, чи дійсно відбулися зміни в організації виробництва та праці на момент припинення з нею трудового договору.

Судом не взято до уваги, що на момент введення в дію нових посад в штатний розпис, ОСОБА_4Є знаходилась у відпустці і у відповідача не було можливості отримати у неї згоди на переведення на іншу посаду, тому на вільні місця було переведено інших працівників. А на час виходу позивачки з відпустки та її попередження про наступне вивільнення вже не було інших вакантних посад, окрім запропонованих їй - водія автотранспортних засобів та маляра 4 розряду, однак ОСОБА_4 від них відмовилась.

Крім того, судом не враховано, що на момент звільнення позивачки, займаної нею посади вже не було в штатному розписі вокзалу станції Івано-Франківськ, що підтверджується штатним розписом, введеним в дію з 01.01.2012 року.

Апелянт також зазначає, що суд безпідставно дійшов до висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок порушення її трудових прав, а тому розглянув справу з порушенням трудового законодавства.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні представники ДТГО «Львівська залізниця» - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали по вищенаведених мотивах.

Позивачка ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечили, посилаючись на її безпідставність.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наведених підстав.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

У справах про поновлення на роботі доведення законності звільнення та дотримання встановленої законом процедури звільнення покладається на роботодавця.

За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно роз'яснень, даних в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 р. № 9 (з відповідними змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів», судам необхідно з'ясовувати, зокрема, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штату, чи додержано власником норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу. При цьому мається на увазі, що роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник.

Вчинення зазначених дій вимагає від роботодавця й положення ст. 492 КЗпП України.

При вирішенні питання, чи повинен був роботодавець виконати вимоги ст. 492 КЗпП, суду слід виходити з того, що за змістом цієї норми працівникові має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю, а за відсутності такої - інша наявна робота.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 з 01 березня 2003 року перебувала у трудових відносинах з ДТГО «Львівська залізниця», працюючи на посаді начальника бюро по розподілу місць на вокзалі станції Івано-Франківськ.

Встановлено, що станом на 29.07.2011 року у бюро по розподілу місць вокзалу функціонувало 9 посад: 1 посада начальника бюро, яку обіймала позивачка, 2 посади операторів комп'ютерного набору 1 категорії та 6 посад операторів комп'ютерного набору 2 категорії.

На виконання наказу керівництва ДТГО «Львівська залізниця» № 830/Н від 29.07.2011 року, начальником «Вокзалу станції Івано-Франківськ» видано наказ № 98 від 29.07.2011 року про проведення змін в організації виробництва та праці щодо оформлення проїзних документів, відповідно до якого вирішено припинити з 01.11.2011 року діяльності бюро по розподілу місць та провести скорочення та вивільнення працівників.

В цей же день про заплановане проведення скорочення штату працівників було повідомлено профспілковий комітет вокзалу Івано-Франківськ.

Разом з тим, наказом №107 від 25.08.2011 року з метою приведення виконання робіт у відповідність до вимог довідника кваліфікаційних характеристик професій, рекомендованих типових штатів структурних підрозділів залізниці з 25.08.2011 року внесено зміни в штатний розпис вокзалу та введено 3 посади агентів з приймання замовлень на квитки в цех квиткових кас.

26 серпня 2011 року на адресу позивачки рекомендованим листом з повідомленням про вручення було направлено повідомлення про скорочення її посади з 01.11.2011 року та одночасно запропоновано вакантні посади: водія автотранспортного засобу 2 класу, маляра 4 розряду та прибиральника виробничих приміщень.

12 вересня 2011 року адміністрацією вокзалу ОСОБА_4 вручено повідомлення під розписку та запропоновано вакантні посади: водія автотранспортних засобів 2 класу та маляра 4 розряду.

Наказом №1/ос від 03.01.2012 року її звільнено з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.

Згідно рішення первинної профспілкової організації вокзалу станції Івано-Франківськ від 07.10.2011 року профспілковий комітет відмовив у дачі згоди на звільнення ОСОБА_4 по скороченню штату.

Протоколом засідання адміністрації вокзалу Івано-Франківськ №22 від 31.10.2011 року зазначене рішення профспілкового комітету було визнано необґрунтованим.

05.06.2012 року на засіданні профспілкового комітету відокремленого підрозділу «Вокзал станції Івано-Франківськ» рішення спільного засідання профспілкового комітету та адміністрації від 07.10.2011 року у частині відмови у наданні згоди на звільнення ОСОБА_4 скасовано та надано згоду на звільнення ОСОБА_4 з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України.

Судом встановлено, що при звільненні позивачки їй не пропонувалися введені з 25.08.2011 роки в штатний розпис посади агентів з приймання замовлень на квитки в цех квиткових кас, хоча за її освітньо-кваліфікаційним рівнем вона могла б виконувати роботу агента з приймання замовлень на квитки в цех квиткових кас.

Посилання апелянта на те, що в день введення в штатний розпис посад агентів з приймання замовлень на квитки в цех квиткових кас на дані посади було переведено операторів комп'ютерного набору ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_8, а тому зазначені посади на час попередження позивачки про скорочення - 26.08.2011 року та 12.09.2011 року не могли бути їй запропоновані не заслуговують на увагу, оскільки на час введення зазначених посад адміністрації вокзалу було відомо про припинення діяльності бюро по розподілу місць та скорочення штату працівників, а тому при введенні в штатний розпис посад агентів з приймання замовлень на квитки адміністрація зобов'язана була запропонувати посаду агента позивачці.

Крім того, судом встановлено, що вокзалі станції Івано-Франківськ були також наявні 2 вакантні посади чергових з видавання довідок, які також позивачці не пропонувалися, а на зазначені посади з 06.09.2011 року були переведені оператори комп'ютерного набору ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Доводи представників апелянта про те, що посади чергових з видавання довідок були тимчасовими, а тому пропонувати їх позивачці не було потреби колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, а те, що посади є тимчасовими, на час перебування працівників у відпустці по догляду за дитиною не вказує на те, що ці вакансії з цієї підстави їй можна було не пропонувати.

Враховуючи, що при звільненні позивачки не були дотримані установлені законом гарантії при розірванні трудового договору, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про поновлення позивачки на роботі та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 27 025 грн. 92 коп. апелянтом не оспорюється.

Враховуючи, що відповідачем було порушено право позивачки на працю і таке порушення призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, судом першої інстанції обгрунтовано стягнуто на користь ОСОБА_4 заподіяну моральну шкоду у сумі

1 000 грн.

Посилання апелянта на те, що позивачка в період з 17 серпня 2011 року по 09 вересня 2011 року перебувала у відпустці і на момент її виходу з відпустки правових підстав пропонувати посади, що вже були зайняті іншими працівниками вокзалу не було не заслуговують на увагу, оскільки в засіданні апеляційного суду було встановлено, що адміністрацією не було вжито заходів для своєчасного повідомлення позивачки про наступне вивільнення та ознайомлення з вакантними посадами чергових з видання довідок, зокрема, через засоби телефонного зв'язку, у зв'язку з чим наявні вакантні посади були зайняті ще до отримання нею попередження про вивільнення.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 01 жовтня 2012 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання нею законної сили.

Головуюча О.Ю. Беркій

Судді: А.Ю. Малєєв

О.В. Пнівчук