Ухвала суду № 283910, 01.11.2006, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

УХВАЛА

01.11.06 Справа № 15/130

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Процика Т.С.

суддів Галушко Н.А.

Юрченка Я.О.

при секретарі судового засідання Трускавецькому В.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної податкової інспекції (далі ДПІ) у м. Рівне від 23.08.2006 року № 16658/10-15 та Прокуратури Рівненської області від 28.08.2006р. № 05-326 вих 06

на постанову Господарського суду Рівненської області від 26.07.2006р.

у справі № 15/130

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «Індекс», м. Рівне

до відповідача ДПІ у м. Рівне, м. Рівне

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Відділення державного казначейства (далі ВДК) у м. Рівне, м. Рівне

за участю прокурора

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

за участю представників:

від позивача –Денисюк С.С., Дорошенко Н.О. - представники;

від відповідача –Оніщук В.П. - головний державний податковий інспектор юридичного відділу, Войно С.І. - головний державний податковий ревізор-інспектор;

від третьої особи –не з’явився;

прокурор - Мельничук Ю.І. - старший прокурор відділу.

Учасникам адміністративного процесу, права і обов’язки, передбачені ст.ст.27, 29, 49, 51, 59 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), роз’яснено.

Постановою Господарського суду Рівненської області від 26.07.2006р. у даній справі, суддя Коломис В.В., позов задоволено, визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Рівненської ОДПІ щодо ТзОВ “Індекс” від 09.02.2006 року № 0000052344/0/23-318 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 130902 грн.; від 28.03.2006 року № 0000152344/0/23-318 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 539034 грн.; від 03.03.2006 року № 0000112344/0/23-318 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 4038,00 грн.; всього на загальну суму 673974 грн.; зобов’язано ДПІ у м. Рівне подати до Відділення Державного казначейства у м. Рівне висновок про відшкодування заявленого ТзОВ “Індекс” надмірно сплаченого податку на додану вартість за вересень, жовтень та грудень 2005 року в загальній сумі 855769,00 грн.

Постанова суду мотивована положеннями норм пп.7.2.1, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5, пп.7.7.1, пп.7.7.2, пп.7.7.4, пп.7.7.5, пп.7.7.8 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також, тим, зокрема, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем з порушенням чинного законодавства, є такими, що порушують права і оспорювані законом інтереси позивача, як платника податків, а відтак підлягають визнанню нечинними в судовому порядку.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, ДПІ у м. Рівне та Прокуратура Рівненської області подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову Господарського суду Рівненської області від 26.07.2006р. у даній справі та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ТзОВ “Індекс” відмовити. Скаржники посилаються зокрема, на те, що судом було прийнято рішення при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, та порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У запереченні на апеляційну скаргу ТзОВ “Індекс” просить залишити постанову Господарського суду Рівненської області від 26 липня 2006 року у справі № 15/130 без змін, а апеляційні скарги - без задоволення, з підстав правомірності і обґрунтованості постанови.

У поясненні по адміністративній справі ВДК у м. Рівне зазначило, зокрема, про те, що станом на 26.10.2006р. реєстри та висновки ДПІ у м. Рівне на відшкодування ТзОВ «Індекс»податку на додану вартість за вересень, жовтень та грудень 2005 року в загальній сумі 855769,00 грн. відсутні, тому відділення не має правових підстав для проведення відшкодування.

ТзОВ «Індекс», позивач у справі, обґрунтовуючи свої вимоги, посилається зокрема на те, що податковим органом, на підставі матеріалів перевірок від 06.02.2006 року за № 171/108/23-300/31765741, від 24.03.2006 року за № 426/240/23-300/31765741 та від 01.03.2006 року за № 306/181/23-300/31765741 прийняті податкові повідомлення-рішення від 09.02.2006 року за № 000052344/0/23-318, № 0000152344/0/23-318 від 28.03.2006 року та від 03.03.2006 року за № 0000112344/0/-23-318 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 673974 грн. Вищезазначені податкові повідомлення-рішення позивач вважає незаконними та такими, що підлягають скасуванню, а суми податку на додану вартість відшкодуванню з бюджету.

Також, позивач відзначив, що у частині суми, заявленої ТзОВ “Індекс” до відшкодування за грудень 2005 року, а саме 181795 грн., податковим органом рішення про зменшення не приймалося і жодних повідомлень з цього приводу підприємству не подавалось, в той час, коли встановлений для цього максимальний термін в 60 днів закінчився.

Відтак, позивач вважає, що відповідно до законодавства у нього правомірно виникло право на бюджетне відшкодування по здійснених господарських операціях, оскільки товариством в установленому порядку було сплачено своїм безпосереднім постачальникам вартість товару з урахуванням податку на додану вартість на підставі належним чином оформлених податкових накладних та, як наслідок, на законних підставах включено відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту та заявлено їх до відшкодування.

ДПІ у м. Рівне, відповідач у справі, та прокурор посилаються зокрема не те, що позовні вимоги позивача є безпідставними та необгрунтованими. На їх думку, підстав для скасування оспорюваних позивачем податкових повідомлень-рішень так само, як для бюджетного відшкодування податку на додану вартість на загальну суму 673974 грн. та, відповідно, подання висновку про відшкодування заявленого ТОВ “Індекс” надмірно сплаченого податку на додану вартість за вересень, жовтень та грудень 2005 року в загальній сумі 855769,00 грн. немає.

Представники скаржника та прокурор у судовому засіданні вимоги апеляційних скарг підтримали.

Представники позивача у судовому засіданні заперечили вимоги апеляційних скарг.

Обставини, що мають значення для справи, які встановлені судом першої інстанції.

Позивач подав позов про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Рівненської ОДПІ :

- від 09.02.2006 року № 0000052344/0/23-318 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 130902 грн.;

- від 28.03.2006 року № 0000152344/0/23-318 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 539034 грн.;

- від 03.03.2006 року № 0000112344/0/23-318 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 4038,00 грн.;

всього на загальну суму 673974 грн.

Також, позивач просив місцевий господарський суд зобов’язати ДПІ у м. Рівне подати до Відділення державного казначейства у м. Рівне висновок про відшкодування заявленого ТзОВ «Індекс»надмірно сплаченого податку на додану вартість за вересень, жовтень та грудень 2005р. - у загальній сумі 855769,00 грн.

Рівненською ОДПІ проведено позапланові документальні перевірки правильності визначення сум податку на додану вартість, задекларованих до відшкодування ТзОВ «Індекс»за вересень, жовтень та грудень 2005 року з врахуванням матеріалів зустрічних перевірок постачальників по ланцюгу (а.с.а.с.47-52, 64-67, 68-76).

За наслідками вказаних вище перевірок, податковим органом були складені акти від 06.02.2006 р. за № 171/108/23-300/31765741 (а.с.а.с.64-67), від 24.03.2006 року за № 426/240/23-300/31765741 (а.с.а.с.47-52) та від 01.03.2006 року за № 306/181/23-300/31765741 (а.с.а.с.138-144), в яких зроблено висновок про допущення ТОВ “Індекс” порушення вимог пункту 1.8. статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 та підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” за № 168/97 від 03.04.1997 року (із змінами та доповненнями) та, відповідно, прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.02.2006 року за № 000052344/0/23-318, від 28.03.2006 року № 0000152344/0/23-318 та від 03.03.2006 року за № 0000112344/0/-23-318 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 673974 грн. (а.с.а.с.44-47).

Крім того, як відзначив суд першої інстанції, в частині решти суми, заявленої ТзОВ «Індекс»до відшкодування за грудень 2005 року, а саме 181795 грн., податковим органом рішення про зменшення взагалі не приймалось, ТзОВ «Індекс»жодних повідомлень з цього приводу не отримувало і відповідно, висновок до ВДК у м. Рівне про відшкодування заявленої суми не подавався, хоча встановлений для цього максимальний термін у 60 днів сплинув.

Як вбачається з матеріалів справи (довідки та актів перевірок) та встановлено місцевим господарським судом, на виконання вимог договору за № 10 від 02.08.2005 року та на підставі податкових накладних за № 97 від 04.11.2005 року, № 102 від 17.11.2005 року, № 96 від 04.11.2005 року, № 24 від 16.09.2005 року, № 1464 від 10.08.2005 року, № 1971 від 19.09.2005 року, видаткових накладних № 22 від 29.08.2005 року, № 25 від 07.09.2005 року, № 26 від 04.10.2005 року, № 27 від 18.10.2005 року, № 23/08 від 23.08.2005 року, № 3/10 від 03.10.2005 року, № 3/09 від 02.09.2005 року, ТзОВ «Індекс»здійснювалось, на умовах оплати, придбання комплектів для захисту рук та ніг Ш-308, наплічників Ш-308 А, Етилацетату (марки А-25а) ємкість 1л. та бочок поліетиленових ємкістю 200л.

Крім цього, в листопаді 2005 року ТОВ “Індекс” придбавало товарно-матеріальні цінності у Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи Микуліна І.М. (податкові накладні № 96, № 97 від 04.11.2005 року, № 102 від 17.11.2005 року) та від ПВП “Технолог” позивачем на підставі податкової накладної № 29 від 17.11.2005 року було придбано наплічники Ш-308а.

На виконання вимог Закону України «Про податок на додану вартість»та за наявністю вищезазначених податкових накладних, ТОВ «Індекс»у відповідних звітних періодах і були віднесені до податкового кредиту суми податку на додану вартість.

У подальшому, витрати понесені товариством у зв’язку з придбанням названих товарів (послуг), були включені ним до валових витрат відповідного періоду, правомірність чи неправомірність віднесення яких податковим органом у зазначених вище матеріалах перевірок не відображається.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши пояснення учасників адміністративного процесу у судовому засіданні, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у 2005р. поніс витрати на придбання комплектів для захисту рук та ніг Ш-308, наплічників Ш-308 А, Етилацетату (марки А-25а) ємкість 1л. та бочок поліетиленових ємкістю 200л. (копії виписок з банку, податкових накладних, видаткових накладних є в матеріалах справи).

Факт списання коштів з рахунку ТзОВ “Індекс”, як і факт виписування податкових накладних відповідними платниками податку (контрагентами позивача), відповідачем не спростовується.

На підставі отриманих податкових накладних (копії є в матеріалах справи) позивач відобразив суму сплаченого податку у складі податкового кредиту у податкових деклараціях з ПДВ за вересень, жовтень і грудень 2005 року і визначив суму бюджетного відшкодування –за вересень 2005р. - 392008 грн., за жовтень 2005р. –403127 грн. та грудень 2005р. –185833 грн. та напрямок відшкодування –перерахування на рахунок платника у банку (а.с.а.с.32-43).

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Згідно із ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до п.1, п.4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Довідка, Акти перевірки, податкові декларації позивача з податку на додану вартість за вересень, жовтень і грудень 2005 року, податкові накладні, виписані при здійсненні операцій по вищезгаданих договорах, виписки з банку, видаткові накладні, вантажно-митні декларації у даному випадку є належними та допустимими доказами, у розумінні ст.70 КАС України.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Закон України “Про податок на додану вартість” визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до п.1.4 ст.1 вищезгаданого Закону поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її поставки, а також операції з безоплатної поставки товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Між позивачем у справі та його контрагентами укладено договори на придбання комплектів для захисту рук та ніг Ш-308, наплічників Ш-308 А, Етилацетату (марки А-25а) ємкість 1л. та бочок поліетиленових ємкістю 200л.

За правовою природою договорів поставки моменти їх укладення та виконання не співпадають, оскільки виконання таких договорів відкладається на майбутнє або одноразовою поставкою (в строк), або окремими партіями протягом тривалого періоду (в окремі строки).

У розумінні п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість” операції платників податку з поставки товарів на митній території України є об’єктом оподаткування ПДВ.

З наведеного вбачається, що вищезазначені операції ТзОВ «Індекс»з його контрагентами, є об’єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до п.1.4. ст.1. та п.п.3.1.1. п.3.1. ст.3. Закону України “Про податок на додану вартість”.

Згідно з п.п.7.2.3. п.7.2. ст.7. Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно з п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7. Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з ч.1 пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7. Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, оплата за придбані комплекти для захисту рук та ніг Ш-308, наплічники Ш-308 А, Етилацетат (марки А-25а) ємкість 1л. та бочок поліетиленових ємкістю 200л., які підтверджені податковими накладними, є підставою для віднесення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з справи матеріалів справи, позивачем суми податку на додану вартість, які зазначалися в згаданих вище податкових накладних, належним чином задекларовані у відповідних звітних періодах, а саме в податкових деклараціях з податку на додану вартість за вересень, жовтень та грудень 2005 року. Ці податкові декларації належним чином прийняті податковим органом, про що свідчать вхідні штампи Рівненської ОДПІ.

Також, правомірність віднесення ТзОВ “Індекс” до податкового кредиту податку на додану вартість податковим органом підтверджено матеріалами проведеної попередньої перевірки (довідка від 21.12.2005 року про результати позапланової документальної перевірки з питань підтвердження заявленої суми податку на додану вартість до відшкодування за вересень та жовтень 2005 року) (а.с.а.с.68-76), адже порушень податкового законодавства документальною перевіркою Рівненської ОДПІ не встановлено.

Вимогами пункту 1.8 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що бюджетне відшкодування –сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Пунктом 1.3 статті 1 цього ж Закону платник податку –особа, яка згідно з цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідач не надав суду доказів, що податок на додану вартість по податкових накладних, включених до податкового кредиту у відповідних звітних періодах, не надійшов до бюджету. При здійсненні контрольних функцій податкові органи перевірили факти декларування податкових зобов’язань контрагентами, питання надмірної сплати не перевірялось, що не може перешкоджати одержанню відшкодування податку на додану вартість платниками податків.

Крім того, місцевий господарський суд правильно відзначив, що посилання податкового органу на необхідність проведення перевірок “до виробника або постачальника” не відповідають положенням Закону України “Про податок на додану вартість”, так як результати таких перевірок не можуть вплинути на податкові права і обов’язки позивача, оскільки він не може нести відповідальність за дії постачальника та контрагентів.

У зв’язку з вищенаведеним суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виходячи з аналізу норм Закону України “Про податок на додану вартість”, саме податковим органам належать повноваження здійснення перевірки платників податків, а не суб’єктам господарювання, які, в свою чергу, не зобов’язані та не мають права перевіряти своїх контрагентів з питань оподаткування.

Також, не заслуговують на увагу посилання податкового органу на те, що ТзОВ «Індекс» безпідставно віднесено до складу податкового кредиту у листопаді 2005 року податок на додану вартість у сумі 4038,00 грн. по трьох податкових накладних, виданих суб’єктом підприємницької діяльності –фізичною особою, оскільки ті не містять печатки постачальника, в результаті чого відповідачем було зменшено суму бюджетного відшкодування за грудень 2005 року на 4038,00 грн.

Перелік обов’язкових реквізитів, який має містити податкова накладна, зазначено в п.п. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”. При цьому, норми, яка передбачала б обов’язкове скріплення податкової накладної печаткою суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи вищезазначений Закон не містить.

Наявність печатки є обов’язковою ознакою юридичної особи, відтак обмеження господарської діяльності підприємця –фізичної особи, в тому числі, стосовно неможливості оформлення податкової накладної без печатки, є неправомірним.

Відповідно до п.5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997р. № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 за № 233/2037, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Доказів щодо наявності обставин, з якими вищезазначений Закон та Порядок пов’язує недійсність податкових накладних, відповідачем не було подано.

Отже, враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем правомірно включено до податкового кредиту у відповідних звітних періодах суми податку на додану вартість, сплачених при придбанні комплектів для захисту рук, ніг Ш-308, наплічників Ш-308А, Етилацетату (марки А-25а) ємкістю 1 л та бочок поліетиленових ємкістю 200 л, відповідно до вимог Закону України “Про податок на додану вартість”.

Згідно із ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, як правильно зазначає суд першої інстанції, відповідача не наділено законним правом самостійно визнавати недійсними податкові накладні, які слугували підставою для віднесення ТзОВ «Індекс»до складу податкового кредиту податку на додану вартість (пп. 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»), оскільки останні були складені в момент виникнення податкових зобов’язань продавця, що в свою чергу відповідає даному Закону, зокрема, містять усі реквізити, передбачені пп. 7.2.1 ст. 7 цього Закону.

При цьому, відповідачем не було надано суду ні вироку суду у кримінальній справі, ні рішення суду у цивільній справі, ні іншого належного доказу, який би підтверджував фіктивність первинних документів, якими позивачем були оформлені господарські операції.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. При цьому, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції України).

В свою чергу, законодавство, зокрема, Закон України “Про податок на додану вартість”, не встановлює обов’язки покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, якщо такий податок не буде сплачено продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.

Відповідно до положень Закону України “Про податок на додану вартість” сума податку на додану вартість включена до ціни товару, є податковим зобов’язанням продавця товару, і саме продавець товару має сплачувати цей податок до бюджету.

Таким чином, покладання податковим органом цього обов’язку на покупця (позивача) –є таким, що не відповідає вимогам законодавства.

Щодо позовної вимоги про зобов’язання органу державної податкової служби надати висновок Державному казначейству на відшкодування податку на додану вартість, то слід зазначити наступне.

Вимогами пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Згідно з п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

У даному випадку позивачем було дотримано положень норм пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 вищезгаданого Закону –при від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону, ця сума попереднього звітного періоду була включена до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з пп. «а»пп.7.7.2 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Оскільки факт списання коштів з рахунку ТзОВ «Індекс», як і факт виписування податкових накладних відповідними платниками податку (контрагентами позивача), підтверджений відповідачем в матеріалах перевірок, то позивачем правомірно відповідно до вищезгаданих положень норм Закону України “Про податок на додану вартість” було задекларовано до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість у розмірі 855769,00 грн.

Зазначені вище податкові декларації з податку на додану вартість за період вересень, жовтень, грудень 2005р. позивача, були прийняті відповідачем, отже вони була визнані відповідачем такими, що відповідають вимогам законодавства. У матеріалах справи відсутні докази факту неприйняття або повернення позивачу податкових декларацій з податку на додану вартість за вказані періоди. Також відповідачем не наведено обґрунтованих доводів та не подано в установленому порядку належних та допустимих доказів у розумінні ст.70 КАС України щодо правомірності підстав нездійснення такого відшкодування.

За таких обставин позивач правомірно включив до податкового кредиту суму 855769,00 грн., тому позбавлення оспореними податковими повідомленнями-рішеннями права підприємства на бюджетне відшкодування є необґрунтованим, отже дані податкові повідомлення-рішення правомірно визнано недійсними.

Скаржники не подали у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційних скаргах, та обґрунтували правомірність і підставність прийняття оспорених податкових повідомлень-рішень.

Наведеним також спростовується твердження відповідача та прокурора, викладене в акті перевірки, апеляційних скаргах, про відсутність у позивача права на бюджетне відшкодування.

Підпунктом 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 цього ж Закону передбачено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій. Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.

Згідно з п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Згідно з п.п.7.7.6 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Відповідно до п.п.7.7.8 п.7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, після закінчення процедури, в тому числі, судового оскарження податковий орган протягом п’яти робочих днів, наступних за днем отримання відповідного рішення, зобов’язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень.

З наведеного вбачається, що оскільки сума податку на додану вартість у розмірі 855769,00 грн. задекларована позивачем до бюджетного відшкодування правомірно, то підставною є позовна вимога позивача про зобов’язання ДПІ у м. Рівне надати висновок Державному казначейству на відшкодування податку на додану вартість на суму 855769,00 грн.

В свою чергу, відповідачем не наведено доводів з посиланням на норми Закону України “Про податок на додану вартість”, які спростовували б доводи позивача та висновки суду першої інстанції про обґрунтованість відшкодування позивачу податку на додану вартість в розмірі 3359836 грн.

Згідно із ч.1, ч.2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно із ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному , повному та об’єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційних скарг.

Керуючись ст.ст. 69, 71, 86, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Львівський апеляційний господарський УХВАЛИВ:

Залишити апеляційні скарги без задоволення, а постанову суду –без змін.

Дана ухвала набирає законної сили та може бути оскаржена в порядку і строки, визначені ст.ст.212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дана ухвала складена в повному обсязі 28.11.2006р.

Головуючий-суддя Процик Т.С.

суддя Галушко Н.А.

суддя Юрченко Я.О.