Рішення № 28379826, 12.12.2012, Грузький районний суд міста Макіївки (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Макіївки)

Ситенко А. І.

Номер провадження2/526/11/12

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. МАКІЇВКИ

ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2/0526/11/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2012 року м. Макіївка

Кіровський районний суд міста Макіївки Донецької області у складі:

головуючий суддя Ситенко А.І.

при секретарі Тіняковій Д.Ю.

за участю сторін:

представника позивача Переверзи Д.В.

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні місцевого суду в м. Макіївка цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат та за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа - відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», про визнання недійсними договору про надання кредитної лінії, договору застави транспортного засобу та стягнення судових витрат,

В С Т А Н О В И В:

26 квітня 2010 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»(далі - Банк), звернулось до суду із уточненим позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по кредитному договору та судових витрат, мотивуючи свої вимоги порушенням відповідачем зобов'язань відповідно до умов договору.

20 січня 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»про визнання недійсними договору про надання кредитної лінії, договору застави транспортного засобу, мотивуючи свої вимоги порушенням відповідачем норм цивільного законодавства щодо укладання правочинів в іноземній валюті.

Ухвалою суду від 14 лютого 2011 року зазначені цивільні справи об'єднані в одне провадження.

У судовому засіданні представник позивача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»-Переверза Д.В., який діє на підставі довіреності юридичної особи, підтримав заявлені вимоги, в обґрунтування яких послався на обставини і факти, викладені в позові, та зазначив, що 26 квітня 2006 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит на придбання автомобілю в сумі 20000 доларів США ($) на строк до 26 квітня 2011 року, зі сплатою за користування кредитними коштами 12,5 % річних. Повернення кредиту передбачалось щомісячними платежами згідно узгодженого графіку, не менше 1/60 суми отриманого кредиту. На забезпечення виконання зобов'язань за даним договором 26 квітня 2006 року між Банком і ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчений договір застави автомобіля «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_1, за яким Банк набув права стягнення заборгованості за кредитним договором за рахунок звернення стягнення на предмет застави у разі невиконання ОСОБА_3 умов договору у встановлені строки. 07 червня 2007 року між страховою компанією «Оранта», ОСОБА_3 та Банком було укладено трьохсторонній договір страхування вказаного транспортного засобу, за умовами якого у разі настання страхового випадку, Банк є вигодонабувачем вартості транспортного засобу у визначеній договором грошовій сумі. 12 червня 2007 року відбулась дорожньо -транспортна пригода, унаслідок якої автомобіль марки «Mitsubishi Lancer»було знищено. За умовами договору страхування страхова компанія «Оранта»сплатила на користь Банку вартість автомобілю на день настання страхового випадку - у розмірі 60006, 30 грн., однак зазначеної суми не вистачило для повного погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором від 26 квітня 2006 року.

ОСОБА_3, отримавши суму кредиту в повному обсязі, відмовляється виконати свої зобов'язаня по своєчасному поверненню залишку кредиту та сплаті відсотків за користування ним, унаслідок чого станом на 01 вересня 2010 року заборгованість за цим кредитним договором, з урахуванням відсотків та пені, становить у загальному розмірі -9147,91 доларів США.

Виходячи з наведеного, посилаючись на протиправність дій відповідача, якими суттєво порушуються законні права кредитора, представник позивача просить суд стягнути з ОСОБА_3 зазначену заборгованість за кредитним договором та сплачені судові витрати.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»не визнав, зазначивши, що 26 квітня 2006 року між ним та Банком було укладено кредитний договір на суму 20000 доларів США з метою придбання автомобілю, а також договір застави транспортного засобу -належного йому автомобілю «Mitsubishi Lancer», за умовами якого Банк мав право звернути стягнення на предмет застави, у разі невиконання ним умов кредитного договору. 07 червня 2007 року між ним та страховою компанією «Оранта»було укладено договір добровільного страхування вказаного транспортного засобу, згідно якого вигодонабувачем, у разі настання страхового випадку, є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». 12 червня 2007 року за його участю сталась дорожньо -транспортна пригода, унаслідок якої належний йому автомобіль було повністю знищено. За умовами договору страхування страхова компанія «Оранта»взяла на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь Банку обумовлений договором страховий платіж у вигляді вартості автомобілю -84992 грн. Однак в порушення взятих на себе зобов'язань страхова компанія «Оранта», після спливу трьох місяців з дня настання страхового випадку, сплатила на користь Банку лише 60006,30 грн., тобто сума недоплати страхового відшкодування склала 24385,64 грн. Таким чином, у разі належного виконання страховою компанією умов договору та сплати на користь Банку обумовленої вартості транспортного засобу - 84992 грн., зазначеної суми вистачило б для повного покриття його заборгованості за кредитним договором року на день настання страхового випадку. Крім того, залишки пошкодженого автомобілю були оцінені страховою компанією у 15000 грн., після чого автомобіль було ними реалізовано, однак отримані від продажу кошти на користь Банку за невідомими обставинами перелічені не були.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_3 вважає себе неналежним відповідачем за виниклими правовідносинами, тому просить суд відмовити відповідачу у задоволенні заявлених вимог у повному обсязі. Крім того, укладений 26 квітня 2006 року кредитний договір з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»він вважає недійсним, оскільки за відсутності законних підстав йому були надані кошти в іноземній валюті -долар США, у зв'язку з чим він був вимушений звернувся до суду з відповідним позовом про визнання кредитного договору та договору заставу недійсними.

Представник третьої особи -відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»- Козак В.І., яка діє за дорученням юридичної особи в судовому засіданні пояснила, що 07 червня 2007 року між страховою компанією ОСОБА_3 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»було укладено договір добровільного страхування вказаного транспортного засобу, вартість якого було оцінено у 84992 грн., за умовами якого у разі настання страхового випадку вигодонабувачем страхового платежу є позивач. 12 червня 2007 року настав передбачений договором страховий випадок - дорожньо -транспортна пригода, унаслідок якої транспортний засіб «Mitsubishi Lancer»було знищено. Згідно висновків аварійного комісару, вартість транспортного засобу на день настання страхового випадку складала - 75472,25 грн., вартість його залишків, шляхом проведення маркетингового дослідження, було оцінено у 15000 грн. Таким чином, сума страхового відшкодування склала 60006,30 грн., яка відповідно умов договору була перерахована на користь вигодонабувача - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». На підставі вищевикладеного представник третьої особи вважає, що страхова компанія «Оранта»повністю виконала умови укладеного 07 червня 2007 року договору добровільного страхування транспортного засобу. Крім того, законність дій страхової компанії за вказаним договором вже розглядалась Кіївським районним судом міста Донецька за позовом ОСОБА_3 до страхової компанії «Оранта». За результатами розгляду справи ОСОБА_3 рішенням суду від 18 серпня 2009 року було відмовлено у задоволенні заявлених вимог у повному обсязі і зазначене рішення суду набрало законної сили.

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника, представника третьої особи, вивчивши матеріали справи і дослідивши надані докази, суд у межах заявлених позовних вимог (стаття 11 ЦПК України) установив наступне.

Приписами частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

26 квітня 2006 року юридична особа - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (Кредитор) і громадянин України ОСОБА_3 (Позичальник) уклали договір кредиту № 014/0088/73-109106, за яким Банк надав Позичальнику кредит на придбання автомобіля в розмірі 20000 доларів США на строк кредитування по 26 квітня 2011 року, зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 12,5 % річних. Позичальник зі своєї сторони зобов'язався використати кредит за цільовим призначенням та здійснювати повернення кредиту, сплату процентів за його використання та всіх комісійних платежів у передбачені цим договором строки. Згідно положень розділу п'ятого зазначеного договору Позичальник здійснює погашення кредиту та процентів рівними щомісячними платежами, які розраховуються за відповідної формулою, згідно з визначеним графіком.

У забезпечення виконання зобов'язань за дійсним договором публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»уклало з ОСОБА_3 договір застави № 014/03/3185 від 26 квітня 2006 року, за умовами якого забезпечуються всі вимоги заставодержателя, які випливають з договору № 014/0088/73-109106 від 26.04.2006 року. Предметом застави є належний відповідачу автомобіль марки «Mitsubishi Lancer» випуску 2006 року, чорного кольору, двигун -НОМЕР_4, кузов № НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1. Вартість транспортного засобу за домовленістю сторін складає - 106240 грн.

Судом встановлено, що кредитний договір і договір застави транспортного засобу укладені у письмовій формі, договір застави в установленому порядку посвідчений нотаріально, підписані уповноваженими на це посадовими особами ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»та особисто ОСОБА_3 Зміст правочинів не суперечить актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства і на підставі статті 629 ЦК України ці договори є обов'язковим для виконання.

Статтею 204 ЦК України проголошена презумпція правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилами статей 525, 526 і 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Одностороння відмові від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Наявними в матеріалах справи документами підтверджено, що Банк повністю виконав умови кредитного договору -ОСОБА_3 видані грошові кошти в сумі 20000 доларів США на придбання транспортного засобу.

За отриманий кредит ОСОБА_3 придбав у приватну власність автомобіль марки «Mitsubishi Lancer», 2006 року випуску, двигун -НОМЕР_4, кузов № НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Зазначені обставини визнані сторонами у судовому засіданні, тому, відповідно до положень ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

07 червня 2007 року між відкритим акціонерним товариством Національною акціонерною страховою компанією «Оранта», ОСОБА_3 та публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль»укладено договір добровільного страхування транспортного засобу № 3220/214-12-07, на суму страхового платежу - 84992 грн., за умовами якого, у разі настання страхового випадку, вигодонабуваем є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

12 червня 2007 року сталася дорожньо -транспортна пригода, унаслідок якої належний ОСОБА_3 автомобіль марки «Mitsubishi Lancer»зазнав механічних пошкоджень, що підтверджено відповідною довідкою Макіївського управління Державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Донецькій області. Вказану дорожньо -транспортну пригоду відповідно до пункту 2.3.1.1 договіру добровільного страхування транспортного засобу від 12 червня 2007 року було визнано страховим випадком.

Згідно висновків авто - товарознавчого дослідження від 27 червня 2007 року вартість транспортного засобу «Mitsubishi Lancer»на день настання страхового випадку була встановлена у розмірі 75472,25 грн., вартість його залишків, оцінено у 15000 грн.

Відповідно до умов договору Національною акціонерною страховою компанією «Оранта»на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»було перераховано суму страхового відшкодування, з урахуванням вказаних розрахунків, у розмірі 60006,30 грн.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 категорично стверджував, що нарахована йому заборгованість за кредитним договором виникла унаслідок неналежного виконання страховою компанією «Оранта»взятих на себе за договором зобов'язань та недоплатою на користь вигодонабувача суми страхового відшкодування у розмірі 24385,64 грн.

Разом з тим, рішенням Київського районного суду міста Донецька від 8 серпня 2009 року за позовом ОСОБА_3 до ВАТ Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», третя особа - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди було відмовлено у задоволенні вимог позивача у повному обсязі.

Вказаним рішенням суду встановлено, що позивач ОСОБА_3 помилково дійшов висновку, що зазначена у пункті 10.1 договору добровільного страхування транспортного засобу від 07.06.2007 р. сума страхового відшкодування, що належить сплаті за пошкоджений автомобіль складає 84992 грн., оскільки зазначена сума дорівнює вартості нового автомобілю, з якої лише обчислюється страховий платіж. Вартість пошкодженого автомобілю становить 15500 грн. Суму страхового відшкодування до виплати було нараховано у розмірі 60006,30 грн., тобто з урахуванням реальних збитків (75472,25 грн. -15500 грн. = 59972 грн.) Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність будь -яких боргових зобов'язань страхової компанії «Оранта»перед позивачем ОСОБА_3

Рішення місцевого суду за зазначеною цивільною справою набрало законної сили 28 серпня 2009 року.

Згідно з вимогами статті 61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням в цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, в яких приймають участь ті самі особи чи особа, у відношенні якої встановлені ці обставини.

Таким, чином приймаючи до уваги, що рішенням суду від 8 серпня 2009 року не встановлено незаконності дій страхової компанії «Оранта», щодо виплати на користь вигодонабувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»суми страхового відшкодування саме у розмірі 60006,30 грн. за договором добровільного страхування транспортного засобу від 07 червня 2007 року, суд не приймає до уваги твердження відповідача ОСОБА_3 про неналежне виконання страховою компанією «Оранта»взятих на себе за договором зобов'язань.

В обґрунтування заявлених вимог про визнання кредитного договору та договору застави недійсними ОСОБА_3 послався на недійсність зазначеного договору споживчого кредиту від 26 квітня 2006 року є недійсним, оскільки в порушення вимог статей 4, 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»у відповідача -ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»на момент укладення кредитного договору була відсутня індивідуальна ліцензія Національного Банку України на надання кредитів в іноземній валюті та на використання іноземної валюти, як засобу платежу, чим не дотримано вимог законодавства щодо режиму здійснення валютних операцій на території України.

Надання банком йому кредиту у вигляді грошових коштів в іноземній валюті та проведення ним дій по виконанню своїх зобов'язань перед відповідачем за кредитним договором у доларах США порушено режим здійснення валютних операцій на території України, оскільки відповідно до положень статті 99 Конституції України, статті 524 ЦК України та статті 35 Закону «Про Національний банк України»єдиним законним платіжним засобом на території України є національна валюта держави -гривня. Використання банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, згідно з вимогами статей 192, 524 і 1054 ЦК України визнається істотним порушенням умов договору, внесенням відповідачем в кредитний договір пункту, що значно погіршує у разі настання певних подій становище споживача.

Виходячи з викладеного, позивач вважає, що укладений з Банком правочин за своїм змістом суперечить положенням статей 203, 215 Цивільного кодексу України, наведеним іншим актам цивільного законодавства, а також моральним принципам суспільства, у зв'язку з чим просить суд визнати договір про надання кредитної лінії№ 014/0088/73-109106 від 26 квітня 2006 року в цілому недійсним з моменту його вчинення. Приймаючи до уваги, що відповідно до положень части 2 статті 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню і недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, просить суд визнати недійсним договір застави транспортного засобу від 26 квітня 2006 року, укладений між ним та Банком.

Представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»заперечуючи проти заявлених ОСОБА_3 позовних вимог, стверджував, що 26 квітня 2006 року між банком та ОСОБА_3 у встановленому законом порядку був укладений договір про надання кредитної лінії на придбання автомобілю у розмірі 20000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом із розрахунку 12,5 відсотків річних. Договір був особисто підписаний ОСОБА_3 Посилання позивача на те, що банк в порушення умов валютного кредитування не мав права на здійснення операцій з валютними коштами через відсутність у нього індивідуальної ліцензії, є необґрунтованим, оскільки 27 березня 1992 року відповідачу Національним банком України було видано банківську ліцензію № 10 на право здійснення банківських операцій, визначених ч. 1 та підпунктами 5-11 частини 2 статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», з дозволом та додатком до нього, згідно яких Банку надано право здійснювати операції з валютними цінностями. Наявність індивідуальної ліцензії на здійснення банком валютних операцій не є обов'язковою, оскільки індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення лише разової валютної операції, у разі якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Через невизначеність термінів і сум таких кредитів отримання індивідуальної ліцензії не є необхідною умовою для видачі та отримання кредиту. В анкеті -заяві на отримання кредиту на купівлю транспортного засобу від 21 квітня 2006 року ОСОБА_3 особисто визначив валюту кредитування -долари США та зазначив своїм підписом про його обізнаність щодо отримання ним інформації стосовно умов кредитування. Крім того, підстави за якими позивач просить визнати укладений ним договір кредиту та застави недійсними, суперечать вимогам ч. 1 ст. 215 ЦК України, оскільки підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, передбачених частинами 1-3, 5 ст. 203 ЦК України.

Посилаючись на викладене, представник відповідача просив суд відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

26 квітня 2006 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»і ОСОБА_3 уклали вищевказаний договір про надання кредитної лінії, за яким Банк згідно предмету договору надав Позичальнику кредит у вигляді грошових коштів у розмірі 20000 доларів США на умовах, визначених цим договором. Виконання зобов'язань Позичальника за цим договором забезпечуються договором застави належного ОСОБА_3 автомобілю марки «Mitsubishi Lancer»від 06 квітня 2006 року.

Ці договіри набирають чинності з моменту їх підписання і діють до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Відповідно до положень частини 1 статті 3 та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Одним із способів захисту прав і інтересів згідно із частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України є, зокрема, визнання правочину недійсним.

За приписами статті 204 ЦК України презумпція правомірності правочину -правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, як визначено в частині 1 статті 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відповідно до норми статті 203 ЦК України є: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не можна суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За правилами статті 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим для приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України -гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Частиною третьою статті 533 ЦК України передбачено використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є норми Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-111 «Про банки і банківську діяльність»(далі -Закон № 2121) та положення Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі-Декрет).

Відповідно до статей 47 і 49 Закону № 2121 банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу. У даній статті Закону визначено, поняття коштів -це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

У статті 5 Декрету встановлено, що Національний Банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальні ліцензії потребують такі операції (пункти в, г частини 4 статті 5 Декрету): надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Порядок і умови видачі банкам таких ліцензій закріплено у Положенні про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженому постановою правління Національного Банку України від 14 жовтня 2004 року №483 (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. № 1429/10028), у пункті 1.5 якого передбачено, що використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл здійснювати операції з валютними цінностями).

Цивільним законодавством на теперішній час не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери режиму індивідуального ліцензування.

Наявними в матеріалах справи документами підтверджено, що на здійснення операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини 2 статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Національним Банком України та той час акціонерному поштово -пенсійному банку «Аваль» видано ліцензію № 10 від 27 березня 1992 року на здійснення валютних операцій та надано письмовий дозвіл № 10-3 з додатком до нього від 03 грудня 2001 року. Аналогічний дозвіл у подальшому видано було видано відкритому акціонерному товаристу «Райффайзен Банк Аваль» 11 жовтня 2006 року.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що операція з надання Банком кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Таким чином, законодавство України у сфері банківської діяльності визнає правомочність комерційних банків, які в установленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного Банку України на здійснення валютних операцій, які на її підставі надавали резидентам України кредитів в іноземній валюті і бути суб'єктом кредитних зобов'язань, та не містить заборони на здійснення таких дій. Тому визначення у спірному договорі суми кредиту в іноземній валюті та її використання як засіб платежу при виконанні кредитних зобов'язань, не є порушенням, оскільки даний договір укладено комерційним банком, який має генеральну ліцензію та письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення такої діяльності.

Враховуючи викладене, суд вважає, що за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо зазначених операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету № 15-93 є наявність у банка відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

За таких обставин суд визнає, що спірний кредитний договір не суперечить вимогам чинного законодавства України, а посилання позивача на його недійсність з цієї підстави є неспроможними.

За приписами статті 627 ЦК України сторони відповідно до статті 6 цього Кодексу є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору, як зазначено у статті 628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до заяви - анкети позичальника на отримання кредиту від 21 квітня 2006 року позичальник самостійно визначив валюту кредитування - долар США та підтвердив своє ознайомлення з умовами надання та повернення кредиту.

Відповідно до положень статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши викладені обставини, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про надання кредитної лінії, укладеного між ним та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

За вимогами статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Між сторонами 26 квітня 2006 року на забезпечення виконання умов кредитного договору підписаний письмовий договір застави належного ОСОБА_3 транспортного засобу.

Права заставодержателя у разі невиконання боржником (заставодержателем) зобов'язання, забезпеченого заставою, визначаються статтями 572, 589 і 590 ЦК України, приписами яких встановлено, що кредитор (заставодержатель) має право одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави), та набуває право звернення стягнення на предмет застави, яке здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вказаний договір за формою і змістом відповідає положенням чинного цивільного законодавства України, особисто підписаний ОСОБА_3 та уповноваженими особами банку.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Позивачем і його представником суду не представлено будь -яких самостійних підстав, які б свідчили про недійсність договору застави. Тому заявлені вимог у цій частині також задоволенню не підлягають.

Пунктом 2.8 договору застави транспортного засобу № 014/03/3185 від 26 квітня 2006 року передбачено, у разі, якщо предмет застави було знищено, пошкоджено або зіпсовано Заставодавець повинен надати йому заміну. При відсутності заміни Заставодержатель задовольняє свої вимоги за рахунок сум страхового відшкодування, а у разі його нестачі -з іншого майна Заставодавця.

Таким чином, суд не приймає до уваги твердження відповідача ОСОБА_3 про можливість погашення кредитного заборгованості на теперішній час шляхом звернення стягнення на предмет застави -залишків належного йому автомобілю, оскільки судом встановлена фактична відсутність транспортного засобу, унаслідок його знищення в дорожньо -транспортній пригоді і звернення стягнення на його залишки не передбачено умовами укладеного договору.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 порушуються умови укладеного договору по своєчасному поверненню суми кредиту та сплаті відсотків за користування ним, унаслідок чого утворився борг перед позивачем з дня настання страхового випадку -12 червня 2007 року по 01 вересня 2010 року у розмірі 9171, 91 доларів США. Таким чином, суд визнає, що відповідач в односторонньому порядку відмовився від належного виконання взятих на себе зобов'язань за договором.

Невиконання або неналежне виконання сторонами договору своїх обов'язків тягне правові наслідки, передбачені статтею 611 ЦК України, зокрема: сплату неустойки (штраф, пеня) і відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до положень пункту розділу ІХ «Відповідальність сторін», за порушення строків повернення кредитної заборгованості та відсотків користування кредитом, передбачених положеннями цього договору, Позичальник сплачує Кредитору пеню в розмірі 0,5 відсотків від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, починаючи з першого дня закінчення строку виконання зобов'язань, зазначеного в цьому договорі.

Суд визнає правильним представлений ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» розрахунок періоду і суми заборгованості за кредитним договором № 014/0088/73-109106 від 26 квітня 2006 року з ОСОБА_3 та штрафних санкцій.

У матеріалах справи відсутні будь-які об'єктивні дані, що відповідач вживав заходів для належного виконання зобов'язання по даному правочину, у зв'язку з чим порушення зобов'язання визнається судом таким, що сталося за його вини.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини по справі, оцінивши представлені сторонами в силу статті 60 ЦПК України докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 належним чином не виконує зобов'язання, передбачені укладеними в установленому законом порядку кредитним договором. Такі дії відповідача є неправомірними, тому позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення заборгованості та пені, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивачем документально підтверджені платіжними дорученнями сплата при зверненні з позовом до суду судового збору в розмірі 721,42 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн. Відповідно до вимог статей 81 і 88 ЦПК України понесені судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в повному обсязі.

На підставі викладеного і керуючись статтями 11, 60, 88, 169, 212, 213, 214, 215 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 192, 524, 525-527, 546, 553, 554, 611, 617, 628, 629, 1046, 1054 ЦК України, статтями 47,49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» суд

В И Р І Ш И В:

Позов публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»до ОСОБА_3 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 (паспорт серії ВВ № НОМЕР_5, виданий Кіровським РВ Макіївського МУ УМВС України в Донецькій області 21 липня 1998 року, ідентифікаційний номер - НОМЕР_3) на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»і перелічити на розрахунковий рахунок - 290961279, МФО 335076, код ЕДРПОУ - 23346741 за кредитним договором № 014/0088/73-109106 від 26 квітня 2006 року: заборгованість за кредитом - 4449,44 доларів США; заборгованість за відсотками -1571,25 доларів США; пеню за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту -750,39 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості по відсотках за користування кредитом - 2376,83 доларів США, всього у загальному розмірі -9147,91 (дев'ять тисяч сто сорок сім) доларів США та 91 цент, що в перерахунку за курсом Національного Банку України станом на 01 вересня 2010 року становить -72141 (сімдесят дві тисячі сто сорок одна) грн.. 83 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»судовий збір у розмірі -721,20 грн. та витрати на інформаційно -технічне забезпечення розгляду справи -в сумі 120 грн.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»про визнання недійсними договору про надання кредитної лінії № 014/0088/73-109106 від 26 квітня 2006 року, договору застави транспортного засобу № 014/03/3185 від 26 квітня 2006 року, стягнення судових витрат, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду Донецької області через Кіровський районний суд м. Макіївки протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: А.І. Ситенко