Ухвала суду № 28370583, 16.11.2012, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 1326/1-81/12 Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин М.О.

Провадження № 11/1390/1094/12 Доповідач: Грищук В. О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді Грищука В.О.,

суддів Михалюка В.О., Танечника І.І.,

при секретарі Сеньківа А.Р.,

за участю прокурора Ковальчука Т.О.,

потерпілої ОСОБА_1

захисника ОСОБА_2,

засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні 16 листопада 2012 року у місті Львові апеляції потерпілої ОСОБА_1, прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції Ліховина З.С. на вирок Франківського районного суду м. Львова від 11 липня 2012 року.

встановила:

цим вироком:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м. Львова, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

визнано винним та засуджено за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки позбавлення волі.

Згідно ст.75 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням на 3 роки.

У відповідності до ст.76 КК України зобов'язано засудженого не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти їх про зміну місця проживання.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_3, до вступу вироку в законну силу залишено -підписку про невиїзд.

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4,

уродженця м. Львова, зареєстрованого та проживаючого : АДРЕСА_2, раніше

судимого: 1) 08.04.2003 року Франківським районним

судом м. Львова за ч.4 ст.296 КК України до 3-ох років позбавлення волі, звільнений від відбування покарання з випробувальним терміном на 2 роки; 2) 11.12.2003 року Личаківським районним судом м. Львова за ст.15, ч.3 ст.186 КК України до 4 років 1 місяця позбавлення волі.

визнано винним та засуджено за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки позбавлення волі.

Згідно ст.75 КК України звільнено ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням на 3 роки.

У відповідності до ст.76 КК України зобов'язано засудженого не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти їх про зміну місця проживання.

Зараховано в строк відбування покарання ОСОБА_4 час перебування його під вартою з 11.08.2011 року по 11.07.2012 року по вказаній справі.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_4, до вступу вироку в законну силу змінено з тримання під вартою на підписку про невиїзд.

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином -залишено без розгляду.

Вирішено питання з речовими доказами.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь НДЕКЦ при УМВС України у Львівській області р/р №31259272210042; МФО 825014; ЄДРПОУ 25575150 -619 грн. 52 коп. за проведення експертизи.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь НДЕКЦ при УМВС України у Львівській області р/р №31259272210042; МФО 825014; ЄДРПОУ 25575150 -619 грн. 52 коп. за проведення експертизи.

Згідно вироку суду, 04 серпня 2011 року приблизно 04.00 год., ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у житло, за попередньою змовою групою осіб, обумовивши між собою ролі та план злочину, так, ОСОБА_3, знаходячись біля будинку АДРЕСА_3, підсадивши ОСОБА_6 до вікна першого поверху, допоміг останньому через відчинену кватирку вікна проникнути в квартиру НОМЕР_1, яка належить ОСОБА_1 В свою чергу ОСОБА_4, перебуваючи неподалік будинку АДРЕСА_3, спостерігав за прилеглою територією та обстановкою, щоб в разі викриття їх у злочинні подати про це сигнал тривоги ОСОБА_3 та ОСОБА_6 В продовження своїх злочинних дій, ОСОБА_6 знаходячись в квартирі, за допомогою внутрішнього вмонтованого ключа в замку, відчинив вхідні двері квартири НОМЕР_1, чим дав можливість ОСОБА_3, шляхом вільного доступу проникнути у вказане житло. Після чого, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 таємно викрали майно ОСОБА_1, а саме: електронну вагу у картонній коробці, вартістю 200 грн.; два золоті кільчики, вартістю 2000 грн.; срібний перстень, вартістю 500 грн.; срібний перстень, вартістю 500 грн.; срібну брошку із вмонтованою перлиною, вартістю 300 грн.; срібний кулон із вмонтованим червоним рубіном, вартістю 250 грн.; два срібні кільчики із вмонтованими перлами та цирконіями, вартістю 140 грн.; два однакових золотих замка для ланцюжків вартістю по 70 грн. кожен, на суму 140 грн.; шість срібних замків для ланцюжків вартістю по 15 грн. кожен, на суму 90 грн.; перстень жіночий, виготовлений із звичайного металу (біжутерія), вартістю 30 грн.; перстень жіночий, виготовлений із звичайного металу (біжутерія), вартістю 30 грн.; браслет виготовлений із звичайного металу (біжутерія) вартістю 40 грн.; іноземну валюту -500 доларів США, яка згідно курсу Національного Банку України станом на 03.08.2011 року становила 3985 грн. 60 коп., чим спричинили потерпілій ОСОБА_1 матеріальної шкоди на загальну суму 8205 грн. 60 коп. Досягнувши своєї злочинної мети, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 з викраденим з місця скоєння злочину скрились, а в подальшому викрадене майно продали і розділили виручені гроші між собою.

На вирок суду потерпіла ОСОБА_1 та прокурор, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції Ліховина З.С. подали апеляції.

Потерпіла ОСОБА_1 в поданій апеляції просить вирок Франківського районного суду м. Львова від 11.07.2012 року скасувати і справу повернути на новий судовий розгляд в іншому складі суду.

В мотивах вказує, що даний вирок є неправильним та таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав. Судом першої інстанції при розгляді справи були порушені її права як потерпілої, оскільки нею подавалась позовна заява з проханням визнати її цивільним позивачем та стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на її користь 5470 грн. 40 коп. матеріальної шкоди та 30 000 грн. моральної шкоди солідарно, але судом з незрозумілих їй причин було цивільний позов залишено без розгляду. При цьому, судом не взято до уваги те, що потерпіла являється інвалідом 3-ї групи без терміново.

У вироку містяться неправдиві твердження про те, що коли вона довідавшись в своєї сусідки ОСОБА_7, що невідомі особи вчинили крадіжку речей з її квартири, вирішила добути відпустку повністю і тільки після повернення у Львів вирішила звернутись в міліцію з приводу крадіжки. Судом не були взяти до уваги її покази, проте, що насправді вона дуже переживала з приводу крадіжки її квартири і намагалась перервати відпустку, але через неможливість придбання квитків в Криму, була вимушена чекати до дня від'їзду, оскільки зворотні квитки в неї були куплені заздалегідь.

Родиною ОСОБА_4 ще до розгляду справи в суді першої інстанції було добровільно відшкодовано частину завданих їй матеріальної та моральної шкоди і внаслідок цього, вона не мала до ОСОБА_4 жодних матеріальних чи моральних претензій.

Що стосується засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_6, які не відшкодували їй матеріальну та моральну шкоду, судом її прохання про задоволення цивільного позову проігнороване.

Вважає призначене судом покарання ОСОБА_3 не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, його розкаяння і вибачення в суді першої інстанції не щирим, а сказаним з метою уникнення справедливого покарання.

Прокурор в поданій апеляції просить оскаржуваний вирок скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступені тяжкості злочину та особі засудженого, постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України та засудити до покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, визнати винним ОСОБА_3 і вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст.185 КК України та призначити покарання у вигляді 4 років позбавлення волі, згідно ст.75 КК України обрати останньому іспитовий термін строком на 3 роки.

В мотивах вказує, що даний вирок стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є незаконним і таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Судом при призначені ОСОБА_4 покарання не в повній мірі враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, зокрема, не взято до уваги те, що останній вчинив тяжкий злочин, повторно вчинив корисливий злочин проти власності будучи раніше судимим 11.12.2003 року Франківським районним судом м. Львова за ст.15, ч.3 ст.186 КК України до покарання у вигляді 4 років 1 місяця позбавлення волі, по місцю проживання характеризується задовільно.

Також слід врахувати, що при призначені ОСОБА_4 покарання суд застосував положення ст.75 КК України, посилаючись на обставини, що пом'якшують покарання, однак при цьому не зазначив, як саме ці обставини істотно знизили ступінь тяжкості вчиненого злочину. Адже згідно ППВС України „Про практику призначення судами кримінального покарання" суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання та мотивувати підстави визнання зазначених у вироку обставин пом'якшуючими.

Крім того у вироку суду першої інстанції неправильно обчислені витрати на кожного з засуджених, а саме із загальної суми витрат в розмірі 929 грн., судом стягнуто по 619 грн. з кожного.

Також всупереч ст.297 ч.2 КПК України якщо у справі заявлено цивільний позов, оголошується позовна заява, чого судом зроблено не було, а в мотивувальній частині вироку не зазначено підстави для задоволення чи відхилення позову.

В мотивувальній частині вироку посилається на вчинення засудженими ОСОБА_4 та ОСОБА_3 злочину передбаченого ч.3 ст.185 КК України разом з ОСОБА_6, хоча матеріали стосовно останнього виділені в окреме провадження, та скеровані для розгляду в інший суд.

Заслухавши доповідь судді, виступ прокурора Ковальчука Т.О. на підтримання апеляції прокурора та часткове підтримання апеляції потерпілої, пояснення потерпілої ОСОБА_1, засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_4, пояснення захисника ОСОБА_2, яка заперечила апеляції, провівши судове слідство у визначеному об'ємі, вивчивши матеріали справи та обговоривши наведені доводи, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає до часткового задоволення.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_3, ОСОБА_4 у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст.185 КК України відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі та перевіреними в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим, доведеність винності та правильність кваліфікації дій засуджених не оспорюється.

Призначаючи покарання ОСОБА_3, ОСОБА_4 суд першої інстанції, відповідно до положень ст.65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та особу винного.

Так ОСОБА_3, вперше притягується до кримінальної відповідальності, визнав вину та розкаявся у вчиненому, має на утриманні неповнолітню дитину, позитивно характеризується.

Як пом'якшуючу покарання обставину враховано його щире каяття.

ОСОБА_4 має на утриманні малолітню дитину, також судом першої інстанції враховано його стан здоров'я, як пом'якшуючу покарання обставину враховано щире каяття у скоєному

Беручи до уваги наведені обставини, суд дійшов висновку про можливість виправлення засуджених без відбування покарання та прийняв рішення про їх звільнення, на підставі ст.75 КК України, від відбування покарання з випробуванням.

Доводи апеляції прокурора про те, що призначене покарання не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засуджених, на думку колегії суддів, є надуманими.

Відповідно до положень ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_3, ОСОБА_4 покарання, із застосуванням положень ст.75 КК України, є саме необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів. Доводи апеляції, що обране судом першої інстанції покарання, є занадто м'яким та не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого, є безпідставними та не приймаються до уваги.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що постановлений по справі вирок щодо ОСОБА_3, ОСОБА_4 в частині призначеного покарання, є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування та постановлення нового вироку для призначення більш суворого покарання, не має, а тому апеляція прокурора, та потерпілої в цій частині до задоволення не підлягає.

Водночас заслуговують на увагу доводи прокурора та потерпілої в апеляційних скаргах про неналежне дослідження позову потерпілої ОСОБА_1, та відсутність мотивів рішення суду щодо стягнення з засуджених за цивільним позовом указаних сум моральної та матеріальної шкоди.

За змістом ст. 334 КПК України суд у мотивувальній частині вироку повинен навести мотиви прийнятого рішення про задоволення чи відхилення цивільного позову, зазначивши, якими доказами це підтверджується, а також навести відповідні розрахунки сум, що підлягають стягненню, вказати матеріальний закон, на підставі якого вирішено цивільний позов.

Усупереч цим вимогам закону, суд не обґрунтував залишення без розгляду цивільного позову.

Таким чином, вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_1, здійснено без належного його дослідження, а також перевірки та оцінки матеріальної й моральної шкоди, аналізу її розмірів, у зв'язку з чим судові рішення по справі в цій частині належить скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства, при якому необхідно врахувати наведене й з дотриманням передбаченої у законі процедури розглянути цивільний позов, встановити дійсний розмір матеріальної та моральної шкоди та постановити законне й обґрунтоване рішення.

В порядку ст.365 КПК України в мотивувальній частині вироку, а саме з фабули обвинувачення слід виключити покликання на вчинення злочину ОСОБА_6, оскільки постановою суду першої інстанції від 11.07.2012 року справу відносно нього за ч.3 ст.185 КК України виділено в окреме провадження.

Крім того, у вироку суду першої інстанції неправильно обчислені витрати на кожного з засуджених, а саме із загальної суми витрат в розмірі 929 грн., судом стягнуто по 619 грн. з кожного, однак з засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_4 підлягають до стягнення судові витрати по 464 грн. 50 коп.

В решті вирок суду законний та обґрунтований. Істотних порушень вимог кримінально-процесуального чи неправильного застосування кримінального закону не встановлено.

Керуючись ст.ст. 362, 365, 366 КПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляції потерпілої ОСОБА_1, прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції Ліховина З.С. на вирок Франківського районного суду м. Львова від 11 липня 2012 року задоволити частково.

Вирок Франківського районного суду м. Львова від 11 липня 2012 року частині цивільного позову вирок скасувати, справу в частині цивільного позову направити на новий розгляд в той же суд в іншому складі суду.

Виключити з мотивувальної частини вироку, а саме з фабули обвинувачення покликання на вчинення злочину ОСОБА_6.

Вважати вчинення даного злочину ОСОБА_3, та ОСОБА_4 за попередньою змовою групою осіб, разом з особою, матеріали справи відносно якої виділені в окреме провадження.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 судові витрати в дольовому порядку по 464 грн. 50 коп.

В решті вирок Франківського районного суду м. Львова від 11 липня 2012 року залишити без змін.

Судді:

Грищук В.О. Михалюк В.О. Танечник І.І.