Рішення № 28368385, 24.12.2012, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 435/1565/12

2/435/1376/2012

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24 грудня 2012 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого - судді Попова В.В.,

при секретарі - Ткаченко К.М.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

її представника - ОСОБА_2,

представника третьої особи - Ільїної Х.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, у м. Кривому Розі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на 1/2 частину майна, що є об'єктом спільної сумісної власності та поділ майна, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом, вказавши в його обґрунтування, що з 25 вересня 1981 р. перебувала з ОСОБА_4 в офіційному шлюбі, від якого мають двох спільних дітей, -повнолітнього сина ОСОБА_7 та малолітню доньку ОСОБА_8 Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 08.12.1989 р. їх шлюб було розірвано, але незважаючи на це вони продовжили шлюбні стосунки, юридично припинивши шлюб лише 21.11.2001 р., коли позивачка звернулася до відділу РАЦС та отримала свідоцтво про розірвання шлюбу. Проте незважаючи на офіційне розірвання шлюбу в листопаді 2001 році, з середини грудня 2001 р. вони з відповідачем продовжили фактичні шлюбні стосунки без реєстрації шлюбу, причиною чому стало те, що ОСОБА_4 потрапив в лікарню, а позивачка доглядала за ним, крім того, маючи на утриманні двох спільних дітей, з яких одна була неповнолітньою, а друга -малолітньою, сторони вирішили зберегти сім'ю в інтересах дітей, і з того часу продовжили проживати разом з відповідачем однією сім'єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, мали спільний дохід та сімейний бюджет, взаємні права та виконували обов'язки один щодо одного як подружжя, у зв'язку з цим після реєстрації розірвання шлюбу не вирішували питання щодо поділу спільного майна, набутого під час шлюбу, оскільки фактично залишалися однією сім'єю. з 2001 р. по грудень 2003 р. вони з відповідачем продовжили проживати в квартирі АДРЕСА_1, а починаючи з грудня 2003 р. по липень 2009 р. - проживали однією сім'єю в будинку АДРЕСА_2. Просила встановити факт проживання з відповідачем однією сім'єю як жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі в період з грудня 2001 р. по липень 2009 р.

Крім того, зазначила, що в період шлюбу ними за спільні кошти подружжя на підставі договору купівлі - продажу від 10.05.2000 року було придбано окремо розташовану будівлю кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, яку за взаємною згодою було оформлено на ім'я відповідача. В подальшому ними за спільні сімейні кошти було добудовано та реконструйовано вказану будівлю кафе, у зв'язку з чим правовстановлюючі документи на неї двічі замінювалися і на сьогодні вона зареєстрована на відповідача на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Криворізької міської ради 25.12.2011 р. на підставі рішення виконкому № 1201 від 12.12.2001 р. та Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 08.02.2007 р. Крім того, в період шлюбу ними за спільні кошти подружжя на підставі договору купівлі-продажу від 26.03.2001 року було придбано нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, також зареєстровану на відповідача, та в період спільного проживання однією сім'єю з відповідачем, не перебуваючи у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за рахунок спільних коштів ними було придбано також дачний будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_5; квартиру АДРЕСА_6; зупиночний комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_7. Вважаючи вищевказане спірне майно їх спільною сумісною власністю з відповідачем, та виходячи з рівності часток кожного з них, просила суд визнати за нею в судовому порядку право власності на Ѕ частину вказаного майна, розподіливши його в натурі, визнавши за нею право власності на будівлю кафе, а за ОСОБА_4 право власності на дачний будинок, квартиру АДРЕСА_6 та нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4; зупиночний комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_7.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позов підтримала, додатково суду пояснила, що в 1981 році вийшла заміж за відповідача, в 1984 році в них народився син, а в 1997 році - донька, наприкінці 2003 року вони переїхали в будинок на АДРЕСА_2, де жили до 2009 р., наприкінці якого відповідач остаточно переїхав на інше місце проживання. Протягом сумісного проживання вони вели спільне господарство, ремонтували кафе, виховували дітей. В 1989 році вона подавала на розлучення, але через місяць вони знову зійшлися і жили однією сім'єю з ОСОБА_4, в 2001 р. вона на прохання відповідача, з метою зберегти його майно зареєструвала розлучення в органі РАЦС, але продовжила подружні стосунки з ОСОБА_4 Протягом вказаного часу вони неодноразово разом їздили на відпочинок в Крим, за кордон, в Артек, де відпочивала донька, святкували все сімейні свята, в т.ч. 50-річний ювілей відповідача, будували будинок, разом купували в нього меблі, що підтверджується сімейними фотографіями та показаннями свідків. В шлюбі та період спільного проживання ними було набуто квартиру на АДРЕСА_1, та 4 квартири по АДРЕСА_8, квартиру по вул.. Котляревського, нежитлове приміщення по вул.. Ленінського комсомолу, зупиночний комплекс по АДРЕСА_7, дачний будинок, будівлю кафе по пров.Бульварному , яку разом реконструювали, на що були використані спільні заощадження, а також вона брала кредит в банку в сумі 79 тис. доларів США. ОСОБА_1 займалася дозвільними документами, їздила в Кривбаспроект та до м. Дніпропетровська, будівництвом та дизайном, вони разом відкривали кафе, де вона весь час виконувала обов'язки директора. Крім спірного майна подружжям ОСОБА_1 було набуто у шлюбі та в період проживання однією сім'єю квартиру АДРЕСА_1 та будинок АДРЕСА_2, щодо якого у них немає спору, оскільки за домовленістю між ними вказану квартиру було залишено відповідачу, який подарував її сину після одруження останнього, а будинок залишився позивачці, де вона мешкає разом з донькою, а тому вказане майно не є предметом спору у даній справі, оскільки претензій у них один до одного з приводу вказаного майна не існує.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_2 позов підтримав з підстав, зазначених в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_4 проти позову заперечував, проте визнав, що, незважаючи на розірвання шлюбу рішенням суду в 1989 р. та реєстрацію розірвання шлюбу в 2001 р., ОСОБА_4 проживав з позивачкою спільно однією сім'єю без укладання шлюбу фактично з 1983 р. по грудень 2003 р. в квартирі за адресою: АДРЕСА_1. В грудні 2003 р. вони з позивачкою переїхала жити до будинку за адресою: АДРЕСА_2, який вони будували 10 років, але починаючи з 2004 р. відносини між ними погіршали, і він з лютого 2004 р. по травень 2006 р. став проживати разом з сином ОСОБА_7 в квартирі за адресою: АДРЕСА_1. В вересні 2006 року, відповідач залишив квартиру на АДРЕСА_1, сину, оскільки той одружився та квартира була необхідна йому для проживання зі своєю дружиною, а тому, відповідач переїхав до будинку по АДРЕСА_2, де мешкав у кімнаті на першому поверсі, в якій зробив ремонт, завіз меблі та жив в ній до 2008 р. окремо від позивачки, яка жила на другому поверсі з їх спільною донькою ОСОБА_8. В цей час він вів окремо господарство, самостійно готував собі їжу, прав білизну, прибирав тощо. Влітку він також окремо проживав на дачі за адресою: АДРЕСА_5, а восени знову переїжджав до будинку по АДРЕСА_2. В квітні 2008 р. він придбав собі квартиру, за адресою: АДРЕСА_9, зробивши там ремонт, у зв'язку з чим в грудні 2008 р. переїхав до нового помешкання, де живе до цього часу. Вважав наданий позивачкою акт від 23.11.2011 року, яким сусіди по вул. Сормовська, підтвердили його проживання однією сім'єю з позивачкою неналежним доказом по справі, а допитаних судом свідків, які є родичами та близькими друзями позивачки, заінтересованими особами у вирішенні справи на її користь. Пояснив, що в 2005 році почалася реконструкція спірної будівлі кафе, а навесні 2006 році він уклав кредитний договір на 100 тис. доларів США в Укрсоцбанку, але оскільки коштів не вистачало перекредитувався в банку «Аваль», взявши кредит в сумі 300 тис. доларів США. Спірна будівля кафе перебуває в оренді у їхнього з позивачкою сина, але фактично усі справи веде позивачка, яка працює адміністратором в кафе, гроші за оренду кафе йому надає ОСОБА_1, за рахунок орендної плати він погашає кредит в банку. Заперечував проти того, що дачний будинок є їх спільною власністю, оскільки він набув право власності на нього 25.02.2010 року, а тому даний дачний будинок є його особистою приватною власністю. Щодо квартири АДРЕСА_6, яку він придбав на підставі договору купівлі-продажу від 17.09.1993 року, та нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_4, яка була придбана ним згідно з договором купівлі-продажу від 26.03.2001 р., вважав дану квартиру та нежитлове приміщення також його особистою приватною власністю, яка не може бути поділена між ним та позивачкою. Не згоден з запропонованим позивачкою варіантом поділу спільного майна, оскільки фактично він не може бути виконаний, тому що позивачкою включено до складу спільної сумісної власності майно, права на яке вона не може набути за законом. Претензій щодо будинку по АДРЕСА_2 до позивачки він не має. Крім того, оскільки фактично вони проживали спільно з позивачкою до грудня 2003 р., вважав, що до правовідносин щодо поділу майна необхідно застосувати трирічну позовну давність обчислюючи вказаний строк з моменту розірвання шлюбу.

Представник відповідача ОСОБА_9 проти позову заперечувала, просила в його задоволенні відмовити.

Представник третьої особи - AT «Райффайзен Банк Аваль»ОСОБА_3 проти позову заперечувала, просила в його задоволенні відмовити, вважаючи позовні вимоги незаконними та необґрунтованими, зазначивши що правових підстав для встановлення факту проживання позивачки і відповідача однією сім'єю з 2001 р. до 01.01.2004 року немає, оскільки до вказаної дати діяв КпШС України, норми якого не передбачали існування цивільного шлюбу (проживання чоловіка і жінки однією сім'єю без шлюбу). В 2007-2008рр. Банком з відповідачем ОСОБА_4 укладено кредитні договори та видано кредити на загальну суму 590,0 тис. дол. США, до та під час укладення яких відповідач ОСОБА_4 надавав Банку інформацію про те, що у шлюбі не перебуває та ні з ким не проживає однією сім'єю, в зв'язку з чим до кредитної справи не долучалася згода позивачки ОСОБА_10 на укладення відповідачем ОСОБА_4 кредитних договорів. В забезпечення зобов'язань за кредитами ОСОБА_4 передав Банку в іпотеку будівлю кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3; та трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6, вказавши що вказана нерухомість є його особистою власністю, на момент набуття якої ОСОБА_4 в зареєстрованому шлюбі не перебував та ні з ким не проживав однією сім'єю без укладення шлюбу, про що надавав нотаріусу відповідну заяву. Позивачка в судовому засіданні по іншій справі стверджувала, що лише в лютому 2011 року їй випадково стало відомо, що у 2007 році між відповідачем ОСОБА_4 та Банком було укладено три кредитні договори, що спростовує доводи позову про те, що вони проживали з відповідачем ОСОБА_4 однією сім'єю в 2007 році, мали спільний дохід та сімейний бюджет, адже по кредитам ОСОБА_4 щомісячно сплачував Банку впродовж 2007-2008р. значні суми платежів. Те, що позивачка не знала про такі значні витрати свого чоловіка, доводить те, що ніякого спільного доходу та спільного бюджету, ніякого спілкування між ними, а значить і сім'ї в той час не існувало. Правових підстав для задоволення вимог позивачки про визнання будівлі кафе та іншого майна, придбаного у шлюбі, спільною сумісною власністю немає, тому що згідно з ч. 1 ст. 22 КпШС України, який діяв на момент виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, позивачка не вказала правові підстави, з яких суд повинен визнавати те, що встановлено законом. Договір купівлі-продажу кафе від 10.05.2000 р., на який посилається позивачка, не являється правовстановлювальним документом, яким є рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 08.02.2007 року по справі №2-1465/2007. До того ж згідно з вказаним договором відповідачем було придбано споруду загальною площею 76,0 кв.м, а на момент укладення договору іпотеки в 2007 ропі загальна площа будівлі кафе становила 387,6 кв.м., тобто, відповідачем ОСОБА_4 був створений новий об'єкт нерухомості. Незважаючи на те, припинення шлюбу сторін зареєстровано 27.11.2001 року, рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 08.12.1989 року про розірвання шлюбу встановлено, що шлюбні відносини припинені в листопаді 1987 року, спору щодо майна немає. Більше того, вказаний позов було подано позивачкою та саме вона в судовому засіданні наполягала на розірванні шлюбу, не бажаючи відновлювати сімейні зв'язки, у зв'язку з чим факти, встановлені вказаним рішенням суду щодо фактичного припинення шлюбу не піддягають доказуванню. Спірне майно, нажите кожним із подружжя в період фактичного припинення шлюбу з листопада 1989 року по 27.11.2001 року, не є спільною сумісною власністю подружжя. Позивачка зазначає у позові лише про майно, яке зареєстроване за відповідачем ОСОБА_4 та знаходиться у нього, проте жодним чином не згадує про майно, яке зареєстроване за нею самою, яке теж було придбано в період шлюбу з відповідачем, зокрема двоповерховий житловий будинок, в якому вона на теперішній час проживає. Вважає, що врахуванню судом при розгляді вимог про поділ майна, суд має також врахувати майно, належне позивачці ОСОБА_1, борг відповідача ОСОБА_4 перед Банком та той факт, що будівля кафе перебуває в іпотеці Банку.

Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що сім'ю ОСОБА_4 знає давно, приблизно з 1998 р., як подружжя та одну родину, оскільки вони разом дружили сім'ями, 4 рази спільно їздили відпочивати за кордон та досі підтримують стосунки. Їй відомо, що подружжя ОСОБА_4 фіктивно розлучалися, але продовжили проживати однією сім'єю. Вони мешкали спочатку в квартирі на мкрн. Сонячному, а потім в будинку по АДРЕСА_2, проживаючи в одній спальні як чоловік та дружина, оскільки вона неодноразово бувала в них дома в основному на запрошення позивачки, проте її чоловік також дружить з відповідачем. Вони відвідували сауну в будинку ОСОБА_4, бували в них на дачі. Також вона неодноразово була запрошена на їхні сімейні свята -дні народження, ювілеї, річницю подружнього життя, які вони переважно проводили в належному їм кафе. В кафе в основному працювала ОСОБА_1, проте їй відомо, що воно належало їхній сім'ї, вивіска в кафе на їхнього сина. Свідок також святкувала в кафе у ОСОБА_1 свої родинні свята, в т.ч. в 2007 році ювілей чоловіка та свекрухи, де також були позивачка та відповідач як одна родина. Їй відомо, що з весни-літа 2009 р. ОСОБА_1 припинили спільне проживання.

Свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що доводиться сторонам у справі сусідкою, проживаючи в будинку АДРЕСА_10, знає їх добре з початку будівництва ними будинку. В 2003 р. перед новим роком ОСОБА_1 переїхали в новий будинок. Відповідача вона бачила в будинку кожен день, коли він вигулював собаку, ставив машину, гулялв з донькою, вранці пив каву на ганку, часто розмовляли як сусіди, бачила їх разом з позивачкою у дворі, як сварок між ними не чула, в домі у них не бувала.

Свідок ОСОБА_14 суду пояснила, що подружжя ОСОБА_1 є їхніми кумами, знає їх з 1997 року, на той час позивачка була вагітна, а відповідач уїздив в Болгарію, тому мі чоловік обіцяв допомагати їй. Після народження доньки вони запросили нас на дачу. Потім коли їх доньці виповнився один рік, вони взяли мого чоловіка за кума, кожен рік вони запрошували нас на день народження своєї доньки ОСОБА_8, дні народження позивачки та відповідача, які вони з 2001 р. по 2009 р. святкували родиною. 04.07.2009 р. на її день народження чоловік сказав їй, що відповідач купив собі квартиру та вони з позивачкою живуть окремо.

Свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що працює на сім'ю ОСОБА_1 в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_5», яке належить сторонам у справі, з моменту його відкриття, починала офіціантом, барменом, а зараз працює адміністратором. В 2005 році закінчувався ремонт кафе, і вони почали підбирати персонал, готувалися до відкриття, яке відбулося 12.01.2006 р. Весь час знає позивачку та відповідача як дружину та чоловіка, а кафе вважає їхнім сімейним бізнесом. Перед відкриттям сторони у справі та їхній син ОСОБА_7 зібрали весь персонал, привітали з відкриттям кафе. Вони часто обідали разом в кафе, святкували сімейні свята, дні народження доньки ОСОБА_8, весілля сина. Ій відомо, що сторони припинили подружні стосунки приблизно восени 2008 р. чи 2009 р., точно пригадати вона не може, після інциденту, який відбувся між позивачкою і відповідачем на морі, останні 3 роки позивачка святкує свої дні народження без відповідача.

Свідок ОСОБА_16 суду пояснила, що доводиться позивачці рідною сестрою, відповідач є її зятем, сторони у справі одружилися в 1981 році та проживали однією сім'єю до літа 2009 р., після народження сина стосунки між ними були складними, але потім налагодилися, останнім часом вони проживали в будинку по АДРЕСА_2, де позивачка готувала їжу для всієї родини, доглядала за будинком, тощо. Ще до народження доньки вони купили дачу, яку добудовували, також їй відомо, що вони разом добудовували належне їм кафе.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що відповідача знає з 1975 року як знайомого, оскільки виросли в одному районі, з позивачкою особисто не знайомий, другом сім'ї не був, в їхньому будинку ніколи не бував, будинок обнесений високим забором, за яким нічого не видно. З 2001 р. вони стали частіше спілкуватися з відповідачем, оскільки свідок купив земельну ділянку по АДРЕСА_2, 92, але жив на той час через одну вулицю від будинку сторін у справі у своєю матері по АДРЕСА_11. Знає, що ОСОБА_4 завершив будівництво свого будинку в 2003 р. та заїхав туди з сім'єю. Будівництво свого будинку, який знаходиться через два будинки навпроти дому сторін у справі, свідок здійснював до 2011 року, заїхавши туди тільки грудні 2011 р., а тому постійно на своїй ділянці він не знаходився. В 2004 р. зі слів матері свідка йому відомо, що ОСОБА_4 пропав, не живе з дружиною, лише періодично з'являється, він і сам став рідше бачити машину відповідача біля будинку. Зі слів самого ОСОБА_4. йому відомо, що з 2004 р. ОСОБА_4 живе в районі готелю «Київ», де в нього є власна квартира.

Свідок ОСОБА_17 суду пояснила, що з 1983 року була сусідкою сторін у справі по квартирі на мкрн. Сонячному. Колись між їхніми сім'ями були дружні стосунки, відповідач хрестив її доньку. З 1995 р. по 1998 р. вони мали спільний бізнес з відповідачем, проте позивачка приклала руку, щоб цей бізнес закінчився, через що свідок залишилася без роботи. Сторони у справі жили по сусідству зі свідком до кінця 2003 р., а потім переїхали жити у будинок. Але з весни 2004 р. на квартирі появився відповідач, з яким вона вела переговори, щоб відновити спільний бізоне, згодом в квартирі також оселився син сторін у справі -ОСОБА_7 Знає, що відповідач жив сам, оскільки її мати працювала бухгалтером в ЖБК. З позивачкою свідок тривалий час не підтримувала стосунки, відновивши спілкування лише в 2005 р., оскільки її зять працював у будинку і на дачі ОСОБА_7 на запрошення відповідача, зі слів позивачки знає, що відповідач не жив з нею в будинку, а лише відвідував наїздами, проте сама свідок ніколи не бувала в їхньому будинку. В 2007-2008 р.р. відповідач сам приїздив до неї на Великдень, запрошував її на день торгівлі на дачу.

Свідок ОСОБА_18 пояснив суду, що знає відповідача з 1975 р., з 1999 р. працює в нього як підсобний робітник, приймав участь у будівництві будинку по АДРЕСА_2, допомагав сторонам у справі перевозити речі та вселятися туди в 2003 р. Йому відомо що протягом 2004-2006 р.р. відповідач жив на мкрн. Сонячному, оскільки його дружина прибиралася там. Потім оскільки син відповідача -ОСОБА_7 мав одружуватися, він допомагав перевезти речі ОСОБА_4 в будинок по АДРЕСА_2 в кімнатку на 1 поверсі. На прохання відповідача свідок доглядав за будинком по АДРЕСА_2, бував там майже кожен день до 2008 р., а потім рідше, за вказану роботу з ним розраховувався відповідач. Бачив як позивачка і відповідач з ранку роз'їжджалися на машинах на роботу, вважає, що вони не спілкувалися як чоловік та дружина. В 2008 р. він допоміг ОСОБА_4 перевезти речі в квартиру по вул. Пришвіна.

Свідок ОСОБА_19 пояснив, що відповідача знає більше 35 років, а позивачку з 1975-1977 р.р., спілкувалися в молоді роки, в 1981 році він був у них свідком на весіллі, а коли свідок одружився -спілкувалися сім'ями. В 1989 році взнав про розлучення, але знає, що після того сторони у справі жили разом. В 1992-1993 р.р. він запропонував ОСОБА_4 подивитися земельну ділянку по АДРЕСА_2, яку продавав їх спільний знайомий. В будинок сім'я ОСОБА_4 переїхала на новий рік з 2003 р. на 2004 р., але через деякий час відповідач запросив його в квартиру на мкрн. Сонячному та пояснював, що на Сормовській більше не живе. Після 2006 р. свідок знову став бачити відповідача на АДРЕСА_2 доволі часто до кінця 2008 р.-2009 р., бачив його машину коли міг проїжджати. Одного разу був в будинку по Сормовській в кімнату відповідача на першому поверсі, позивачки в цей час дома не було.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, представника третьої особи, показання свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до такого.

Судом встановлено, що з 25 вересня 1981 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя (а.с.24).

Від шлюбу мають двох спільних дітей, -повнолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.23) та неповнолітню дочку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.22).

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 08.12.1989 р. у цивільній справі №2-1590 (а.с.26) шлюб між сторонами розірвано.

Відповідно до ст. 44 КпШС України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Таким чином, укладений сторонами шлюб вважається припиненим з 21.11.2001 р., на підставі реєстрації розлучення відділом РАЦС Саксаганського районного управління юстиції м. Кривого Рогу, про що було зроблено актовий запис № 677, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с.25).

Судом встановлено з пояснень самої позивачки та показань свідків, що не зважаючи на розірвання шлюбу в судовому порядку в 1989 році, сторони продовжили спільне проживання однією сім'єю до моменту реєстрації розірвання шлюбу в листопаді 2001 році, а з середини грудня 2001 р. підтримували фактичні шлюбні стосунки, проживаючи разом в одному помешканні однією сім'єю без реєстрації шлюбу, не перебуваючи в іншому шлюбі, мали спільний дохід та сімейний бюджет, взаємні права та виконували обов'язки один щодо одного як подружжя, у зв'язку з чим після реєстрації розірвання шлюбу не вирішували питання щодо поділу спільного майна, набутого під час шлюбу.

Вказаний факт проживання сторін однією сім'єю з листопада 1983 року по грудень 2003 р. в квартирі АДРЕСА_1 також підтверджується Актом від 20.11.2011 р., складеним сусідами та посвідченим головою ЖБК «Рассвет-30»(а.с.27).

Крім того, факт проживання з позивачкою спільно однією сім'єю з 1983 р. по грудень 2003 р. в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, визнав відповідач, а тому в силу вимог ч. 1 ст. 61 ЦПК України вказані обставини не підлягають доказуванню.

Зазначене спростовує доводи третьої особи про те, що майно, набуте сторонами в період з листопада 1989 року по 27.11.2001 року, не є їх спільною сумісною власністю як подружжя, оскільки нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу в період фактичного припинення шлюбу.

З матеріалів справи вбачається, що в період шлюбу сторонами було набуто наступне майно, яке є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між сторонами у справі:

- квартиру АДРЕСА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 17.09.1993 року (а.с.59-60),

- нежитлову будівля, за адресою: АДРЕСА_4, на підставі договору купівлі-продажу від 26.03.2001 року (а.с.12).

Відповідно до ч.1 ст. 22 КпШС України, чинного на момент набуття права власності на спірне майно, передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо цивільних відносин, що виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, які виникли або продовжують існувати після вступу його в силу.

Частиною 1 ст. 60 СК України, передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Отже, вищевказане майно належить сторонам у справі як дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, а частки кожного з подружжя у вказаному майні є рівними.

Судом також встановлено і це вбачаться з матеріалів справи, що починаючи з грудня 2003 р. по липень 2009 р. сторони у справі проживали однією сім'єю в будинку АДРЕСА_2, що також підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_16 та слідує з Акту від 23.11.2011 р., складеного мешканцями сусідніх будинків та посвідченого головою квартального комітету №1 Довгинцівського району м. Кривого Рогу (а.с.28).

При цьому суд критично оцінює показання свідка ОСОБА_6 про те, що відповідач не проживав разом у будинку з позивачкою з 2004 р., а жив у власній квартирі біля готелю «Київ», оскільки вказані обставини відомі свідку не особисто, а зі слів своєї матері та самого відповідача, крім того, суперечать обставини справи щодо дати придбання ОСОБА_4 квартири по вул. Пришвіна, яку він придбав лише в 2008 р., спочатку робив ремонт, і лише потім вселився в неї, особисто з позивачкою свідок не знайомий, вдома у сторін ніколи не бував.

Суд також критично оцінює показання свідка ОСОБА_17, яка визнала, що на ґрунті невдалого спільного бізнесу не підтримує стосунки з позивачкою, при цьому ні разу не бувала у сторін вдома.

Також суд критично оцінює показання свідка ОСОБА_18, який хоча і визнав той факт, що на прохання ОСОБА_4 та за його гроші постійно до 2009 р. доглядав за будинком по АДРЕСА_2, де також живе позивачка з донькою, але заперечив проживання там відповідача, оскільки суд вважає, що вказаний свідок знаходиться в матеріальній залежності від відповідача, тому що з 1999 року до цього часу працює у нього підсобним робітником, а його дружина хатньою прибиральницею, а тому вказаний свідок не може бути об'єктивним.

Суд також критично оцінює надану відповідачем довідку ЖБК «Рассвет-30»(а.с.51) щодо проживання відповідача в квартирі по мкрн. Сонячному в період з лютого 2004 р. по травень 2006 р., оскільки вказана довідка не містить реквізитів щодо вихідного номеру реєстрації та дати її видачі, крім того її зміст спростовується іншими доказами, зібраними у справі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Згідно з п.5 ч.1 ст.256 ЦПК України, факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу може бути встановлений у судовому порядку.

За змістом наведених вище норм, правові наслідки встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу, так і встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України пов'язується виключно з набранням законної сили рішенням суду, яким такі юридичні факти встановлені.

Суд вважає доведеним, а тому за можливе встановити судовим рішенням у даній справі факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім'єю як жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі в період з грудня 2001 р. по липень 2009 р.

Разом з тим враховує, що пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 1 січня 2004 року.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК.

Оскільки право спільної сумісної власності осіб, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, врегульовано Сімейним кодексом України, який почав діяти з 1 січня 2004 року та зворотної сили не має, то він поширюється на правовідносини, які виникли після набрання ним чинності, а тому визнанню об'єктом права спільної сумісної власності та поділу підлягає лише те майно, яке нажито сторонами у справі в період з 1 січня 2004 року по липень 2009 р.

Так, судом встановлено, що в період проживання сторін як чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу, відповідачем було набуто у власність наступне майно, яке належить сторонам у справі на праві спільної сумісної власності: будівлю кафе А-1, загальною площею 387,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, належну відповідачу на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Криворізької міської ради 25.12.2001 р. (а.с.10) на підставі рішення виконкому № 1201 від 12.12.2001 р. та Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 08.02.2007 р. у цивільній справі № 2-1465/2007 р. (а.с.9), зареєстрованого на підставі Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 13683561 від 23.02.2007 р., виданим КП «Криворізьке БТІ», реєстраційний номер 15082675 (а.с.11).

При цьому суд також враховує, що вказана будівля кафе була набута сторонами у шлюбі за спільні кошти подружжя на підставі договору купівлі - продажу від 10.05.2000 року (а.с.105-107), питання про поділ спільного майна після розірвання шлюбу сторонами не вирішувалося, отже спірна будівля кафе на момент реконструкції продовжувала бути спільної сумісною власністю сторін як майно подружжя.

Крім того, відповідно до Листа Довгинцівського відділення Дніпропетровської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль»від 12.06.2012 р. між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»від 13.02.2007 р. було укладено Кредитний договір № 014/03-03/05/2509 від 26.12.2006 р. під цільове використання кредиту на проведення реконструкції кафе.

Також згідно з довідкою (актом) про цільове використання кредитних коштів від 13.02.2007 р. (а.с.219), яка надавалася позивачкою банку вбачається, що в період з 26.12.2006 р. по 13.02.2007 р. в рамках невідновлювальної кредитної лінії ОСОБА_1 отримала кредитні кошти в сумі 79000 доларів США, які були направлені нею на реконструкцію (добудову) спірного нежитлового приміщення кафе.

Зазначене підтверджує пояснення позивачки, що після офіційного розірвання шлюбу, вони з відповідачем продовжували спільно користуватися спірною будівлею кафе, поліпшувати її за рахунок власних коштів, що спростовує доводи відповідача та третьої особи про те, що вказана будівля є особистою власністю ОСОБА_4 і позивачка не приймала участі в її добудові.

Також з матеріалів справи слідує, що в період проживання сторін як чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу, відповідачем було набуто у власність будівлю зупиночного комплексу за адресою: АДРЕСА_7, належну відповідачу на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2008 року (а.с.74).

Отже, вказане майно є спільною сумісною власністю сторін як набуте ними за час спільного проживання однією сім'єю без шлюбу між собою, не перебуваючи в будь-якому іншому шлюбі.

Разом з тим, суд вважає, що не підлягає визнанню спільною сумісною власністю та поділу дачний будинок, за адресою: АДРЕСА_5, право власності на який відповідач набув 25.02.2010 року згідно зі свідоцтвом про право власності САС № 179901, виданим Лозуватською сільською радою і зареєстрованим КП ДОР «Криворізьке БТІ 26.02.2010 року на підставі Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.76), оскільки незважаючи на те, що як встановлено судом з показань свідків та самих сторін, користування вказаним дачним будинком мало місце в період шлюбу та спільного проживання сторін, але право власності на нього було набуте ОСОБА_4 та зареєстроване за ним в період після припинення проживання однією сім'єю.

Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Щодо доводів третьої особи про необхідність врахування судом іншого майна, придбаного сторонами у шлюбі та в період спільного проживання однією сім'єю без шлюбу між собою, і зареєстрованого на позивачку, суд виходить з наступного.

Відповідно до роз'яснень, даних в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.1,2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом встановлено, що сторони домовилися про порядок поділу квартири АДРЕСА_1, набутої у шлюбі, та будинку АДРЕСА_2, набутого в період спільного проживання однією сім'єю без шлюбу між собою. Щодо вказаного майна у сторін немає спору, жодних вимог з цього приводу ні позивачкою, ні відповідачем, який мав можливість скористатися правом пред'явлення зустрічного позову, заявлено не було, а тому суд вирішує справу в межах позовних вимог та заявленого обсягу спільно нажитого майна.

Вирішуючи позовні вимоги про поділ спільного майна сторін суд виходить з того, що майно набуте подружжям у шлюбі, як і майно придбане чоловіком та жінкою в період проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу має один правовий режим власності та є спільної сумісною власністю сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Те саме слідує з положень ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 74 СК України на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Таким чином, зважаючи на те, що спірне майно є спільною сумісною власністю сторін у справі, за відсутності домовленості між ними, договору та в силу вимог закону частки кожного з них у спільній власності є рівними, таким чином визнанню за кожною стороною в судовому порядку підлягає право власності на Ѕ частину вказаного майна.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Згідно з п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»: поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Відповідно до Висновку судової будівельно-технічної експертизи № 34/12 від 19.11.2012 р. (а.с.177-202) слідує, що ринкова вартість нерухомого майна станом на листопад 2012 р. складає:

- будівлі кафе А-1, загальною площею 387,6 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 -1768034 грн.;

- квартири АДРЕСА_6 -181139 грн.;

- нежитлової будівлі А-1, загальною площею 358,9 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 -464553 грн.;

- зупиночного комплексу за адресою: АДРЕСА_7 -1104097 грн.

Таким чином, загальна вартість спільно нажитого сторонами майна, наявного на час припинення спільного проживання становить 3517823 грн., а частка кожного з них становить 3517823 грн./2 = 1758911,50 грн. При цьому суд враховує, що спірна будівля кафе відповідачем не використовується з 02.01.2009 р. до цього часу, оскільки на умовах оренди перебуває в користуванні сина сторін у справі -ОСОБА_7, у якого позивачка постійно працює директором кафе, ведучи усі справи, пов'язані з роботою кафе.

У зв'язку з викладеним суд вважає за можливе погодитися з варіантом поділу спірного майна, запропонованим позивачкою, при якому визнанню за відповідачем підлягатиме право власності на майно, загальною вартістю 1749789 грн., а саме квартиру АДРЕСА_6, нежитлову будівлю А-1, загальною площею 358,9 м2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, зупиночний комплекс за адресою: АДРЕСА_7; а за позивачкою -право власності на будівлю кафе А-1, загальною площею 387,6 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, вартістю 1768034 грн., при цьому сума грошової компенсації у зв'язку з різницею у вартості майна, виходячи з рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності на майно, становить 1758911,50 грн. - 1749789 грн. = 9122,5 грн. та підлягає стягненню з позивачки на користь відповідача.

Суд не вважає пропущеним позивачкою строк позовної давності щодо вимоги про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, про застосування якого заявлено відповідачем, оскільки відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК) (2947-14) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК).

Незважаючи на розірвання шлюбу в 2001 р., сторони продовжили спільне проживання та користування майном і припинили його лише з кінця 2009 р., а тому позов у даній справі пред'явлено позивачкою в межах трирічного строку позовної давності з моменту, коли вона вважає порушеним своє право власності.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивачки підлягають понесені нею судові витртати, а саме судовий збір в сумі 3219,00 грн., витрати на судову експертизу в сумі 5000 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 3000,00 грн., яка перебуває в межах граничного розміру, визначеного відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах»згідно з наданим позивачкою розрахунком часу витраченого адвокатом на участь у судових засіданнях та під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст.ст. 22, 29, 44 КпШС України, ст.ст. 60, 70, 71, 74 СК України, ст.ст. 15, 16, 365, 367, 372, 392 ЦК України, ст.ст.3, 5, 6, 8, 10, 11, 15, 57-61, 88, 209, 212-215, 218, 256-258 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім'єю як жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, в період з грудня 2001 року по липень 2009 року.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 наступне майно:

- будівлю кафе А-1, загальною площею 387,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3;

- квартиру АДРЕСА_6;

- нежитлову будівлю А-1, загальною площею 358,9 кв.м, з сараєм «Б», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4.

- зупиночний комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_7.

Поділити майно, що є об'єктом спільної сумісної власності, між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, визнавши за ОСОБА_1 право власності на будівлю кафе А-1, загальною площею 387,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та визнавши за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_6, нежитлову будівлю А-1, загальною площею 358,9 кв.м, з сараєм «Б», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, зупиночний комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_7.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 грошову компенсації у зв'язку з різницею у вартості майна в сумі 9122 (дев'ять тисяч сто двадцять дві) грн. 50 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3219 (три тисячі двісті дев'ятнадцять) грн., витрати на оплату правової допомоги адвоката в сумі 3000 (три тисячі) грн. та витрати на судову експертизу в сумі 5000 (п'ять тисяч) грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.В. Попов.