Рішення № 28336501, 28.12.2012, Білопільський районний суд Сумської області

Справа № 1801/3559/12

Номер провадження 2/1801/759/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2012 року м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області в складі:

головуючої судді: Свиргуненко Ю. М.

при секретарі: Федорченко Г. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілліцивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи Сумської обласної ради Білопільський дитячий будинок-інтернат, третя особа - ОСОБА_2, про поновлення строку звернення з позовом до суду та поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

27 листопада 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача про поновлення строку звернення з позовом до суду, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Свої вимоги мотивувала тим, що з січня 1992 року працювала вихователем у Комунальній установі Сумської обласної ради Білопільський дитячий будинок-інтернат. 29 серпня 2012 року її звільнили з роботи у зв'язку зі скороченням штату працівників. Дане звільнення вважає незаконним, так як вона мала переважне право на залишення на роботі перед іншими вихователями, у тому числі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки має більш високу кваліфікацію та безперервний стаж роботи в установі протягом 20 років. Крім того, на час звільнення з роботи в її сім'ї не було іншого працівника з самостійним заробітком. Отримавши 20 вересня 2012 року трудову книжку, 2 жовтня 2012 року вона звернулася до прокуратури Білопільського району із скаргою з приводу незаконного звільнення. Через декілька днів з прокуратури отримала відповідь, що її звернення направлено для проведення перевірки до територіальної державної інспекції з питань праці у Сумській області. Відповідь з інспекції їй надійшла лише в середині листопада 2012 року. Вона вважала, що термін звернення з позовом до суду про поновлення на роботі три місяці, але як з'ясувала пізніше, цей термін становить один місяць. У зв'язку зі зверненнями до правоохоронних органів з приводу незаконного звільнення вона пропустила строк звернення з позовом до суду. Вважає, що даний строк пропустила з поважних причин, а тому просить його поновити. Також просить поновити її на роботі і стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 зменшили розмір позовних вимог. Просили поновити строк звернення з позовом до суду як такий, що пропущений з поважних причин, і поновити позивачку на роботі, відмовившись від позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Представник відповідача - Комунальної установи Сумської обласної ради Білопільський дитячий будинок-інтернат у судове засідання не з'явився, надав письмову заяву про розгляд справи без його участі, а також письмове заперечення проти позову, в якому зазначив, що скорочення ОСОБА_1 проведено з дотриманням вимог трудового законодавства. Крім того, вона без поважних причин пропустила строк звернення з позовом до суду. У зв'язку з вищевикладеним просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову за необґрунтованістю та пропуском строку звернення з позовом до суду.

Третя особа - ОСОБА_2 позов ОСОБА_1 також не підтримав. Зазначив, що звільнення з роботи позивачки було здійснено на законних підставах. Крім того, вона пропустила місячний строк звернення з позовом до суду. Просив у задоволенні її позовних вимог відмовити.

Заслухавши позивачку ОСОБА_1, її представника ОСОБА_5, третю особу ОСОБА_2, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши наявні у справі докази та оцінивши їх в сукупності, суд приходить до наступних висновків.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу Законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації (банкрутства) або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. ч. 1-3 статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

У відповідності до ч. ч. 1-3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Судом встановлено, що 27 грудня 2010 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу до комунальної установи Сумської обласної ради Білопільський дитячий будинок-інтернат на посаду вихователя, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці (а. с. 34-40).

Згідно наказу по Комунальній установі Сумської обласної ради Білопільський дитячий будинок-інтернат №68 від 11 червня 2012 року, у зв'язку із переведенням дітей до молодіжного відділення та зменшенням кількості виховних груп, а також з метою забезпечення функціонування Білопільського дитячого будинку-інтернату, вивести з 01 вересня 2012 року з штатного розпису інтернату дві посади вихователів (а. с. 78).

18 червня 2012 року Комунальною установою Сумської обласної ради Білопільський дитячий будинок-інтернат був прийнятий наказ №48-о про скорочення штату працівників, у якому зазначено про необхідність приведення кількості обслуговуючого персоналу у відповідність до нормативних розрахунків. З 21 серпня провести скорочення понаднормової чисельності працівників, що працюють в дитячому відділенні. Інспектору з кадрів попередити під підпис працівників, що підпадають під скорочення штату та звільнення їх за п. 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 6).

Із зазначеним вище наказом під розпис були ознайомлені всі молодші медичні сестри та вихователі Білопільського дитячого будинку - інтернату, у тому числі і позивачка (а. с. 44).

В той же час, у наказі про скорочення нічого не зазначено про кількість скорочуваних посад і їх назву. Окрім цього, у вказаному наказі ні слова немає про те, що прийнято рішення про скорочення саме ОСОБА_1 з посади вихователя. Наказ про виведення з штатного розпису двох посад вихователів №68 від 11 червня 2012 року також не свідчить про те, що було прийнято рішення про скорочення саме позивачки. Крім того, із зазначеним наказом ОСОБА_1 взагалі ознайомлена не була.

29 серпня 2012 року позивачка була звільнена із займаної посади у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується наказом №69 від 29 серпня 2012 року (а. с. 4).

Вказаний наказ ОСОБА_1 отримала 30 серпня 2012 року, про що підтвердила у судовому засіданні.

Позивачка ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_2 та свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні також підтвердили, що на момент скорочення у Комунальній установі Сумської обласної ради Білопільський дитячий будинок-інтернат на посадах вихователів працювало дванадцять осіб, у тому числі і позивачка. Рішення було прийнято про скорочення двох посад.

Як вбачається з протоколу засідання комісії щодо визначення переважного права залишення на роботі працівників Білопільського дитячого будинку-інтернату від 06 серпня 2012 року, питання про скорочення двох вихователів вирішувалось між вихователями ОСОБА_1 та ОСОБА_8 і обговорювалися лише їх кандидатури, хоча, як зазначалося вище, на момент скорочення працювало дванадцять вихователів. Рішенням комісії до списку кандидатур на скорочення були включені ОСОБА_1 і ОСОБА_8 (а. с. 45).

Заперечення третьої особи ОСОБА_2 стосовно того, що розглядались кандидатури всіх вихователів нічим не підтверджені.

Належних і допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень стосовно того, що більшість вихователів мали законне переважне право залишення на роботі порівняно з ОСОБА_1 і ОСОБА_8 всупереч ст. 60 ЦПК України відповідач суду також не надав. Так само, суду не зрозуміло, чому з дванадцяти вихователів на засіданні комісії щодо визначення переважного права залишення на роботі працівників Білопільського дитячого будинку-інтернату розглядалось лише дві.

Наведене вище свідчить про те, що фактично рішення про скорочення ОСОБА_1 було прийнято 6 серпня 2012 року на засіданні комісії щодо визначення переважного права залишення на роботі працівників Білопільського дитячого будинку-інтернату (а. с. 46).

Заперечення відповідача і третьої особи стосовно того, що ОСОБА_1 була своєчасно повідомлена про скорочення, ґрунтуються на наказі №48-о від 18 червеня 2012 року. Але в даному наказі жодного слова немає про скорочення двох посад вихователів і безпосереднє скорочення ОСОБА_1 Такий наказ в установі не приймався взагалі.

На повторному засіданні комісії щодо визначення переважного права залишення на роботі працівників Білопільського дитячого будинку-інтернату від 29 серпня 2012 року рішення цієї ж комісії щодо скорочення ОСОБА_1 було залишено без змін, не зважаючи на те, що 20 серпня 2012 року профспілковий комітет, розглянувши подання директора, надав згоду на скорочення ряду зазначених у ньому працівників, у тому числі і позивачки (а. с. 46, 87, 88).

Судом також встановлено, що на засідання профспілкового комітету, де вирішувалось питання про скорочення працівників, позивачка всупереч ч. 3 ст. 43 КЗпП України запрошена не була (а. с. 96).

Таким чином, судом встановлено, що звільнення з посади ОСОБА_1 відповідачем було здійснено з порушенням вимог ст. ст. 40, 43, 49-2 КЗпП України, так як персонально про наступне вивільнення вона фактично за два місяці попереджена не була. Крім того, відповідач всупереч ст 60 ЦПК України не довів суду, що у інших одинадцяти вихователів було переважне право залишення на роботі ніж у ОСОБА_1

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Статтею 234 КЗпП України визначено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Як встановлено судом, копію наказу про звільнення ОСОБА_1 отримала 30 серпня 2012 року, а трудову книжку - фактично 20 вересня 2012 року, що підтвердила у судовому засіданні позивачка і свідок ОСОБА_6

До суду з позовом позивачка звернулася лише 27 листопада 2012 року, тобто через 2 місяці 7 днів після звільнення.

ОСОБА_1 при зверненні з позовом до суду спочатку пропуск строку звернення з позовом до суду мотивувала тим, що вона зверталася у правоохоронні органи з приводу незаконного звільнення і не знала про те, що необхідно на протязі місяця звернутися до суду. Під час розгляду справи в суді пропуск строку став мотивуватися також перебуванням на амбулаторному лікуванні та хворобою матері. На підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 надала медичну довідку про хворобу з 20 вересня по 3 жовтня 2012 року.

Але суд не може прийняти як доказ поважності пропуску строку звернення до суду з позовом вказану вище медичну довідку про хворобу на протязі 14 днів, а також переписку з прокуратурою Білопільського району та територіальною державною інспекцією з питань праці у Сумській області, оскільки ведучи переписку з даними організаціями вона не була позбавлена можливості звернутися з позовом до суду про поновлення на роботі.

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_1 пропустила місячний строк для звернення з позовом до суду без поважних причин.

Суд вважає, що позивачка сама зневажливо ставилася до питання про захист своїх прав. Поважних причин, які б перешкоджали їй своєчасно звернутися до суду за захистом своїх законних прав та інтересів не встановлено.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне ОСОБА_1 у задоволенні позову до Комунальної установи Сумської обласної ради Білопільський дитячий будинок-інтернат про поновлення на роботі відмовити за пропуском встановленого місячного строку для звернення з позовом до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.40, 42, 43, 49-2, 233, 234 КЗпП України, постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» ст.ст. 4, 10,11, 60, 88, 209, 210, 213-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 у задоволенні позову до Комунальної установи Сумської обласної ради Білопільський дитячий будинок-інтернат про поновлення на роботі відмовити за пропуском строку звернення з позовом до суду.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Сумської області через Білопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: