Рішення № 28331719, 27.12.2012, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 412/13084/2012

Провадження 2/412/5053/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2012 року Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська у складі: головуючого судді - Трещова В.В., при секретарі -Тютюнник М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», про визнання дій протиправними та правочину недійсним,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що між ним та відповідачем було укладено кредитний договір в доларах США для купівлі автомобіля. Вважає вказаний договір недійсним, так як банк не мав права укладати з ним договір, в якому предметом угоди виступає іноземна валюта, оскільки це суперечить чинному законодавству України і в силу цього вважає його недійсним. Просив суд визнати даний договір недійсним, визнати дії відповідача щодо надання кредиту протиправними, визнати бездіяльність відповідача щодо здійснення контролю за цільовим використанням коштів, в даному випадку -за тим, щоб позичальник використав отриману в нього валюту саме на розрахунки з іншими резидентами України, а також стягнути з відповідача на свою користь понесені ним судові витрати.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, підтримав позов з підстав викладених у ньому та просив задовольнити вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився надав суду заяву про розгляд справи без його участі та надав письмові заперечення проти позову.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що 15 серпня 2007 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № K3V0АК22210034, за умовами якого банк надав позивачу грошові кошти у сумі 15398,20 доларів США, з кінцевим терміном повернення 14 серпня 20012 року на придбання автомобіля, що підтверджується копією вказаного договору, яка міститься в матеріалах справи (9-10).

За кредитним договором відповідно до ст.1054 ЦК України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отримуючи кредит в іноземній валюті позивач не пред'являв до відповідача вимог щодо зміни умов кредитування, порядку та строків сплати кредиту чи недійсності укладення кредитного договору. Зазначені умови кредитного договору є суттєвими і оговорені в самому договорі, а його форма та зміст відповідають положенням ст.203 ЦК України.

Згідно частини 1 ст.215 та ст.217 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3, 6 ст.203 ЦК України, як вбачається з матеріалів справи при укладенні та підписанні договору вимоги законодавства було додержано і виконано.

У спірній угоді передбачено, що погашення заборгованості здійснюється в сумі та згідно з графіком погашення, в якому чітко зазначена сума та валюта погашення кредиту. Крім того, судом встановлено, що при підписанні кредитного договору, позивачеві було відомо яку суму та у якій валюті він повинен був внести щомісяця. Отже при підписанні договору позивач усвідомлював наслідки укладення договору.

Згідно з статтею 192 ЦК України -до грошових коштів -платіжних засобів, які використовуються на території України, окрім грошової одиниці гривні, віднесено також іноземну валюту. Відповідно до ч.2, ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку, встановлених законом.

Отже, у кредит можуть бути надані згідно вимог Цивільного кодексу України грошові кошти як в національній одиниці -гривні, так і в іноземній валюті, що виступатиме предметом зобов'язання.

Нормативно-правовим актом, який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю " № 15-93 від 19.02.1993 року.

Відповідно до ст.1 даного Декрету під валютними операціями розуміють, зокрема, операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.

Таким чином, норми Декрету відокремлюють операції, пов'язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу та операції з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.

Статтею 5 Декрету встановлено, що Національний Банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.

Згідно з ч.4 ст.5 дійсного Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Індивідуальні ліцензії потребують відповідно до вказаної статті, зокрема, такі операції: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Диспозиція норми п. «в»ч.4 ст.5 Декрету «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»передбачає спеціальну умову, за якої валютна операція вимагатиме отримання індивідуальної ліцензії, а саме якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені межі. Відповідно до чинного законодавства України межі таких термінів та сум не встановлені. Тому у випадку, коли в період дії режиму валютного регулювання діючим законодавством буде

встановлено межі за термінами й сумами таких кредитів, лише після набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом вказані операції вимагатимуть індивідуальної ліцензії.

Відповідно до листа Національного Банку України №13-210/7871-22612 від 07.12.2009 р. вимог або яких-то обмежень щодо граничного розміру сум і строків повернення кредитів в іноземній валюті, залучених або наданих резидентами України, чинним законодавством не встановлене, тобто на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. В силу викладеного, здійснення резидентами операцій з одержання кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії Національного баку України.

Вказаний лист не є нормативно-правовим актом, але на підставі нього належить встановити відповідні юридичні факти - по відсутність регулювання законодавством України питання меж здійснення кредитування в іноземній валюті за строками та за сумами.

Відповідно до ст.19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Отже, здійснювані на даний час банком операції з надання кредитів в іноземній валюті у будь-яких сумах та на будь-який строк відповідно до п. «в»ч.4, ст.5 Декрету не вимагають отримання індивідуальної ліцензії Національного банку.

Погашення клієнтом банку кредитного зобов'язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії Національного банку з огляду на те, що така операція не є тією операцією, що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Оскільки у даному випадку відбувається погашення саме грошового зобов'язання, предметом яких є валютні цінності, надані в кредит. Погашення зобов'язань предметом яких є валютні цінності, як наводилось вище положеннями Декрету, відрізняються вимогами вказаного нормативно-правового акту від операцій пов'язаних з використанням іноземної валюти як засобу платежу, тому відсутність у ч.4, ст.5 Декрету вимог щодо ліцензування Національним Банком операцій з погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, включаючи підстави вимагати індивідуальної ліцензії Національного банку для погашення кредиту виданого в іноземній валюті.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати операції з валютними цінностями. На здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої статті 47 цього закону надає дозвіл Національний банк України.

Згідно з п.2.3 глави 2 Положення про порядок видачі банкам банківський ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України №275 від 17 липня 2001 р., за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.

Дозвіл на право здійснення операцій з валютними цінностями, що діє на даний момент, видано ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" за номером 22-3 від 21 вересня 2009 року (до зміни найменування банку з ЗАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" діяла банківська ліцензія № 22 від 04 грудня 2001 року та дозвіл на право здійснення операцій з валютними цінностями за № 22-2 від 29 липня 2003 року). У додатку до дозволу № 22-3 від 21 вересня 2009 року до переліку операцій , які має право здійснювати ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" включено, зокрема, право залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у дозволі валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладеної з клієнтом кредитної угоди, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта.

Крім того, з урахуванням частини 1 ст.524 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання має бути виражене в гривні, позивач не прийняв до уваги наявність положень ч.2 ст.524 ЦК України, відповідно до яких сторони у договорі мають право визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

З моменту укладення договору, позивач виконував всі його умови. Таким чином, прийняв на себе всі зобов'язання та виконував їх. Позивачем визнано всі умови договору, так як ніяких вимог до банку чи яких не будь пропозицій змінити умови договору в будь-якій частині не надходило.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Згідно ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, підстав для задоволення позову в частині визнання кредитного договору недійсним не вбачається у зв'язку з недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог.

Оцінюючи позовні вимоги про визнання дій відповідача протиправними з надання кредиту позивачу в іноземній валюті. Суд приходить до наступного. Позивачем не надано, а судом не встановлено належних та достатніх доказів протиправності дій відповідача в частині наданя кредиту в іноземній валюті з вищевикладених підстав, тому у задоволенні і цієї позовної вимоги слід відмовити.

Суд, також, приходить до висновку про безпідставність позовних вимог в частині бездіяльності відповідача, оскільки ця вимога є похідною від вимоги про визнання договору недійсним, в задоволенні якої судом відмовлено.

У відповідності до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За викладених обставин суд вважає позовні вимоги в повному обсязі такими, що не грунтуються на законі, і вважає за необхідне у їх задоволенні - відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої постановлене рішення.

Враховуючи, що у задоволенні позову було відмовлено, судові витрати покладаються на позивача. При зверненні до суду позивачем у даній справі було сплачено 8 гривень 50 копійок судового збору і 37 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 45 гривен 50 копійок.

Таким чином недоплачені суми підлягають стягненню з позивача на користь держави, що становить 17 гривень (8,50 грн.*2= 17 гривень).

На підставі викладеного, керуючись с.215 ЦПК України,суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», про визнання дій протиправними та правочину недійсним - відмовити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 17 гривень судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська.

Суддя В.В. Трещов